KNOWLEDGE HYPERMARKET

Іван Франко «Іван Вишенський»
(Создана новая страница размером    ІВАН ФРАНКО (1856—1916) Іван Франко — це розум і серце нашої (і народу...)
 
(1 промежуточная версия не показана)
Строка 1: Строка 1:
-
 
+
'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українська література 8 клас|Українська література 8 клас]]&gt;&gt;Українська література: Іван Франко «Іван Вишенський»''' <metakeywords>Українська література, клас, урок, на Тему, Іван Франко «Іван Вишенський»</metakeywords>
-
&nbsp;ІВАН ФРАНКО (1856—1916)
+
&nbsp;ІВАН ФРАНКО (1856—1916)  
 +
<br>
 +
<br>Іван Франко — це розум і серце нашої (і народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України.<br>Велетень філософської думки, титан праці, український Мойсей, Каменяр — так називають Івана Франка.<br>Син сільського коваля, пройшовши важкий шлях життя і боротьби, піднявся до вершин людського життя і зайняв почесне місце серед найвидатніших світових діячів куль¬тури. Його творча спадщина складає понад чотири тисячі творів.
-
Іван Франко — це розум і серце нашої (і народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України.<br>Велетень філософської думки, титан праці, український Мойсей, Каменяр — так називають Івана Франка.<br>Син сільського коваля, пройшовши важкий шлях життя і боротьби, піднявся до вершин людського життя і зайняв почесне місце серед найвидатніших світових діячів куль¬тури. Його творча спадщина складає понад чотири тисячі творів.
+
<br><br>Народився Іван Якович Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині. Навчався у Дрогобицькій гімназії (1867-1875). У 1875 році вступив на філософський факультет Львівського університету, почав редагувати студентський журнал «Друг». У 1877 році Івана Франка заарештували як політично неблагонадійного, звинуватили у належності до неіснуючої таємної організації, і він дев'ять місяців перебував у тюрмі, але не зрікся своїх поглядів.  
-
<br>Народився Іван Якович Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині. Навчався у Дрогобицькій гімназії (1867-1875). У 1875 році вступив на філософський факультет Львівського університету, почав редагувати студентський журнал «Друг». У 1877 році Івана Франка заарештували як політично неблагонадійного, звинуватили у належності до неіснуючої таємної організації, і він дев'ять місяців перебував у тюрмі, але не зрікся своїх поглядів.
+
<br><br>Разом зі студентським товаришем Михайлом Павликом Іван Франко видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін», «Молот». У 1880 році його було заарештовано вдруге, в 1889 році — втретє.  
-
<br>Разом зі студентським товаришем Михайлом Павликом Іван Франко видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін», «Молот». У 1880 році його було заарештовано вдруге, в 1889 році — втретє.
+
<br><br>У 1886 році в Києві митець одружився з курсисткою Ольгою Хоружинською, якій присвятив поетичну збірку «З вершин і низин», опубліковану наступного року. Ця збірка стала найви-датнішим явищем в українській поезії після появи «Кобзаря» Тараса Шевченка. 1896 року побачила світ збірка інтимної лірики «Зів'яле листя».<br>У 90-х роках Іван Якович закінчив Чернівецький університет, у Відні захистив дисертацію на звання доктора філо¬софських наук.  
-
<br>У 1886 році в Києві митець одружився з курсисткою Ольгою Хоружинською, якій присвятив поетичну збірку «З вершин і низин», опубліковану наступного року. Ця збірка стала найви-датнішим явищем в українській поезії після появи «Кобзаря» Тараса Шевченка. 1896 року побачила світ збірка інтимної лірики «Зів'яле листя».<br>У 90-х роках Іван Якович закінчив Чернівецький університет, у Відні захистив дисертацію на звання доктора філо¬софських наук.
+
<br><br>Іван Франко виступав у літературі не лише як поет, а й як прозаїк, драматург, критик. Широковідомими стали його повісті «Борислав сміється» (1882), «Захар Беркут» (1883)»<br>&nbsp;<br>«Перехресні стежки» (1896), драма «Украдене щастя» (1893). у 1905 році з'явилася його знаме¬нита філософська поема «Мойсей», яку критики називають другим заповітом українському народові.  
-
<br>Іван Франко виступав у літературі не лише як поет, а й як прозаїк, драматург, критик. Широковідомими стали його повісті «Борислав сміється» (1882), «Захар Беркут» (1883)»<br>&nbsp;<br>«Перехресні стежки» (1896), драма «Украдене щастя» (1893). у 1905 році з'явилася його знаме¬нита філософська поема «Мойсей», яку критики називають другим заповітом українському народові.
+
<br><br>28 травня 1916 року зупинилося серце невтомного трудівника на літературній ниві, який усе своє життя віддав служінню рідному народові. Похований Іван Франко у Львові на Личаківському кладо¬вищі- Над могилою письменника зведено пам'ятник із зображенням каменяра, який молотом розбиває скелю, щоб будувати дорогу життя в майбутнє. Пам'ятники Франкові споруджено також у Нагуєвичах, Дрогобичі, Львові, Києві, Канаді. Його ім'ям названо обласний центр, Львівський університет і те¬атр опери та балету, Київський драматичний театр, відкрито літе¬ратурно-меморіальні музеї у На¬гуєвичах і Львові.<br>&nbsp;<br><br>Це був справжній енциклопедист вдачею, людина, що їй ніщо людське не чуже, що про все мала свою думку, часто оригінальну, глибоку... (Сергій Єфремов).<br>...Наш Франко — то одна з найбільших окрас світової літератури (Павло Тичина).  
-
<br>28 травня 1916 року зупинилося серце невтомного трудівника на літературній ниві, який усе своє життя віддав служінню рідному народові. Похований Іван Франко у Львові на Личаківському кладо¬вищі- Над могилою письменника зведено пам'ятник із зображенням каменяра, який молотом розбиває скелю, щоб будувати дорогу життя в майбутнє. Пам'ятники Франкові споруджено також у Нагуєвичах, Дрогобичі, Львові, Києві, Канаді. Його ім'ям названо обласний центр, Львівський університет і те¬атр опери та балету, Київський драматичний театр, відкрито літе¬ратурно-меморіальні музеї у На¬гуєвичах і Львові.<br>&nbsp;<br><br>Це був справжній енциклопедист вдачею, людина, що їй ніщо людське не чуже, що про все мала свою думку, часто оригінальну, глибоку... (Сергій Єфремов).<br>...Наш Франко — то одна з найбільших окрас світової літератури (Павло Тичина).
+
<br><br>&nbsp;<u>1. Складіть хронологічну таблицю основних фактів життя і творчості Івана Франка.<br>2. Які твори письменника ви читали? У яких літературних<br>жанрах він виступав?<br>3. Розкажіть, як народ вшановує пам'ять про Івана Франка.<br>Чи є у вашому регіоні місця, пов'язані з іменем цього письменника? Якщо так, що вам про них відомо?<br>4. Як ви думаєте, чому Франка називають титаном праці?<br>Аргументуйте свою відповідь.<br>5. Прокоментуйте подані вище висловлювання про великого </u><u>Каменяра. Спробуйте самі скласти висловлювання про цього письменника, використавши подані словосполучення:</u><br>великий Каменяр велетень людського духу<br>титан праці український Мойсей<br>: &nbsp;<br>Служіння Богу через працю для народу
-
<br>&nbsp;<u>1. Складіть хронологічну таблицю основних фактів життя і творчості Івана Франка.<br>2. Які твори письменника ви читали? У яких літературних<br>жанрах він виступав?<br>3. Розкажіть, як народ вшановує пам'ять про Івана Франка.<br>Чи є у вашому регіоні місця, пов'язані з іменем цього письменника? Якщо так, що вам про них відомо?<br>4. Як ви думаєте, чому Франка називають титаном праці?<br>Аргументуйте свою відповідь.<br>5. Прокоментуйте подані вище висловлювання про великого </u><u>Каменяра. Спробуйте самі скласти висловлювання про цього письменника, використавши подані словосполучення:</u><br>великий Каменяр велетень людського духу<br>титан праці український Мойсей<br>: &nbsp;<br>Служіння Богу через працю для народу
+
<br><br>У 1596 році була підписана Брестська унія1, що об'єднала православну і католицьку церкви під владою Римського Папи на всій території Речі Посполитої і більшості земель України й Білорусі. Проте більшість віруючих українців унії не підтри¬мала, що призвело до розколу суспільства на два табори (прихильників православної і католицької віри) та викликало в літературі гостру полеміку (суперечку, дискусію) між ними. Одним з найвидатніших письменників-полемістів в українській літературі, захисником православної віри був Іван Вишенський.  
-
<br>У 1596 році була підписана Брестська унія1, що об'єднала православну і католицьку церкви під владою Римського Папи на всій території Речі Посполитої і більшості земель України й Білорусі. Проте більшість віруючих українців унії не підтри¬мала, що призвело до розколу суспільства на два табори (прихильників православної і католицької віри) та викликало в літературі гостру полеміку (суперечку, дискусію) між ними. Одним з найвидатніших письменників-полемістів в українській літературі, захисником православної віри був Іван Вишенський.
+
<br><br>Про Івана Вишенського збереглося дуже мало архівних матеріалів. Відомо, що він народився між 1545—1550 роками у містечку Судова Вишня (за назвою містечка взяв собі псевдонім), недалеко від Львова. Здобув вищу освіту, закінчивши Острозьку школу, згодом перейменовану на академію. Писав притчі, вірші, поеми, жив у різних містах Галичини, Поділля та Волині, деякий час — при дворі князя Костянтина Острозького. У середині 80-х років XVI ст. Вишенський постригся в ченці й оселився в Греції на горі Афон2. Упродовж сорока років жив там у кількох монастирях, потім оселився у печері, вів аскетичний спосіб життя, назавжди відрікшись від земних благ. Але не забув про рідний край і, передаючи в Україну поетичні послання, в яких обстоював життєві інте¬реси народу, викривав жорстоких панів та єпископів, мріяв про справедливий суспільний лад. На прохання друзів і однодумців Вишенський прибуває в Україну, але, не погоджуючись із діяльністю українських священиків, повертається на Афон. Тут, у печері, й помирає приблизно в середині 20-х років XVII ст.  
-
<br>Про Івана Вишенського збереглося дуже мало архівних матеріалів. Відомо, що він народився між 1545—1550 роками у містечку Судова Вишня (за назвою містечка взяв собі псевдонім), недалеко від Львова. Здобув вищу освіту, закінчивши Острозьку школу, згодом перейменовану на академію. Писав притчі, вірші, поеми, жив у різних містах Галичини, Поділля та Волині, деякий час — при дворі князя Костянтина Острозького. У середині 80-х років XVI ст. Вишенський постригся в ченці й оселився в Греції на горі Афон2. Упродовж сорока років жив там у кількох монастирях, потім оселився у печері, вів аскетичний спосіб життя, назавжди відрікшись від земних благ. Але не забув про рідний край і, передаючи в Україну поетичні послання, в яких обстоював життєві інте¬реси народу, викривав жорстоких панів та єпископів, мріяв про справедливий суспільний лад. На прохання друзів і однодумців Вишенський прибуває в Україну, але, не погоджуючись із діяльністю українських священиків, повертається на Афон. Тут, у печері, й помирає приблизно в середині 20-х років XVII ст.
+
<br><br>У 1900 році Франко написав історико-філософську поему «Іван Вишенський», надавши їй виразного патріотичного звучання.  
-
<br>У 1900 році Франко написав історико-філософську поему «Іван Вишенський», надавши їй виразного патріотичного звучання.
+
<br><br>В основу поеми Івана Франка ліг історичний факт про ос¬танні роки життя Івана Вишенського на горі Афон. 1621 року православні українці звернулися до Вишенського з прохан¬ням повернутися у рідний край, щоб допомогти захистити православ'я. У поемі є й художній вимисел (наприклад, фанта¬стична картина, коли чернець Іван на промені сонця пере¬ходить у човен до посланців з України і повертається з ними додому).  
-
<br>В основу поеми Івана Франка ліг історичний факт про ос¬танні роки життя Івана Вишенського на горі Афон. 1621 року православні українці звернулися до Вишенського з прохан¬ням повернутися у рідний край, щоб допомогти захистити православ'я. У поемі є й художній вимисел (наприклад, фанта¬стична картина, коли чернець Іван на промені сонця пере¬ходить у човен до посланців з України і повертається з ними додому).
+
<br><br>''1Унія - об'єднання, союз.''
-
<br>''1Унія - об'єднання, союз.''
+
<br>''<br>2 А ф он - незалежна чернеча держава; місце паломництва християн.<br>&nbsp;''<br>Поема присвячена відомому вченому-сходознавцю, письменнику Агатангелу Кримському, який високо оцінив наукову працю Франка «Іван Вишенський і його твори» та заохотив написати художній твір про полеміста.
-
''<br>2 А ф он - незалежна чернеча держава; місце паломництва християн.<br>&nbsp;''<br>Поема присвячена відомому вченому-сходознавцю, письменнику Агатангелу Кримському, який високо оцінив наукову працю Франка «Іван Вишенський і його твори» та заохотив написати художній твір про полеміста.
+
<br><br>Історична поема — це ліро-епічний твір, у якому діють історичні особи та художньо зображуються певні історичні події.  
-
<br>Історична поема — це ліро-епічний твір, у якому діють історичні особи та художньо зображуються певні історичні події.
+
<br><br>ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ
-
<br>ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ
+
<br><br>''Поема<br>Присвячую А. Кримському Т''
-
<br>''Поема<br>Присвячую А. Кримському Т''
+
<br><br>Мов зелена піраміда
-
<br>Мов зелена піраміда
+
<br>на хвилястім синім полі,
-
на хвилястім синім полі,
+
<br>на рівнині лазуровій велетенський ізмарагд1,—<br>так облита дивним морем,  
-
на рівнині лазуровій велетенський ізмарагд1,—<br>так облита дивним морем,
+
<br>під безхмарим, теплим небом зноситься,  
-
під безхмарим, теплим небом зноситься,
+
<br>шумить, пишаєсь,  
-
шумить, пишаєсь,
+
<br>спить Афонськая гора.
-
спить Афонськая гора.
+
<br><br>Спить? Та ні! Природа-мати
-
<br>Спить? Та ні! Природа-мати
+
<br>ненастанно тут працює,
-
ненастанно тут працює,
+
<br>ненастанно строїть,  
-
ненастанно строїть,
+
<br>бавить ту пестієчку свою.<br>Унизу, де з хвиль кипучих
-
бавить ту пестієчку свою.<br>Унизу, де з хвиль кипучих
+
<br>гранітові сірі скали гордо,  
-
гранітові сірі скали гордо,
+
<br>просто вгору пнуться —
-
просто вгору пнуться —
+
<br>стіни, колоси,стовпи,—<br>там внизу музика дика
-
стіни, колоси,стовпи,—<br>там внизу музика дика
+
<br>не вгаває на хвилину,
-
не вгаває на хвилину,
+
<br>б'ються хвилі о каміння,  
-
б'ються хвилі о каміння,
+
<br>бризка піни срібний вал.<br>А вверху хребти гірськії,  
-
бризка піни срібний вал.<br>А вверху хребти гірськії,
+
<br>віковим покриті лісом,  
-
віковим покриті лісом,
+
<br>вічну, тиху пісню грають
-
вічну, тиху пісню грають
+
<br>у задумі без кінця.<br><br>''ізмарагд, смарагд - коштовний прозорий камінь яскра-<br>возеленого забарвлення''.<br>&nbsp;<br><br>&nbsp;<br>Та, проте, гора дрімає;
-
у задумі без кінця.<br><br>''ізмарагд, смарагд - коштовний прозорий камінь яскра-<br>возеленого забарвлення''.<br>&nbsp;<br><br>&nbsp;<br>Та, проте, гора дрімає;
+
<br>день і ніч пливе над
-
день і ніч пливе над
+
<br>нею мов рожева легка хмара,
-
нею мов рожева легка хмара,
+
<br>крику, гомону не чуть.<br>Хоч повзуть тут скрізь
-
крику, гомону не чуть.<br>Хоч повзуть тут скрізь
+
<br>по горах стежечки, немов гадюки,
-
по горах стежечки, немов гадюки,
+
<br>то, проте, не оживляє
-
то, проте, не оживляє
+
<br>їх розмова, спів, ні сміх.<br>Хоч розсипані по горах,  
-
їх розмова, спів, ні сміх.<br>Хоч розсипані по горах,
+
<br>по лісах, ярах і скелях,  
-
по лісах, ярах і скелях,
+
<br>по полянах пречудових і оселі, і хатки,—<br>то, проте, тиша глибока заляга
-
по полянах пречудових і оселі, і хатки,—<br>то, проте, тиша глибока заляга
+
<br>на тих оселях
-
на тих оселях
+
<br>і лежить печать мовчання
-
і лежить печать мовчання
+
<br>на сотках старечих уст.<br>Скрізь тиша, і скрізь мовчання,
-
на сотках старечих уст.<br>Скрізь тиша, і скрізь мовчання,
+
<br>сірий одяг, хід повільний, і худі,  
-
сірий одяг, хід повільний, і худі,
+
<br>понурі лиця, непритомний, сонний вид.<br>Тричі лиш на день по горах пролунає
-
понурі лиця, непритомний, сонний вид.<br>Тричі лиш на день по горах пролунає
+
<br>голос дзвонів, мов проквилить
-
голос дзвонів, мов проквилить
+
<br>над горою стадо дивних лебедят.<br>Плачуть жалібно ті дзвони,  
-
над горою стадо дивних лебедят.<br>Плачуть жалібно ті дзвони,
+
<br>мов нарікання, докори на людей,  
-
мов нарікання, докори на людей,
+
<br>що замертвили пречудовий сей куток.<br>Що гніздо думок високих,  
-
що замертвили пречудовий сей куток.<br>Що гніздо думок високих,
+
<br>школу поривів геройських,  
-
школу поривів геройських,
+
<br>пристань для орлів змінили
-
пристань для орлів змінили
+
<br>на сумну тюрму для душ.
-
на сумну тюрму для душ.
+
<br><br>II<br>На Афоні дзвони дзвонять
-
<br>II<br>На Афоні дзвони дзвонять
+
<br>у неділю по вечірні;
-
у неділю по вечірні;
+
<br>починає Прот великий,
-
починає Прот великий,
+
<br>окликаєсь Ватопед.<br>Далі зойкнув Есфігмену,  
-
окликаєсь Ватопед.<br>Далі зойкнув Есфігмену,
+
<br>загудів Ксеропотаму,<br>&nbsp;<br>&nbsp;там Зографу, далі Навлю,  
-
загудів Ксеропотаму,<br>&nbsp;<br>&nbsp;там Зографу, далі Навлю,
+
<br>розгудівся Іверон1.<br>ПОКОТИЛИСЯ ПО горах&nbsp;<br>ті ридання металеві,&nbsp;<br>окликавсь кожда скеля,  
-
розгудівся Іверон1.<br>ПОКОТИЛИСЯ ПО горах&nbsp;<br>ті ридання металеві,&nbsp;<br>окликавсь кожда скеля,
+
<br>кождий яр і кождий скит.<br>І вторують їм зітхання,&nbsp;<br>і худі хрестяться руки,&nbsp;<br>і несеться тихий шепіт:&nbsp;<br>«Со святими упокой!»<br>Ті ридання металеві —<br>знак, що хтось розстався з світом, —<br>тут нікого не тривожать:<br>се щоденна новина.<br>Чи то скитник вмер у скиті&nbsp;<br>так, як жив, — самотній, тихий —&nbsp;<br>і про смерть його дізнались&nbsp;<br>аж у кілька день пізніш —<br><br>тим дізнались,  
-
кождий яр і кождий скит.<br>І вторують їм зітхання,&nbsp;<br>і худі хрестяться руки,&nbsp;<br>і несеться тихий шепіт:&nbsp;<br>«Со святими упокой!»<br>Ті ридання металеві —<br>знак, що хтось розстався з світом, —<br>тут нікого не тривожать:<br>се щоденна новина.<br>Чи то скитник вмер у скиті&nbsp;<br>так, як жив, — самотній, тихий —&nbsp;<br>і про смерть його дізнались&nbsp;<br>аж у кілька день пізніш —<br><br>тим дізнались,
+
<br>що покійник не явився в монастир свій,  
-
що покійник не явився в монастир свій,
+
<br>не приніс свою роботу,  
-
не приніс свою роботу,
+
<br>бобу пригорщі не взяв?<br>Чи то вмер чернець у кельї,  
-
бобу пригорщі не взяв?<br>Чи то вмер чернець у кельї,
+
<br>пишучи святую книгу, мінею1,  
-
пишучи святую книгу, мінею1,
+
<br>та кіноваром2 в'язні титли3 красячи?<br>Чи то вмер послушник
-
та кіноваром2 в'язні титли3 красячи?<br>Чи то вмер послушник
+
<br>смирний пан колись, чи князь,
-
смирний пан колись, чи князь,
+
<br>чи вояк, але тут віддавна
-
чи вояк, але тут віддавна
+
<br>в кухні монастирській послугач?<br>Чи то вмер якийсь достойник,  
-
в кухні монастирській послугач?<br>Чи то вмер якийсь достойник,
+
<br>ієромонах4 чи ігумен5 –<br>тут усім однака шана:&nbsp;<br>«Со святими упокой!»<br>Чи то, врешті, хтось живий
-
ієромонах4 чи ігумен5 –<br>тут усім однака шана:&nbsp;<br>«Со святими упокой!»<br>Чи то, врешті, хтось живий
+
<br>ще сходить на «останній ступінь»,  
-
ще сходить на «останній ступінь»,
+
<br>покидає світ і волю,  
-
покидає світ і волю,
+
<br>щоб в печері смерті ждать?<br>Глянь, у скелях височенних,&nbsp;<br>у стрімких, гранітних стінах,&nbsp;<br>що над морським валом висять,-<br>чи там гнізда ластівок?<br>Ні, се нори жолоблені,  
-
щоб в печері смерті ждать?<br>Глянь, у скелях височенних,&nbsp;<br>у стрімких, гранітних стінах,&nbsp;<br>що над морським валом висять,-<br>чи там гнізда ластівок?<br>Ні, се нори жолоблені,
+
<br>недоступні, темні ями,  
-
недоступні, темні ями,
+
<br>січені в скалі печери,  
-
січені в скалі печери,
+
<br>схованки для мев хіба.<br>Ні, се нори для аскетів,&nbsp;<br>се «остатній ступінь»,  
-
схованки для мев хіба.<br>Ні, се нори для аскетів,&nbsp;<br>се «остатній ступінь»,
+
<br>подвиг крайній і безповоротний,&nbsp;<br>брама вічності вузька.
-
подвиг крайній і безповоротний,&nbsp;<br>брама вічності вузька.
+
<br><br>1''М і н є я — церковна книга з текстами церковних відправ на кож¬ний день місяця.<br>2Кіновар — червона фарба, яку добувають із руди ртуті. Цією фарбою у рукописах вимальовували перші букви слів, якими розпо¬чинали новий текст.<br>3 Т и т л и — надрядковий знак над скорочено написаним словом або над літерою, вжитою у значенні цифри.<br><br>Чєромонах — монах у чині священика.<br>5 І г у м є н — управитель православного монастиря.''
-
<br>1''М і н є я — церковна книга з текстами церковних відправ на кож¬ний день місяця.<br>2Кіновар — червона фарба, яку добувають із руди ртуті. Цією фарбою у рукописах вимальовували перші букви слів, якими розпо¬чинали новий текст.<br>3 Т и т л и — надрядковий знак над скорочено написаним словом або над літерою, вжитою у значенні цифри.<br><br>Чєромонах — монах у чині священика.<br>5 І г у м є н — управитель православного монастиря.'' <br>Хто пройшов новицьку службу,
+
<br>  
-
монастирське строге право і важкую,  
+
Хто пройшов новицьку службу,  
 +
   
