KNOWLEDGE HYPERMARKET



2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Освіта і наука у 30-х рр. XX ст. "Розстріляне відродження". Церковна політика радянської влади у 30-х рр.

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 10 клас>> Історія України:Освіта і наука у 30-х рр. XX ст. "Розстріляне відродження". Церковна політика радянської влади у 30-х рр.



СТАН КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ В 30-х РОКАХ


Згадай:
1. Які зміни відбулися в освітянському середовищі України в 20-ті роки?
2. На вирішенні яких наукових завдань були зосереджені зусилля вчених України в 20-ті роки?

Особливості розвитку культури в 30-х роках

Найхарактернішою рисою, притаманною культурі України тих років, була її заідеологізованість.
Культурні зрушення, що відбувалися в Радянському Союзі протягом довоєнних п'ятирічок, у т. ч. оволодіння грамотою мільйонами, формування нової генерації інтелігенції, розвиток науки, літератури, мистецтва — більшовицька партія розглядала як складові так званої культурної революції, основним змістом якої вона вважала утвердження марксистського світогляду, подолання впливу несумісних з ним ідеологій. Монополізувавши право на істину, сталінське керівництво нав'язувало суспільству надзвичайно убоге розуміння культури, звівши все багатство й різноманітність її функцій до обслуговування політичних цілей ВКП(б). Ця обставина справила негативний вплив на культурні процеси в Україні, ускладнивши й спотворивши їх.

Ліквідація неписьменності дорослих

У країні, де значна частина населення не вміла читати й писати, успішний економічний розвиток, створення потужної промисловості, піднесення інших галузей господарства були неможливі без ліквідації неписьменності. У 1930 р. в Україні на курсах, у гуртках і школах лікнепу навчалося 1,6 млн дорослих. У 1932 р. їхня кількість зросла до 2,2 млн чол. За роки другої п'ятирічки лікнеп закінчили 1,5 млн чол., а школи малописьменних — 1,7 млн. Напередодні Другої світової війни масова неписьменність на території УРСР була в основному подолана. Перепис населення, проведений у січні 1939 р., засвідчив, що лише 15 % дорослих людей залишаються неписьменними.
Однак переоцінювати ці досягнення не варто. Критерії грамотності на ті часи були надто занижені. Прагнучи продемонструвати «переваги» соціалізму в Україні, свою особисту роль, керівники органів народної освіти в багатьох районах до письменних відносили всіх, хто навчився розписуватися та освоїв елементарну лічбу.

Розвиток шкільної освіти

Створюючи для підростаючого покоління умови оволодіння грамотою, держава ставила за мету підготувати його до кваліфікованої праці. Причому школу розглядали як одну з найважливіших ідеологічних інституцій, покликаних забезпечити виховання мільйонів школярів у дусі відданості більшовицькій партії, комуністичним ідеалам. В Україні, як і в інших союзних республіках, розпочалася масова кампанія під назвою «всенародний похід за загальне навчання (всеобуч)». 25 липня 1930 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про загальне обов'язкове навчання». Цією постановою було започатковане обов'язкове чотирикласне навчання. У 1932/33 навчальному році в Україні працювало майже 22 тис. шкіл, у яких налічувалося 4,5 млн учнів. Українські школи переважали, але разом з тим 400 тис. дітей навчалися в російських, єврейських, німецьких, болгарських, молдавських та школах інших національних меншин. У сільській місцевості шкільна мережа розширювалася повільніше, ніж у місті. У 1933/34 навчальному році в сільських школах УСРР навчалося на 170 тис. учнів менше, ніж у 1932/33 році, на який припали голодомор, масові міграції селян у міста, виселення у віддалені райони «куркулів і підкуркульників» з членами їхніх сімей. У наступні роки становище вдалося нормалізувати, наприкінці другої п'ятирічки в Україні було завершено перехід до обов'язкового початкового, а в містах — до загального семирічного навчання.
Визрівали передумови для переходу до загальної середньої освіти в місті й семирічної - у сільській місцевості. У 1937/38 навчальному році в школах УРСР навчалося 5,5 млн, а в 1940/41 р. - 6,7 млн учнів. Але лише близько третини числа учнів припадало на середні школи. Навчалися, як правило, у дві зміни. Навіть у середніх школах відчувався дефіцит учителів із вищою освітою. Багато хто з кваліфікованих педагогів став жертвою сталінських репресій.
Були й інші негативні тенденції. Припинення українізації супроводжувалося скороченням кількості українських шкіл; наприкінці 30-х років стало обов'язковим вивчення російської мови, змінювалися українська абетка і граматика в напрямі наближення їх до російської.
Політичний вплив на учнівську молодь партія й держава справляли різними способами, найголовнішими з яких була ідеологізація навчальних програм, а також робота в школі комсомолу й піонерських організацій.
IX з'їзд комсомолу України в квітні 1936 р. ухвалив створити комсомольські організації в кожній середній школі, а загально-шкільні піонерські організації існували вже з 1935 р. У школах України в 1940/41 навчальному році налічувалося близько 4 млн піонерів і понад 250 тис. комсомольців. Жодної самостійності ці організації не мали. Їхня діяльність була спрямована на встановлення ідеологічного контролю над школярами, підпорядкування диктату більшовицької партії. Все це офіційна ідеологія зображувала як формування «нової» людини.