-
мовчазливу працю в тихому скиту,<br>хто бажає довершити аскетичний,
+
монастирське строге право і важкую,  
-
острий подвиг, в пості, самоті,
+
<br>мовчазливу працю в тихому скиту,<br>хто бажає довершити аскетичний,  
-
мовчанні слухать голосу душі,<br>хто порвав зо світом зв'язки,
+
<br>острий подвиг, в пості, самоті,  
-
поборов бажання тіла, чує силу&nbsp;<br>&nbsp;і охоту в очі вічності глядіть,<br>той за дозволом найстарших
+
<br>мовчанні слухать голосу душі,<br>хто порвав зо світом зв'язки,
-
вибира собі печеру,
+
<br>поборов бажання тіла, чує силу&nbsp;<br>&nbsp;і охоту в очі вічності глядіть,<br>той за дозволом найстарших
-
вибира собі могилу,
+
<br>вибира собі печеру,  
-
відки вороття нема.<br>І тоді ридають дзвони,
+
<br>вибира собі могилу,  
-
і тоді по всім Афоні
+
<br>відки вороття нема.<br>І тоді ридають дзвони,
-
тихий шепт іде старечий:&nbsp;<br>«Со святими упокой!»<br>III<br>На Афоні дзвони дзвонять
+
<br>і тоді по всім Афоні  
-
у неділю по вечерні:
+
<br>тихий шепт іде старечий:&nbsp;<br>«Со святими упокой!»<br>III<br>На Афоні дзвони дзвонять
-
починає Нрот великий,
+
<br>у неділю по вечерні:
-
окликавсь Ватопед.<br>Далі зойкнув Есфігмену,
+
<br>починає Нрот великий,  
-
загудів Ксеропотаму,&nbsp;<br>там Зографу, далі Павлю,
+
<br>окликавсь Ватопед.<br>Далі зойкнув Есфігмену,  
-
розгудівся Іверон.<br>Покотилися по горах
+
<br>загудів Ксеропотаму,&nbsp;<br>там Зографу, далі Павлю,
-
ті ридання металеві,
+
<br>розгудівся Іверон.<br>Покотилися по горах
-
окликаєсь кожда скеля,
+
<br>ті ридання металеві,  
-
кождий яр і кождий скит.<br>Стихли дзвони,
+
<br>окликаєсь кожда скеля,  
-
у повітрі довго ще тремтів їх голос,&nbsp;<br>і в монастирі Зографу заскрипіли ретязі.<br>Відчинилась темна брама; з монастирського подвір'я<br><br>&nbsp;<br><br>&nbsp;<br>виступає хід церковний, монотонний чути спів.<br>Віють хоругви червоні, наче проблиски пожежі;
+
<br>кождий яр і кождий скит.<br>Стихли дзвони,  
-
дерев'яний хрест з розп'ятим передом помалу йде.<br>Йдуть монахи бородаті у фелонах1-багряницях,
+
<br>у повітрі довго ще тремтів їх голос,&nbsp;<br>і в монастирі Зографу заскрипіли ретязі.<br>Відчинилась темна брама; з монастирського подвір'я<br><br>&nbsp;<br><br>&nbsp;<br>виступає хід церковний, монотонний чути спів.<br>Віють хоругви червоні, наче проблиски пожежі;
-
знов монахи бородаті босі, в простих сіряках.<br>Серед них дідусь похилий, зморщений, сивобородий,&nbsp;<br>в сіряці на голім тілі,&nbsp;<br>хрест березовий несе.<br>Простий хрест, в корі береза,&nbsp;<br>а від моря вітер віє,&nbsp;<br>білу бороду старечу&nbsp;<br>по березі розвіва.<br>І пливе старечий голос
+
<br>дерев'яний хрест з розп'ятим передом помалу йде.<br>Йдуть монахи бородаті у фелонах1-багряницях,  
-
із тим співом монотонним,&nbsp;<br>що виводить сумовито:&nbsp;<br>«Со святими упокой!»<br>Стежкою, що круто в'ється,
+
<br>знов монахи бородаті босі, в простих сіряках.<br>Серед них дідусь похилий, зморщений, сивобородий,&nbsp;<br>в сіряці на голім тілі,&nbsp;<br>хрест березовий несе.<br>Простий хрест, в корі береза,&nbsp;<br>а від моря вітер віє,&nbsp;<br>білу бороду старечу&nbsp;<br>по березі розвіва.<br>І пливе старечий голос
-
тягнеться той хід церковний зразу лугом,
+
<br>із тим співом монотонним,&nbsp;<br>що виводить сумовито:&nbsp;<br>«Со святими упокой!»<br>Стежкою, що круто в'ється,  
-
далі лісом, там, де чути моря рев.<br>Серед розкошів природи похоронний спів лунає,
+
<br>тягнеться той хід церковний зразу лугом,  
-
серед пахощів вечірніх куриться кадила дим.<br>Ось спинився хід церковний
+
<br>далі лісом, там, де чути моря рев.<br>Серед розкошів природи похоронний спів лунає,
-
на обірвищі крутому, над безоднею страшною, —&nbsp;<br>глянеш вниз — аж жах бере.<br>Мов гігантський мур гранітний, прямовисно голі скелі&nbsp;<br>пнуться із безодні моря&nbsp;<br>в лазурову височінь.<br><br>Глянь з гори — на морі човен,
+
<br>серед пахощів вечірніх куриться кадила дим.<br>Ось спинився хід церковний
-
що покрай скали гойдаєсь,
+
<br>на обірвищі крутому, над безоднею страшною, —&nbsp;<br>глянеш вниз — аж жах бере.<br>Мов гігантський мур гранітний, прямовисно голі скелі&nbsp;<br>пнуться із безодні моря&nbsp;<br>в лазурову височінь.<br><br>Глянь з гори — на морі човен,  
-
видасться, мов білий лебідь,
+
<br>що покрай скали гойдаєсь,  
-
що гойдаєсь на воді.<br>Глянь з долини — всі ті люди,
+
<br>видасться, мов білий лебідь,  
-
що стоять над тим обривом,
+
<br>що гойдаєсь на воді.<br>Глянь з долини — всі ті люди,  
-
видадуться, мов ягнята,<br>що пасуться на скалі.<br>В тій скалі з долини видно
+
<br>що стоять над тим обривом,
-
штиригранну чорну пляму,
+
<br>видадуться, мов ягнята,<br>що пасуться на скалі.<br>В тій скалі з долини видно
-
мов печатку величезну,&nbsp;<br>в половині висоти.<br>Се є вхід в живу могилу,
+
<br>штиригранну чорну пляму,  
-
у печеру пустельницьку,
+
<br>мов печатку величезну,&nbsp;<br>в половині висоти.<br>Се є вхід в живу могилу,  
-
висічену там Бог зна ким&nbsp;<br>і Бог зна кому й нащо.<br>Не дійти туди ногами,
+
<br>у печеру пустельницьку,  
-
ні драбиною не злізти,
+
<br>висічену там Бог зна ким&nbsp;<br>і Бог зна кому й нащо.<br>Не дійти туди ногами,  
-
лиш на шнурі у повітрі долетіти, наче птах.<br>У окрайчику скальному рівчачок
+
<br>ні драбиною не злізти,
-
протертий шнуром -знак нехибний того місця,&nbsp;<br>де внизу печери вхід.<br>Тут спинився хід церковний,
+
<br>лиш на шнурі у повітрі долетіти, наче птах.<br>У окрайчику скальному рівчачок
-
стали править панахиду...&nbsp;<br>Де ж той мрець, кого ховають?
+
<br>протертий шнуром -знак нехибний того місця,&nbsp;<br>де внизу печери вхід.<br>Тут спинився хід церковний,  
-
Де блаженний той аскет?<br>IV<br>От скінчилися відправи&nbsp;<br>і останнюю молитву на колінах
+
<br>стали править панахиду...&nbsp;<br>Де ж той мрець, кого ховають?
-
прошептали всі пустинники й ченці.<br>І встає ігумен перший, і всі встали за чергою,&nbsp;<br>і довкола тихо стало, море лиш реве внизу.<br>І підніс ігумен голос,&nbsp;<br>і звертається до діда,<br>&nbsp;<br>&nbsp;&nbsp;<br>що стояв серед монахів&nbsp;<br>із березовим хрестом.<br>Ігумен<br>Старче Йване, перед Богом,
+
<br>Де блаженний той аскет?<br>IV<br>От скінчилися відправи&nbsp;<br>і останнюю молитву на колінах
-
перед злотосяйним сонцем&nbsp;<br>і перед хрестом спасенним заклинаю тут тебе.<br>Щиро нам скажи, по правді: чи по добрій своїй волі,&nbsp;<br>чи по зрілій постанові йдеш у сю печеру?<br>Старець Так.<br>Ігумен<br>Чи немає в твоїм серці ще прихильності до світу&nbsp;<br>і прив'язання до рідних, дум і бажань світових?<br>Чи навіки ти відрікся всього, що відводить&nbsp;<br>Духа від єдиного бажання вічного спокою?<br>Старець Так.<br>Ігумен<br>Чи обдумав ти всю важкість<br>самоти, безповоротність<br>отого життя в печері,<br>всі страховини спокус?<br>Чи обдумав ти всю гіркість жалю,
+
<br>прошептали всі пустинники й ченці.<br>І встає ігумен перший, і всі встали за чергою,&nbsp;<br>і довкола тихо стало, море лиш реве внизу.<br>І підніс ігумен голос,&nbsp;<br>і звертається до діда,<br>&nbsp;<br>&nbsp;&nbsp;<br>що стояв серед монахів&nbsp;<br>із березовим хрестом.<br>Ігумен<br>Старче Йване, перед Богом,  
-
що явиться може, каяття, що затроїти може тут твій подвиг?<br>Старець Так.<br>Ігумен<br>Будь же Бог благословенний,
+
<br>перед злотосяйним сонцем&nbsp;<br>і перед хрестом спасенним заклинаю тут тебе.<br>Щиро нам скажи, по правді: чи по добрій своїй волі,&nbsp;<br>чи по зрілій постанові йдеш у сю печеру?<br>Старець Так.<br>Ігумен<br>Чи немає в твоїм серці ще прихильності до світу&nbsp;<br>і прив'язання до рідних, дум і бажань світових?<br>Чи навіки ти відрікся всього, що відводить&nbsp;<br>Духа від єдиного бажання вічного спокою?<br>Старець Так.<br>Ігумен<br>Чи обдумав ти всю важкість<br>самоти, безповоротність<br>отого життя в печері,<br>всі страховини спокус?<br>Чи обдумав ти всю гіркість жалю,  
-
що вітхнув тобі сю думку!
+
<br>що явиться може, каяття, що затроїти може тут твій подвиг?<br>Старець Так.<br>Ігумен<br>Будь же Бог благословенний,
-
Най же Він тобі поможе до кінця пройти сей шлях!<br>Дотепер ти між живими
+
<br>що вітхнув тобі сю думку!
-
був наш брат Іван Вишенський;
+
<br>Най же Він тобі поможе до кінця пройти сей шлях!<br>Дотепер ти між живими
-
відтепер в житті земному змазане ім'я твоє.<br>Так іди в свою дорогу!
+
<br>був наш брат Іван Вишенський;
-
Хрест, що маєш у долонях,
+
<br>відтепер в житті земному змазане ім'я твоє.<br>Так іди в свою дорогу!
-
се тобі наш дар єдиний, інших і не тра тобі.<br>Що потрібно для поживи твому тілу,
+
<br>Хрест, що маєш у долонях,  
-
раз на тиждень брат ключар1
+
<br>се тобі наш дар єдиний, інших і не тра тобі.<br>Що потрібно для поживи твому тілу,
-
на посторонку спустить відсіля тобі.<br>Прощавай! Прийми від мене сей остатній поцілунок,
+
<br>раз на тиждень брат ключар1
-
і дай Бог нам пострічаться швидко в ясності Його!<br>Цілував ігумен старця,
+
<br>на посторонку спустить відсіля тобі.<br>Прощавай! Прийми від мене сей остатній поцілунок,  
-
інші монахи потиху цілували його руки,
+
<br>і дай Бог нам пострічаться швидко в ясності Його!<br>Цілував ігумен старця,  
-
поли сіряка його.<br>Потім два щонаймолодші
+
<br>інші монахи потиху цілували його руки,
-
шнуром старця обв'язали попід пахи,
+
<br>поли сіряка його.<br>Потім два щонаймолодші
-
кінці шнура в руки міцно приняли.<br>І перехрестився старець,
+
<br>шнуром старця обв'язали попід пахи,  
-
над безодню вийшов сміло,
+
<br>кінці шнура в руки міцно приняли.<br>І перехрестився старець,  
-
сів і звільна став спускаться у страшенную глибінь.<br>Вітер буйно дув від моря,
+
<br>над безодню вийшов сміло,  
-
бороду його й волосся розвівав,
+
<br>сів і звільна став спускаться у страшенную глибінь.<br>Вітер буйно дув від моря,  
-
і він, притисши хрест до себе, швидко щез.<br>V<br>«О, вітай, моя домівко,
+
<br>бороду його й волосся розвівав,  
-
тиха пристане по бурях,
+
<br>і він, притисши хрест до себе, швидко щез.<br>V<br>«О, вітай, моя домівко,  
-
до якої ненастанно здавна-здавна я тужив!<br>'Ключар — духовна особа,
+
<br>тиха пристане по бурях,  
-
що завідує церковним начинням.<br><br>Камінь тут довкола мене
+
<br>до якої ненастанно здавна-здавна я тужив!<br>'Ключар — духовна особа,
-
-се тверда, незламна віра,&nbsp;<br>се мій дім і мій притулок, подушка і накриття.<br>Хрест отсей — то мій товариш,
+
<br>що завідує церковним начинням.<br><br>Камінь тут довкола мене
-
мій повірник у дні смутку,
+
<br>-се тверда, незламна віра,&nbsp;<br>се мій дім і мій притулок, подушка і накриття.<br>Хрест отсей — то мій товариш,  
-
оборона від спокуси&nbsp;<br>і підпора в скону час.<br>Небо синє, що крізь отвір загляда в мою печеру, —&nbsp;<br>се надія, що полине у той шлях душа моя.<br>Сонце ясне, що при сході на часок
+
<br>мій повірник у дні смутку,  
-
в мою домівку сипле золото й порфіру,
+
<br>оборона від спокуси&nbsp;<br>і підпора в скону час.<br>Небо синє, що крізь отвір загляда в мою печеру, —&nbsp;<br>се надія, що полине у той шлях душа моя.<br>Сонце ясне, що при сході на часок
-
— се великий Божий дух,<br>що в блаженнії хвилини грішну,
+
<br>в мою домівку сипле золото й порфіру,  
-
скорбну людську вдачу ущасливлює
+
<br>— се великий Божий дух,<br>що в блаженнії хвилини грішну,
-
безмірних райських розкошів чуттям.<br>А те море лазурове, що там гріється
+
<br>скорбну людську вдачу ущасливлює
-
на сонці, а внизу тут б'єсь о скали,
+
<br>безмірних райських розкошів чуттям.<br>А те море лазурове, що там гріється
-
і хлюночеться, й реверсе життя земного
+
<br>на сонці, а внизу тут б'єсь о скали,  
-
образ ясний,тихий та принадний,
+
<br>і хлюночеться, й реверсе життя земного
-
коли здалека дивиться,
+
<br>образ ясний,тихий та принадний,  
-
а гіркий, страшний вблизу.<br>Се мій світ. Усе змінливе щезло геть.
+
<br>коли здалека дивиться,
-
Затихли крики, гомін бою життьового
+
<br>а гіркий, страшний вблизу.<br>Се мій світ. Усе змінливе щезло геть.
-
тут мене не долетить.<br>Щезло все дрібне, болюще,
+
<br>Затихли крики, гомін бою життьового
-
що чуття в душі ворушить
+
<br>тут мене не долетить.<br>Щезло все дрібне, болюще,
-
і увагу відвертає від найвищого єства.<br>Полишилось лиш постійне,
+
<br>що чуття в душі ворушить
-
супокійне і величне.
+
<br>і увагу відвертає від найвищого єства.<br>Полишилось лиш постійне,
-
Про постійне і величне думай тут, душе моя».<br>&nbsp;<br>Так балакав сам до себе<br>у яскині1 своїй старець,<br>що ще вчора звавсь Вишенськии,<br>а сьогодні вмер для всіх.<br>Так балакав не устами —&nbsp;<br>він устами вже давненько відовчився промовляти,&nbsp;<br>тільки голос духа чув.<br>І в яскині у куточку сів на камені,
+
<br>супокійне і величне.  
-
плечима сперся о стіну холодну,
+
<br>Про постійне і величне думай тут, душе моя».<br>&nbsp;<br>Так балакав сам до себе<br>у яскині1 своїй старець,<br>що ще вчора звавсь Вишенськии,<br>а сьогодні вмер для всіх.<br>Так балакав не устами —&nbsp;<br>він устами вже давненько відовчився промовляти,&nbsp;<br>тільки голос духа чув.<br>І в яскині у куточку сів на камені,  
-
голову схилив униз.<br>Голова його могутня на худій,
+
<br>плечима сперся о стіну холодну,  
-
жилястій шиї гнулася сама вдолину,&nbsp;<br>мов на тичці той гарбуз.<br>Сперши бороду на груди,
+
<br>голову схилив униз.<br>Голова його могутня на худій,  
-
впер він зір у одну точку і сидів
+
<br>жилястій шиї гнулася сама вдолину,&nbsp;<br>мов на тичці той гарбуз.<br>Сперши бороду на груди,
-
отак недвижно довго-довго, наче спав.<br>Зразу все немов померкло перед ним, і дрож пробігла&nbsp;<br>по худім, старечім тілі,&nbsp;<br>і зомліли змисли всі.<br>Потім мов теплом дихнуло,
+
<br>впер він зір у одну точку і сидів
-
і по тілі розлилося щось солодке,
+
<br>отак недвижно довго-довго, наче спав.<br>Зразу все немов померкло перед ним, і дрож пробігла&nbsp;<br>по худім, старечім тілі,&nbsp;<br>і зомліли змисли всі.<br>Потім мов теплом дихнуло,
-
м'яко-м'яко попід шиєю пройшло.<br>І в душі мелькнула мати,&nbsp;<br>як його малим хлоп'ятком попід шийку лоскотала,&nbsp;<br>ах, а він сміявсь, сміявсь!<br>Потім слух його прочнувся;&nbsp;<br>мов діамантова нитка,
+
<br>і по тілі розлилося щось солодке,  
-
тон якийсь потягся довгий — любий, радісний такий!<br>І душа, мов той метелик,&nbsp;<br>десь летить за любим тоном;<br>та чимдалі тонів більше і все дужчають вони.<br>Вже гармонія могутня ллється синьою рікою,
+
<br>м'яко-м'яко попід шиєю пройшло.<br>І в душі мелькнула мати,&nbsp;<br>як його малим хлоп'ятком попід шийку лоскотала,&nbsp;<br>ах, а він сміявсь, сміявсь!<br>Потім слух його прочнувся;&nbsp;<br>мов діамантова нитка,  
-
і розкішні тони, бачся, небо й землю обняли.<br>І пливе душа аскета<br>на гармонії величній,<br>мов на морських хвилях лебідь,<br>вверх гойдається, то вниз.<br>Поміж небом і землею&nbsp;<br>вверх, то вниз душа аскета&nbsp;<br>розколисана несеться&nbsp;<br>швидше, швидше, розкішніш!<br>І гармонія велична робиться фіолетова,<br>далі синьо-лазурова, далі пурпуром ярким.<br>Ось із хвиль тих пурпурових
+
<br>тон якийсь потягся довгий — любий, радісний такий!<br>І душа, мов той метелик,&nbsp;<br>десь летить за любим тоном;<br>та чимдалі тонів більше і все дужчають вони.<br>Вже гармонія могутня ллється синьою рікою,  
-
стрілив промінь золотистий,
+
<br>і розкішні тони, бачся, небо й землю обняли.<br>І пливе душа аскета<br>на гармонії величній,<br>мов на морських хвилях лебідь,<br>вверх гойдається, то вниз.<br>Поміж небом і землею&nbsp;<br>вверх, то вниз душа аскета&nbsp;<br>розколисана несеться&nbsp;<br>швидше, швидше, розкішніш!<br>І гармонія велична робиться фіолетова,<br>далі синьо-лазурова, далі пурпуром ярким.<br>Ось із хвиль тих пурпурових
-
вибухнув вулкан огнистий,
+
<br>стрілив промінь золотистий,  
-
ріки світла потекли.<br>Розлилось безмежне море
+
<br>вибухнув вулкан огнистий,
-
світла ясно-золотого,
+
<br>ріки світла потекли.<br>Розлилось безмежне море
-
і зелено-золотого, й білого, неначе сніг.<br>Грають світляні каскади,
+
<br>світла ясно-золотого,  
-
величезнії колеса
+
<br>і зелено-золотого, й білого, неначе сніг.<br>Грають світляні каскади,
-
у всіх кольорах веселки котяться по небесах.<br>І рука якась незрима розпуска барвисті пасма,
+
<br>величезнії колеса
-
розпуска могутні тони<br>&nbsp;з краю світу аж на край.<br>Розпускає, порядкує,<br>і збирає, і мішає —<br>мов калейдоскоп гігантський,<br>грає світ весь перед ним.<br>Мов дитя, душа аскета потонула в тому морі&nbsp;<br>тонів, фарб, у тім розкішнім&nbsp;<br>захваті — і він заснув.<br>VI<br>День за днем минає рівно,
+
<br>у всіх кольорах веселки котяться по небесах.<br>І рука якась незрима розпуска барвисті пасма,  
-
як на морі безбережнім
+
<br>розпуска могутні тони<br>&nbsp;з краю світу аж на край.<br>Розпускає, порядкує,<br>і збирає, і мішає —<br>мов калейдоскоп гігантський,<br>грає світ весь перед ним.<br>Мов дитя, душа аскета потонула в тому морі&nbsp;<br>тонів, фарб, у тім розкішнім&nbsp;<br>захваті — і він заснув.<br>VI<br>День за днем минає рівно,
-
хвиля хвилю рівно гонить,
+
<br>як на морі безбережнім
-
хмара хмару в небесах.<br>У своїй печері старець
+
<br>хвиля хвилю рівно гонить,
-
знов на камені недвижно спочиває,
+
<br>хмара хмару в небесах.<br>У своїй печері старець
-
вперши очі в лазуровий неба звід.<br>Втім — о диво!
+
<br>знов на камені недвижно спочиває,
-
Щось живеє ворухнулось!
+
<br>вперши очі в лазуровий неба звід.<br>Втім — о диво!  
-
На незримій нитці понад
+
<br>Щось живеє ворухнулось!
-
вхід печери зі скали спускавсь павук.<br>Старець пильно, дух заперши,
+
<br>На незримій нитці понад
-
придивлявся павукові,
+
<br>вхід печери зі скали спускавсь павук.<br>Старець пильно, дух заперши,  
-
мов його не бачив зроду,
+
<br>придивлявся павукові,  
-
мов се з того світу гість.<br>А павук собі швиденько
+
<br>мов його не бачив зроду,
-
від верха до споду входу нитку натягав,
+
<br>мов се з того світу гість.<br>А павук собі швиденько
-
по нитці зараз догори поліз.<br>І почав як стій снувати,
+
<br>від верха до споду входу нитку натягав,  
-
протягати,заплітати ниточки,
+
<br>по нитці зараз догори поліз.<br>І почав як стій снувати,  
-
і швидко сітка вхід яскині заплела.<br>Старець думав: «Висилає<br>&nbsp;ще, мабуть, своїх шпіонив земнеє життя за мною,<br>&nbsp;хоче вислідить, мабуть,<br>чи ще де хоч павутинка
+
<br>протягати,заплітати ниточки,  
-
духу мойого не в'яже з тим життям,
+
<br>і швидко сітка вхід яскині заплела.<br>Старець думав: «Висилає<br>&nbsp;ще, мабуть, своїх шпіонив земнеє життя за мною,<br>&nbsp;хоче вислідить, мабуть,<br>чи ще де хоч павутинка
-
аби за неї потягти думки мої.<br>Сей павук, се, може, ворог,&nbsp;<br>що свою зрадливу сітку заставля на мої мрії,&nbsp;<br>а думки мої й на зір».<br>І вже ось підняв він руку,
+
<br>духу мойого не в'яже з тим життям,  
-
щоб зірвати павутину,
+
<br>аби за неї потягти думки мої.<br>Сей павук, се, може, ворог,&nbsp;<br>що свою зрадливу сітку заставля на мої мрії,&nbsp;<br>а думки мої й на зір».<br>І вже ось підняв він руку,  
-
та нова шибнула думка у старечій голові.<br>«Сім братів колись, тікавши від поганської погоні,
+
<br>щоб зірвати павутину,  
-
схоронились у яскиню<br>&nbsp;і заснули твердо в ній.<br>А павук отак самісько
+
<br>та нова шибнула думка у старечій голові.<br>«Сім братів колись, тікавши від поганської погоні,
-
заснував весь вхід яскині,
+
<br>схоронились у яскиню<br>&nbsp;і заснули твердо в ній.<br>А павук отак самісько
-
врятував їх від погоні,
+
<br>заснував весь вхід яскині,  
-
спас для Божої хвали.<br>Тою сіткою закриті спали
+
<br>врятував їх від погоні,
-
ті брати в яскині триста літ,
+
<br>спас для Божої хвали.<br>Тою сіткою закриті спали
-
аж поки Бог їх на свідоцтво не позвав.<br>&nbsp;<br>Збуджені Господнім словом,
+
<br>ті брати в яскині триста літ,  
-
стали свідками безсмертя,
+
<br>аж поки Бог їх на свідоцтво не позвав.<br>&nbsp;<br>Збуджені Господнім словом,  
-
свідками того, що в Бога&nbsp;<br>три століття — се момент.<br>Може, з Божого наказу
+
<br>стали свідками безсмертя,  
-
сей павук тут сіть мотає, може,
+
<br>свідками того, що в Бога&nbsp;<br>три століття — се момент.<br>Може, з Божого наказу
-
Бог мене на свідка теж для себе зберіга?&nbsp;»<br>Втім тихенько забриніла павутина;
+
<br>сей павук тут сіть мотає, може,
-
чорна муха замоталася в ту сітку,
+
<br>Бог мене на свідка теж для себе зберіга?&nbsp;»<br>Втім тихенько забриніла павутина;
-
стала сіпатись, пищать.<br>І павук прибіг щодуху
+
<br>чорна муха замоталася в ту сітку,
-
і давай мотати живо павутину
+
<br>стала сіпатись, пищать.<br>І павук прибіг щодуху
-
і в'язати мусі крила і лапки.<br>То прискочить, муху вкусить,
+
<br>і давай мотати живо павутину
-
то відскочить, знов мотає;
+
<br>і в'язати мусі крила і лапки.<br>То прискочить, муху вкусить,  
-
муха сіпаєсь щосили,<br>&nbsp;і тріпочесь, і пищить.<br>«Га, поганий кровопійце,
+
<br>то відскочить, знов мотає;  
-
— мовив старець,—
+
<br>муха сіпаєсь щосили,<br>&nbsp;і тріпочесь, і пищить.<br>«Га, поганий кровопійце,  
-
чи на те ти аж мою найшов яскиню,&nbsp;<br>щоб і тут життя вбивать?»<br>І вже руку піднімає,
+
<br>— мовив старець,—
-
щоб розшарпать павутину,
+
<br>чи на те ти аж мою найшов яскиню,&nbsp;<br>щоб і тут життя вбивать?»<br>І вже руку піднімає,  
-
увільнити бідну муху, —&nbsp;<br>та знов думка зупиня.<br>«Без Господнього хотіння
+
<br>щоб розшарпать павутину,
-
навіть мушка ся не згине;
+
<br>увільнити бідну муху, —&nbsp;<br>та знов думка зупиня.<br>«Без Господнього хотіння
-
Бог і сьому павукові дав отсей його талан.<br>І яке ж я маю право відбирать йому сю страву,
+
<br>навіть мушка ся не згине;
-
на котру він своїм робом таки тяжко працював?»<br>І він став поклони класти, гаряче почав молиться,&nbsp;<br>та весь час він, молячися, чув, як муха, мов дитя,<br>&nbsp;<br>сіпалась у павутині, і пищала, і квилила.&nbsp;<br>Серце в старця тріпоталось,&nbsp;<br>та рука не піднеслась.<br>VII<br>«Цілу ніч гуляв тут вітер,
+
<br>Бог і сьому павукові дав отсей його талан.<br>І яке ж я маю право відбирать йому сю страву,  
-
скиглив по щербатих скелях,
+
<br>на котру він своїм робом таки тяжко працював?»<br>І він став поклони класти, гаряче почав молиться,&nbsp;<br>та весь час він, молячися, чув, як муха, мов дитя,<br>&nbsp;<br>сіпалась у павутині, і пищала, і квилила.&nbsp;<br>Серце в старця тріпоталось,&nbsp;<br>та рука не піднеслась.<br>VII<br>«Цілу ніч гуляв тут вітер,  
-
вило море й кам'янії стіни гризло і товкло.<br>Цілу ніч страшенний холод проникав мене до кості,&nbsp;<br>і немов на Божім суді&nbsp;<br>я тремтів, зубами сік.<br>Я тремтів, у кут яскині заховавшись,
+
<br>скиглив по щербатих скелях,  
-
і тривога проняла мене,
+
<br>вило море й кам'янії стіни гризло і товкло.<br>Цілу ніч страшенний холод проникав мене до кості,&nbsp;<br>і немов на Божім суді&nbsp;<br>я тремтів, зубами сік.<br>Я тремтів, у кут яскині заховавшись,  
-
й молитва не ворушилась в душі.<br>І я чув себе безсильним,
+
<br>і тривога проняла мене,  
-
бідним, хорим, одиноким,
+
<br>й молитва не ворушилась в душі.<br>І я чув себе безсильним,  
-
мов дитя, сирітка кругла&nbsp;<br>без матусі, без вітця.<br>Бачилось, земля завмерла,
+
<br>бідним, хорим, одиноким,  
-
вимерли всі люди в світі,
+
<br>мов дитя, сирітка кругла&nbsp;<br>без матусі, без вітця.<br>Бачилось, земля завмерла,  
-
я один лишивсь остатній у страховищах отих.<br>Бачилось, і Бог у небі вмер,
+
<br>вимерли всі люди в світі,  
-
один лиш чорний демон т
+
<br>я один лишивсь остатній у страховищах отих.<br>Бачилось, і Бог у небі вмер,
-
епер паном у вселенній і гуляє, і реве.<br>І я був, мов та пилина,
+
<br>один лиш чорний демон т
-
згублена з порядку світу,
+
<br>епер паном у вселенній і гуляє, і реве.<br>І я був, мов та пилина,  
-
що про неї всім байдуже —
+
<br>згублена з порядку світу,
-
Богу, й людям, і чортам.<br>А тепер заблисло сонце,
+
<br>що про неї всім байдуже —
-
щезли демони півночі,
+
<br>Богу, й людям, і чортам.<br>А тепер заблисло сонце,  
-
уляглись вітри скажені,
+
<br>щезли демони півночі,  
-
теплотою подиха.<br>Теплота огріла тіло,&nbsp;<br>і душа воскресла в тілі,<br>віднайшла свойого Бога&nbsp;<br>і молитву віднайшла.<br>Що ж се за крутії дебрі,&nbsp;<br>у які мій ум заходить?&nbsp;<br>Сеї теплоти крихітка&nbsp;<br>в тілі душу виклика!<br>Так удар кресала іскру
+
<br>уляглись вітри скажені,  
-
викликає із креміня,&nbsp;<br>а ся іскра — се пожежа,&nbsp;<br>жар і блиск, тепло й життя.<br>Жар, життя, тепло і світло,
+
<br>теплотою подиха.<br>Теплота огріла тіло,&nbsp;<br>і душа воскресла в тілі,<br>віднайшла свойого Бога&nbsp;<br>і молитву віднайшла.<br>Що ж се за крутії дебрі,&nbsp;<br>у які мій ум заходить?&nbsp;<br>Сеї теплоти крихітка&nbsp;<br>в тілі душу виклика!<br>Так удар кресала іскру
-
разом з тим і смерть, руїна,
+
<br>викликає із креміня,&nbsp;<br>а ся іскра — се пожежа,&nbsp;<br>жар і блиск, тепло й життя.<br>Жар, життя, тепло і світло,  
-
і нове життя, й безсмертя
+
<br>разом з тим і смерть, руїна,  
-
-се душа всесвітня — Бог.<br>Крихта теплоти і світла —
+
<br>і нове життя, й безсмертя
-
іскра в тілі,
+
<br>-се душа всесвітня — Бог.<br>Крихта теплоти і світла —
-
у мертвому душу будить,
+
<br>іскра в тілі,  
-
без тієї теплоти душі нема.<br>А в душі розводить ясність,
+
<br>у мертвому душу будить,  
-
порив, віру— без тієї&nbsp;<br>теплоти немає віри,&nbsp;<br>ані ясності в душі.<br>А та віра творить чуда,
+
<br>без тієї теплоти душі нема.<br>А в душі розводить ясність,  
-
творить і найвище чудо&nbsp;<br>над всі чуда —
+
<br>порив, віру— без тієї&nbsp;<br>теплоти немає віри,&nbsp;<br>ані ясності в душі.<br>А та віра творить чуда,
-
творить Бога
+
<br>творить і найвище чудо&nbsp;<br>над всі чуда —
-
відкрива його для нас.<br>Бог відкрився нам —
+
<br>творить Бога
-
от дивно! Все він відкривався в днину,&nbsp;<br>у гарячім, теплім краї,
+
<br>відкрива його для нас.<br>Бог відкрився нам —
-
в світлі, в блискавці, в огні.<br>В реві вихру, в пітьмі ночі,&nbsp;<br>у ледах, снігах ціпущих&nbsp;<br>він не відкривавсь нікому.
+
<br>от дивно! Все він відкривався в днину,&nbsp;<br>у гарячім, теплім краї,  
-
Бог — се світло і тепло!<br>Але ж Бог — творець усього,
+
<br>в світлі, в блискавці, в огні.<br>В реві вихру, в пітьмі ночі,&nbsp;<br>у ледах, снігах ціпущих&nbsp;<br>він не відкривавсь нікому.
-
він творець тепла і світла...&nbsp;<br>Чи творець морозу й леду?&nbsp;<br>Ні, про се мовчить Письмо.<br>&nbsp;<br>&nbsp;<br>Се тепло — воно за хвилю
+
<br>Бог — се світло і тепло!<br>Але ж Бог — творець усього,
-
в мертвім тілі творить душу,&nbsp;<br>у душі тій родить віру,&nbsp;<br>вицвіт віри тої — Бог...<br>Чом не можна би подумать,
+
<br>він творець тепла і світла...&nbsp;<br>Чи творець морозу й леду?&nbsp;<br>Ні, про се мовчить Письмо.<br>&nbsp;<br>&nbsp;<br>Се тепло — воно за хвилю
-
що душа, і її віра,
+
<br>в мертвім тілі творить душу,&nbsp;<br>у душі тій родить віру,&nbsp;<br>вицвіт віри тої — Бог...<br>Чом не можна би подумать,  
-
і сам Бог — то тільки
+
<br>що душа, і її віра,
-
витвір тої дрібки теплоти?<br>Боже, може, гріх так думать?
+
<br>і сам Бог — то тільки
-
Але ти ж велів шукати правди!..
+
<br>витвір тої дрібки теплоти?<br>Боже, може, гріх так думать?
-
Без твоєї волі думка не прийде на ум».<br>Так з думками бився
+
<br>Але ти ж велів шукати правди!..
-
старець і молився, і томився,
+
<br>Без твоєї волі думка не прийде на ум».<br>Так з думками бився
-
але давнє просвітління не хотіло вже вернуть.<br>І він плакав.
+
<br>старець і молився, і томився,
-
«Чи на те ж я тиху келію1
+
<br>але давнє просвітління не хотіло вже вернуть.<br>І він плакав.
-
покинув, скит відлюдний, щоб аж тута&nbsp;<br>в путах сумніву скінчить?»
+
<br>«Чи на те ж я тиху келію1
-
<br><u>1. Знайдіть у тексті й прочитайте опис гори Афон. З якою метою він уведений у твір? Виділіть у ньому лексичні художні засоби.<br>2. Про що розповідається у II розділі поеми? Як ви розумієте, що таке аскетичний спосіб життя? Знайдіть у цьому розділі<br>риторичні запитання.<br>3. Яку дорогу в житті обирає Іван? Процитуйте відповідні рядки.<br>4. Розкажіть про життя Вишенського у печері. Якими засобами автор розкриває внутрішній світ героя?<br>5. Розгляньте і опишіть монастир Ватопед на горі Афон (с. 91). Чи таким ви уявляли місце паломництва християн, читаючи поему.<br>&nbsp;</u><br>&nbsp;<br>&nbsp;<br>Літературно-мистецькі паралелі<br>&nbsp;<br>Софія Караффа-Корбут (1924—1996) — відома українська художниця. Закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв). Найповніше себе виявила у галузі станкової та книжкової графіки, декоративного мистецтва. Ілюструвала твори українських письменників, зокрема Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Малика та інших.<br>Келія — житло ченця — окрема кімната в монастирі.<br><br>&nbsp;<br>VIII<br>«Що за незвичайні гості в мою яму заблудили?&nbsp;<br>Що се за посли і відки вітер ось мені приніс?<br>Ті платочки сніжно-білі — чи це сніг? Але ж не тають!..&nbsp;<br>Дивний запах з них несеться... Боже мій, вишневий цвіт!<br>Цвіт вишневий — тут — в тих скелях! Де тут вишні на Афоні?&nbsp;<br>О, скажіть, таємні гості,&nbsp;<br>повідайте, відки ви?<br>Запах ваш такий чудовий,
+
<br>покинув, скит відлюдний, щоб аж тута&nbsp;<br>в путах сумніву скінчить?»
-
аж до серця він доходить,
+
<br><br><u>1. Знайдіть у тексті й прочитайте опис гори Афон. З якою метою він уведений у твір? Виділіть у ньому лексичні художні засоби.<br>2. Про що розповідається у II розділі поеми? Як ви розумієте, що таке аскетичний спосіб життя? Знайдіть у цьому розділі<br>риторичні запитання.<br>3. Яку дорогу в житті обирає Іван? Процитуйте відповідні рядки.<br>4. Розкажіть про життя Вишенського у печері. Якими засобами автор розкриває внутрішній світ героя?<br>5. Розгляньте і опишіть монастир Ватопед на горі Афон (с. 91). Чи таким ви уявляли місце паломництва християн, читаючи поему.<br>&nbsp;</u><br>&nbsp;<br>&nbsp;<br>Літературно-мистецькі паралелі<br>&nbsp;<br>Софія Караффа-Корбут (1924—1996) — відома українська художниця. Закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв). Найповніше себе виявила у галузі станкової та книжкової графіки, декоративного мистецтва. Ілюструвала твори українських письменників, зокрема Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Малика та інших.<br>Келія — житло ченця — окрема кімната в монастирі.<br><br>&nbsp;<br>VIII<br>«Що за незвичайні гості в мою яму заблудили?&nbsp;<br>Що се за посли і відки вітер ось мені приніс?<br>Ті платочки сніжно-білі — чи це сніг? Але ж не тають!..&nbsp;<br>Дивний запах з них несеться... Боже мій, вишневий цвіт!<br>Цвіт вишневий — тут — в тих скелях! Де тут вишні на Афоні?&nbsp;<br>О, скажіть, таємні гості,&nbsp;<br>повідайте, відки ви?<br>Запах ваш такий чудовий,  
-
в душу сипле насолоду,
+
<br>аж до серця він доходить,  
-
чимось рідним навіва.<br>О, скажіть - ви з України,&nbsp;<br>із далеких рідних селищ,&nbsp;<br>що тепер вишневим
+
<br>в душу сипле насолоду,  
-
цвітом скрізь обсипані стоять?<br>Чую, чую рідний запах,&nbsp;<br>і моє старече серце
+
<br>чимось рідним навіва.<br>О, скажіть - ви з України,&nbsp;<br>із далеких рідних селищ,&nbsp;<br>що тепер вишневим
-
грає в грудях! Боже милий,&nbsp;<br>та невже ж я не забув?<br>Та невже ж та Україна —&nbsp;<br>сей квітчастий рай веселий,&nbsp;<br>се важке, кроваве пекло —&nbsp;<br>ще для мене не чужа?<br>Що мені до неї? Важко їй,
+
<br>цвітом скрізь обсипані стоять?<br>Чую, чую рідний запах,&nbsp;<br>і моє старече серце
-
небозі, там бороться
+
<br>грає в грудях! Боже милий,&nbsp;<br>та невже ж я не забув?<br>Та невже ж та Україна —&nbsp;<br>сей квітчастий рай веселий,&nbsp;<br>се важке, кроваве пекло —&nbsp;<br>ще для мене не чужа?<br>Що мені до неї? Важко їй,  
-
з єзуїтами й ляхами,
+
<br>небозі, там бороться
-
та не легко ж і мені.<br>Є своя борба у мене,&nbsp;<br>та борба, що кождий мусить&nbsp;<br>сам перевести з собою,
+
<br>з єзуїтами й ляхами,  
-
поки іншим помагать.<br>А чи ж я свої найкращі<br>не віддав їй на услугу
+
<br>та не легко ж і мені.<br>Є своя борба у мене,&nbsp;<br>та борба, що кождий мусить&nbsp;<br>сам перевести з собою,
-
в тій великій боротьбі?<br>Чи ж не був я їй порадник
+
<br>поки іншим помагать.<br>А чи ж я свої найкращі<br>не віддав їй на услугу
-
на непевнім роздорожжі?
+
<br>в тій великій боротьбі?<br>Чи ж не був я їй порадник
-
Чи не додавав відваги&nbsp;<br>її втомленим борцям?<br>Ах, і чи то не ранила
+
<br>на непевнім роздорожжі?  
-
мою душу їх невдяка,
+
<br>Чи не додавав відваги&nbsp;<br>її втомленим борцям?<br>Ах, і чи то не ранила
-
непокірність і зневага,
+
<br>мою душу їх невдяка,  
-
нетямучість їх тупа?<br>Чи ж мене не відіпхнуло
+
<br>непокірність і зневага,
-
їх гордеє недовірство?&nbsp;<br>Чи я не отряс назавше
+
<br>нетямучість їх тупа?<br>Чи ж мене не відіпхнуло
-
пил їх із своїх чобіт?<br>Так чого ж ви, білі гості,
+
<br>їх гордеє недовірство?&nbsp;<br>Чи я не отряс назавше
-
сиротята веснянії,
+
<br>пил їх із своїх чобіт?<br>Так чого ж ви, білі гості,  
-
тут із вихром заблукали
+
<br>сиротята веснянії,
-
і свій запах принесли?<br>Не для мене вже ваш запах!
+
<br>тут із вихром заблукали
-
Не для мене ті далекі
+
<br>і свій запах принесли?<br>Не для мене вже ваш запах!
-
спомини про Україну —&nbsp;<br>я давно для неї вмер!<br>Вмер! А чом же серце скаче,
+
<br>Не для мене ті далекі
-
чом же кров живіше б'ється,
+
<br>спомини про Україну —&nbsp;<br>я давно для неї вмер!<br>Вмер! А чом же серце скаче,  
-
думка чайкою літає
+
<br>чом же кров живіше б'ється,
-
над садками рідних сел?<br>Пігі! Пігі! Цвіти, трави...
+
<br>думка чайкою літає
-
Вишні, молоком облиті...
+
<br>над садками рідних сел?<br>Пігі! Пігі! Цвіти, трави...  
-
Верби, мов зелені копи...
+
<br>Вишні, молоком облиті...  
-
Дим зо стріх угору в'єсь...<br>Соловейко на калині
+
<br>Верби, мов зелені копи...
-
так лящить, аж серцю любо.
+
<br>Дим зо стріх угору в'єсь...<br>Соловейко на калині
-
Діти бігають... Дівчата&nbsp;<br>десь співають у садку...<br>Геть, о геть, далекі гості!&nbsp;<br>Ви внесли мені тривогу
+
<br>так лящить, аж серцю любо.  
-
в пристань тихого спокою,&nbsp;<br>вир життя в мою труну».<br>&nbsp;<br>IX<br>Вечоріє. Тінь довжезна
+
<br>Діти бігають... Дівчата&nbsp;<br>десь співають у садку...<br>Геть, о геть, далекі гості!&nbsp;<br>Ви внесли мені тривогу
-
від скали лягла на море,&nbsp;<br>а там ген легенькі
+
<br>в пристань тихого спокою,&nbsp;<br>вир життя в мою труну».<br>&nbsp;<br>IX<br>Вечоріє. Тінь довжезна
-
хвилі злотом, пурпуром горять.<br>Із гнізда скального старець
+
<br>від скали лягла на море,&nbsp;<br>а там ген легенькі
-
тихо дивиться на море, з хвиль
+
<br>хвилі злотом, пурпуром горять.<br>Із гнізда скального старець
-
тих злото-пурпурових
+
<br>тихо дивиться на море, з хвиль
-
десь мостить далеко шлях.<br>Шлях мостить у край далекий,&nbsp;<br>через гори і долини&nbsp;<br>аж на рідную Вкраїну,&nbsp;<br>а тим шляхом думи шле.<br>Шле сердечне привітання,
+
<br>тих злото-пурпурових
-
і любов свою, і тугу,
+
<br>десь мостить далеко шлях.<br>Шлях мостить у край далекий,&nbsp;<br>через гори і долини&nbsp;<br>аж на рідную Вкраїну,&nbsp;<br>а тим шляхом думи шле.<br>Шле сердечне привітання,  
-
що, здавалося,
+
<br>і любов свою, і тугу,  
-
давно вже похоронені були.<br>Аж ось, глянь, тим ясним
+
<br>що, здавалося,  
-
шляхом звільна барка надпливає,&nbsp;<br>бризка золото й пурпура&nbsp;<br>з-під весел і з-під руля.<br>Теплий вітерець вечірній
+
<br>давно вже похоронені були.<br>Аж ось, глянь, тим ясним
-
роздуває білий парус,
+
<br>шляхом звільна барка надпливає,&nbsp;<br>бризка золото й пурпура&nbsp;<br>з-під весел і з-під руля.<br>Теплий вітерець вечірній
-
і пливе, мов лебідь, барка1
+
<br>роздуває білий парус,  
-
до Афонської гори.<br>Чи то братчики вертають,
+
<br>і пливе, мов лебідь, барка1
-
що ходили в край далекий
+
<br>до Афонської гори.<br>Чи то братчики вертають,
-
на монастирі просити?&nbsp;<br>Чи то прості гендлярі?<br>Чи побожні пілігрими,
+
<br>що ходили в край далекий
-
паломники правовірні,
+
<br>на монастирі просити?&nbsp;<br>Чи то прості гендлярі?<br>Чи побожні пілігрими,  
-
прибувають на поклони?
+
<br>паломники правовірні,
-
Чи то Прота2 се посли?<br>Старець прослідив очима барку,
+
<br>прибувають на поклони?
-
поки за скалою
+
<br>Чи то Прота2 се посли?<br>Старець прослідив очима барку,
-
не сховалась аж у пристань,&nbsp;<br>як сховалась — він зітхнув.<br>Барка — плоскодонне
+
<br>поки за скалою
-
річкове судно без палуби
+
<br>не сховалась аж у пристань,&nbsp;<br>як сховалась — він зітхнув.<br>Барка — плоскодонне
-
для перевезення вантажу.<br>Прот — монастир, найстарший
+
<br>річкове судно без палуби
-
над цілою чернечою республіки на Афоні.<br>&nbsp;<br>Знать, привиділись старому&nbsp;<br>в барці кунтуші козацькі&nbsp;<br>і шапки червоноверхі —&nbsp;<br>ні, се, певно, привид був!..<br>X<br>Знову ніч, і знову ранок,&nbsp;<br>і поклони, і молитва,&nbsp;<br>і в старій душі тривога,&nbsp;<br>сумніви і неспокій.<br>Аж нараз почувся стукіт —&nbsp;<br>на горі хтось, по закону,
+
<br>для перевезення вантажу.<br>Прот — монастир, найстарший
-
каменем о скали стукав,
+
<br>над цілою чернечою республіки на Афоні.<br>&nbsp;<br>Знать, привиділись старому&nbsp;<br>в барці кунтуші козацькі&nbsp;<br>і шапки червоноверхі —&nbsp;<br>ні, се, певно, привид був!..<br>X<br>Знову ніч, і знову ранок,&nbsp;<br>і поклони, і молитва,&nbsp;<br>і в старій душі тривога,&nbsp;<br>сумніви і неспокій.<br>Аж нараз почувся стукіт —&nbsp;<br>на горі хтось, по закону,  
-
старець стуком відповів.<br><br><br>думи, і чуття, й змагання<br>&nbsp;І спускається на шпурі&nbsp;<br>кіш з поживою для нього,&nbsp;<br>а на дні коша біліє запечатане письмо.<br>Затряслись у старця руки:&nbsp;<br>на письмі слова знайомі,
+
<br>каменем о скали стукав,  
-
український той скоропис&nbsp;<br>і знайомая печать.<br>«Старцю чесному Івану,&nbsp;<br>що в Афонській самотині&nbsp;<br>шлях важкий, тісний верстає,
+
<br>старець стуком відповів.<br><br><br>думи, і чуття, й змагання<br>&nbsp;І спускається на шпурі&nbsp;<br>кіш з поживою для нього,&nbsp;<br>а на дні коша біліє запечатане письмо.<br>Затряслись у старця руки:&nbsp;<br>на письмі слова знайомі,  
-
шлях, показаний Христом,<br>православні з України,
+
<br>український той скоропис&nbsp;<br>і знайомая печать.<br>«Старцю чесному Івану,&nbsp;<br>що в Афонській самотині&nbsp;<br>шлях важкий, тісний верстає,  
-
зібрані у місті Луцьку1&nbsp;<br>на братерськую пораду,
+
<br>шлях, показаний Христом,<br>православні з України,  
-
шлють благання і привіт.<br>Богу дякуєм святому,&nbsp;<br>що про нас не забуває
+
<br>зібрані у місті Луцьку1&nbsp;<br>на братерськую пораду,
-
і важкії нам спокуси
+
<br>шлють благання і привіт.<br>Богу дякуєм святому,&nbsp;<br>що про нас не забуває
-
шле для нашого добра.<br>Що важкі його удари
+
<br>і важкії нам спокуси
-
нас кують, мов те залізо,
+
<br>шле для нашого добра.<br>Що важкі його удари
-
з жужелиці очищають і гартують, наче сталь.<br>Богу дякуєм святому&nbsp;<br>й молитвам тих богомольців,&nbsp;<br>що тягар хреста на плечі
+
<br>нас кують, мов те залізо,  
-
за братів своїх беруть.<br>Ласкою його святою
+
<br>з жужелиці очищають і гартують, наче сталь.<br>Богу дякуєм святому&nbsp;<br>й молитвам тих богомольців,&nbsp;<br>що тягар хреста на плечі
-
й молитвами богомольців
+
<br>за братів своїх беруть.<br>Ласкою його святою
-
стоїмо ще твердо в вірі&nbsp;<br>і не тратимо надій.<br>Б'ють на нас і явно,&nbsp;<br>й тайно вороги непримиримі,
+
<br>й молитвами богомольців
-
напасті, і брехні, й зради&nbsp;<br>нас підкопують і рвуть.<br>&nbsp;<br>Відреклись нас сильні світу —<br>&nbsp;і князі, і воєводи,—&nbsp;<br>кинули Христове стадо,&nbsp;<br>за мамоною1 біжать.<br>Наші пастирі духовні поробилися вовками,&nbsp;<br>шарпають Христове стадо&nbsp;<br>і отруту в душі ллють.<br>Мов голодний лев пустині,&nbsp;<br>так ричить у нашім горі&nbsp;<br>голос лютої наруги:&nbsp;<br>«Де ваш Бог? Де ваша міць?»<br>Тим-то ми, маленький
+
<br>стоїмо ще твердо в вірі&nbsp;<br>і не тратимо надій.<br>Б'ють на нас і явно,&nbsp;<br>й тайно вороги непримиримі,  
-
човник серед хвиль отих бурхливих,&nbsp;<br>з молитвами і сльозами&nbsp;<br>раду радити зійшлись.<br>Тямлячи слова Христові:
+
<br>напасті, і брехні, й зради&nbsp;<br>нас підкопують і рвуть.<br>&nbsp;<br>Відреклись нас сильні світу —<br>&nbsp;і князі, і воєводи,—&nbsp;<br>кинули Христове стадо,&nbsp;<br>за мамоною1 біжать.<br>Наші пастирі духовні поробилися вовками,&nbsp;<br>шарпають Христове стадо&nbsp;<br>і отруту в душі ллють.<br>Мов голодний лев пустині,&nbsp;<br>так ричить у нашім горі&nbsp;<br>голос лютої наруги:&nbsp;<br>«Де ваш Бог? Де ваша міць?»<br>Тим-то ми, маленький
-
царство Боже —
+
<br>човник серед хвиль отих бурхливих,&nbsp;<br>з молитвами і сльозами&nbsp;<br>раду радити зійшлись.<br>Тямлячи слова Христові:
-
труд великий,&nbsp;<br>і трудівники одні лиш завойовують його, —<br>тямлячи твою науку,&nbsp;<br>що, як пастирі нас зрадять,
+
<br>царство Боже —  
-
треба нам, самому стаду,&nbsp;<br>про своє спасіння дбать, —<br>обмірковували разом,&nbsp;<br>як би нам від сеї бурі&nbsp;<br>хоч малесеньким оплотом
+
<br>труд великий,&nbsp;<br>і трудівники одні лиш завойовують його, —<br>тямлячи твою науку,&nbsp;<br>що, як пастирі нас зрадять,
-
церков Божу захистить.<br>І прирадили зібрати в одно
+
<br>треба нам, самому стаду,&nbsp;<br>про своє спасіння дбать, —<br>обмірковували разом,&nbsp;<br>як би нам від сеї бурі&nbsp;<br>хоч малесеньким оплотом
-
огнище всі сили, щоб велике,