Формування кадрів спеціалістів

Підготовка кадрів спеціалістів з вищою й середньою спеціальною освітою здійснювалася
у вузах і технікумах. Широкі масштаби господарського будівництва, необхідність прискореного розвитку народної освіти, охорони здоров'я потребували як максимального залучення до творчої роботи старих спеціалістів з їхніми величезними знаннями та досвідом, так і виховання нової генерації інтелігенції. Сталінський режим не довіряв старим спеціалістам, що керувалися здоровим глуздом і не могли підтримати економічно необґрунтовані, авантюрні проекти. Зробивши їх за допомогою сфабрикованих ДПУ процесів («Шахтинської справи» 1928 р., «Справи СВУ» 1929 р., «Процесу Промпартії» 1930 р. та ін.) бездумними і заляканими виконавцями волі верхів, партійно-державне керівництво взяло курс на підготовку спеціалістів із робітничо-селянського середовища. Мережа вузів в Україні швидко зростала. На початку 1926 р. їх було 35, а в січні 1933 р. — 190. Відповідно кількість студентів збільшилася з 27,2 тис. чол. до 160 тис.
У 1933 р. відновлено діяльність університетів: Харківського, Київського, Одеського, Дніпропетровського. Розширилась мережа робітфаків: на кінець першої п'ятирічки на них навчалося близько 90 тис. чол. Вища школа формувалася шляхом цілеспрямованого насичення її комуністами (парттисячника-ми), комсомольцями, членами профспілок, демобілізованими червоноармійцями, які довели свою лояльність режимові.
Значно зросло число середніх спеціальних навчальних закладів. На кінець 1937 р. їх було 576, а учнів у них - 159 тис. У цілому з 1921 по 1938 р. вузи й технікуми України підготували близько 400 тис. спеціалістів. Це дало змогу в основному забезпечити кадрами усі галузі народного господарства, науку, культуру.
Але поряд з успіхами процес формування нової генерації інтелігенції супроводжувався й великими втратами. Її загальний кваліфікаційно-професійний рівень знизився. Була остаточно порушена інтелектуальна й моральна спадковість нової і старої інтелігенції. Властиві демократичній більшості дореволюційної інтелігенції критичний дух, творче начало, гуманізм, милосердя і благородство в нових умовах не мали підґрунтя для розвитку. Адміністративно-командна система не була зацікавлена у формуванні творчої особистості. Вона потребувала бездумного виконавця, «гвинтика», який би не знав милосердя й людяності, а визнавав лише сліпу, ірраціональну віру, не допускав і тіні сумніву в мудрості вождів, був глибоко переконаний, що створений у Радянському Союзі соціально-економічний і політичний лад - найкращий з усіх можливих. У такій обстановці серед інтелігенції поширювалися безпринципність, аморалізм, фабрикування доносів, наклепницьких заяв тощо. Ті, хто прагнув зберегти свої політичні переконання і моральні принципи, викликали підозру, часто ставали жертвами репресій, втрачали свободу й життя.