+
<br>церков Божу захистить.<br>І прирадили зібрати в одно
-
спільне діло поспівало і росло.<br>І отеє шлемо до тебе,
+
<br>огнище всі сили, щоб велике,  
-
чесний батьку наш Іване,
+
<br>спільне діло поспівало і росло.<br>І отеє шлемо до тебе,  
-
своїх братчиків з благанням:&nbsp;<br>будь ти нашим стерником.<br>Поверни ти на Вкраїну,
+
<br>чесний батьку наш Іване,  
-
загрівай нас своїм словом,
+
<br>своїх братчиків з благанням:&nbsp;<br>будь ти нашим стерником.<br>Поверни ти на Вкраїну,  
-
<br>''1 М а м о н а — злий дух, уособлення користолюбства.''
+
<br>загрівай нас своїм словом,  
-
<br>будь між нами,
+
<br><br>''1 М а м о н а — злий дух, уособлення користолюбства.''
-
мов та ватра у кошарі пастухів.<br>Ватра, що холодних гріє,
+
<br><br>будь між нами,  
-
дає світло серед ночі
+
<br>мов та ватра у кошарі пастухів.<br>Ватра, що холодних гріє,
-
і лякає злу звірюку,
+
<br>дає світло серед ночі
-
душі радує живі.<br>Будь ти нам духовним батьком,
+
<br>і лякає злу звірюку,  
-
будь нам прикладом високим,&nbsp;<br>будь молитвою душ наших,&nbsp;<br>нашим гаслом бойовим.<br>Поміркуй: тяжкі негоди
+
<br>душі радує живі.<br>Будь ти нам духовним батьком,
-
насаджають в душах злобу,
+
<br>будь нам прикладом високим,&nbsp;<br>будь молитвою душ наших,&nbsp;<br>нашим гаслом бойовим.<br>Поміркуй: тяжкі негоди
-
ненастаннії наруги,
+
<br>насаджають в душах злобу,  
-
замуровують уста.<br>Поміркуй: неправда й кривда,&nbsp;<br>як та хижая вовчиця
+
<br>ненастаннії наруги,  
-
у своїм гнізді смердючім,
+
<br>замуровують уста.<br>Поміркуй: неправда й кривда,&nbsp;<br>як та хижая вовчиця
-
родить хижих вовченят.<br>Поміркуй: лукавство
+
<br>у своїм гнізді смердючім,
-
й зради убивають правдомовність,&nbsp;<br>а в кого затруте серце,&nbsp;<br>той отрутою й плює.<br>Батьку, батьку!
+
<br>родить хижих вовченят.<br>Поміркуй: лукавство
-
Люте горе вже калічить наші душі;
+
<br>й зради убивають правдомовність,&nbsp;<br>а в кого затруте серце,&nbsp;<br>той отрутою й плює.<br>Батьку, батьку!
-
вовченята, хоч беззубі,
+
<br>Люте горе вже калічить наші душі;
-
вже повзають серед нас!<br>Батьку, батьку!
+
<br>вовченята, хоч беззубі,  
-
Від ударів гнуться наші чола й спини,
+
<br>вже повзають серед нас!<br>Батьку, батьку!
-
і отрутою страшною накипає нам душа!<br>Покажися тут між нами,&nbsp;<br>як старий борець незламний!&nbsp;<br>Один вид твій нас,
+
<br>Від ударів гнуться наші чола й спини,  
-
похилих, напростує, покріпить.<br>Слухай, рідна Україна,
+
<br>і отрутою страшною накипає нам душа!<br>Покажися тут між нами,&nbsp;<br>як старий борець незламний!&nbsp;<br>Один вид твій нас,  
-
стара мати-жалібниця,
+
<br>похилих, напростує, покріпить.<br>Слухай, рідна Україна,  
-
голосом плачливим
+
<br>стара мати-жалібниця,
-
кличе своє любеє дитя.<br>Врем'я йде на неї люте,
+
<br>голосом плачливим
-
перехресная дорога<br>перед нею — хто покаже,
+
<br>кличе своє любеє дитя.<br>Врем'я йде на неї люте,  
-
яким шляхом їй іти?<br>Не згордуй же сим благанням!
+
<br>перехресная дорога<br>перед нею — хто покаже,
-
Поспішай спасати матір!
+
<br>яким шляхом їй іти?<br>Не згордуй же сим благанням!  
-
Може, голос твій
+
<br>Поспішай спасати матір!
-
і ум твій все поверне на добро».<br>А на верхнім боці карти припис
+
<br>Може, голос твій
-
був: «Післанці руські ждуть на відповідь
+
<br>і ум твій все поверне на добро».<br>А на верхнім боці карти припис
-
до завтра, завтра будуть на скалі».<br>XI<br>По печері ходить старець,
+
<br>був: «Післанці руські ждуть на відповідь
-
хрест до груді притискає,
+
<br>до завтра, завтра будуть на скалі».<br>XI<br>По печері ходить старець,  
-
молитви тихенько шепче
+
<br>хрест до груді притискає,
-
і не думає про лист.<br>«Хрест — моє добро єдине,<br>&nbsp;хрест — одна моя надія,
+
<br>молитви тихенько шепче
-
хрест — одне моє страждання,&nbsp;<br>одинока вітчина.<br>Все, що поза ним,—
+
<br>і не думає про лист.<br>«Хрест — моє добро єдине,<br>&nbsp;хрест — одна моя надія,
-
омана і чортячая спокуса;
+
<br>хрест — одне моє страждання,&nbsp;<br>одинока вітчина.<br>Все, що поза ним,—
-
лиш один тут шлях правдивий
+
<br>омана і чортячая спокуса;
-
і спасенний — шлях хреста.<br>Що сей лист і що сей голос?&nbsp;<br>До кого? До старця Йвана.
+
<br>лиш один тут шлях правдивий
-
Старця Йвана вже немає,&nbsp;<br>він умер, умер для всіх.<br>Що мені до України?
+
<br>і спасенний — шлях хреста.<br>Що сей лист і що сей голос?&nbsp;<br>До кого? До старця Йвана.
-
Хай рятується, як знає,—
+
<br>Старця Йвана вже немає,&nbsp;<br>він умер, умер для всіх.<br>Що мені до України?
-
а мені коли б самому дотиснуться до Христа.<br>Адже я слабий і грішний!&nbsp;<br>Я не світоч1, не месія2,&nbsp;<br>їх від згуби не відкуплю,&nbsp;<br>сам із ними пропаду.<br>Ні, не зраджу свого Бога,
+
<br>Хай рятується, як знає,—
-
не зламаю заповіту
+
<br>а мені коли б самому дотиснуться до Христа.<br>Адже я слабий і грішний!&nbsp;<br>Я не світоч1, не месія2,&nbsp;<br>їх від згуби не відкуплю,&nbsp;<br>сам із ними пропаду.<br>Ні, не зраджу свого Бога,
-
<br>'''Світоч — смолоскип; той, хто є носієм правди, волі.&nbsp;<br>2 М є с і я — посланець божий, який має з'явитися для врятування&nbsp;<br>людства.<br><br>''<br>і ярмо хреста отсього до могили донесу.<br>Близько вже. Мабуть,&nbsp;<br>для того б'є на мене
+
<br>не зламаю заповіту
-
вал остатній і остатня часть
+
<br><br>'''Світоч — смолоскип; той, хто є носієм правди, волі.&nbsp;<br>2 М є с і я — посланець божий, який має з'явитися для врятування&nbsp;<br>людства.<br><br>''<br>і ярмо хреста отсього до могили донесу.<br>Близько вже. Мабуть,&nbsp;<br>для того б'є на мене
-
дороги так болюща і важка.<br>Вже недовго.
+
<br>вал остатній і остатня часть
-
Боже! Боже! Облегши мені тягар мій!
+
<br>дороги так болюща і важка.<br>Вже недовго.
-
Просвіти остатню стежку,
+
<br>Боже! Боже! Облегши мені тягар мій!
-
що мов губиться у млі!»<br>Усю ніч молився старець,
+
<br>Просвіти остатню стежку,  
-
обливав лице сльозами,
+
<br>що мов губиться у млі!»<br>Усю ніч молився старець,  
-
до хреста старечі груди,
+
<br>обливав лице сльозами,  
-
мов до матері, тулив.<br>Він ридав, шептав і кликав,
+
<br>до хреста старечі груди,  
-
та було довкола темно,
+
<br>мов до матері, тулив.<br>Він ридав, шептав і кликав,  
-
і в душі страшенно темно,
+
<br>та було довкола темно,  
-
і просвітлення не йшло.<br>А коли воскресло сонце,
+
<br>і в душі страшенно темно,  
-
він сидів і ждав тривожно,
+
<br>і просвітлення не йшло.<br>А коли воскресло сонце,  
-
поки камінь загуркоче,
+
<br>він сидів і ждав тривожно,  
-
голос ізгори озвесь.<br>Ось гуркоче глухо камінь,
+
<br>поки камінь загуркоче,  
-
старець разом стрепенувся,&nbsp;<br>та рука не простяглася,
+
<br>голос ізгори озвесь.<br>Ось гуркоче глухо камінь,  
-
він на знак не відізвавсь.<br>«Старче Йване! Старче Йване!»
+
<br>старець разом стрепенувся,&nbsp;<br>та рука не простяглася,
-
кличе голос, і здається,&nbsp;<br>що се крик тривоги, болю,&nbsp;<br>що рятунку просить він.<br>«Старче Йване! Старче Йване
+
<br>він на знак не відізвавсь.<br>«Старче Йване! Старче Йване!»
-
! Се посланці з України
+
<br>кличе голос, і здається,&nbsp;<br>що се крик тривоги, болю,&nbsp;<br>що рятунку просить він.<br>«Старче Йване! Старче Йване
-
, се твої убогі діти.
+
<br>! Се посланці з України
-
Старче Йване, відізвись!»<br>Старець слухав,
+
<br>, се твої убогі діти.
-
дух заперши, його ухо
+
<br>Старче Йване, відізвись!»<br>Старець слухав,  
-
жадно ссало український любий голос,&nbsp;<br>але він не відізвавсь.<br>«Старче Йване! Старче Йване!»
+
<br>дух заперши, його ухо
-
довго кликали посланці,<br>&nbsp;<br>а внизу лиш море вило,
+
<br>жадно ссало український любий голос,&nbsp;<br>але він не відізвавсь.<br>«Старче Йване! Старче Йване!»
-
та не відізвавсь Іван.<br>XII<br>Вечоріє. Наче сизий килим,
+
<br>довго кликали посланці,<br>&nbsp;<br>а внизу лиш море вило,  
-
тінь лягла на море, а з-поза гори
+
<br>та не відізвавсь Іван.<br>XII<br>Вечоріє. Наче сизий килим,  
-
проміння скісно в морі порина.<br>Золотистий шлях простягся
+
<br>тінь лягла на море, а з-поза гори
-
від тих морських хвиль рухливих
+
<br>проміння скісно в морі порина.<br>Золотистий шлях простягся
-
до верха гори Афона, під скалою море гра.<br>У печері в самім вході
+
<br>від тих морських хвиль рухливих
-
згорблений сидить пустинник
+
<br>до верха гори Афона, під скалою море гра.<br>У печері в самім вході
-
і письмо раз в раз читає,
+
<br>згорблений сидить пустинник
-
і сльозами полива.<br>«Слухай, рідна Україна,
+
<br>і письмо раз в раз читає,  
-
стара мати-жалібниця,
+
<br>і сльозами полива.<br>«Слухай, рідна Україна,  
-
голосом плачливим кличе своє любеє дитя».<br>«Любеє, нема що мовить!
+
<br>стара мати-жалібниця,  
-
Що в найтяжчую годину,
+
<br>голосом плачливим кличе своє любеє дитя».<br>«Любеє, нема що мовить!
-
в непрозору, люту скруту
+
<br>Що в найтяжчую годину,  
-
свою матір покида!<br>Що в засліпленні безумнім
+
<br>в непрозору, люту скруту
-
сам лише спастися хоче,
+
<br>свою матір покида!<br>Що в засліпленні безумнім
-
а братів тривожних,
+
<br>сам лише спастися хоче,  
-
бідних без поради покида!<br>І яке ж ти маєш право,
+
<br>а братів тривожних,  
-
черепино недобита,
+
<br>бідних без поради покида!<br>І яке ж ти маєш право,  
-
про своє спасення
+
<br>черепино недобита,
-
дбати там, де гине міліон?<br>Чи забув слова Христові:
+
<br>про своє спасення
-
«Добрий пастир власну душу
+
<br>дбати там, де гине міліон?<br>Чи забув слова Христові:
-
віддає за своє стадо?»
+
<br>«Добрий пастир власну душу
-
Ти хіба не пастир їх?<br>Чи забув слова Христові:
+
<br>віддає за своє стадо?»
-
«Хто рече: кохаю Бога,
+
<br>Ти хіба не пастир їх?<br>Чи забув слова Христові:  
-
а не порятує брата,
+
<br>«Хто рече: кохаю Бога,  
-
— той брехню на душу взяв?»<br>Адже ж за всі душі тії,
+
<br>а не порятує брата,  
-
що там впадуть у зневірі,
+
<br>— той брехню на душу взяв?»<br>Адже ж за всі душі тії,  
-
а ти б піддержав їх,
+
<br>що там впадуть у зневірі,  
-
в тебе Бог рахунку зажада.<br>Адже ж ті твої чернечі горді
+
<br>а ти б піддержав їх,
-
мрії про спасення тут, далеко від спокуси,
+
<br>в тебе Бог рахунку зажада.<br>Адже ж ті твої чернечі горді
-
— се ж спокуса, гріх тяжкий.<br>Се не Божий шлях верстаєш,
+
<br>мрії про спасення тут, далеко від спокуси,  
-
а дияволові служиш,
+
<br>— се ж спокуса, гріх тяжкий.<br>Се не Божий шлях верстаєш,  
-
майстру гордощів,
+
<br>а дияволові служиш,  
-
що Богу рівним бути забажав.<br>Се не Божий шлях!
+
<br>майстру гордощів,
-
Таж навіть якби в рай ти так дістався,&nbsp;<br>а твій рідний край
+
<br>що Богу рівним бути забажав.<br>Се не Божий шлях!
-
і люд твій на загибель би пішов —<br>адже ж рай тоді
+
<br>Таж навіть якби в рай ти так дістався,&nbsp;<br>а твій рідний край
-
для тебе пеклом стане!
+
<br>і люд твій на загибель би пішов —<br>адже ж рай тоді
-
Сама думка: «Я міг їх порятувати!» —
+
<br>для тебе пеклом стане!  
-
тобі з неба зробить ад!»<br>І смертельная тривога
+
<br>Сама думка: «Я міг їх порятувати!» —
-
зціпила старече серце і
+
<br>тобі з неба зробить ад!»<br>І смертельная тривога
-
заперла дух у груді
+
<br>зціпила старече серце і
-
, зимний піт лице покрив.<br>Він зирнув на синє море,
+
<br>заперла дух у груді
-
де рубцем золототканим
+
<br>, зимний піт лице покрив.<br>Він зирнув на синє море,
-
зарисовувався обрис
+
<br>де рубцем золототканим
-
від Афонської гори.<br>Глянь, з Афонської
+
<br>зарисовувався обрис
-
затоки звільна
+
<br>від Афонської гори.<br>Глянь, з Афонської
-
барка випливає,&nbsp;<br>із отіненого плаю
+
<br>затоки звільна
-
ген на сонячний біжить.<br>Турчин баркою кермує,
+
<br>барка випливає,&nbsp;<br>із отіненого плаю
-
в барці кунтуші козацькі і шапки червоноверхі,
+
<br>ген на сонячний біжить.<br>Турчин баркою кермує,  
-
бризка золото з весел.<br>Ах, посланці з України!<br>В старця серце стрепенулось,&nbsp;<br>і в тривозі,
+
<br>в барці кунтуші козацькі і шапки червоноверхі,  
-
і в нестямі худі руки він простяг.<br>«Стійте! Стійте! Заверніться!<br>&nbsp;Я живу ще! По-старому
+
<br>бризка золото з весел.<br>Ах, посланці з України!<br>В старця серце стрепенулось,&nbsp;<br>і в тривозі,
-
ще кохаю Україну,
+
<br>і в нестямі худі руки він простяг.<br>«Стійте! Стійте! Заверніться!<br>&nbsp;Я живу ще! По-старому
-
решту їй життя віддам!<br>Стійте! Стійте! Заверніться!»
+
<br>ще кохаю Україну,
-
Та дарма! Не чують крику.&nbsp;<br>І по хвилях золотистих
+
<br>решту їй життя віддам!<br>Стійте! Стійте! Заверніться!»
-
барка геть пливе й пливе.<br>І ламає руки старець,<br>&nbsp;і болюче серце тисне,&nbsp;<br>і перед хрестом
+
<br>Та дарма! Не чують крику.&nbsp;<br>І по хвилях золотистих
-
на камінь він кидається лицем.<br>&nbsp;<br>«О Розп'ятий! Ти ж лишив
+
<br>барка геть пливе й пливе.<br>І ламає руки старець,<br>&nbsp;і болюче серце тисне,&nbsp;<br>і перед хрестом
-
нам заповіт отой найвищий:
+
<br>на камінь він кидається лицем.<br>&nbsp;<br>«О Розп'ятий! Ти ж лишив
-
свого ближнього любити,
+
<br>нам заповіт отой найвищий:
-
за рідню життя віддать!<br>О Розп'ятий! Глянь на мене!&nbsp;<br>О, не дай мені пропасти
+
<br>свого ближнього любити,  
-
у безодні мук, розпуки,
+
<br>за рідню життя віддать!<br>О Розп'ятий! Глянь на мене!&nbsp;<br>О, не дай мені пропасти
-
у зневір'я глибині!<br>Дай мені братів любити
+
<br>у безодні мук, розпуки,
-
і для них життя віддати!
+
<br>у зневір'я глибині!<br>Дай мені братів любити
-
Дай мені ще раз поглянуть
+
<br>і для них життя віддати!
-
на свій любий, рідний край!<br>Глянь, отеє остатня нитка,
+
<br>Дай мені ще раз поглянуть
-
що мене тягла до праці!&nbsp;<br>О, не дай же їй порваться!
+
<br>на свій любий, рідний край!<br>Глянь, отеє остатня нитка,
-
Заверни її сюди!<br>О, зішли противний вітер!
+
<br>що мене тягла до праці!&nbsp;<br>О, не дай же їй порваться!  
-
Підійми грізную хвилю!
+
<br>Заверни її сюди!<br>О, зішли противний вітер!  
-
Або дай мені злетіти, мов пташині, зі скали!<br>Ти ж Благий і Всемогущий!&nbsp;<br>О, коли моя молитва,
+
<br>Підійми грізную хвилю!  
-
і моє мовчання, й труди,
+
<br>Або дай мені злетіти, мов пташині, зі скали!<br>Ти ж Благий і Всемогущий!&nbsp;<br>О, коли моя молитва,  
-
і всі подвиги, й весь піст<br>мали хоч зерно заслуги,
+
<br>і моє мовчання, й труди,  
-
хоч пилиночку значіння, то я радо,
+
<br>і всі подвиги, й весь піст<br>мали хоч зерно заслуги,  
-
о Розп'ятий, все без жалощів віддам.<br>Все віддам, готов, як грішник,
+
<br>хоч пилиночку значіння, то я радо,  
-
вічно у смолі кипіти -
+
<br>о Розп'ятий, все без жалощів віддам.<br>Все віддам, готов, як грішник,
-
лиш тепер зроби
+
<br>вічно у смолі кипіти -
-
для мене чудо: барку заверни!<br>Або дай мені
+
<br>лиш тепер зроби
-
до неї відси птахом долетіти,
+
<br>для мене чудо: барку заверни!<br>Або дай мені
-
або збігти, мов по кладці,
+
<br>до неї відси птахом долетіти,  
-
по промінню золотім.<br>Ох, таж ти, малим ще бувши,
+
<br>або збігти, мов по кладці,  
-
бігав з храму по промінню
+
<br>по промінню золотім.<br>Ох, таж ти, малим ще бувши,
-
і по морю серед бурі,
+
<br>бігав з храму по промінню
-
мов по суші, ти ходив.<br>Дай, о дай мені се чудо!
+
<br>і по морю серед бурі,  
-
Лиш одно, на сю хвилину!
+
<br>мов по суші, ти ходив.<br>Дай, о дай мені се чудо!  
-
Не лишай мене в розпуці,
+
<br>Лиш одно, на сю хвилину!
-
мов стривожене дитя!»<br>Так моливсь Іван Вишенський,
+
<br>Не лишай мене в розпуці,  
-
хрест щосили тис до груді —<br>&nbsp;і нараз почув, як дивна пільга1&nbsp;<br>біль його втиша.<br>Легко-легко так зробилось,
+
<br>мов стривожене дитя!»<br>Так моливсь Іван Вишенський,  
-
щезла дикая тривога,
+
<br>хрест щосили тис до груді —<br>&nbsp;і нараз почув, як дивна пільга1&nbsp;<br>біль його втиша.<br>Легко-легко так зробилось,  
-
ясна певність
+
<br>щезла дикая тривога,
-
розлилася у обновленій душі.<br>Ясна певність,
+
<br>ясна певність  
-
що послухав
+
<br>розлилася у обновленій душі.<br>Ясна певність,
-
Бог отеє його благання,&nbsp;<br>що настала хвиля чуда —
+
<br>що послухав
-
просвітління надійшло.<br>Те, чого він ждав так довго,
+
<br>Бог отеє його благання,&nbsp;<br>що настала хвиля чуда —
-
обдало його, мов легіт,
+
<br>просвітління надійшло.<br>Те, чого він ждав так довго,  
-
мов гармонія безмежна,
+
<br>обдало його, мов легіт,  
-
райські пахощі святі.<br>І він радісно піднявся,&nbsp;<br>і перехрестився тричі,&nbsp;<br>і благословив промінний шлях,
+
<br>мов гармонія безмежна,  
-
що скісно в море йшов.<br>Він нічого вже не бачив,
+
<br>райські пахощі святі.<br>І він радісно піднявся,&nbsp;<br>і перехрестився тричі,&nbsp;<br>і благословив промінний шлях,  
-
тільки шлях той золотистий&nbsp;<br>і ту барку ген на морі —&nbsp;<br>і ступив і тихо щез.<br>А в печері пустельницькій
+
<br>що скісно в море йшов.<br>Він нічого вже не бачив,
-
тільки білий хрест лишився,
+
<br>тільки шлях той золотистий&nbsp;<br>і ту барку ген на морі —&nbsp;<br>і ступив і тихо щез.<br>А в печері пустельницькій
-
мов скелет всіх мрій, ілюзій,&nbsp;<br>і невпинний моря шум.
+
<br>тільки білий хрест лишився,
-
<br><u>1. Як у листі від посланців з України розкривається становище рідного краю? Про що земляки просять Івана? Яку відповідь він дав їм?<br>2. Поясніть, яке значення має образ вишневого цвіту у творі. У чому його символічність?<br>3. Визначте основну думку поеми. Прокоментуйте подані рядки, поміркуйте, як вони пов'язані з ідеєю твору.<br>&nbsp;</u><br>'''Пільга (діал.) — полегшення.''<br>&nbsp;<br>&nbsp;<br>І яке ти маєш право, Черепино недобита,&nbsp;<br>Про своє спасення дбати Там, де гине міліон?<br><br><u>1. Сучасні українські літературознавці по-різному оцінюють вчинок Івана Вишенського. Прочитайте подані висловлювання і прокоментуйте їх: «Захищаючи своє прагнення до спасіння тільки власної особи, Іван Вишенський пішов ще далі -- він зрікся не тільки цього світу, а й рідного народу» (Володимир Полєк); «Іван Вишенський обрав служіння Богу не в відірва¬ності від світу, а в праці для рідного народу» (Володимир Погребенник). Чия думка здається вам більш слушною і чому?<br>2. Чи можна відречення Івана Вишенського від світу назвати подвигом? Обґрунтуйте свою думку, посилаючись на текст<br>поеми.&nbsp;</u>
+
<br>мов скелет всіх мрій, ілюзій,&nbsp;<br>і невпинний моря шум.  
-
<u><br></u>Радимо прочитати<br>Шляхами Івана Франка на Україні: Путівник.— Львів, 1982.<br>Книга поведе читача по місцях України, де побував Великий Каме¬няр (на Львівщині, Поділлі, у Києві, на Прикарпатті та Гуцульщині, Бойківщині та Буковині, на Волині, в Одесі та інших місцях).<br>
+
<br><br><u>1. Як у листі від посланців з України розкривається становище рідного краю? Про що земляки просять Івана? Яку відповідь він дав їм?<br>2. Поясніть, яке значення має образ вишневого цвіту у творі. У чому його символічність?<br>3. Визначте основну думку поеми. Прокоментуйте подані рядки, поміркуйте, як вони пов'язані з ідеєю твору.<br>&nbsp;</u><br>'''Пільга (діал.) — полегшення.''<br>&nbsp;<br>&nbsp;<br>І яке ти маєш право, Черепино недобита,&nbsp;<br>Про своє спасення дбати Там, де гине міліон?<br><br><u>1. Сучасні українські літературознавці по-різному оцінюють вчинок Івана Вишенського. Прочитайте подані висловлювання і прокоментуйте їх: «Захищаючи своє прагнення до спасіння тільки власної особи, Іван Вишенський пішов ще далі -- він зрікся не тільки цього світу, а й рідного народу» (Володимир Полєк); «Іван Вишенський обрав служіння Богу не в відірва¬ності від світу, а в праці для рідного народу» (Володимир Погребенник). Чия думка здається вам більш слушною і чому?<br>2. Чи можна відречення Івана Вишенського від світу назвати подвигом? Обґрунтуйте свою думку, посилаючись на текст<br>поеми.&nbsp;</u>
-
''Василь Цимбалюк. Українська Література. 8 клас.''<br>
+
<br><u><br></u>Радимо прочитати<br>Шляхами Івана Франка на Україні: Путівник.— Львів, 1982.<br>Книга поведе читача по місцях України, де побував Великий Каме¬няр (на Львівщині, Поділлі, у Києві, на Прикарпатті та Гуцульщині, Бойківщині та Буковині, на Волині, в Одесі та інших місцях).<br>  
-
<br> ''Надіслано читачами з інтернет-сайту''
+
<br>''Василь Цимбалюк. Українська Література. 8 клас.''<br>
-
<br>
+
<br>''Надіслано читачами з інтернет-сайту'' <br><br>
-
[[Image:1236084776 kr.jpg]] акселеративні методи на уроці                        [[Image:1236084776 kr.jpg]] національні особливості
+
<br><sub>Вся шкільна программа онлайн, [[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|конспекти онлайн]], електронні видання безкоштовно, шкільний план, відкритий урок з української літератури</sub>
-
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] виділити головне в уроці - опорний каркас            [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/nichego-sebe-uroki/ нічого собі уроки]
+
 
-
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] відеокліпи                                          [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] нова система освіти
+
<br>
-
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] вправи на пошук інформації                          [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні допоміжні
+
 
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, цитати            [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку
+
  '''<u>Зміст уроку</u>'''
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://school.xvatit.com/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F:%D0%A2%D0%B5%D0%BC%D0%B0_1._%D0%97%D0%B2%D1%83%D0%BA%D0%B8_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F._%D0%91%D1%83%D0%BA%D0%B2%D0%B8._%D0%94%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%B4%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F додаткові доповнення]                              [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] конспект уроку і опорний каркас                     
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання                                    [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] речовки та вікторизми
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи (рішення та відповіді)              [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] риторичні питання від учнів
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] акселеративні методи та інтерактивні технології
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями)   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності звичайний І
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями)
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] знайди інформацію сам                                [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності високий ІІ
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] оцінювання
   
   
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки]                                     [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності олімпійський III
+
'''<u>Практика</u>'''
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації, графіки, таблиці                        [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] самоперевірка
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи,самоперевірка
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] інтерактивні технології                              [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] система оцінювання
+
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] практикуми, лабораторні, кейси
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік                              [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] скласти пазл з різних частин інформації
+
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] кейси та практикуми                                  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] комікси                                              [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті
+
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ коментарі та обговорення]                          [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята
+
'''<u>Ілюстрації</u>'''
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] конспект уроку                                      [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тести
+
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації                              [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалка
+
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати
-
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] навчальні програми                                   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] що ще не відомо, не відкрито вченими
+
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] фішки для допитливих
 +
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалки
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
 +
 +
'''<u>Доповнення</u>'''
 +
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні і допоміжні
 +
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята, девізи
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті  
 +
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] національні особливості
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів                         
 +
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://school.xvatit.com/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F:%D0%A2%D0%B5%D0%BC%D0%B0_1._%D0%97%D0%B2%D1%83%D0%BA%D0%B8_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F._%D0%91%D1%83%D0%BA%D0%B2%D0%B8._%D0%94%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%B4%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F інше]
 +
 +
'''<u>Тільки для вчителів</u>'''
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки]
 +
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації
 +
  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] програми
 +
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення]
 +
 