Стан науки

У республіці вели дослідницьку діяльність відомі в СРСР і за кордоном наукові колективи. Вищою науковою установою була Всеукраїнська академія наук, яку з 1930 р. очолював О. Богомолець. У першій половині 30-х років відбулася її реорганізація. У 1933—1934 рр. ліквідовано відділи, секції, кафедри, комісії, і Академія перетворилася на асоціацію окремих науково-дослідних інститутів, підпорядкованих безпосередньо Президії ВУАН. Подібні наукові установи існували й у системі наркоматів.
Наукові установи, окремі вчені досягли значних успіхів. Відкритий у 1928 р. в Харкові Український фізико-технічний інститут (УФТІ) сконцентрував потужний науковий потенціал. У 1931-1932 рр. у ньому працював І. Курчатов. В УФТІ Л. Ла-ндау написав класичну роботу з кінетичної теорії плазми. У 1932 р. у цьому інституті група вчених уперше в Радянському Союзі здійснила штучне розщеплення атома літію. У 1932 р. за ініціативою Є. Патона на базі електрозварювальної лабораторії було засновано Інститут електрозварювання ВУАН. Колектив інституту розробив ефективний спосіб автоматичного електрозварювання під флюсом, який уперше у світовій практиці був застосований на Магнітогорському металургійному комбінаті й Дніпробуді. В Україні працювала група талановитих математиків - математична школа Д. Граве. В Інституті математики засновник наукової школи математичної фізики М. Крилов та М. Боголюбов створили новий напрям - нелінійну математику.
На 20—30-ті роки припадає наукова творчість талановитого вченого, винахідника Ю. Кондратюка. Його розробки з теорії космічних польотів були вже в 20-ті роки використані спеціалістами радянського ракетобудування. На основі теоретичних пошуків Ю. Кондратюка здійснювалася підготовка польотів на Місяць у Сполучених Штатах. Важливе значення для розвитку галузей науки мали праці біохіміка О. Палладіна, патологоанатома О. Богомольця, фізіолога Д. Ворон-цова, медиків В. Філатова, М. Стражеска, О. Корчак-Чепурківського, генетиків і селекціонерів М. Холодного, А. Сапєгі-на і В. Юр'єва. Як і інші категорії інтелігенції, вчені України, особливо ті, хто вів дослідницьку роботу ще з дореволюційних часів, зазнали жорстоких переслідувань. Крім заарештованих у зв'язку з процесом СВУ, внаслідок наклепу були репресовані й загинули академіки ВУАН геолог М. Світальський, генетик І. Агол, деякі інші вчені. Переслідувань зазнав Л. Ландау, котрого врятувало лише заступництво видатного фізика П. Ка-піци, який особисто звернувся з листом до И. Сталіна, В. Молотова й Л. Берії, доводячи абсурдність звинувачення єврея Л. Ландау в шпигунстві на користь Німеччини, де антисемітизм був державною політикою. З 1934 р. почав переслідувати своїх противників у науці обраний академіком ВУАН авантюрист від науки Т. Лисенко. У 1930 р. заарештовано Ю. Кондратюка, але він і в засланні продовжував наукову роботу. У 1937 р. заарештували корифея української математики М. Кравчука. Влада не забула його відмову виступити в 1930 р. у ролі громадського обвинувача на процесі СВУ. Жертвами сталінських репресій у 30-ті роки стали тисячі працівників наукових закладів і вузівських учених. Поступово старі кадри української науки, за винятком поодиноких постатей, були в основному знищені.
Важко доводилося суспільним наукам. Тут насаджувався догматизм, творчу активність учених сковували вульгарно-соціологічні схеми, найменше відхилення від яких вважалося відступом від марксизму і жорстоко переслідувалося. У 1929 р. під час дискусії з питань історичної науки об'єктом упередженої критики стали праці одного з найвідоміших істориків-марксистів 20-х років М. Яворського, академіка ВУАН і АН БСРР. Його погляди були проголошені немарксистськими і «націоналістичними». Вченого виключили з партії, звільнили з усіх посад, позбавили членства в обох академіях, а у 1932 р. заарештували і вислали. У 1937 р. М. Яворського розстріляли. Як «немаркси-стські буржуазно-націоналістичні» були оцінені твори найви-датнішого українського історика М. Грушевського, що у 1924 р. повернувся з еміграції в Україну, аби своїми знаннями та досвідом сприяти становленню молодої української історичної науки. М. Грушевського обрали академіком ВУАН, а в 1929 р. — академіком АН СРСР. Та на початку 30-х років становище вченого стало нестерпним. У 1931 р. він був заарештований. Через деякий час звільненого М. Грушевського примусили переїхати до Москви. По суті це було заслання. У 1934 р. М. Грушевський помер за загадкових обставин. Зазнали переслідувань і були репресовані філософи С. Семковський, П. Демчук, знавець давньоукраїнського письменства, академік В. Перетц, літературознавець, член-кореспондент ВУАН Є. Шабліовський, сотні менш відомих суспільствознавців України.