 +
<br>Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].
 +
 
 +
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].

Текущая версия на 13:56, 5 ноября 2009

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 8 клас>>Українська література: Іван Франко «Іван Вишенський»

 ІВАН ФРАНКО (1856—1916)



Іван Франко — це розум і серце нашої (і народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України.
Велетень філософської думки, титан праці, український Мойсей, Каменяр — так називають Івана Франка.
Син сільського коваля, пройшовши важкий шлях життя і боротьби, піднявся до вершин людського життя і зайняв почесне місце серед найвидатніших світових діячів куль¬тури. Його творча спадщина складає понад чотири тисячі творів.



Народився Іван Якович Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині. Навчався у Дрогобицькій гімназії (1867-1875). У 1875 році вступив на філософський факультет Львівського університету, почав редагувати студентський журнал «Друг». У 1877 році Івана Франка заарештували як політично неблагонадійного, звинуватили у належності до неіснуючої таємної організації, і він дев'ять місяців перебував у тюрмі, але не зрікся своїх поглядів.



Разом зі студентським товаришем Михайлом Павликом Іван Франко видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін», «Молот». У 1880 році його було заарештовано вдруге, в 1889 році — втретє.



У 1886 році в Києві митець одружився з курсисткою Ольгою Хоружинською, якій присвятив поетичну збірку «З вершин і низин», опубліковану наступного року. Ця збірка стала найви-датнішим явищем в українській поезії після появи «Кобзаря» Тараса Шевченка. 1896 року побачила світ збірка інтимної лірики «Зів'яле листя».
У 90-х роках Іван Якович закінчив Чернівецький університет, у Відні захистив дисертацію на звання доктора філо¬софських наук.



Іван Франко виступав у літературі не лише як поет, а й як прозаїк, драматург, критик. Широковідомими стали його повісті «Борислав сміється» (1882), «Захар Беркут» (1883)»
 
«Перехресні стежки» (1896), драма «Украдене щастя» (1893). у 1905 році з'явилася його знаме¬нита філософська поема «Мойсей», яку критики називають другим заповітом українському народові.



28 травня 1916 року зупинилося серце невтомного трудівника на літературній ниві, який усе своє життя віддав служінню рідному народові. Похований Іван Франко у Львові на Личаківському кладо¬вищі- Над могилою письменника зведено пам'ятник із зображенням каменяра, який молотом розбиває скелю, щоб будувати дорогу життя в майбутнє. Пам'ятники Франкові споруджено також у Нагуєвичах, Дрогобичі, Львові, Києві, Канаді. Його ім'ям названо обласний центр, Львівський університет і те¬атр опери та балету, Київський драматичний театр, відкрито літе¬ратурно-меморіальні музеї у На¬гуєвичах і Львові.
 

Це був справжній енциклопедист вдачею, людина, що їй ніщо людське не чуже, що про все мала свою думку, часто оригінальну, глибоку... (Сергій Єфремов).
...Наш Франко — то одна з найбільших окрас світової літератури (Павло Тичина).



 1. Складіть хронологічну таблицю основних фактів життя і творчості Івана Франка.
2. Які твори письменника ви читали? У яких літературних
жанрах він виступав?
3. Розкажіть, як народ вшановує пам'ять про Івана Франка.
Чи є у вашому регіоні місця, пов'язані з іменем цього письменника? Якщо так, що вам про них відомо?
4. Як ви думаєте, чому Франка називають титаном праці?
Аргументуйте свою відповідь.
5. Прокоментуйте подані вище висловлювання про великого Каменяра. Спробуйте самі скласти висловлювання про цього письменника, використавши подані словосполучення:
великий Каменяр велетень людського духу
титан праці український Мойсей
:  
Служіння Богу через працю для народу



У 1596 році була підписана Брестська унія1, що об'єднала православну і католицьку церкви під владою Римського Папи на всій території Речі Посполитої і більшості земель України й Білорусі. Проте більшість віруючих українців унії не підтри¬мала, що призвело до розколу суспільства на два табори (прихильників православної і католицької віри) та викликало в літературі гостру полеміку (суперечку, дискусію) між ними. Одним з найвидатніших письменників-полемістів в українській літературі, захисником православної віри був Іван Вишенський.



Про Івана Вишенського збереглося дуже мало архівних матеріалів. Відомо, що він народився між 1545—1550 роками у містечку Судова Вишня (за назвою містечка взяв собі псевдонім), недалеко від Львова. Здобув вищу освіту, закінчивши Острозьку школу, згодом перейменовану на академію. Писав притчі, вірші, поеми, жив у різних містах Галичини, Поділля та Волині, деякий час — при дворі князя Костянтина Острозького. У середині 80-х років XVI ст. Вишенський постригся в ченці й оселився в Греції на горі Афон2. Упродовж сорока років жив там у кількох монастирях, потім оселився у печері, вів аскетичний спосіб життя, назавжди відрікшись від земних благ. Але не забув про рідний край і, передаючи в Україну поетичні послання, в яких обстоював життєві інте¬реси народу, викривав жорстоких панів та єпископів, мріяв про справедливий суспільний лад. На прохання друзів і однодумців Вишенський прибуває в Україну, але, не погоджуючись із діяльністю українських священиків, повертається на Афон. Тут, у печері, й помирає приблизно в середині 20-х років XVII ст.



У 1900 році Франко написав історико-філософську поему «Іван Вишенський», надавши їй виразного патріотичного звучання.



В основу поеми Івана Франка ліг історичний факт про ос¬танні роки життя Івана Вишенського на горі Афон. 1621 року православні українці звернулися до Вишенського з прохан¬ням повернутися у рідний край, щоб допомогти захистити православ'я. У поемі є й художній вимисел (наприклад, фанта¬стична картина, коли чернець Іван на промені сонця пере¬ходить у човен до посланців з України і повертається з ними додому).



1Унія - об'єднання, союз.



2 А ф он - незалежна чернеча держава; місце паломництва християн.
 
Поема присвячена відомому вченому-сходознавцю, письменнику Агатангелу Кримському, який високо оцінив наукову працю Франка «Іван Вишенський і його твори» та заохотив написати художній твір про полеміста.



Історична поема — це ліро-епічний твір, у якому діють історичні особи та художньо зображуються певні історичні події.



ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ



Поема
Присвячую А. Кримському Т



Мов зелена піраміда


на хвилястім синім полі,


на рівнині лазуровій велетенський ізмарагд1,—
так облита дивним морем,


під безхмарим, теплим небом зноситься,


шумить, пишаєсь,


спить Афонськая гора.



Спить? Та ні! Природа-мати


ненастанно тут працює,


ненастанно строїть,


бавить ту пестієчку свою.
Унизу, де з хвиль кипучих


гранітові сірі скали гордо,


просто вгору пнуться —


стіни, колоси,стовпи,—
там внизу музика дика


не вгаває на хвилину,


б'ються хвилі о каміння,


бризка піни срібний вал.
А вверху хребти гірськії,


віковим покриті лісом,


вічну, тиху пісню грають


у задумі без кінця.

ізмарагд, смарагд - коштовний прозорий камінь яскра-
возеленого забарвлення.
 

 
Та, проте, гора дрімає;


день і ніч пливе над


нею мов рожева легка хмара,


крику, гомону не чуть.
Хоч повзуть тут скрізь


по горах стежечки, немов гадюки,


то, проте, не оживляє


їх розмова, спів, ні сміх.
Хоч розсипані по горах,


по лісах, ярах і скелях,


по полянах пречудових і оселі, і хатки,—
то, проте, тиша глибока заляга


на тих оселях


і лежить печать мовчання


на сотках старечих уст.
Скрізь тиша, і скрізь мовчання,


сірий одяг, хід повільний, і худі,


понурі лиця, непритомний, сонний вид.
Тричі лиш на день по горах пролунає


голос дзвонів, мов проквилить


над горою стадо дивних лебедят.
Плачуть жалібно ті дзвони,


мов нарікання, докори на людей,


що замертвили пречудовий сей куток.
Що гніздо думок високих,


школу поривів геройських,


пристань для орлів змінили


на сумну тюрму для душ.



II
На Афоні дзвони дзвонять


у неділю по вечірні;


починає Прот великий,


окликаєсь Ватопед.
Далі зойкнув Есфігмену,


загудів Ксеропотаму,
 
 там Зографу, далі Навлю,


розгудівся Іверон1.
ПОКОТИЛИСЯ ПО горах 
ті ридання металеві, 
окликавсь кожда скеля,


кождий яр і кождий скит.
І вторують їм зітхання, 
і худі хрестяться руки, 
і несеться тихий шепіт: 
«Со святими упокой!»
Ті ридання металеві —
знак, що хтось розстався з світом, —
тут нікого не тривожать:
се щоденна новина.
Чи то скитник вмер у скиті 
так, як жив, — самотній, тихий — 
і про смерть його дізнались 
аж у кілька день пізніш —

тим дізнались,


що покійник не явився в монастир свій,


не приніс свою роботу,


бобу пригорщі не взяв?
Чи то вмер чернець у кельї,


пишучи святую книгу, мінею1,


та кіноваром2 в'язні титли3 красячи?
Чи то вмер послушник


смирний пан колись, чи князь,


чи вояк, але тут віддавна


в кухні монастирській послугач?
Чи то вмер якийсь достойник,


ієромонах4 чи ігумен5 –
тут усім однака шана: 
«Со святими упокой!»
Чи то, врешті, хтось живий


ще сходить на «останній ступінь»,


покидає світ і волю,


щоб в печері смерті ждать?
Глянь, у скелях височенних, 
у стрімких, гранітних стінах, 
що над морським валом висять,-
чи там гнізда ластівок?
Ні, се нори жолоблені,


недоступні, темні ями,


січені в скалі печери,


схованки для мев хіба.
Ні, се нори для аскетів, 
се «остатній ступінь»,


подвиг крайній і безповоротний, 
брама вічності вузька.



1М і н є я — церковна книга з текстами церковних відправ на кож¬ний день місяця.
2Кіновар — червона фарба, яку добувають із руди ртуті. Цією фарбою у рукописах вимальовували перші букви слів, якими розпо¬чинали новий текст.
3 Т и т л и — надрядковий знак над скорочено написаним словом або над літерою, вжитою у значенні цифри.

Чєромонах — монах у чині священика.
5 І г у м є н — управитель православного монастиря. 


Хто пройшов новицьку службу,

монастирське строге право і важкую,


мовчазливу працю в тихому скиту,
хто бажає довершити аскетичний,


острий подвиг, в пості, самоті,


мовчанні слухать голосу душі,
хто порвав зо світом зв'язки,


поборов бажання тіла, чує силу 
 і охоту в очі вічності глядіть,
той за дозволом найстарших


вибира собі печеру,


вибира собі могилу,


відки вороття нема.
І тоді ридають дзвони,


і тоді по всім Афоні


тихий шепт іде старечий: 
«Со святими упокой!»
III
На Афоні дзвони дзвонять


у неділю по вечерні:


починає Нрот великий,


окликавсь Ватопед.
Далі зойкнув Есфігмену,


загудів Ксеропотаму, 
там Зографу, далі Павлю,


розгудівся Іверон.
Покотилися по горах


ті ридання металеві,


окликаєсь кожда скеля,


кождий яр і кождий скит.
Стихли дзвони,


у повітрі довго ще тремтів їх голос, 
і в монастирі Зографу заскрипіли ретязі.
Відчинилась темна брама; з монастирського подвір'я

 

 
виступає хід церковний, монотонний чути спів.
Віють хоругви червоні, наче проблиски пожежі;


дерев'яний хрест з розп'ятим передом помалу йде.
Йдуть монахи бородаті у фелонах1-багряницях,


знов монахи бородаті босі, в простих сіряках.
Серед них дідусь похилий, зморщений, сивобородий, 
в сіряці на голім тілі, 
хрест березовий несе.
Простий хрест, в корі береза, 
а від моря вітер віє, 
білу бороду старечу 
по березі розвіва.
І пливе старечий голос


із тим співом монотонним, 
що виводить сумовито: 
«Со святими упокой!»
Стежкою, що круто в'ється,


тягнеться той хід церковний зразу лугом,


далі лісом, там, де чути моря рев.
Серед розкошів природи похоронний спів лунає,


серед пахощів вечірніх куриться кадила дим.
Ось спинився хід церковний


на обірвищі крутому, над безоднею страшною, — 
глянеш вниз — аж жах бере.
Мов гігантський мур гранітний, прямовисно голі скелі 
пнуться із безодні моря 
в лазурову височінь.

Глянь з гори — на морі човен,


що покрай скали гойдаєсь,


видасться, мов білий лебідь,


що гойдаєсь на воді.
Глянь з долини — всі ті люди,


що стоять над тим обривом,


видадуться, мов ягнята,
що пасуться на скалі.
В тій скалі з долини видно


штиригранну чорну пляму,


мов печатку величезну, 
в половині висоти.
Се є вхід в живу могилу,


у печеру пустельницьку,


висічену там Бог зна ким 
і Бог зна кому й нащо.
Не дійти туди ногами,


ні драбиною не злізти,


лиш на шнурі у повітрі долетіти, наче птах.
У окрайчику скальному рівчачок


протертий шнуром -знак нехибний того місця, 
де внизу печери вхід.
Тут спинився хід церковний,


стали править панахиду... 
Де ж той мрець, кого ховають?


Де блаженний той аскет?
IV
От скінчилися відправи 
і останнюю молитву на колінах


прошептали всі пустинники й ченці.
І встає ігумен перший, і всі встали за чергою, 
і довкола тихо стало, море лиш реве внизу.
І підніс ігумен голос, 
і звертається до діда,
 
  
що стояв серед монахів 
із березовим хрестом.
Ігумен
Старче Йване, перед Богом,


перед злотосяйним сонцем 
і перед хрестом спасенним заклинаю тут тебе.
Щиро нам скажи, по правді: чи по добрій своїй волі, 
чи по зрілій постанові йдеш у сю печеру?
Старець Так.
Ігумен
Чи немає в твоїм серці ще прихильності до світу 
і прив'язання до рідних, дум і бажань світових?
Чи навіки ти відрікся всього, що відводить 
Духа від єдиного бажання вічного спокою?
Старець Так.
Ігумен
Чи обдумав ти всю важкість
самоти, безповоротність
отого життя в печері,
всі страховини спокус?
Чи обдумав ти всю гіркість жалю,


що явиться може, каяття, що затроїти може тут твій подвиг?
Старець Так.
Ігумен
Будь же Бог благословенний,


що вітхнув тобі сю думку!


Най же Він тобі поможе до кінця пройти сей шлях!
Дотепер ти між живими


був наш брат Іван Вишенський;


відтепер в житті земному змазане ім'я твоє.
Так іди в свою дорогу!


Хрест, що маєш у долонях,


се тобі наш дар єдиний, інших і не тра тобі.
Що потрібно для поживи твому тілу,


раз на тиждень брат ключар1


на посторонку спустить відсіля тобі.
Прощавай! Прийми від мене сей остатній поцілунок,


і дай Бог нам пострічаться швидко в ясності Його!
Цілував ігумен старця,


інші монахи потиху цілували його руки,


поли сіряка його.
Потім два щонаймолодші


шнуром старця обв'язали попід пахи,


кінці шнура в руки міцно приняли.
І перехрестився старець,


над безодню вийшов сміло,


сів і звільна став спускаться у страшенную глибінь.
Вітер буйно дув від моря,


бороду його й волосся розвівав,


і він, притисши хрест до себе, швидко щез.
V
«О, вітай, моя домівко,


тиха пристане по бурях,


до якої ненастанно здавна-здавна я тужив!
'Ключар — духовна особа,


що завідує церковним начинням.

Камінь тут довкола мене


-се тверда, незламна віра, 
се мій дім і мій притулок, подушка і накриття.
Хрест отсей — то мій товариш,


мій повірник у дні смутку,


оборона від спокуси 
і підпора в скону час.
Небо синє, що крізь отвір загляда в мою печеру, — 
се надія, що полине у той шлях душа моя.
Сонце ясне, що при сході на часок


в мою домівку сипле золото й порфіру,


— се великий Божий дух,
що в блаженнії хвилини грішну,


скорбну людську вдачу ущасливлює


безмірних райських розкошів чуттям.
А те море лазурове, що там гріється


на сонці, а внизу тут б'єсь о скали,


і хлюночеться, й реверсе життя земного


образ ясний,тихий та принадний,


коли здалека дивиться,


а гіркий, страшний вблизу.
Се мій світ. Усе змінливе щезло геть.


Затихли крики, гомін бою життьового


тут мене не долетить.
Щезло все дрібне, болюще,


що чуття в душі ворушить


і увагу відвертає від найвищого єства.
Полишилось лиш постійне,


супокійне і величне.


Про постійне і величне думай тут, душе моя».
 
Так балакав сам до себе
у яскині1 своїй старець,
що ще вчора звавсь Вишенськии,
а сьогодні вмер для всіх.
Так балакав не устами — 
він устами вже давненько відовчився промовляти, 
тільки голос духа чув.
І в яскині у куточку сів на камені,


плечима сперся о стіну холодну,


голову схилив униз.
Голова його могутня на худій,


жилястій шиї гнулася сама вдолину, 
мов на тичці той гарбуз.
Сперши бороду на груди,


впер він зір у одну точку і сидів


отак недвижно довго-довго, наче спав.
Зразу все немов померкло перед ним, і дрож пробігла 
по худім, старечім тілі, 
і зомліли змисли всі.
Потім мов теплом дихнуло,


і по тілі розлилося щось солодке,


м'яко-м'яко попід шиєю пройшло.
І в душі мелькнула мати, 
як його малим хлоп'ятком попід шийку лоскотала, 
ах, а він сміявсь, сміявсь!
Потім слух його прочнувся; 
мов діамантова нитка,


тон якийсь потягся довгий — любий, радісний такий!
І душа, мов той метелик, 
десь летить за любим тоном;
та чимдалі тонів більше і все дужчають вони.
Вже гармонія могутня ллється синьою рікою,


і розкішні тони, бачся, небо й землю обняли.
І пливе душа аскета
на гармонії величній,
мов на морських хвилях лебідь,
вверх гойдається, то вниз.
Поміж небом і землею 
вверх, то вниз душа аскета 
розколисана несеться 
швидше, швидше, розкішніш!
І гармонія велична робиться фіолетова,
далі синьо-лазурова, далі пурпуром ярким.
Ось із хвиль тих пурпурових


стрілив промінь золотистий,


вибухнув вулкан огнистий,


ріки світла потекли.
Розлилось безмежне море


світла ясно-золотого,


і зелено-золотого, й білого, неначе сніг.
Грають світляні каскади,


величезнії колеса


у всіх кольорах веселки котяться по небесах.
І рука якась незрима розпуска барвисті пасма,


розпуска могутні тони
 з краю світу аж на край.
Розпускає, порядкує,
і збирає, і мішає —
мов калейдоскоп гігантський,
грає світ весь перед ним.
Мов дитя, душа аскета потонула в тому морі 
тонів, фарб, у тім розкішнім 
захваті — і він заснув.
VI
День за днем минає рівно,


як на морі безбережнім


хвиля хвилю рівно гонить,


хмара хмару в небесах.
У своїй печері старець


знов на камені недвижно спочиває,


вперши очі в лазуровий неба звід.
Втім — о диво!


Щось живеє ворухнулось!


На незримій нитці понад


вхід печери зі скали спускавсь павук.
Старець пильно, дух заперши,


придивлявся павукові,


мов його не бачив зроду,


мов се з того світу гість.
А павук собі швиденько


від верха до споду входу нитку натягав,


по нитці зараз догори поліз.
І почав як стій снувати,


протягати,заплітати ниточки,


і швидко сітка вхід яскині заплела.
Старець думав: «Висилає
 ще, мабуть, своїх шпіонив земнеє життя за мною,
 хоче вислідить, мабуть,
чи ще де хоч павутинка


духу мойого не в'яже з тим життям,


аби за неї потягти думки мої.
Сей павук, се, може, ворог, 
що свою зрадливу сітку заставля на мої мрії, 
а думки мої й на зір».
І вже ось підняв він руку,


щоб зірвати павутину,


та нова шибнула думка у старечій голові.
«Сім братів колись, тікавши від поганської погоні,


схоронились у яскиню
 і заснули твердо в ній.
А павук отак самісько


заснував весь вхід яскині,


врятував їх від погоні,


спас для Божої хвали.
Тою сіткою закриті спали


ті брати в яскині триста літ,


аж поки Бог їх на свідоцтво не позвав.
 
Збуджені Господнім словом,


стали свідками безсмертя,


свідками того, що в Бога 
три століття — се момент.
Може, з Божого наказу


сей павук тут сіть мотає, може,


Бог мене на свідка теж для себе зберіга? »
Втім тихенько забриніла павутина;


чорна муха замоталася в ту сітку,


стала сіпатись, пищать.
І павук прибіг щодуху


і давай мотати живо павутину


і в'язати мусі крила і лапки.
То прискочить, муху вкусить,


то відскочить, знов мотає;


муха сіпаєсь щосили,
 і тріпочесь, і пищить.
«Га, поганий кровопійце,


— мовив старець,—


чи на те ти аж мою найшов яскиню, 
щоб і тут життя вбивать?»
І вже руку піднімає,


щоб розшарпать павутину,


увільнити бідну муху, — 
та знов думка зупиня.
«Без Господнього хотіння


навіть мушка ся не згине;


Бог і сьому павукові дав отсей його талан.
І яке ж я маю право відбирать йому сю страву,


на котру він своїм робом таки тяжко працював?»
І він став поклони класти, гаряче почав молиться, 
та весь час він, молячися, чув, як муха, мов дитя,
 
сіпалась у павутині, і пищала, і квилила. 
Серце в старця тріпоталось, 
та рука не піднеслась.
VII
«Цілу ніч гуляв тут вітер,


скиглив по щербатих скелях,


вило море й кам'янії стіни гризло і товкло.
Цілу ніч страшенний холод проникав мене до кості, 
і немов на Божім суді 
я тремтів, зубами сік.
Я тремтів, у кут яскині заховавшись,


і тривога проняла мене,


й молитва не ворушилась в душі.
І я чув себе безсильним,


бідним, хорим, одиноким,


мов дитя, сирітка кругла 
без матусі, без вітця.
Бачилось, земля завмерла,


вимерли всі люди в світі,


я один лишивсь остатній у страховищах отих.
Бачилось, і Бог у небі вмер,


один лиш чорний демон т


епер паном у вселенній і гуляє, і реве.
І я був, мов та пилина,


згублена з порядку світу,


що про неї всім байдуже —


Богу, й людям, і чортам.
А тепер заблисло сонце,


щезли демони півночі,


уляглись вітри скажені,


теплотою подиха.
Теплота огріла тіло, 
і душа воскресла в тілі,
віднайшла свойого Бога 
і молитву віднайшла.
Що ж се за крутії дебрі, 
у які мій ум заходить? 
Сеї теплоти крихітка 
в тілі душу виклика!
Так удар кресала іскру


викликає із креміня, 
а ся іскра — се пожежа, 
жар і блиск, тепло й життя.
Жар, життя, тепло і світло,


разом з тим і смерть, руїна,


і нове життя, й безсмертя


-се душа всесвітня — Бог.
Крихта теплоти і світла —


іскра в тілі,


у мертвому душу будить,


без тієї теплоти душі нема.
А в душі розводить ясність,


порив, віру— без тієї 
теплоти немає віри, 
ані ясності в душі.
А та віра творить чуда,


творить і найвище чудо 
над всі чуда —


творить Бога


відкрива його для нас.
Бог відкрився нам —


от дивно! Все він відкривався в днину, 
у гарячім, теплім краї,


в світлі, в блискавці, в огні.
В реві вихру, в пітьмі ночі, 
у ледах, снігах ціпущих 
він не відкривавсь нікому.