Культурно-освітня робота

Діяльність культурно-освітніх установ України в 30-ті роки була одним з головних засобів збереження ідеологічного контролю над масами. Цим визначалась особлива увага держави до їх розбудови. У 1929— 1941 рр. число клубів в Україні зросло з 11 до 25 тис, бібліотек - з 9,4 до 32,3 тис. Значно розширилася мережа кінотеатрів, музеїв, сільських будинків і хат-читалень. В умовах ліквідації неписьменності, модернізації економіки потяг населення до друкованого слова, інших джерел інформації зростав. Багато людей уперше знайомилися з творчістю видатних письменників України, Росії, зарубіжжя, надбаннями вітчизняної й світової культури. І це, без сумніву, був позитивний момент. Разом з тим засоби інформації слугували важливим знаряддям зміцнення тоталітарного режиму, впровадження політики русифікації в Україні. Якщо 1931 р. у республіці українською мовою виходило 90 % газет і 85 % журналів, то в 1940 р. їхня частка зменшилася відповідно до 70 і 45 %.
Культура й освіта в Україні все більше й більше набували російськомовного характеру.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Які завдання прагнула вирішити більшовицька партія, проголошуючи культурну революцію?
2. Зверни увагу на наведені в підручнику статистичні дані про ліквідацію неписьменності та розвиток освіти в Україні. Про що свідчать ці дані? Відповідь обґрунтуй.
3. Як впливав сталінський режим на процес виховання підростаючого покоління в Україні? Чи справді це було виховання «нової людини»? Якщо так, то у якому розумінні «нової»?
4. Охарактеризуй досягнення і труднощі в сфері шкільної освіти в 30-ті роки.
5. Якими способами правляча більшовицька партія прагнула зміцнити свій вплив на учнівську молодь?
6. Охарактеризуй процес формування кадрів спеціалістів у 30-ті роки.
7. Про які видатні досягнення вчених України в 30-ті роки ти знаєш?
8. Що було метою культосвітньої роботи в Україні в 30-ті роки?

ДОКУМЕНТИ
1. З постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 20 лютого 1933 р. «Про центральний обласний і районні будинки колективіста»
Величезне піднесення культурно-політичного рівня колгоспників, сільськогосподарських робітників, бідняків і середняків-одноосібників унаслідок переможного здійснення соціалістичної перебудови сільського господарства, зміцнення культурних і економічних зв'язків між містом і селом, розгортання колгоспної торгівлі висунули потребу поліпшити культурно-побутове обслуговування колгоспників, сільськогосподарських робітників та бідняків і се-редняків-одноосібників ... посилити масову комуністичну освіту і пропаганду завдань соціалістичного будівництва ... ленінської національної політики, завдань міжнародного революційного руху і культурної революції.
Культурне будівництво в Українській РСР: 36. документів. -Т. 1. - С. 610-611.

2. Із резолюції об'єднаного пленуму ЦК і ЦКК КП(б)У від 22 листопада 1933 р.
Розділ В. Завдання культурної роботи на селі. Успіхи організаційно-господарського і політичного зміцнення колгоспів, значний ріст матеріального добробуту колгоспників становить потужну базу для нових досягнень культурного будівництва і культурної роботи на селі.
Більшовицькі колгоспи, що міцніють, пред'являють всезростаючі культурні запити, вимагають значно швидшого розгортання культурного будівництва на селі.
...3. Зобов'язати видавництва: Партвидав, Сільгоспвидав, Всеукраїнське видавництво художньої літератури забезпечити село творами класиків марксизму-ленінізму, брошурами, що висвітлюють кращі зразки колгоспного будівництва, агротехнічною та агітаційно-пропагандистською літературою і кращими художніми творами класиків і сучасної радянської літератури.
Культурне будівництво в Українській РСР: 3б. документів. -Т.1. - С. 626.

3. Із постанови РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 20 квітня 1938 р. «Про обов'язкове вивчення російської мови в неросійських школах України»
РНК УРСР і ЦК КП(б)У відмічають, що внаслідок підривної роботи контрреволюційних троцькістсько-бухарінських і буржуазно-націоналістичних елементів, які орудують в наркоматі освіти УРСР і органах народної освіти, викладання російської мови в школах України поставлено незадовільно.
... Необхідність вивчення російської мови в школах України обумовлюється, по-перше, посиленням братерського зв'язку та єднанням між українським народом і російським народом і народами Союзу РСР для їх дальшого господарського і культурного росту; по-друге, щоб сприяти дальшому вдосконаленню українських кадрів в галузі наукових і технічних знань; по-третє, щоб забезпечити необхідні умови для успішного несення усіма громадянами УРСР військової служби в рядах Робітничо-Селянської Червоної Армії і Військово-Морського Флоту...
Культурне будівництво в Українській РСР: 3б. документів. -Т.1. - С. 740 -741.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документи №1,2.
Прочитай витяг із постанови ВУЦВК і РНК УСРР, прийнятої в розпал голодомору 1932-1933 рр., і витяг з резолюції об'єднаного пленуму ЦК та ЦКК КП(б)У, затвердженої в листопаді 1933 р. (документи №1 і № 2).
а) Наскільки відповідало дійсності твердження про «величезне піднесення культурно-політичного рівня колгоспників, сільськогосподарських робітників, бідняків і середняків-одноосібників унаслідок переможного здійснення соціалістичної перебудови сільського господарства»?
б) Чи справді трагічного 1933 р. стояло завдання «поліпшення культурно-побутового обслуговування колгоспників»? Якщо це демагогія, то які цілі переслідувало керівництво УСРР?
в) Дай моральну оцінку цим постановам вищих державних органів УСРР і вищих органів КП(б)У.

2. Документ № 3.
Посилаючись на текст документа № 3, дай відповідь, чим ЦК КП(б)У та Раднарком УРСР мотивували необхідність обов'язкового вивчення російської мови в українських навчальних закладах?

ЛІТЕРАТУРА ТА МИСТЕЦТВО. АНТИЦЕРКОВНА ПОЛІТИКА ВЛАДИ

Згадай:
1. Що тобі відомо про розвиток української художньої літератури в 20-ті роки?
2. Якими досягненнями відзначене українське образотворче мистецтво 20-х років?

Художня література

30-ті роки були найтрагічнішими в новітній історії української літератури й мистецтва. Це десятиліття пройшло під знаком жорстокого переслідування діячів національної культури. Їх незмінно зараховували до складу сфабрикованих органами ДПУ «контрреволюційних націоналістичних організацій». Розправи над письменниками й митцями розпочалися з кінця 20-х років. Кілька десятків українських письменників стали жертвами репресій уже на рубежі десятиліть. Після прийняття у квітні 1932 р. постанови ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій» були ліквідовані літературно-художні об'єднання і створено єдину Спілку радянських письменників України 1934 р. Відтоді літературний процес цілком підпадав під контроль партійних чиновників. Усі письменники у своїй творчості мали дотримуватись методу соціалістичного реалізму, що у практиці 30-х років зводився до художнього коментування сталінських «теоретичних положень», прославляння радянської дійсності. До тих, хто не міг чи не бажав пристосовуватися, було вжито репресії.
Весною 1933 р., у розпал голоду, розпочалася хвиля переслідувань українських письменників. Був заарештований талановитий поет, прозаїк і драматург, член більшовицької партії М. Яловий. М. Хвильовий, його особистий друг, покінчив життя самогубством, залишивши передсмертного листа, в якому писав: «Арешт Ялового переконав мене, що починається переслідування українських письменників. Кров'ю своєю можу засвідчити, що Яловий ні в чому не винен...» За абсурдними звинуваченнями 1933 р. були репресовані О. Слісаренко, О. Досвітній, Остап Вишня. Наступного року розстріляли Г. Косинку, Д. Фальківського, О. Близька, К. Буревого. 1935 р. потрапив за грати й загинув у таборах ГУЛАГу М. Зеров - один з найяскравіших письменників України післяжовтневого періоду. У 1937 р. розстріляли М. Семенка. З 259 письменників, що друкувалися в 1930 р., після 1938 р. залишилося лише 36. Загалом жертвами сталінських репресій стали близько 500 письменників, які жили і працювали в Україні. Це - четверта частина всіх репресованих літераторів СРСР у 20-50-ті роки. «Розстріляним українським відродженням» назвали дослідники 1922-1933 рр.
Жоден з тих, хто ще залишався на свободі, не був застрахований від розправи.
Незважаючи на величезний тиск репресивного апарату, українське художнє слово не вмерло. У деформованому, спотвореному вигляді література існувала й у 30-ті роки. Більшовицький режим прагнув використати авторитет красного письменства для зміцнення своєї влади над Україною. Публікувалися твори письменників П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана, А. Малишка, П. Панча, Ю. Яновського, Івана Ле, А. Головка, Н. Рибака, Ю. Смолича, І. Микитенка, О. Копи-ленка й багатьох інших. Але це була особлива література. Жорстокі життєві реалії - примусова колективізація, голодомор 1932-1933 рр., інші злочини тоталітарного режиму в Україні залишалися за межами художніх творів. Письменники змушені були без найменшого натяку на критику зображувати минуле й сучасне, прославляти більшовицьку партію, Сталіна, його найближче оточення. У 1933 р., у розпал голодомору, П. Тичина написав вірш «Партія веде», головна думка якого втілювалася в словах: «О прекрасний час! Неповторний час!». У присвяченій Сталіну збірці «Сталь і ніжність» (1940) П. Тичина писав: «Корабль пливе річкою, що йому вир, любимо ми тебе, Сталін, дужий богатир». Сьогодні ця поетична «знахідка» оцінювалася б як зла пародія. Тоді ж сприйняття було зовсім інше. Подібне сталінославіє є й у творах М. Бажана, М. Рильського, В. Сосюри, інших талановитих поетів тієї трагічної доби. Це була своєрідна данина тоталітарному режимові, яку змушені були платити майстри слова за саму можливість жити. Наслідком цього була глибока корозія таланту, особисті драми. Коментуючи з-за кордону згасання поета «божою милістю» П. Тичини, український поет-емігрант Є. Маланюк у вірші «Сучасникові» писав: «Від кларнета твого пофарбована дудка зосталась».
В умовах репресій українським письменникам нав'язувалось принизливе почуття «меншовартості», а літературний процес в Україні зображувався як «вторинний», «похідний» від літературного процесу в Росії. За цих надзвичайно складних соціально-політичних умов письменники республіки зберегли українське художнє слово, а отже, і можливості для відродження української літератури в майбутньому.

Мистецтво

Подібні процеси відбувались і в театральному мистецтві, музиці, кіно, живопису, графіці, скульптурі тощо. У 20-30-ті роки в Україні працювали видатні представники цих напрямів мистецтва. Ім'я реформатора українського театрального мистецтва, актора-новатора багатогранного таланту Леся Курбаса було відоме далеко за межами України. На театральних сценах республіки лунали імена корифеїв української сцени П. Саксаганського і М. Садовського, акторів Н. Ужвій, А. Бучми, Г. Борисоглібської, Ю. Шумського, В. Доб-ровольського, оперних співаків М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинського, О. Петрусенко, Б. Гмирі, 3. Гайдай. Фільми Олександра Довженка ввійшли до скарбниці світового кіномистецтва. Частиною історії світового живопису стала творчість М. Бойчука. Значною подією було спорудження в 1935 р. пам'ятника Т. Шевченку в Харкові (скульптор М. Манізер). Широкої популярності в Україні й за її межами набула хорова капела «ДУМКА», якою до 1938 р. керував Н. Городовенко.
Сталінізм згубно відбився на творчості багатьох із цих митців. Леся Курбаса звинуватили в націоналізмі, звільнили з роботи у театрі «Березіль», а потім після арешту в 1933 р. відправили в табір, де він і загинув. Був репресований талановитий художник М. Бойчук, розгромлена школа молодих його послідовників. Зазнали переслідувань десятки інших новаторів, що не змогли пристосуватися до системи адміністративно-директивного керівництва мистецтвом або стали жертвами наклепів.
У своєму прагненні встановити тотальний контроль над культурним життям України ідеологічно-репресивна машина не обминула й народну творчість, яка завжди була підґрунтям національного мистецтва.
30-ті роки виявилися особливо трагічними для українського кобзарства й лірництва. Сталінські помічники в Україні взяли курс на повне винищення цієї групи традиційних народних співців, бо встановити контроль над їхньою творчістю, з огляду на особливості способу життя (не мали постійного місця проживання й прописки), було важко. У грудні 1933 р. на пленумі Всеукраїнської профспілки працівників мистецтв виступив заступник наркома освіти, донедавна один з керівників ідеологічних служб ЦК КП(б)У А. Хвиля, який оголосив кобзу та бандуру «класово ворожим» інструментом тільки за те, що вони «орієнтують музичний фронт на часи гетьманів та козацької романтики».
Трагічна розв'язка настала в грудні 1934 р., коли до Харкова, на заключний етап Республіканської олімпіади міста й села, було звезено майже триста кобзарів і лірників. Неймовірне віроломство і підступність влади проявилися на повну силу: цих похилого віку людей, багато з яких були незрячими, каліками, заарештували й розстріляли.
Та попри всю складність і суперечливість умов кінця 20-30-х років, культурний процес в Україні не згас і тривав, зберігши українську літературу й мистецтво, забезпечуючи прогрес у народній освіті, підготовці кадрів, науці.

Антицерковна політика влади в Україні

Політичний курс правлячої більшовицької партії був спрямований на формування в суспільстві атеїстичного світогляду. За цих обставин традиційна для України громадська інституція -православна церква, єдина легальна організація, діяльність якої не вписувалася в рамки офіційної ідеології, відчувала на собі дедалі зростаючий тиск держави. 1 січня 1928 р. був введений у дію Адміністративний кодекс УСРР, котрий поміж інших містив розділ «Правила про культи».
З його прийняттям декрет уряду УСРР про свободу совісті втратив чинність. Слід відзначити, що роком пізніше подібний закон було затверджено в РСФРР. Таким чином, у справі відходу від демократичних норм державно-церковних відносин УСРР тримала сумнівну першість. На зламі 20-30-х років, в умовах різкої зміни політичної атмосфери в країні, ставлення до релігії й церкви стало зовсім нестерпним. Слова «піп», «куркуль», «петлюрівець» сприймались як синоніми.
Особливо жорстоких гонінь зазнала Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). У 1929 р. органи ОДПУ звинуватили її в антирадянській діяльності. Церква на початку 1930 р. на своєму надзвичайному з'їзді змушена була заявити про свою самоліквідацію. Розгорнулася кривава розправа над священиками, церковним керівництвом. Було заарештовано близько 2000 священиків і майже всіх ієрархів УАПЦ, у т. ч. митрополитів В. Липківського, М. Борецького, І. Павловського. В другій половині 30-х років в Україні не залишилося жодної парафії з українською мовою богослужіння. Смертю мучеників загинули тисячі представників інших напрямів у християнстві та інших релігійних конфесій України.
Другу п'ятирічку Й. Сталін оголосив «безбожною п'ятирічкою», «п'ятирічкою знищення релігій». У 1934-1935 рр. розгорнулося здійснення плану масового нищення культових споруд. Жертвами цього варварства радянської влади стали численні пам'ятки церковної архітектури України. Серед них Михайлівський Золотоверхий собор, Микільський військовий собор, Трисвятительська церква, Богоявленський собор Братського монастиря і церква Успіння Богородиці (Пирогоща) у Києві, Свято-Миколаївський монастир у Харкові, Покровський собор у Запоріжжі, Успенський собор у Полтаві. Тисячі культових споруд стояли пустками чи були перетворені на склади, кінотеатри, божевільні і навіть в'язниці. У середині 30-х років в Україні залишилося лише 9 % діючих церков (у порівнянні з 1913 р.). Віруючі України перестали бути рівноправними громадянами, перетворившись на людей нижчого гатунку.
Пануючий державний атеїзм посилював вплив на населення більшовицької партії, але разом з тим спричиняв глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Поясни термін «розстріляне відродження».
2. Яку роль відіграла Спілка письменників України в історії української літератури?
3. Які процеси відбувалися в 30-ті роки в образотворчому мистецтві?
4. Чим пояснюється особлива жорстокість державної влади щодо українських кобзарів і лірників?
5. Користуючись матеріалами підручника та іншими джерелами, спробуй довести, що в трагічних умовах 30-х років українські вчені, письменники, митці зберегли і розвинули українську національну культуру.
6. Яку позицію займало керівництво УСРР стосовно релігії та церкви? Дай оцінку моральному аспекту державної політики щодо віруючих громадян України.

ДОКУМЕНТ
1. Телеграма Об'єднання українських письменників «Слово» (США) від 20 грудня 1954 р. і пояснення до неї
Москва, СРСР, Другому Всесоюзному з'їздові письменників. Українські письменники - політичні емігранти вітають з'їзд і ви-слювлюють співчуття письменникам усіх поневолених народів СРСР.
1930 року друкувалося 259 українських письменників. Після 1938 року з них друкувалося лише 36. Просимо вияснити МГБ, де і чому зникли з української літератури 223 письменники? Нью-Йорк, 20 грудня 1954 р.
До цієї телеграми президія «Слова» подала до преси таке своє пояснення. За приблизними підрахунками, цифра 223 щезлих в СРСР українських письменників розшифровується так: розстріляно - 17; покінчили самогубством - 8; заарештовані, заслані в табори та іншими поліційними заходами вилучені з літератури (серед них можуть бути розстріляні й померлі в концтаборах) -175; зникли безвісти - 16; померли своєю смертю - 7.
Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. -Мюнхен, 1959. -С. 11-12.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТА
1. Документ № 1.
Наведені в телеграмі (документ №1) дані про 223 українських письменників в Радянському Союзі не публікувалися. Натомість, постійно наголошувалося на «батьківській турботі» Сталіна і більшовицької партії про розвиток української літератури. Як можна пояснити таку поведінку влади?

Новітня історія України 10 клас, Ф. Г. Турченко

Календарно-тематичне планування з історії України 10 класу, підручник з історії України, історія України в школі

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.


Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.