Бог — се світло і тепло!
Але ж Бог — творець усього,


він творець тепла і світла... 
Чи творець морозу й леду? 
Ні, про се мовчить Письмо.
 
 
Се тепло — воно за хвилю


в мертвім тілі творить душу, 
у душі тій родить віру, 
вицвіт віри тої — Бог...
Чом не можна би подумать,


що душа, і її віра,


і сам Бог — то тільки


витвір тої дрібки теплоти?
Боже, може, гріх так думать?


Але ти ж велів шукати правди!..


Без твоєї волі думка не прийде на ум».
Так з думками бився


старець і молився, і томився,


але давнє просвітління не хотіло вже вернуть.
І він плакав.


«Чи на те ж я тиху келію1


покинув, скит відлюдний, щоб аж тута 
в путах сумніву скінчить?»



1. Знайдіть у тексті й прочитайте опис гори Афон. З якою метою він уведений у твір? Виділіть у ньому лексичні художні засоби.
2. Про що розповідається у II розділі поеми? Як ви розумієте, що таке аскетичний спосіб життя? Знайдіть у цьому розділі
риторичні запитання.
3. Яку дорогу в житті обирає Іван? Процитуйте відповідні рядки.
4. Розкажіть про життя Вишенського у печері. Якими засобами автор розкриває внутрішній світ героя?
5. Розгляньте і опишіть монастир Ватопед на горі Афон (с. 91). Чи таким ви уявляли місце паломництва християн, читаючи поему.
 
 
 
Літературно-мистецькі паралелі
 
Софія Караффа-Корбут (1924—1996) — відома українська художниця. Закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв). Найповніше себе виявила у галузі станкової та книжкової графіки, декоративного мистецтва. Ілюструвала твори українських письменників, зокрема Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Малика та інших.
Келія — житло ченця — окрема кімната в монастирі.

 
VIII
«Що за незвичайні гості в мою яму заблудили? 
Що се за посли і відки вітер ось мені приніс?
Ті платочки сніжно-білі — чи це сніг? Але ж не тають!.. 
Дивний запах з них несеться... Боже мій, вишневий цвіт!
Цвіт вишневий — тут — в тих скелях! Де тут вишні на Афоні? 
О, скажіть, таємні гості, 
повідайте, відки ви?
Запах ваш такий чудовий,


аж до серця він доходить,


в душу сипле насолоду,


чимось рідним навіва.
О, скажіть - ви з України, 
із далеких рідних селищ, 
що тепер вишневим


цвітом скрізь обсипані стоять?
Чую, чую рідний запах, 
і моє старече серце


грає в грудях! Боже милий, 
та невже ж я не забув?
Та невже ж та Україна — 
сей квітчастий рай веселий, 
се важке, кроваве пекло — 
ще для мене не чужа?
Що мені до неї? Важко їй,


небозі, там бороться


з єзуїтами й ляхами,


та не легко ж і мені.
Є своя борба у мене, 
та борба, що кождий мусить 
сам перевести з собою,


поки іншим помагать.
А чи ж я свої найкращі
не віддав їй на услугу


в тій великій боротьбі?
Чи ж не був я їй порадник


на непевнім роздорожжі?


Чи не додавав відваги 
її втомленим борцям?
Ах, і чи то не ранила


мою душу їх невдяка,


непокірність і зневага,


нетямучість їх тупа?
Чи ж мене не відіпхнуло


їх гордеє недовірство? 
Чи я не отряс назавше


пил їх із своїх чобіт?
Так чого ж ви, білі гості,


сиротята веснянії,


тут із вихром заблукали


і свій запах принесли?
Не для мене вже ваш запах!


Не для мене ті далекі


спомини про Україну — 
я давно для неї вмер!
Вмер! А чом же серце скаче,


чом же кров живіше б'ється,


думка чайкою літає


над садками рідних сел?
Пігі! Пігі! Цвіти, трави...


Вишні, молоком облиті...


Верби, мов зелені копи...


Дим зо стріх угору в'єсь...
Соловейко на калині


так лящить, аж серцю любо.


Діти бігають... Дівчата 
десь співають у садку...
Геть, о геть, далекі гості! 
Ви внесли мені тривогу


в пристань тихого спокою, 
вир життя в мою труну».
 
IX
Вечоріє. Тінь довжезна


від скали лягла на море, 
а там ген легенькі


хвилі злотом, пурпуром горять.
Із гнізда скального старець


тихо дивиться на море, з хвиль


тих злото-пурпурових


десь мостить далеко шлях.
Шлях мостить у край далекий, 
через гори і долини 
аж на рідную Вкраїну, 
а тим шляхом думи шле.
Шле сердечне привітання,


і любов свою, і тугу,


що, здавалося,


давно вже похоронені були.
Аж ось, глянь, тим ясним


шляхом звільна барка надпливає, 
бризка золото й пурпура 
з-під весел і з-під руля.
Теплий вітерець вечірній


роздуває білий парус,


і пливе, мов лебідь, барка1


до Афонської гори.
Чи то братчики вертають,


що ходили в край далекий


на монастирі просити? 
Чи то прості гендлярі?
Чи побожні пілігрими,


паломники правовірні,


прибувають на поклони?


Чи то Прота2 се посли?
Старець прослідив очима барку,


поки за скалою


не сховалась аж у пристань, 
як сховалась — він зітхнув.
Барка — плоскодонне


річкове судно без палуби


для перевезення вантажу.
Прот — монастир, найстарший


над цілою чернечою республіки на Афоні.
 
Знать, привиділись старому 
в барці кунтуші козацькі 
і шапки червоноверхі — 
ні, се, певно, привид був!..
X
Знову ніч, і знову ранок, 
і поклони, і молитва, 
і в старій душі тривога, 
сумніви і неспокій.
Аж нараз почувся стукіт — 
на горі хтось, по закону,


каменем о скали стукав,


старець стуком відповів.


думи, і чуття, й змагання
 І спускається на шпурі 
кіш з поживою для нього, 
а на дні коша біліє запечатане письмо.
Затряслись у старця руки: 
на письмі слова знайомі,


український той скоропис 
і знайомая печать.
«Старцю чесному Івану, 
що в Афонській самотині 
шлях важкий, тісний верстає,


шлях, показаний Христом,
православні з України,


зібрані у місті Луцьку1 
на братерськую пораду,


шлють благання і привіт.
Богу дякуєм святому, 
що про нас не забуває


і важкії нам спокуси


шле для нашого добра.
Що важкі його удари


нас кують, мов те залізо,


з жужелиці очищають і гартують, наче сталь.
Богу дякуєм святому 
й молитвам тих богомольців, 
що тягар хреста на плечі


за братів своїх беруть.
Ласкою його святою


й молитвами богомольців


стоїмо ще твердо в вірі 
і не тратимо надій.
Б'ють на нас і явно, 
й тайно вороги непримиримі,


напасті, і брехні, й зради 
нас підкопують і рвуть.
 
Відреклись нас сильні світу —
 і князі, і воєводи,— 
кинули Христове стадо, 
за мамоною1 біжать.
Наші пастирі духовні поробилися вовками, 
шарпають Христове стадо 
і отруту в душі ллють.
Мов голодний лев пустині, 
так ричить у нашім горі 
голос лютої наруги: 
«Де ваш Бог? Де ваша міць?»
Тим-то ми, маленький


човник серед хвиль отих бурхливих, 
з молитвами і сльозами 
раду радити зійшлись.
Тямлячи слова Христові:


царство Боже —


труд великий, 
і трудівники одні лиш завойовують його, —
тямлячи твою науку, 
що, як пастирі нас зрадять,


треба нам, самому стаду, 
про своє спасіння дбать, —
обмірковували разом, 
як би нам від сеї бурі 
хоч малесеньким оплотом


церков Божу захистить.
І прирадили зібрати в одно


огнище всі сили, щоб велике,


спільне діло поспівало і росло.
І отеє шлемо до тебе,


чесний батьку наш Іване,


своїх братчиків з благанням: 
будь ти нашим стерником.
Поверни ти на Вкраїну,


загрівай нас своїм словом,



1 М а м о н а — злий дух, уособлення користолюбства.



будь між нами,


мов та ватра у кошарі пастухів.
Ватра, що холодних гріє,


дає світло серед ночі


і лякає злу звірюку,


душі радує живі.
Будь ти нам духовним батьком,


будь нам прикладом високим, 
будь молитвою душ наших, 
нашим гаслом бойовим.
Поміркуй: тяжкі негоди


насаджають в душах злобу,


ненастаннії наруги,


замуровують уста.
Поміркуй: неправда й кривда, 
як та хижая вовчиця


у своїм гнізді смердючім,


родить хижих вовченят.
Поміркуй: лукавство


й зради убивають правдомовність, 
а в кого затруте серце, 
той отрутою й плює.
Батьку, батьку!


Люте горе вже калічить наші душі;


вовченята, хоч беззубі,


вже повзають серед нас!
Батьку, батьку!


Від ударів гнуться наші чола й спини,


і отрутою страшною накипає нам душа!
Покажися тут між нами, 
як старий борець незламний! 
Один вид твій нас,


похилих, напростує, покріпить.
Слухай, рідна Україна,


стара мати-жалібниця,


голосом плачливим


кличе своє любеє дитя.
Врем'я йде на неї люте,


перехресная дорога
перед нею — хто покаже,


яким шляхом їй іти?
Не згордуй же сим благанням!


Поспішай спасати матір!


Може, голос твій


і ум твій все поверне на добро».
А на верхнім боці карти припис


був: «Післанці руські ждуть на відповідь


до завтра, завтра будуть на скалі».
XI
По печері ходить старець,


хрест до груді притискає,


молитви тихенько шепче


і не думає про лист.
«Хрест — моє добро єдине,
 хрест — одна моя надія,


хрест — одне моє страждання, 
одинока вітчина.
Все, що поза ним,—


омана і чортячая спокуса;


лиш один тут шлях правдивий


і спасенний — шлях хреста.
Що сей лист і що сей голос? 
До кого? До старця Йвана.


Старця Йвана вже немає, 
він умер, умер для всіх.
Що мені до України?


Хай рятується, як знає,—


а мені коли б самому дотиснуться до Христа.
Адже я слабий і грішний! 
Я не світоч1, не месія2, 
їх від згуби не відкуплю, 
сам із ними пропаду.
Ні, не зраджу свого Бога,


не зламаю заповіту



'Світоч — смолоскип; той, хто є носієм правди, волі. 
2 М є с і я — посланець божий, який має з'явитися для врятування 
людства.


і ярмо хреста отсього до могили донесу.
Близько вже. Мабуть, 
для того б'є на мене


вал остатній і остатня часть


дороги так болюща і важка.
Вже недовго.


Боже! Боже! Облегши мені тягар мій!


Просвіти остатню стежку,


що мов губиться у млі!»
Усю ніч молився старець,


обливав лице сльозами,


до хреста старечі груди,


мов до матері, тулив.
Він ридав, шептав і кликав,


та було довкола темно,


і в душі страшенно темно,


і просвітлення не йшло.
А коли воскресло сонце,


він сидів і ждав тривожно,


поки камінь загуркоче,


голос ізгори озвесь.
Ось гуркоче глухо камінь,


старець разом стрепенувся, 
та рука не простяглася,


він на знак не відізвавсь.
«Старче Йване! Старче Йване!»


кличе голос, і здається, 
що се крик тривоги, болю, 
що рятунку просить він.
«Старче Йване! Старче Йване


! Се посланці з України


, се твої убогі діти.


Старче Йване, відізвись!»
Старець слухав,


дух заперши, його ухо


жадно ссало український любий голос, 
але він не відізвавсь.
«Старче Йване! Старче Йване!»


довго кликали посланці,
 
а внизу лиш море вило,


та не відізвавсь Іван.
XII
Вечоріє. Наче сизий килим,


тінь лягла на море, а з-поза гори


проміння скісно в морі порина.
Золотистий шлях простягся


від тих морських хвиль рухливих


до верха гори Афона, під скалою море гра.
У печері в самім вході


згорблений сидить пустинник


і письмо раз в раз читає,


і сльозами полива.
«Слухай, рідна Україна,


стара мати-жалібниця,


голосом плачливим кличе своє любеє дитя».
«Любеє, нема що мовить!


Що в найтяжчую годину,


в непрозору, люту скруту


свою матір покида!
Що в засліпленні безумнім


сам лише спастися хоче,


а братів тривожних,


бідних без поради покида!
І яке ж ти маєш право,


черепино недобита,


про своє спасення


дбати там, де гине міліон?
Чи забув слова Христові:


«Добрий пастир власну душу


віддає за своє стадо?»


Ти хіба не пастир їх?
Чи забув слова Христові:


«Хто рече: кохаю Бога,


а не порятує брата,


— той брехню на душу взяв?»
Адже ж за всі душі тії,


що там впадуть у зневірі,


а ти б піддержав їх,


в тебе Бог рахунку зажада.
Адже ж ті твої чернечі горді


мрії про спасення тут, далеко від спокуси,


— се ж спокуса, гріх тяжкий.
Се не Божий шлях верстаєш,


а дияволові служиш,


майстру гордощів,


що Богу рівним бути забажав.
Се не Божий шлях!


Таж навіть якби в рай ти так дістався, 
а твій рідний край


і люд твій на загибель би пішов —
адже ж рай тоді


для тебе пеклом стане!


Сама думка: «Я міг їх порятувати!» —


тобі з неба зробить ад!»
І смертельная тривога


зціпила старече серце і


заперла дух у груді


, зимний піт лице покрив.
Він зирнув на синє море,


де рубцем золототканим


зарисовувався обрис


від Афонської гори.
Глянь, з Афонської


затоки звільна


барка випливає, 
із отіненого плаю


ген на сонячний біжить.
Турчин баркою кермує,


в барці кунтуші козацькі і шапки червоноверхі,


бризка золото з весел.
Ах, посланці з України!
В старця серце стрепенулось, 
і в тривозі,


і в нестямі худі руки він простяг.
«Стійте! Стійте! Заверніться!
 Я живу ще! По-старому


ще кохаю Україну,


решту їй життя віддам!
Стійте! Стійте! Заверніться!»


Та дарма! Не чують крику. 
І по хвилях золотистих


барка геть пливе й пливе.
І ламає руки старець,
 і болюче серце тисне, 
і перед хрестом


на камінь він кидається лицем.
 
«О Розп'ятий! Ти ж лишив


нам заповіт отой найвищий:


свого ближнього любити,


за рідню життя віддать!
О Розп'ятий! Глянь на мене! 
О, не дай мені пропасти


у безодні мук, розпуки,


у зневір'я глибині!
Дай мені братів любити


і для них життя віддати!


Дай мені ще раз поглянуть


на свій любий, рідний край!
Глянь, отеє остатня нитка,


що мене тягла до праці! 
О, не дай же їй порваться!


Заверни її сюди!
О, зішли противний вітер!


Підійми грізную хвилю!


Або дай мені злетіти, мов пташині, зі скали!
Ти ж Благий і Всемогущий! 
О, коли моя молитва,


і моє мовчання, й труди,


і всі подвиги, й весь піст
мали хоч зерно заслуги,


хоч пилиночку значіння, то я радо,


о Розп'ятий, все без жалощів віддам.
Все віддам, готов, як грішник,


вічно у смолі кипіти -


лиш тепер зроби


для мене чудо: барку заверни!
Або дай мені


до неї відси птахом долетіти,


або збігти, мов по кладці,


по промінню золотім.
Ох, таж ти, малим ще бувши,


бігав з храму по промінню


і по морю серед бурі,


мов по суші, ти ходив.
Дай, о дай мені се чудо!


Лиш одно, на сю хвилину!


Не лишай мене в розпуці,


мов стривожене дитя!»
Так моливсь Іван Вишенський,


хрест щосили тис до груді —
 і нараз почув, як дивна пільга1 
біль його втиша.
Легко-легко так зробилось,


щезла дикая тривога,


ясна певність


розлилася у обновленій душі.
Ясна певність,


що послухав


Бог отеє його благання, 
що настала хвиля чуда —


просвітління надійшло.
Те, чого він ждав так довго,


обдало його, мов легіт,


мов гармонія безмежна,


райські пахощі святі.
І він радісно піднявся, 
і перехрестився тричі, 
і благословив промінний шлях,


що скісно в море йшов.
Він нічого вже не бачив,


тільки шлях той золотистий 
і ту барку ген на морі — 
і ступив і тихо щез.
А в печері пустельницькій


тільки білий хрест лишився,


мов скелет всіх мрій, ілюзій, 
і невпинний моря шум.



1. Як у листі від посланців з України розкривається становище рідного краю? Про що земляки просять Івана? Яку відповідь він дав їм?
2. Поясніть, яке значення має образ вишневого цвіту у творі. У чому його символічність?
3. Визначте основну думку поеми. Прокоментуйте подані рядки, поміркуйте, як вони пов'язані з ідеєю твору.
 
'Пільга (діал.) — полегшення.
 
 
І яке ти маєш право, Черепино недобита, 
Про своє спасення дбати Там, де гине міліон?

1. Сучасні українські літературознавці по-різному оцінюють вчинок Івана Вишенського. Прочитайте подані висловлювання і прокоментуйте їх: «Захищаючи своє прагнення до спасіння тільки власної особи, Іван Вишенський пішов ще далі -- він зрікся не тільки цього світу, а й рідного народу» (Володимир Полєк); «Іван Вишенський обрав служіння Богу не в відірва¬ності від світу, а в праці для рідного народу» (Володимир Погребенник). Чия думка здається вам більш слушною і чому?
2. Чи можна відречення Івана Вишенського від світу назвати подвигом? Обґрунтуйте свою думку, посилаючись на текст
поеми. 



Радимо прочитати
Шляхами Івана Франка на Україні: Путівник.— Львів, 1982.
Книга поведе читача по місцях України, де побував Великий Каме¬няр (на Львівщині, Поділлі, у Києві, на Прикарпатті та Гуцульщині, Бойківщині та Буковині, на Волині, в Одесі та інших місцях).


Василь Цимбалюк. Українська Література. 8 клас.


Надіслано читачами з інтернет-сайту


Вся шкільна программа онлайн, конспекти онлайн, електронні видання безкоштовно, шкільний план, відкритий урок з української літератури 


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.

Источник — «http://edufuture.biz/index.php?title=%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%C2%AB%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%B8%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%C2%BB»

Авторські права | Privacy Policy |FAQ | Партнери | Контакти | Кейс-уроки

©  Автор системы образования 7W и Гипермаркета Знаний - Владимир Спиваковский

При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов - гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других "взрослых" тем.

Разработка - Гипермаркет знаний 2008-

Ждем Ваши замечания и предложения на email:
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email: