Степан Васильченко. Огляд життя і творчості

KNOWLEDGE HYPERMARKET

 		Версия 14:27, 26 апреля 2010 (просмотреть исходный код)
User16  (Обсуждение | вклад)
 (Создана новая страница размером <metakeywords>Гіпермаркет Знань - перший в світі!, Гіпермаркет Знань, Українська л...)
← Предыдущая правка
		Текущая версия на 10:35, 3 октября 2012 (просмотреть исходный код)
User13  (Обсуждение | вклад) 
 
		
(4 промежуточные версии не показаны)
Строка 1:
Строка 1:
 <metakeywords>Гіпермаркет Знань - перший в світі!, Гіпермаркет Знань, Українська література 10 клас, клас, урок, на Тему, Тема, Степан Васильченко, Огляд життя, творчості</metakeywords>    <metakeywords>Гіпермаркет Знань - перший в світі!, Гіпермаркет Знань, Українська література 10 клас, клас, урок, на Тему, Тема, Степан Васильченко, Огляд життя, творчості</metakeywords>  
  
- '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українська література 10 клас|Українська література 10 клас]]&gt;&gt;Степан Васильченко. Огляд життя і творчості. '''   + '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українська література 10 клас|Українська література 10 клас]]&gt;&gt;Українська література: Степан Васильченко. Огляд життя і творчості. '''  
  
 <br>    <br>  
  
- <br><br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО (1879 — 1932)''' + <br><br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО (1879 — 1932)'''  
  
  + <br> 
  
  + <br> 
  
  + <br>[[Image:26-04-06.jpg]] 
  
  + <br> 
  
- <br>'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Життя не жартувало зі мною і''''' + '''''&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;'''''<i>'''Життя не жартувало зі мною і'''</i> 
  
- '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;[[Image:26-04-06.jpg]]&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''доводилося часом про літературні '''</i> + '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''доводилося часом про &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;літературні'''</i>  
  
- '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''справи забувати. А там — тільки'''</i> + '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''справи забувати. А там тільки'''</i>  
  
- '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''хвилина супокою, вже й тягнеш як не'''</i> + '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''хвилина супокою, вже тягнеш &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;як не'''</i>'''''&nbsp;'''''<i>'''щоденник, то зшиток із &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;творами.<br>'''</i>'''''&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;'''''<i>'''Степан Васильченко'''</i>  
  
- '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;'''''<i>'''щоденник, то зшиток із творами.<br>'''</i>'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;'''''<i>'''Степан Васильченко'''</i> + '''''<br>'''''<i>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''</i>'''''Проза Степана Васильченка'''''  
  
- '''''<br>'''''<i>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''</i>'''''Проза Степана Васильченка''''' + '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''знаходить шлях до сердець &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; читачів'''</i> 
  
- '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''знаходить шлях до сердець читачів'''</i> + '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''передовсім тому, що вона &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;правдива й'''</i>  
  
- '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''передовсім тому, що вона правдива й '''</i> + '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''поетична, зігріта почуттям &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;поваги до'''</i>  
  
- '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''поетична, зігріта почуттям поваги до'''</i> + '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''людської особистості.<br>'''</i>'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;'''''<i>'''Олесь Гончар'''</i><br>&nbsp;<br>&nbsp; &nbsp; &nbsp;Письменник Микита Шумило звертав увагу на неповторні чари художнього слова, виплеканого Степаном Ва-сильченком, його могутній вплив на читача. З його творів віє і щирим смутком, і світлою радістю. Його слово «то сміхом сипне, то жалю-жалю нагорне, аж у грудях защемить, як од рани». Задумуючись над джерелами зоряної краси, що постає з його новел і повістей, Микита Шумило слушно вказує, що талант Васильченка визрівав «у диво-світі народних пісень та казок, «Кобзаря» Тараса Шевченка, творів Миколи Гоголя». Тому вся творчість Васильченка пройнята ліричною схвильованістю, тому звичайні будні селянського, вчительського, дитячого життя в нього оповиті чарами пісні, казки, легенди. 
  
- '''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''людської особистості.<br>'''</i>'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;'''''<i>'''Олесь Гончар'''</i><br>&nbsp;<br>Письменник Микита Шумило звертав увагу на неповторні чари художнього слова, виплеканого Степаном Ва-сильченком, його могутній вплив на читача. З його творів віє і щирим смутком, і світлою радістю. Його слово «то сміхом сипне, то жалю-жалю нагорне, аж у грудях защемить, як од рани». Задумуючись над джерелами зоряної краси, що постає з його новел і повістей, Микита Шумило слушно вказує, що талант Васильченка визрівав «у диво-світі народних пісень та казок, «Кобзаря» Тараса Шевченка, творів Миколи Гоголя». Тому вся творчість Васильченка пройнята ліричною схвильованістю, тому звичайні будні селянського, вчительського, дитячого життя в нього оповиті чарами пісні, казки, легенди. + <br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Виходець з гущі народу'''  
  
- <br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ВИХОДЕЦЬ З ГУЩІ НАРОДУ''' + <br>&nbsp; &nbsp; &nbsp;Степан Васильович Панасенко народився 8 січня 1879 р. в м. Ічня на Чернігівщині в сім'ї шевця. Батько з синами взимку займалися ремеслом, обслуговуючи головним чином селян навколишніх сіл і хуторів. А влітку всією родиною йшли на заробітки до поміщицької економії. 
  
- <br>Степан Васильович Панасенко народився 8 січня 1879 р. в м. Ічня на Чернігівщині в сім'ї шевця. Батько з синами взимку займалися ремеслом, обслуговуючи головним чином селян навколишніх сіл і хуторів. А влітку всією родиною йшли на заробітки до поміщицької економії. + Батько любив книжку, поважав у людях освіту, заохочував до знань дітей. Під час роботи в довгі зимові вечори у хаті читали вголос книжки, співали народних пісень. Така атмосфера повсякденної праці, шанування народних звичаїв, у якій зростав Степан, прищепила хлопцеві добрі естетичні смаки, визначила подальші шляхи в житті.  
  
- Батько любив книжку, поважав у людях освіту, заохочував до знань дітей. Під час роботи в довгі зимові вечори у хаті читали вголос книжки, співали народних пісень. Така атмосфера повсякденної праці, шанування народних звичаїв, у якій зростав Степан, прищепила хлопцеві добрі естетичні смаки, визначила подальші шляхи в житті. + Дитинство минуло на лоні чарівної [[Тема 6. Природа навколо нас. У природі все пов’язане.|'''природи''']] рідної Ічні. Пізніше письменник добрим словом згадував стару батькову хату, над якою шуміли верховіттям ясени, клен, горобина. Літніми днями хлопець пропадав то на луках та в гаях, то на березі ставка. «Забуваєш, було, що є в тебе якась там хата. Мати казала: влітку зовсім діти дичавіють — треба якоїсь принади, щоб залучити їх до хати. В цей час виховання ішло «самопас» — під єдиним доглядом жаркого сонця».  
  
- Дитинство минуло на лоні чарівної природи рідної Ічні. Пізніше письменник добрим словом згадував стару батькову хату, над якою шуміли верховіттям ясени, клен, горобина. Літніми днями хлопець пропадав то на луках та в гаях, то на березі ставка. «Забуваєш, було, що є в тебе якась там хата. Мати казала: влітку зовсім діти дичавіють — треба якоїсь принади, щоб залучити їх до хати. В цей час виховання ішло «самопас» — під єдиним доглядом жаркого сонця». + Поетичні враження дитинства, ПІевченкове слово, почуте змалку, рідна мова назавжди увійшли в серце Степана, вплинули в майбутньому і на формування творчої особистості, були джерелом натхнення і багатим арсеналом у творчості письменника. Цим процесам сприяла й освіта, незважаючи на її казенний характер. Після місцевої п'ятирічної школи Степан Панасенко як її стипендіат упродовж двох років займається самоосвітою для підготовки в учительську семінарію. Саме в цей час він перечитав усе краще з всесвітньої літератури, ґрунтовно простудіював книжки з природознавства, всесвітньої історії.  
  
- Поетичні враження дитинства, ПІевченкове слово, почуте змалку, рідна мова назавжди увійшли в серце Степана, вплинули в майбутньому і на формування творчої особистості, були джерелом натхнення і багатим арсеналом у творчості письменника. Цим процесам сприяла й освіта, незважаючи на її казенний характер. Після місцевої п'ятирічної школи Степан Панасенко як її стипендіат упродовж двох років займається самоосвітою для підготовки в учительську семінарію. Саме в цей час він перечитав усе краще з всесвітньої літератури, ґрунтовно простудіював книжки з природознавства, всесвітньої історії. + &nbsp; &nbsp; &nbsp;Назавжди запам'ятався хлопцеві прощальний вечір, коли батьки випроводжали його до Коростишівської семінарії на Житомирщині, нагадували не забувати, «з якого коліна вийшов». Тоді підліток поклявся вірно служити трудівникам, котрі своєю працею допомагали йому пізнати інший світ: «Між моїм родом — батьками, дідами, самими далекими пращурами — я перший іду до культури, до світла, перший пробиваю ту стіну, що стоїть нам на шляху до того чарівного, такого принадного і такого малодосяжного до нас, бідних селян, іншого світу».  
  
- Назавжди запам'ятався хлопцеві прощальний вечір, коли батьки випроводжали його до Коростишівської семінарії на Житомирщині, нагадували не забувати, «з якого коліна вийшов». Тоді підліток поклявся вірно служити трудівникам, котрі своєю працею допомагали йому пізнати інший світ: «Між моїм родом — батьками, дідами, самими далекими пращурами — я перший іду до культури, до світла, перший пробиваю ту стіну, що стоїть нам на шляху до того чарівного, такого принадного і такого малодосяжного до нас, бідних селян, іншого світу». + Про цю клятву пам'ятав упродовж всіх трьох років навчання в семінарії, пам'ятав і тоді, коли почалося з 1898 р. «летюче, невпокійне вчителювання». Чотири роки працював Панасенко в школі села Потоки поблизу Миро-нівки на Київщині, де навчав не тільки дітей, а й їхніх [[Батьки і діти.|'''батьків''']], організував аматорський театральний гурток. А потім його переводили в школи міста Богуслава та села Карапиші на Київщині, в задніпровські села Велика Бу-ромка та Драбів тодішньої Полтавської губернії (тепер Черкащина). Молодого вчителя звільняли з посади, переводили з місця на місце не тому, що не справлявся з своїми обов'язками, а через те, що говорив начальству правду у вічі, не схилявся перед сільськими властями, не мирився з несправедливостями.  
  
- Про цю клятву пам'ятав упродовж всіх трьох років навчання в семінарії, пам'ятав і тоді, коли почалося з 1898 р. «летюче, невпокійне вчителювання». Чотири роки працював Панасенко в школі села Потоки поблизу Миро-нівки на Київщині, де навчав не тільки дітей, а й їхніх батьків, організував аматорський театральний гурток. А потім його переводили в школи міста Богуслава та села Карапиші на Київщині, в задніпровські села Велика Бу-ромка та Драбів тодішньої Полтавської губернії (тепер Черкащина). Молодого вчителя звільняли з посади, переводили з місця на місце не тому, що не справлявся з своїми обов'язками, а через те, що говорив начальству правду у вічі, не схилявся перед сільськими властями, не мирився з несправедливостями. + Не було з ким поділитися своїми болями, і молодий учитель звіряв бентежні роздуми паперові. Зачинившись у маленькій кімнатці при школі, яка служила йому за помешкання, він довгими осінніми та зимовими вечорами просиджував над щоденником, писав кореспонденції до газет, потай від усіх віршував. Так з'явилася поема «Розбита бандура» про тяжку долю селян-переселенців, які залишали від безземелля рідну Україну й їхали за «щастям» у Сибір та на береги Амуру. На жаль, свого часу поема не побачила світ і була загублена. Зате в 1903 р. на сторінках «Киевской газети» з'явилося російськомовне оповідання «Не устоял», в якому вперше було порушено тему тяжкої долі народного вчителя.  
  
- Не було з ким поділитися своїми болями, і молодий учитель звіряв бентежні роздуми паперові. Зачинившись у маленькій кімнатці при школі, яка служила йому за помешкання, він довгими осінніми та зимовими вечорами просиджував над щоденником, писав кореспонденції до газет, потай від усіх віршував. Так з'явилася поема «Розбита бандура» про тяжку долю селян-переселенців, які залишали від безземелля рідну Україну й їхали за «щастям» у Сибір та на береги Амуру. На жаль, свого часу поема не побачила світ і була загублена. Зате в 1903 р. на сторінках «Киевской газети» з'явилося російськомовне оповідання «Не устоял», в якому вперше було порушено тему тяжкої долі народного вчителя. + &nbsp; &nbsp; &nbsp;Зацькований інспекторами, сільськими «начальниками», реакційними попами, зневірившись у можливості щось переінакшити в житті селянства шкільною працею чи скромною громадсько-культурною діяльністю, а також бажаючи підвищити освіту, Панасенко у 1904 р. вступає до Глухівського вчительського інституту. Це були часи наростання визвольних змагань народу, і студент Панасенко організовує політичний страйк в інституті, виступає з петиціями демократизації навчання у вищій школі.  
  
- Зацькований інспекторами, сільськими «начальниками», реакційними попами, зневірившись у можливості щось переінакшити в житті селянства шкільною працею чи скромною громадсько-культурною діяльністю, а також бажаючи підвищити освіту, Панасенко у 1904 р. вступає до Глухівського вчительського інституту. Це були часи наростання визвольних змагань народу, і студент Панасенко організовує політичний страйк в інституті, виступає з петиціями демократизації навчання у вищій школі. + Незабутніми для юнака були жовтневі події 1905 р. в Глухові: вулицями міста йшли маніфестанти, над ними гримів спів «Марсельєзи», у гнітючих стінах інституту теж залунали революційні пісні, студенти стали домагатися своїх прав. Вчувалося, як згадував пізніше Панасенко, ніби прилюдно, прямо на вулиці «рвалися й падали на землю кайдани». Правда, в провінційному місті все дуже швидко придушили захисники старого світу, і Панасенко залишає інститут, їде на Донбас, де сподівався бачити стійкішу боротьбу проти царизму.  
  
- Незабутніми для юнака були жовтневі події 1905 р. в Глухові: вулицями міста йшли маніфестанти, над ними гримів спів «Марсельєзи», у гнітючих стінах інституту теж залунали революційні пісні, студенти стали домагатися своїх прав. Вчувалося, як згадував пізніше Панасенко, ніби прилюдно, прямо на вулиці «рвалися й падали на землю кайдани». Правда, в провінційному місті все дуже швидко придушили захисники старого світу, і Панасенко залишає інститут, їде на Донбас, де сподівався бачити стійкішу боротьбу проти царизму. + Панасенко влаштовується вчителем у [[Школа Режим дня Слова – назви предметів Казка Івасик Телесик . Повні уроки|'''школі''']] с. Щерби-нівки Бахмутського повіту на Донеччині. Він підтримує зв'язки з шахтарями, розповсюджує серед них прокламації, нелегальні політичні брошури. Не дивно, що при посиленні репресій його в 1906 р. арештовують і ув'язнюють у Бахмутській тюрмі, де за ґратами й просидів півтора року. Бентежні роздуми тих днів згодом виллються на папір, засвідчивши пристрасне бажання автора взяти участь у будівництві нового життя, покласти «хоч один камінчик, хоч цеглинку... на те нове велике будування».  
  
- Панасенко влаштовується вчителем у школі с. Щерби-нівки Бахмутського повіту на Донеччині. Він підтримує зв'язки з шахтарями, розповсюджує серед них прокламації, нелегальні політичні брошури. Не дивно, що при посиленні репресій його в 1906 р. арештовують і ув'язнюють у Бахмутській тюрмі, де за ґратами й просидів півтора року. Бентежні роздуми тих днів згодом виллються на папір, засвідчивши пристрасне бажання автора взяти участь у будівництві нового життя, покласти «хоч один камінчик, хоч цеглинку... на те нове велике будування». + Відомо, що знову сподівання не здійснилися. У 1908 р. хворий на тиф Панасенко вийшов з тюрми і, пролежавши кілька тижнів у лікарні, повернувся до Ічні в напіврозвалену хату старенької матері. На прожиття заробляв приватними уроками, весь вільний час віддавав літературній творчості. Під прибраним ім'ям Степан Васильченко в київській газеті «Рада» з'явилися в 1910 р. його оповідання «Мужицька арихметика», «Пацанок», «Вова», «Роман».  
  
- Відомо, що знову сподівання не здійснилися. У 1908 р. хворий на тиф Панасенко вийшов з тюрми і, пролежавши кілька тижнів у лікарні, повернувся до Ічні в напіврозвалену хату старенької матері. На прожиття заробляв приватними уроками, весь вільний час віддавав літературній творчості. Під прибраним ім'ям Степан Васильченко в київській газеті «Рада» з'явилися в 1910 р. його оповідання «Мужицька арихметика», «Пацанок», «Вова», «Роман». + &nbsp; &nbsp; &nbsp;Редакція газети «Рада», оцінивши літературний талант автора творів, запрошує його на постійну журналістську працю. Так Васильченко з 1910 до 1914 р., аж до закриття газети, завідує в її редакції відділом хроніки і, продовжуючи писати художні твори, публікує їх у «Раді». Звернули на себе увагу його статті на культурно-освітні теми «Народна школа і рідна мова на Україні», «В сучасній школі», де обстоювалися питання необхідності будівництва української школи. У Києві було видано дві збірки прози Васильченка — «Ескізи» (1911) та «Оповідання» (1915), опубліковано п'єси «На перші гулі» (1911), «Зіля королевич» (1913), «Недоросток» (1913), «В холодку» (1914). У театрі Миколи Садовського з успіхом йшла одноактівка «На перші гулі».  
  
- Редакція газети «Рада», оцінивши літературний талант автора творів, запрошує його на постійну журналістську працю. Так Васильченко з 1910 до 1914 р., аж до закриття газети, завідує в її редакції відділом хроніки і, продовжуючи писати художні твори, публікує їх у «Раді». Звернули на себе увагу його статті на культурно-освітні теми «Народна школа і рідна мова на Україні», «В сучасній школі», де обстоювалися питання необхідності будівництва української школи. У Києві було видано дві збірки прози Васильченка — «Ескізи» (1911) та «Оповідання» (1915), опубліковано п'єси «На перші гулі» (1911), «Зіля королевич» (1913), «Недоросток» (1913), «В холодку» (1914). У театрі Миколи Садовського з успіхом йшла одноактівка «На перші гулі». + Творчу працю письменника перервала світова війна. Майже всі три роки Васильченкові довелося вистраждати на фронті. Цікавим документом того часу є його «Окопний щоденник», в якому відбито жахи кривавої бійні. Тема війни визначила зміст і низки оповідань — «Чорні маки», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Русин», позначених звертанням автора до прийомів символістської поетики. Як не дивно, але в роки війни Васильченко написав і світлий драматичний етюд «Не співайте, півні, не вменшайте ночі».  
-   + 
- Творчу працю письменника перервала світова війна. Майже всі три роки Васильченкові довелося вистраждати на фронті. Цікавим документом того часу є його «Окопний щоденник», в якому відбито жахи кривавої бійні. Тема війни визначила зміст і низки оповідань — «Чорні маки», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Русин», позначених звертанням автора до прийомів символістської поетики. Як не дивно, але в роки війни Васильченко написав і світлий драматичний етюд «Не співайте, півні, не вменшайте ночі». + 
  
 Повалення самодержавства, початок української національної революції прискорили повернення Васильченка з фронту. Він бере участь в українських військових з'їздах у Бєлгороді, Одесі, Києві. Відродження української преси сприяє публікуванню творів письменника, їх оцінці критикою. Живе він то в Києві, то в сестри у Фастові. Влітку 1920 р. Васильченко як кореспондент разом з колективом музичної капели «Думка» подорожував Лівобережною Україною.    Повалення самодержавства, початок української національної революції прискорили повернення Васильченка з фронту. Він бере участь в українських військових з'їздах у Бєлгороді, Одесі, Києві. Відродження української преси сприяє публікуванню творів письменника, їх оцінці критикою. Живе він то в Києві, то в сестри у Фастові. Влітку 1920 р. Васильченко як кореспондент разом з колективом музичної капели «Думка» подорожував Лівобережною Україною.  
  
- онцерти відбулися в Лубнах, Ромодані, Кибенцях, Миргороді, Полтаві, Харкові, Кобеляках, Кременчуці, Ло-хвиці, Ромні. У щоденнику «З піснею крізь вогонь і води» письменник зафіксував враження від цієї поїздки впродовж півтора місяця, підкреслюючи нестримний потяг простих людей до рідної культури, інтерес до народної пісні. + онцерти відбулися в Лубнах, Ромодані, Кибенцях, Миргороді, Полтаві, Харкові, Кобеляках, Кременчуці, Ло-хвиці, Ромні. У щоденнику «З піснею крізь вогонь і води» письменник зафіксував враження від цієї поїздки впродовж півтора місяця, підкреслюючи нестримний потяг простих людей до рідної культури, інтерес до народної пісні.  
-   + 
- У 1920 р. Васильченко знову повертається до педагогічної праці. Якийсь час він виконує обов'язки завідувача одного з київських дитбудинків, а потім до 1928 р. працює вчителем української мови та літератури в школі, де керує драмгуртком, пише для нього дитячі п'єси («Свекор», «Минають дні», «Кобзар» у селянській хаті»), інсценізує твори Тараса Шевченка («Іван Гус»), Івана Франка («До світла»). Організовує для учнів екскурсії до навколишніх сіл. + 
  
- У ці роки письменник реалізовує задуми, які хвилювали ще до війни, зокрема закінчує цикл новел про події революції 1905 — 1907 рр= («Осінні новели»), пише низку творів про шкільне життя 20-х років та першу частину повісті «В бур'янах». Записи у щоденнику свідчать, що письменник наполегливо шукав нових форм художнього письма, зокрема творчого продовження досвіду Антона Чехова, Василя Стефаника. + У 1920 р. Васильченко знову повертається до педагогічної праці. Якийсь час він виконує обов'язки завідувача одного з київських дитбудинків, а потім до 1928 р. працює вчителем української мови та [[Українська література 10 клас|'''літератури''']] в школі, де керує драмгуртком, пише для нього дитячі п'єси («Свекор», «Минають дні», «Кобзар» у селянській хаті»), інсценізує твори Тараса Шевченка («Іван Гус»), Івана Франка («До світла»). Організовує для учнів екскурсії до навколишніх сіл.  
  
- 1 березня 1929 р. київська громадськість відзначила 50-річний ювілей Ваеильченка. Письменник шкодував, що не міг за станом здоров'я побути на святі: «Там я зустрівся б з моїм читачем лицем до лиця,— згадував він пізніше.— Виключна була аудиторія, виключно панували там інтимність і щирість у настрої, виключні, не стереотипні привітання, живі, гарячі. Більшість їх було писаних. Я читав їх після. Ціла злива. Одно другого тепліше, як читав — мов стояв під гарячим душем».<br>В останні роки письменник усе частіше скаржився на хворобу. Виїжджав на лікування й до Кисловодська, але недуга не відступала. Помер Васильченко 11 серпня 1932 р. Похований у Києві на Байковому кладовищі. + У ці роки письменник реалізовує задуми, які хвилювали ще до війни, зокрема закінчує цикл новел про події революції 1905 — 1907 рр= («Осінні новели»), пише низку творів про шкільне життя 20-х років та першу частину повісті «В бур'янах». Записи у щоденнику свідчать, що письменник наполегливо шукав нових форм художнього письма, зокрема творчого продовження досвіду Антона Чехова, Василя Стефаника.  
  
- <br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ ПРОЗИ ЖИТТЯ І ПРАЦЯ НАРОДНОГО ВЧИТЕЛЯ''' + 1 березня 1929 р. київська громадськість відзначила 50-річний ювілей Ваеильченка. Письменник шкодував, що не міг за станом здоров'я побути на святі: «Там я зустрівся б з моїм читачем лицем до лиця,— згадував він пізніше.— Виключна була аудиторія, виключно панували там інтимність і щирість у настрої, виключні, не стереотипні привітання, живі, гарячі. Більшість їх було писаних. Я читав їх після. Ціла злива. Одно другого тепліше, як читав — мов стояв під гарячим душем».<br>В останні роки письменник усе частіше скаржився на хворобу. Виїжджав на лікування й до Кисловодська, але недуга не відступала. Помер Васильченко 11 серпня 1932 р. Похований у Києві на Байковому кладовищі. 
  
- <br>Бажання писати у Васильченка виявилося дуже рано, і найпершими спробами на літературній ниві стали його щоденники. Зокрема, «Записки вчителя» (1898 — 1905) є не тільки свідченням потягу до творчості, а й цікавим документом для розуміння джерел її тематики. Тут у нарисовій, щоденниковій формі, з документальною вірогідністю зафіксовані конкретні спостереження, роздуми, узагальнення автора над долею сільського вчительства, відбито характерні факти особистого життя» Матеріал щоденника став основою для багатьох пізніших оповідань на вчительську тему, опублікованих у 1910 — 1911 рр. у газеті «Рада» та київському педагогічному журналі «Світло». + <br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ ПРОЗИ ЖИТТЯ І ПРАЦЯ НАРОДНОГО ВЧИТЕЛЯ''' 
  
- Хоч про вчителя в нас уже писали Олександр Конись-кий і Борис Грінченко, які створили образ сумлінного сільського інтелігента, хоч Іван Франко залишив драму «Учитель», де показав нестерпність праці освітянина, залежного від сільських «п'явок», проте Васильченко все ж найглибше опрацював цю тему. Вчитель за фахом і покликанням, він, як ніхто, знав умови нестерпної праці народних інтелігентів, на собі постійно відчував злигодні їх невлаштованого побуту. «Одного разу після сумних іменин в одного вчителя,— зізнавався Васильченко,— пам'ятаю, мені майже фізично стало в тих умовах важко дихати: п'янство, темнота, доноси. Хотілось закричати так, щоб почули всі народні вчителі». + <br>Бажання писати у Васильченка виявилося дуже рано, і найпершими спробами на літературній ниві стали його щоденники. Зокрема, «Записки вчителя» (1898 — 1905) є не тільки свідченням потягу до творчості, а й цікавим документом для розуміння джерел її тематики. Тут у нарисовій, щоденниковій формі, з документальною вірогідністю зафіксовані конкретні спостереження, роздуми, узагальнення автора над долею сільського вчительства, відбито характерні факти особистого життя» Матеріал щоденника став основою для багатьох пізніших оповідань на вчительську тему, опублікованих у 1910 — 1911 рр. у газеті «Рада» та київському педагогічному журналі «Світло».  
  
- Так стали з'являтися його оповідання «Вова», «З самого початку», «Гріх», в яких розповідалося про молодих учителів, кинутих напризволяще в глухі села, де тільки животіли початкові школи. Ми відчуваємо нервове напруження героїв, які не можуть змиритися з втручанням властей у шкільні справи, з сваволею «попечителів». + Хоч про вчителя в нас уже писали Олександр Конись-кий і Борис Грінченко, які створили образ сумлінного сільського інтелігента, хоч Іван Франко залишив драму «Учитель», де показав нестерпність праці освітянина, залежного від сільських «п'явок», проте Васильченко все ж найглибше опрацював цю тему. Вчитель за фахом і покликанням, він, як ніхто, знав умови нестерпної праці народних інтелігентів, на собі постійно відчував злигодні їх невлаштованого побуту. «Одного разу після сумних іменин в одного вчителя,— зізнавався Васильченко,— пам'ятаю, мені майже фізично стало в тих умовах важко дихати: п'янство, темнота, доноси. Хотілось закричати так, щоб почули всі народні вчителі».  
  
- Правда, письменник показує з гумором, що вчорашні вихованці вчительських семінарій не опускали рук, зіткнувшись з непривітною реальністю. Вихідці з селянства, вони ще раніше знали, в які умови потраплять, тому, долаючи труднощі, з запалом бралися до праці. Ось перед нами Яків Малинка («З самого початку») — «гнучкий широкоплечистий хлопець з добродушним, трохи подзю-баним обличчям», од якого «так і несло ще веселою, вахлакуватою бурсою».   + Так стали з'являтися його оповідання «Вова», «З самого початку», «Гріх», в яких розповідалося про молодих учителів, кинутих напризволяще в глухі села, де тільки животіли початкові школи. Ми відчуваємо нервове напруження героїв, які не можуть змиритися з втручанням властей у шкільні справи, з сваволею «попечителів».  
  
- читель завзято заходився коло своєї праці, і вечорами в класі «загули співи», загомоніли під школою дорослі селяни, у хатах з'явилися нові книжки. Та не вдалося Якову пожинати плоди своїх починань, хоч люди й полюбили ініціативного освітянина. У куценьких штанях, позиченому в товариша сюртуці, необізнаний з «панськими» манерами, Яків не сподобався місцевій поміщиці-попечительці, а отже, був вигнаний зі школи. + Правда, письменник показує з гумором, що вчорашні вихованці вчительських семінарій не опускали рук, зіткнувшись з непривітною реальністю. Вихідці з селянства, вони ще раніше знали, в які умови потраплять, тому, долаючи труднощі, з запалом бралися до [[Робочий час і час відпочинку|'''праці''']]. Ось перед нами Яків Малинка («З самого початку») — «гнучкий широкоплечистий хлопець з добродушним, трохи подзю-баним обличчям», од якого «так і несло ще веселою, вахлакуватою бурсою».  
  
- Колоритний малюнок з учительського життя подано в оповіданні «Вечеря». На Свят-вечір, коли в кожній селянській хаті готують щедру вечерю, коли навіть бідняки хоч на мить забувають про злидні, вчителі Петро Недбай та Петльований, які живуть при школі, свою вечерю влаштовують із знайдених під партами цвілих шматків черствого хліба. А все це від того, що вчителям не видали платні, бо нікому вони у величезній імперії не потрібні. Картина сумної вечері вражає ще гостріше, бо за принципом контрасту подаються спогади вчителів про щасливі дні дитинства,&nbsp; про&nbsp; ті хвилювання й радощі,&nbsp; з якими щороку зустрічали Різдво. + читель завзято заходився коло своєї праці, і вечорами в класі «загули співи», загомоніли під школою дорослі селяни, у хатах з'явилися нові книжки. Та не вдалося Якову пожинати плоди своїх починань, хоч люди й полюбили ініціативного освітянина. У куценьких штанях, позиченому в товариша сюртуці, необізнаний з «панськими» манерами, Яків не сподобався місцевій поміщиці-попечительці, а отже, був вигнаний зі школи.  
  
- «Обшарпану вчительську долю» показано і в оповіданні «Над Россю». Щирою симпатією оповитий образ старого вчителя Райка. Тридцять вісім років віддав він вихованню селянських дітей. Завжди сумлінно виконував свої обов'язки, душу вкладав в улюблену справу, проте випив не один ківш лиха. До нього постійно чіплялися інспектори та сільські власті. Його вісімнадцять разів переводили з школи в школу, при переїздах втрачалося сяке-таке майно, розхитувалося здоров'я. Клопоти та нестатки ще молодою звели в могилу його дружину, а він сам бідував з маленькими дітьми. + Колоритний малюнок з учительського життя подано в оповіданні «Вечеря». На Свят-вечір, коли в кожній селянській хаті готують щедру вечерю, коли навіть бідняки хоч на мить забувають про злидні, вчителі Петро Недбай та Петльований, які живуть при школі, свою вечерю влаштовують із знайдених під партами цвілих шматків черствого хліба. А все це від того, що вчителям не видали платні, бо нікому вони у величезній імперії не потрібні. Картина сумної вечері вражає ще гостріше, бо за принципом контрасту подаються спогади вчителів про щасливі дні дитинства,&nbsp; про&nbsp; ті хвилювання й радощі,&nbsp; з якими щороку зустрічали Різдво.  
  
- Щиро, зворушливо, без будь-яких нарікань оповідає Райко про своє невлаштоване життя. Ніби казка чи старовинна дума ллється з вуст старого вчителя — не стільки про себе, як про рідних та близьких, і тільки тихий смуток «огортав його спогади, як відлуння в душі од колишніх гострих та пекучих пригод». + «Обшарпану вчительську долю» показано і в оповіданні «Над Россю». Щирою симпатією оповитий образ старого вчителя Райка. Тридцять вісім років віддав він вихованню селянських дітей. Завжди сумлінно виконував свої обов'язки, душу вкладав в улюблену справу, проте випив не один ківш лиха. До нього постійно чіплялися інспектори та сільські власті. Його вісімнадцять разів переводили з школи в школу, при переїздах втрачалося сяке-таке майно, розхитувалося здоров'я. Клопоти та нестатки ще молодою звели в могилу його дружину, а він сам бідував з маленькими дітьми.  
  
- Так постає з твору правдивий образ безправного вчителя, який, незважаючи на переслідування, знаходив у собі сили не згинатися перед кривдою. Райко не мирився з беззаконням, протестував проти несправедливості. Захищаючи інтереси селянської громади, він добивався аж до губернатора. Учитель не мовчав при посередникові та приставові, «наробив тарараму», коли «виїздила екзекуція в Григорівну». Та нерівною була боротьба. Щоденні турботи за хліб насущний, безперервні сутички з представниками влади, цькування й переслідування виснажили людину. І постає перед читачем образ доброї, симпатичної людини, яка з неспокоєм думає про старість, що наближається, про небезпеку втратити єдиний засіб до існування. + Щиро, зворушливо, без будь-яких нарікань оповідає Райко про своє невлаштоване життя. Ніби казка чи старовинна дума ллється з вуст старого вчителя — не стільки про себе, як про рідних та близьких, і тільки тихий смуток «огортав його спогади, як відлуння в душі од колишніх гострих та пекучих пригод».  
  
- Доля Райка ще раз підтверджує висловлений пізніше болісний роздум автора про те, що безправний, нещасний учитель, який змушений «бліднути перед всякими ґудзями та кокардами», який повсякчас відчуває до себе погорду і зневагу, якому немає «просвітлої години у боротьбі з нуждою», небагато може зробити і для себе, і для інших у світі, основаному за законами кривди.<br><br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; РОЗБУРХАНЕ ВИЗВОЛЬНИМИ ЗМАГАННЯМИ СЕЛО''' + Так постає з твору правдивий образ безправного вчителя, який, незважаючи на переслідування, знаходив у собі сили не згинатися перед кривдою. Райко не мирився з беззаконням, протестував проти несправедливості. Захищаючи інтереси селянської громади, він добивався аж до губернатора. Учитель не мовчав при посередникові та приставові, «наробив тарараму», коли «виїздила екзекуція в Григорівну». Та нерівною була боротьба. Щоденні турботи за хліб насущний, безперервні сутички з представниками влади, цькування й переслідування виснажили людину. І постає перед читачем образ доброї, симпатичної людини, яка з неспокоєм думає про старість, що наближається, про небезпеку втратити єдиний засіб до існування.  
  
- <br>Активний учасник боротьби проти самодержавства, Васильченко бачив, як визвольний рух сприяв формуванню людей нового типу. Про зростання соціальної свідомості селянства йдеться в оповіданні «Мужицька арихмети-ка». Одним з головних питань, висунутих революцією 1905 — 1907 рр., було аграрне, адже селянство, незадо-волене результатами селянської реформи 1861 р,, чекало виправлення «історичної» помилки щодо розподілу землі, яка залишилася в руках дворянства. + Доля Райка ще раз підтверджує висловлений пізніше болісний роздум автора про те, що безправний, нещасний учитель, який змушений «бліднути перед всякими ґудзями та кокардами», який повсякчас відчуває до себе погорду і зневагу, якому немає «просвітлої години у боротьбі з нуждою», небагато може зробити і для себе, і для інших у світі, основаному за законами кривди.<br><br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; РОЗБУРХАНЕ ВИЗВОЛЬНИМИ ЗМАГАННЯМИ СЕЛО''' 
  
- В оповіданні акцентується на соціальному антагонізмі, який розділяє сільського лихваря і малоземельних бідняків. Непримиренність інтересів власника дев'яноста десятин землі і основної маси села, що крутиться на своїх смужках і не може забезпечити себе навіть хлібом, очевидна. Письменник правдиво передає розбурханість села, зумовлену визвольним рухом в усій країні, адже цей рух живився гаслами і волі, і землі. Звідси готовність селян розподілити землю монопольщика по своїй «мужицькій арихметиці». + <br>Активний учасник боротьби проти самодержавства, Васильченко бачив, як визвольний рух сприяв формуванню людей нового типу. Про зростання соціальної свідомості селянства йдеться в оповіданні «Мужицька арихмети-ка». Одним з головних питань, висунутих революцією 1905 — 1907 рр., було аграрне, адже селянство, незадо-волене результатами селянської реформи 1861 р,, чекало виправлення «історичної» помилки щодо розподілу землі, яка залишилася в руках дворянства.  
  
- Як бачимо, Васильченко намагається розв'язувати злободенне соціальне питання з демократичних позицій, з позицій інтересів трудівників. Цим його оповідання близьке до творів Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Архипа Тесленка, які також не один раз доводили необхідність справедливого розв'язання аграрної проблеми в імперії. + В оповіданні акцентується на соціальному антагонізмі, який розділяє сільського лихваря і малоземельних бідняків. Непримиренність інтересів власника дев'яноста десятин землі і основної маси села, що крутиться на своїх смужках і не може забезпечити себе навіть хлібом, очевидна. Письменник правдиво передає розбурханість села, зумовлену визвольним рухом в усій країні, адже цей рух живився гаслами і волі, і землі. Звідси готовність селян розподілити землю монопольщика по своїй «мужицькій арихметиці».  
  
- Викриваючи монопольщика, котрий, як «маленький князьок», вважає себе повноправним господарем усього села, письменник показує, що гнобительська сутність лихваря, як би він її не прикривав, обов'язково виявиться. Мракобіс-реакціонер, вірний охоронець монархізму, лихвар намагається спочатку залякуваннями відбити в Антона охоту до читання, а потім, коли така спроба не вдається, для глуму вручає йому арифметичний задачник. Проте ця книжка дуже сподобалася сільським пролетарям, бо за умовами задач для них поставали щоденні кривди. Від задач селяни легко перейшли до «небезпечних» розмов про наболіле, про те, як покінчити із злиднями, чим страшенно розлютили панка. + Як бачимо, Васильченко намагається розв'язувати злободенне соціальне питання з демократичних позицій, з позицій інтересів трудівників. Цим його оповідання близьке до творів Михайла Коцюбинського, [[Леся Українка. Життєвий і творчий шлях. Збірка «На крилах пісень». Поеми, їх теми й мотиви|'''Лесі Українки''']], Архипа Тесленка, які також не один раз доводили необхідність справедливого розв'язання аграрної проблеми в імперії.  
  
- Оповідання «Мужицька арихметика»— яскравий зразок нашої сатиричної літератури. Майстерність письменника у сатирично-гумористичному зображенні реальності виявляється у викритті напускної порядності монопольщика, показі його справжнього гнобительського нутра. Василій Іванович спочатку намагається довести селянам, що за задачником тільки «треба вчитися арихметики». Згодом, після дотепних реплік і загального сміху людей, він сердито вириває книжку з рук хурщика й накидається на селян з брутальною лайкою. Переможений, осміяний, а головне — прилюдно викритий — така логічна завершеність у розвінчуванні лихваря. + Викриваючи монопольщика, котрий, як «маленький князьок», вважає себе повноправним господарем усього села, письменник показує, що гнобительська сутність лихваря, як би він її не прикривав, обов'язково виявиться. Мракобіс-реакціонер, вірний охоронець монархізму, лихвар намагається спочатку залякуваннями відбити в Антона охоту до читання, а потім, коли така спроба не вдається, для глуму вручає йому арифметичний задачник. Проте ця книжка дуже сподобалася сільським пролетарям, бо за умовами задач для них поставали щоденні кривди. Від задач селяни легко перейшли до «небезпечних» розмов про наболіле, про те, як покінчити із злиднями, чим страшенно розлютили панка.  
  
- У «Мужицькій арихметиці» виявився й новий підхід письменника до змалювання селянства. З твору постають образи трудівників, у поведінці й мисленні яких з'явилися нові риси, породжені бурхливим часом. Хурщик Антін, що тягнеться до газет, до таких книжок, де йдеться «про волю та землю»; бородатий дід у білих штанях, який «ілюструє» проблему перевезення ламп аналогічним життєвим випадком про «заробітки» Захаркового парубка; особливо Охрім, який кидає лихвареві грізне застереження,— це люди нового українського села. Таких людей у минулому сторіччі майже не було, а під впливом визвольного руху вони почали з'являтися, і наша література, як засвідчує оповідання Васильченка, помітила і показала їх. + Оповідання «Мужицька арихметика»— яскравий зразок нашої сатиричної літератури. Майстерність письменника у сатирично-гумористичному зображенні реальності виявляється у викритті напускної порядності монопольщика, показі його справжнього гнобительського нутра. Василій Іванович спочатку намагається довести селянам, що за задачником тільки «треба вчитися арихметики». Згодом, після дотепних реплік і загального сміху людей, він сердито вириває книжку з рук хурщика й накидається на селян з брутальною лайкою. Переможений, осміяний, а головне — прилюдно викритий — така логічна завершеність у розвінчуванні лихваря.  
  
- Справжньою перлиною прози Васильченка є новела «Чайка» (1930, перша редакція під назвою «Мати» була надрукована в 1923). Цей твір входить до циклу «Осінні новели», присвяченого подіям 1905 р. До нього письменник включив новели «Осінній ескіз», «Вітер», «Фіалки», «На калиновім мості», «Лісова новела». Весь він наснажений ліричною схвильованістю, тонким психологізмом у розкритті внутрішнього світу позитивних персонажів, яскравою метафоричністю, в якій помітне навантаження падає на символічну образність. Композиційним центром майже всіх новел, крім «Чайки», є образ оповідача — молодого інтелігента, що брав участь у революційних подіях, і тепер, згадуючи їх, зіставляє колишнє з сучасним. + У «Мужицькій арихметиці» виявився й новий підхід письменника до змалювання селянства. З твору постають образи трудівників, у поведінці й мисленні яких з'явилися нові риси, породжені бурхливим часом. Хурщик Антін, що тягнеться до газет, до таких книжок, де йдеться «про волю та землю»; бородатий дід у білих штанях, який «ілюструє» проблему перевезення ламп аналогічним життєвим випадком про «заробітки» Захаркового парубка; особливо Охрім, який кидає лихвареві грізне застереження,— це люди нового українського села. Таких людей у минулому сторіччі майже не було, а під впливом визвольного руху вони почали з'являтися, і наша література, як засвідчує оповідання Васильченка, помітила і показала їх.  
  
- Як уже згадувалося, новелу «Чайка», на відміну від інших творів, виконано в манері об'єктивно-епічної розповіді. Та від цього емоційність звучання твору не ослабла, ліризм так і пульсує в підтексті. Цього новеліст досягнув завдяки майстерному використанню прийому так званої невласне прямої мови, коли авторська розповідь непомітно переходить у внутрішню мову героїні. Лірична схвильованість розповіді забезпечується також насиченням її фольклорно-поетичними інтонаціями, відповідно забарвленими тропами та синтаксичною організацією мови, що виявилася у широкому вживанні уривчастих речень.<br>Образ матері-чайки, сини якої мужньо стали на шлях боротьби за волю і випили повну чашу тернистої долі борців,— одне з найвищих досягнень таланту Васильчен-ка. Це живий, повнокровний образ української жінки початку нашого бурхливого віку. Це образ селянки — людяної і простої, стійкої у найскладніших випробуваннях, наполегливої у відстоюванні правди своїх дітей. У страдницькій долі матері відчувається відсвіт доль тисяч наших жінок, відбитих народною поезією. У долі героїні Васильченка — і відсвіт долі українки-чайки, опоетизованої ще Іваном Мазепою. + Справжньою перлиною прози Васильченка є новела «Чайка» (1930, перша редакція під назвою «Мати» була надрукована в 1923). Цей твір входить до циклу «Осінні новели», присвяченого подіям 1905 р. До нього письменник включив новели «Осінній ескіз», «Вітер», «Фіалки», «На калиновім мості», «Лісова новела». Весь він наснажений ліричною схвильованістю, тонким психологізмом у розкритті внутрішнього світу позитивних персонажів, яскравою метафоричністю, в якій помітне навантаження падає на символічну образність. Композиційним центром майже всіх новел, крім «Чайки», є образ оповідача — молодого інтелігента, що брав участь у революційних подіях, і тепер, згадуючи їх, зіставляє колишнє з сучасним.  
  
- З надзвичайною мужністю несе Ковалиха у серці болі дітей. Навіть у страшному горі, коли трьох її синів схопили жандарми, мати дає пораду дочці-нещасливиці, яка щодня карається у багацькій сім'ї: «Кидай його, дочко, хай він горить із своїм добром. Кидай, бо пустить твій вік намарне... На те не вважай — бери дітей з собою. Якось будемо жити». + Як уже згадувалося, новелу «Чайка», на відміну від інших творів, виконано в манері об'єктивно-епічної розповіді. Та від цього емоційність звучання твору не ослабла, ліризм так і пульсує в підтексті. Цього новеліст досягнув завдяки майстерному використанню прийому так званої невласне прямої мови, коли авторська розповідь непомітно переходить у внутрішню мову героїні. Лірична схвильованість розповіді забезпечується також насиченням її фольклорно-поетичними інтонаціями, відповідно забарвленими тропами та синтаксичною організацією мови, що виявилася у широкому вживанні уривчастих речень.<br>Образ матері-чайки, сини якої мужньо стали на шлях боротьби за волю і випили повну чашу тернистої долі борців,— одне з найвищих досягнень таланту Васильчен-ка. Це живий, повнокровний образ української жінки початку нашого бурхливого віку. Це образ селянки — людяної і простої, стійкої у найскладніших випробуваннях, наполегливої у відстоюванні правди своїх дітей. У страдницькій долі матері відчувається відсвіт доль тисяч наших жінок, відбитих народною поезією. У долі героїні Васильченка — і відсвіт долі українки-чайки, опоетизованої ще Іваном Мазепою.  
  
- На матір падає удар за ударом. Усю ніч просиділа вона над свіжою могилою закатованого жандармами Андрійка, «при зорях розмовляючи з сином». Гірко виплакалась під тюремними мурами, так і не побачивши Петра, вже засланого в сибірський Нарим. Зазнала наруги охоронців імперії під стінами іншої в'язниці, де страждав за ґратами третій син Максим. + З надзвичайною мужністю несе Ковалиха у серці болі дітей. Навіть у страшному горі, коли трьох її синів схопили жандарми, мати дає пораду дочці-нещасливиці, яка щодня карається у багацькій сім'ї: «Кидай його, дочко, хай він горить із своїм добром. Кидай, бо пустить твій вік намарне... На те не вважай — бери дітей з собою. Якось будемо жити».  
  
- Трагедійно виписаний образ матері — свідчення високої художньої майстерності Васильченка. Вже перші фрази новели надають розповіді відповідного емоційного забарвлення, вводять читача у світ почуттів, переживань, роздумів героїні: «По садах вітри гасають, а над садамл зоріє небо осіннє. Маленьку хату оступили кругом високі ясени. З ясенів спадає сухий лист на трухлу солому, падає додолу на зів'ялі півники». + На матір падає удар за ударом. Усю ніч просиділа вона над свіжою могилою закатованого жандармами Андрійка, «при зорях розмовляючи з сином». Гірко виплакалась під тюремними мурами, так і не побачивши Петра, вже засланого в сибірський Нарим. Зазнала наруги охоронців імперії під стінами іншої в'язниці, де страждав за ґратами третій син Максим.  
  
- Смутні пейзажні мотиви імпонують настроєві самітньої старої жінки, яка залишилася одна-однісінька в хатині. Довелося доживати вік без синів-соколів, думати щоденні гіркі думи тільки в товаристві «невеселого селюка в шапці», що поглядав на неї із заквітчаного чорнобривцями та оповитого рушником портрета. + Трагедійно виписаний образ матері — свідчення високої художньої майстерності Васильченка. Вже перші фрази новели надають розповіді відповідного емоційного забарвлення, вводять читача у світ почуттів, переживань, роздумів героїні: «По садах вітри гасають, а над садамл зоріє небо осіннє. Маленьку хату оступили кругом високі ясени. З ясенів спадає сухий лист на трухлу солому, падає додолу на зів'ялі півники».  
  
- Шевченків портрет, Шевченкове слово, власне Шевченків образ посідають важливе місце в поетиці новели, в її композиційній структурі, в створенні образу героїні. Весь твір пройнятий гнівом геніального поета-борця, його протестом проти насильства над людиною, його впевненістю у торжестві правди, в перемозі народу над ворогом. Відсвіт Шевченкового неспокою забарвлює образ матері новими відтінками, дає змогу глибше проникнути в її світ. + Смутні пейзажні мотиви імпонують настроєві самітньої старої жінки, яка залишилася одна-однісінька в хатині. Довелося доживати вік без синів-соколів, думати щоденні гіркі думи тільки в товаристві «невеселого селюка в шапці», що поглядав на неї із заквітчаного чорнобривцями та оповитого рушником портрета.  
  
- Згадуються Ковалисі пережиті події, минулі дні. У тому щоденному добуванні хліба, у сподіваннях на кращу долю свою й дітей пролетіло життя матері. У тривогах, які судилися їй на старість, ніколи не забуваються короткочасні щасливі години зустрічі з синами, коли були вони ще на волі. А тепер — тільки пекучі болі за їхні тернисті шляхи. У спогадах оживають радісні дні, коли хата повнилася веселим гомоном дітей, їхніми світлими сподіваннями. Саме тоді впевненість юнаків у неминучості торжества справедливості заполонила й матір. + Шевченків портрет, [[Тарас Шевченко. Життєпис поета.|'''Шевченкове''']] слово, власне Шевченків образ посідають важливе місце в поетиці новели, в її композиційній структурі, в створенні образу героїні. Весь твір пройнятий гнівом геніального поета-борця, його протестом проти насильства над людиною, його впевненістю у торжестві правди, в перемозі народу над ворогом. Відсвіт Шевченкового неспокою забарвлює образ матері новими відтінками, дає змогу глибше проникнути в її світ.  
  
- Новела пройнята щирими, схвильованими інтонаціями. Доречно пригадати епізод, де йдеться про ув'язнених борців. Тюремні камери забиті так, що немає де присісти, але з-за ґрат вириваються «гомін, співи — ніби на свято зібрались». Нестримним гнівом, бурею голосів обізвалася тюрма, коли жандарм перепинив «кулачищем» дорогу старенькій, яка кинулась на голос сина: «Шкура! Гадюка! Буде правда на вас, на катів, буде суд!» + Згадуються Ковалисі пережиті події, минулі дні. У тому щоденному добуванні хліба, у сподіваннях на кращу долю свою й дітей пролетіло життя матері. У тривогах, які судилися їй на старість, ніколи не забуваються короткочасні щасливі години зустрічі з синами, коли були вони ще на волі. А тепер — тільки пекучі болі за їхні тернисті шляхи. У спогадах оживають радісні дні, коли хата повнилася веселим гомоном дітей, їхніми світлими сподіваннями. Саме тоді впевненість юнаків у неминучості торжества справедливості заполонила й матір. 
  
- Ліричні інтонації наявні і в самій авторській розповіді: «Побачила, схопилась, біжить до стіни. Плутається з саквами, руки вгору підіймає, як крила, мов до ґрат летіть зривається... Стала, благає, кланяється, руку до серця кладе». + Новела пройнята щирими, схвильованими інтонаціями. Доречно пригадати епізод, де йдеться про ув'язнених борців. Тюремні камери забиті так, що немає де присісти, але з-за ґрат вириваються «гомін, співи — ніби на свято зібрались». Нестримним гнівом, бурею голосів обізвалася тюрма, коли жандарм перепинив «кулачищем» дорогу старенькій, яка кинулась на голос сина: «Шкура! Гадюка! Буде правда на вас, на катів, буде суд!» 
  
- Фольклорна образність визначає стиль новели. Вона виявляється у щедрому використанні характерних тропів «три сини, як соколи», «накрякав старий ворон», «полетіла, як чайка», «чужа чужина»), специфічних фігуральних засобів («Як були маленькі — голова в матері боліла: в того чобіт немає, в другого — свитини, третьому на книжку немає де взяти... Попідростали — заболіло серце, треба їм раду давати, а яку?»). Фольклорна поетика надає розповіді щирості й задушевності. + Ліричні інтонації наявні і в самій авторській розповіді: «Побачила, схопилась, біжить до стіни. Плутається з саквами, руки вгору підіймає, як крила, мов до ґрат летіть зривається... Стала, благає, кланяється, руку до серця кладе».  
  
- Високий гуманістичний пафос твору несе на собі відблиск визвольних змагань народу, наснажується їхнім духом. Віра в перемогу над поневолювачами підсилюється Щевченковим словом. Бунтівливі заклики поета, вичитані хлопцями з улюбленої книжки, підтримують матір в її самотині. Старенька розмовляє з поетом, сповідує йому свої думи і сподівання. «Мовчить, невеселий, мов із заліза кований, не гляне, бровою не поведе — твердий як криця. Тільки з думного чола, як огнем пашить, та ще причувається: ніби потаємки гуде в старій хатині бунтар — золотий дзвін: + Фольклорна образність визначає стиль новели. Вона виявляється у щедрому використанні характерних тропів «три сини, як соколи», «накрякав старий ворон», «полетіла, як чайка», «чужа чужина»), специфічних фігуральних засобів («Як були маленькі — голова в матері боліла: в того чобіт немає, в другого — свитини, третьому на книжку немає де взяти... Попідростали — заболіло серце, треба їм раду давати, а яку?»). Фольклорна поетика надає розповіді щирості й задушевності. 
  
- &nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І буде правда на землі!.. + Високий гуманістичний пафос твору несе на собі відблиск визвольних змагань народу, наснажується їхнім духом. Віра в перемогу над поневолювачами підсилюється Щевченковим словом. Бунтівливі заклики поета, вичитані хлопцями з улюбленої книжки, підтримують матір в її самотині. Старенька розмовляє з поетом, сповідує йому свої думи і сподівання. «Мовчить, невеселий, мов із заліза кований, не гляне, бровою не поведе — твердий як криця. Тільки з думного чола, як огнем пашить, та ще причувається: ніби потаємки гуде в старій хатині бунтар — золотий дзвін: 
  
- &nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Повинна буть, бо сонце стане + &nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І буде правда на землі!.. 
  
- &nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І оскверненну землю спалить... + &nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Повинна буть, бо сонце стане 
  
- Васильченко вбачав у визвольному русі народу не тільки повалення гнобительської системи, а й водночас будівничий, творчий процес закладання основ нового світу. Образом Шевченка він вказував і на національно-визвольну боротьбу українців, хоч в умовах 20-х років, коли національний рух осуджувався компартійними верхами, про це можна було говорити дуже обережно. Все ж світлий історичний оптимізм характеризує і цю новелу, і всі інші твори про прагнення народу до свободи, до визволення. + &nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І оскверненну землю спалить...  
  
- <br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ДИТИНСТВО І ШКОЛА''' + Васильченко вбачав у визвольному русі народу не тільки повалення гнобительської системи, а й водночас будівничий, творчий процес закладання основ нового світу. Образом Шевченка він вказував і на національно-визвольну боротьбу українців, хоч в умовах 20-х років, коли національний рух осуджувався компартійними верхами, про це можна було говорити дуже обережно. Все ж світлий історичний оптимізм характеризує і цю новелу, і всі інші твори про прагнення народу до свободи, до визволення. 
  
- <br>Хоч Васильченко писав, як правило, для дорослих, його твори, потрапляючи в коло юних, ставали здобутками дитячої літератури. У його спадщині чимало справжніх перлин про долю сільської дитини, її шкільне навчання. Теплота в окресленні дитини, увага до її внутрішнього світу, наснаження розповіді й описів світлими гумористичними інтонаціями — такі характерні прикмети оповідань на цю тему. + <br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ДИТИНСТВО І ШКОЛА''' 
  
- Вперше до образу сільського хлопчика-школяра Васильченко звернувся в оповіданні «Роман» (1910). Композиційно твір складається з шести епізодів, в яких розкривається та чи інша риса характеру семирічного Романа. З симпатією змальовується цей енергійний, непосидючий хлопець, який не знає «поважної ходи», біжить «з підскоком», а коли сідає відпочити, то на паркані чи на гілляці. Ще не будучи школярем, він під шкільним вікном навчився грамоти і не раз підправляв учнів, які помилялися, про щось розказуючи. + <br>Хоч Васильченко писав, як правило, для дорослих, його твори, потрапляючи в коло юних, ставали здобутками дитячої літератури. У його спадщині чимало справжніх перлин про долю сільської дитини, її шкільне навчання. Теплота в окресленні дитини, увага до її внутрішнього світу, наснаження розповіді й описів світлими гумористичними інтонаціями — такі характерні прикмети оповідань на цю тему.  
  
- Серцевиною твору є показ ставлення Романа до школи. Ставши з осені учнем, він несподівано відчув безпорадність в оволодінні шкільною «премудрістю». Справа не в дрібному особистому конфлікті між учителькою й першокласником, який не може вимовити злощасне слово «перепелята», а в глибокому антагонізмі між русифікаторською політикою уряду й природним потягом дитини навчатися рідною мовою. + Вперше до образу сільського хлопчика-школяра Васильченко звернувся в оповіданні «Роман» (1910). Композиційно твір складається з шести епізодів, в яких розкривається та чи інша риса характеру семирічного Романа. З симпатією змальовується цей енергійний, непосидючий хлопець, який не знає «поважної ходи», біжить «з підскоком», а коли сідає відпочити, то на паркані чи на гілляці. Ще не будучи школярем, він під шкільним вікном навчився грамоти і не раз підправляв учнів, які помилялися, про щось розказуючи.  
  
- Оповідання «Циганка» (1911) знайомить нас з буднями учнів середніх класів сільської школи. Навчання в школі, прогулянки до осіннього гаю, веселий гамір на ковзанці чи засніженій гірці, виконання домашніх завдань, спільне життя хлопців на приватній квартирі — ці епізоди виписані з тонкою спостережливістю. Письменник уміє помітити і' передати ті деталі в поведінці школярів, риси їх характеру, які вказують на їхні вікові, індивідуальні особливості. + Серцевиною твору є показ ставлення Романа до школи. Ставши з осені учнем, він несподівано відчув безпорадність в оволодінні шкільною «премудрістю». Справа не в дрібному особистому конфлікті між учителькою й першокласником, який не може вимовити злощасне слово «перепелята», а в глибокому антагонізмі між русифікаторською політикою уряду й природним потягом дитини навчатися рідною мовою.  
  
- Твір викликає інтерес показом духовного змужніння учнів: воно відбувається під впливом різних факторів упродовж тривалого часу. Деякі з них, скажімо, схвильоване читання Шевченкової поеми, відтворені надзвичайно переконливо. До речі, Васильченко був одним з небагатьох письменників, які показали потяг українських дітей до слова геніального поета, яке в імперії не допускалося до школи, але до якого школярі знаходили шляхи. Не дивно, що вчорашні бешкетники, закінчуючи школу, з хвилюванням думають, як зустріне їх доросле життя. + Оповідання «Циганка» (1911) знайомить нас з буднями учнів середніх класів сільської школи. Навчання в школі, прогулянки до осіннього гаю, веселий гамір на ковзанці чи засніженій гірці, виконання домашніх завдань, спільне життя хлопців на приватній квартирі — ці епізоди виписані з тонкою спостережливістю. Письменник уміє помітити і' передати ті деталі в поведінці школярів, риси їх характеру, які вказують на їхні вікові, індивідуальні особливості.  
  
- Важливо, що письменник помітив і те, що молодь не стояла осторонь подій визвольного руху. Ось теплого літнього вечора на березі озера випускники прощаються з дитинством і отроцтвом, з шкільним минулим. Плине уривчаста, бентежна розмова про пережите, передумане, бачене, чуте. І тут звучать Грицькові слова про заарештованого студента, який «правди все шукав». Тихо-тихо запитує Яків: «Яка ж то правда?». + Твір викликає інтерес показом духовного змужніння учнів: воно відбувається під впливом різних факторів упродовж тривалого часу. Деякі з них, скажімо, схвильоване читання Шевченкової поеми, відтворені надзвичайно переконливо. До речі, Васильченко був одним з небагатьох письменників, які показали потяг українських дітей до слова геніального поета, яке в імперії не допускалося до школи, але до якого школярі знаходили шляхи. Не дивно, що вчорашні бешкетники, закінчуючи школу, з хвилюванням думають, як зустріне їх доросле життя.  
  
- Заключний — перед епілогом — авторський акорд розкриває тривожні роздуми юнаків: «Очі горіли у їх, уші палахкотіли. Новий чарівний світ, світ героїв, страждання за ідею, за правду починав розкриватися перед їхніми очима й вабив своєю могутньою красою... А в грудях тремтіло і замирало бажання сміливо вступити у той жагучий і страшний, і непереможно привабливий, прекрасний світ». + Важливо, що письменник помітив і те, що молодь не стояла осторонь подій визвольного руху. Ось теплого літнього вечора на березі озера випускники прощаються з дитинством і отроцтвом, з шкільним минулим. Плине уривчаста, бентежна розмова про пережите, передумане, бачене, чуте. І тут звучать Грицькові слова про заарештованого студента, який «правди все шукав». Тихо-тихо запитує Яків: «Яка ж то правда?».  
  
- До творів про дитинство можна віднести і повість «В бур'янах» — першу частину задуманого, але незавершеного твору в п'яти частинах про Шевченка. Безприкладний громадянський подвиг геніального поета, його полум'яна творчість наснажували Васильченка протягом усього свідомого життя. «Якось прохали мене написати маленький доклад на Шевченкові дні, тему радили взяти узеньку — Шевченків словник абощо... Звечора роблю собі свято — беру «Кобзаря», розгортаю... Не написав я того докладу ні одного рядка, хоч просидів допізна. Не туди повів він мене, не на ті погнав думки,— погнав могучим вітром, противитись йому було трудно, і не хотів противитись. І це не перший раз бувало — візьмеш книжку, якусь справку навести, знайти потрібний вірш, почнеш читати — вхопить жива хвиля і понесе». + Заключний — перед епілогом — авторський акорд розкриває тривожні роздуми юнаків: «Очі горіли у їх, уші палахкотіли. Новий чарівний світ, світ героїв, страждання за ідею, за правду починав розкриватися перед їхніми очима й вабив своєю могутньою красою... А в грудях тремтіло і замирало бажання сміливо вступити у той жагучий і страшний, і непереможно привабливий, прекрасний світ».  
  
- Йдеться у повісті, написаній наприкінці 20-х років, про дитинство Тараса. Відомі факти у Васильченка отеплені щирим громадянським почуттям, заповнені живим образним змістом, перейняті духом історії. Повістяр поклав в основу твору концепцію духовного зростання людини, формування таланту митця, зіткнення обдарованої юної особистості з ворожим соціальним середовищем. Перемагає міцна внутрішня сила кріпацького сина, в цьому — вражаюча перспективна духовність образу, створеного письменником. + До творів про дитинство можна віднести і повість «В бур'янах» — першу частину задуманого, але незавершеного твору в п'яти частинах про Шевченка. Безприкладний громадянський подвиг геніального поета, його полум'яна творчість наснажували Васильченка протягом усього свідомого життя. «Якось прохали мене написати маленький доклад на Шевченкові дні, тему радили взяти узеньку — Шевченків словник абощо... Звечора роблю собі свято — беру «Кобзаря», розгортаю... Не написав я того докладу ні одного рядка, хоч просидів допізна. Не туди повів він мене, не на ті погнав думки,— погнав могучим вітром, противитись йому було трудно, і не хотів противитись. І це не перший раз бувало — візьмеш книжку, якусь справку навести, знайти потрібний вірш, почнеш читати — вхопить жива хвиля і понесе».  
  
- <br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; БАГАТОГРАННІСТЬ ТАЛАНТУ''' + Йдеться у повісті, написаній наприкінці 20-х років, про дитинство Тараса. Відомі факти у Васильченка отеплені щирим громадянським почуттям, заповнені живим образним змістом, перейняті духом [[Історія України|'''історії''']]. Повістяр поклав в основу твору концепцію духовного зростання людини, формування таланту митця, зіткнення обдарованої юної особистості з ворожим соціальним середовищем. Перемагає міцна внутрішня сила кріпацького сина, в цьому — вражаюча перспективна духовність образу, створеного письменником. 
  
- <br>Ми згадали тільки деякі прозові твори Васильченка, написав же він десятки оповідань, залишив низку драматичних творів, кіносценаріїв, інсценізацій, нарисів, публіцистичних статей, літературних і театральних рецензій. І в кожному жанрі яскраво виявляється неповторність його письма. + <br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; БАГАТОГРАННІСТЬ ТАЛАНТУ''' 
  
- Так, у драматургії Васильченко показав свою майстерність в опрацюванні фольклорних мотивів та образів. В одноактівці «На перші гулі» вражає лірично-гумористичне осмислення фольклорно-етнографічного матеріалу. Водевіль по вінця сповнений невимушених комедійних ситуацій, іскрометних жартів, дотепів, чарівних народних пісень, прислів'їв, примовок. Стосунки між Оленкою, яка виривається на свої «перші гулі», і Тимошем, між парубком і батьками дівчини розкриваються на тлі молодечого гомону, дівочих переспівів, парубоцьких вигуків, які колоритно передають дозвілля в старому селі. + <br>Ми згадали тільки деякі прозові твори Васильченка, написав же він десятки оповідань, залишив низку драматичних творів, кіносценаріїв, інсценізацій, нарисів, публіцистичних статей, літературних і театральних рецензій. І в кожному жанрі яскраво виявляється неповторність його письма.  
  
- Драматург і театрознавець Яків Мамонтов тонко спостеріг, що другий план Васильченкових п'єс, який так зближує їх з творами Антона Чехова цього жанру, та й західноєвропейських авторів «драм настроїв» (Генрік Ібсен, Моріс Метерлінк, Гергарт Гауптман), «завжди набуває музичного характеру, з яскравим національним колоритом». + Так, у драматургії Васильченко показав свою майстерність в опрацюванні фольклорних мотивів та образів. В одноактівці «На перші гулі» вражає лірично-гумористичне осмислення фольклорно-етнографічного матеріалу. Водевіль по вінця сповнений невимушених комедійних ситуацій, іскрометних жартів, дотепів, чарівних народних пісень, прислів'їв, примовок. Стосунки між Оленкою, яка виривається на свої «перші гулі», і Тимошем, між парубком і батьками дівчини розкриваються на тлі молодечого гомону, дівочих переспівів, парубоцьких вигуків, які колоритно передають дозвілля в старому селі.  
  
- Завдяки прекрасним сценічним якостям п'єса «На перші гулі» ввійшла до репертуару аматорських гуртків і професійних&nbsp; труп.&nbsp;&nbsp; Вона&nbsp; з&nbsp; успіхом&nbsp; ставилася&nbsp; у&nbsp; театрі Миколи Садовського в Києві, до неї зверталися аматори в різних регіонах України та за її межами — на Кубані, в Поволжі, Закавказзі, Сибіру, Казахстані, на Далекому Сході, навіть у Канаді, де компактно проживали українці. + Драматург і театрознавець Яків Мамонтов тонко спостеріг, що другий план Васильченкових п'єс, який так зближує їх з творами Антона Чехова цього жанру, та й західноєвропейських авторів «драм настроїв» (Генрік Ібсен, Моріс Метерлінк, Гергарт Гауптман), «завжди набуває музичного характеру, з яскравим національним колоритом».  
  
- Героями ліричної комедії «Не співайте, півні, не вменшайте ночі» (1917) також виступають сільські юнаки і дівчата, проте між ними й Оленкою та Тимошем відчутна значна відмінність. Пріся, Горпина, Настя, Максим, Кость належать до тієї групи сільської молоді, якій пощастило вчитися у міських школах, їхній високий інтелектуально-освітній рівень, їхня обізнаність з художньою літературою відчуваються у розмовах, згадках. Правда, дівчата й хлопці ще міцно пов'язані з селом, перебувають у полоні поетичних народних звичаїв і обрядів. Повінь ліричних почуттів, жарти і дотепи визначають суть цієї світлої комедії. + Завдяки прекрасним сценічним якостям п'єса «На перші гулі» ввійшла до репертуару аматорських гуртків і професійних&nbsp; труп.&nbsp;&nbsp; Вона&nbsp; з&nbsp; успіхом&nbsp; ставилася&nbsp; у&nbsp; театрі Миколи Садовського в Києві, до неї зверталися аматори в різних регіонах України та за її межами — на Кубані, в Поволжі, Закавказзі, Сибіру, Казахстані, на Далекому Сході, навіть у Канаді, де компактно проживали українці.  
  
- Дія п'єси відбувається літньої ночі, коли перед від'їздом з села друзі зібралися разом на вулиці. їхні спогади, пісні, жарти перериваються співом півнів: три картини твору так і названо — «Перші півні», «Другі півні», «Треті півні». Юним не хочеться прощатися, їм так шкода цієї неповторної місячної ночі, яку невблаганно скорочують своїм співом півні. Майстерність компонування сцен — одна з характерних особливостей комедії. + Героями ліричної комедії «Не співайте, півні, не вменшайте ночі» (1917) також виступають сільські юнаки і дівчата, проте між ними й Оленкою та Тимошем відчутна значна відмінність. Пріся, Горпина, Настя, Максим, Кость належать до тієї групи сільської молоді, якій пощастило вчитися у міських школах, їхній високий інтелектуально-освітній рівень, їхня обізнаність з художньою літературою відчуваються у розмовах, згадках. Правда, дівчата й хлопці ще міцно пов'язані з селом, перебувають у полоні поетичних народних звичаїв і обрядів. Повінь ліричних почуттів, жарти і дотепи визначають суть цієї світлої комедії.  
  
- Васильченко залишив аж три п'єси про Устима Кар-мелюка — чотириактну, одноактну і триактну редакції драми, в яких розкривається образ народного заступника, показаного в різних ситуаціях. Та завжди Кармелюк вражає щедротами своєї душі, незламністю, самовладанням, витримкою. Кармелюк — це уособлення народного гніву, це символ боротьби за правду. + Дія п'єси відбувається літньої ночі, коли перед від'їздом з села друзі зібралися разом на вулиці. їхні спогади, пісні, жарти перериваються співом півнів: три картини твору так і названо — «Перші півні», «Другі півні», «Треті півні». Юним не хочеться прощатися, їм так шкода цієї неповторної місячної ночі, яку невблаганно скорочують своїм співом півні. Майстерність компонування сцен — одна з характерних особливостей комедії.  
  
- Яку б тему не порушував письменник, всюди відчувається гуманістичний пафос: твори різних жанрів наснажені світлом любові до людини. На долю його героїв випадало всього — і доброго, і гіркого, але вони ніколи не втрачають високих якостей своєї душі, бережно несуть у душі все те найкраще, що виробив народ упродовж тисячоліть. + Васильченко залишив аж три п'єси про Устима Кар-мелюка — чотириактну, одноактну і триактну редакції драми, в яких розкривається образ народного заступника, показаного в різних ситуаціях. Та завжди Кармелюк вражає щедротами своєї душі, незламністю, самовладанням, витримкою. Кармелюк — це уособлення народного гніву, це символ боротьби за правду.  
  
- Впадає в око свіжа асоціативність художнього мислення письменника, барвиста, мелодійна, часто ритмічно організована мова творів, що ще більше посилює поетичність розповіді. Семантично вагоме слово, пластичність образів, романтичний пафос, ритмічність, музикальність художньої фрази надають неповторності індивідуальному стилю Васильченка. Це ті духовні цінності, які витримують випробування часу.<br>&nbsp;<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ''' + Яку б тему не порушував письменник, всюди відчувається гуманістичний пафос: твори різних жанрів наснажені світлом любові до людини. На долю його героїв випадало всього — і доброго, і гіркого, але вони ніколи не втрачають високих якостей своєї душі, бережно несуть у душі все те найкраще, що виробив народ упродовж тисячоліть.  
  
- <br>Прокоментуйте характеристику Васильченка, дану Олесем Гонча-ром: «Професійний педагог, патріот і гуманіст, Степан Васильченко може бути уособленням того, що ми вкладаємо в поняття народний учитель».<br>Простудіюйте статтю Микити Шумила «Любий мій ворожбит...» Чому так назвав Васильченка його пізніший сучасник, що вкладає літературознавець у таке визначення? Відповідаючи, використовуйте уривки з творів Васильченка.<br>Складіть хронологічну таблицю життєвого і творчого шляху письменника, визначте в ній тематику й проблематику творів Васильченка, які ви прочитали або про них дізналися з праць дослідників.<br>Чому оповідання Васильченка на тему вчительства дослідники вважають одним з найкращих надбань нашої літератури? Зіставте ці твори з тематично близькими оповіданнями інших українських прозаїків, Що єднає їх, у чому виявляються відмінності при зображенні життя і праці вчителів?<br>У чому полягає новаторство Васильченка при художній реалізації традиційної для української прози селянської теми? Доведіть правильність цієї думки, зіставивши твори Васильченка про село з аналогічними творами Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Бориса Грінченка.<br>Схарактеризуйте образ матері з новели «Чайка».<br>Як розкривається світ школяра у творах Васильченка?<br>Якими гранями свого таланту вас привабив Васильченко? Відповідаючи, оперуйте текстовим матеріалом.<br>З'ясуйте місце творчості Васильченка в історії літератури. + Впадає в око свіжа асоціативність художнього мислення письменника, барвиста, мелодійна, часто ритмічно організована мова творів, що ще більше посилює поетичність розповіді. Семантично вагоме слово, пластичність образів, романтичний пафос, ритмічність, музикальність художньої фрази надають неповторності індивідуальному стилю Васильченка. Це ті духовні цінності, які витримують випробування часу.<br>&nbsp;<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; '''''<b>Запитання і завдання</b><br>'''''''Прокоментуйте характеристику Васильченка, дану Олесем Гонча-ром: «Професійний педагог, патріот і гуманіст, Степан Васильченко може бути уособленням того, що ми вкладаємо в поняття народний учитель».<br>Простудіюйте статтю Микити Шумила «Любий мій ворожбит...» Чому так назвав Васильченка його пізніший сучасник, що вкладає літературознавець у таке визначення? Відповідаючи, використовуйте уривки з творів Васильченка.<br>Складіть хронологічну таблицю життєвого і творчого шляху письменника, визначте в ній тематику й проблематику творів Васильченка, які ви прочитали або про них дізналися з праць дослідників.<br>Чому оповідання Васильченка на тему вчительства дослідники вважають одним з найкращих надбань нашої літератури? Зіставте ці твори з тематично близькими оповіданнями інших українських прозаїків, Що єднає їх, у чому виявляються відмінності при зображенні життя і праці вчителів?<br>У чому полягає новаторство Васильченка при художній реалізації традиційної для української прози селянської теми? Доведіть правильність цієї думки, зіставивши твори Васильченка про село з аналогічними творами Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Бориса Грінченка.<br>Схарактеризуйте образ матері з новели «Чайка».<br>Як розкривається світ школяра у творах Васильченка?<br>Якими гранями свого таланту вас привабив Васильченко? Відповідаючи, оперуйте текстовим матеріалом.<br>З'ясуйте місце творчості Васильченка в історії літератури.'' 
  
- <br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ''' + <br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<b>Список рекомендованої літератури</b>''  
  
- <br>Гончар О, Учитель з Ічні// Гончар 0. Письменницькі роздуми.— К., 1980.<br>Деркач Б. Співець трудового народу // Васильченко С. Вибр. твори.— К., 1978,<br>Костюченко В. Степан Васильченко: Літ. портрет,— К., 1965,<br>Майстер прози поетичної: Степан Васильченко. Збірник.— К., 1988,<br>Непорожній О,, Олійник В. З глибин життя // Васильченко С. Твори.— К., 1979.<br>Нестер 3. Гумор і сатира в творчості С. Васильченка.— К., 1962.<br>Шумило М. Любий мій ворожбит,.,// Шумило М. Голубий зеніт. — К., 1983.<br>Шумило Н. Проза Степана Васильченка: Питання поетики.— К= 1986.<br> + <br>''1. Гончар О, Учитель з Ічні// Гончар 0. Письменницькі роздуми.— К., 1980.<br>2. Деркач Б. Співець трудового народу // Васильченко С. Вибр. твори.— К., 1978,<br>3. Костюченко В. Степан Васильченко: Літ. портрет,— К., 1965,<br>4. Майстер прози поетичної: Степан Васильченко. Збірник.— К., 1988,<br>5. Непорожній О,, Олійник В. З глибин життя // Васильченко С. Твори.— К., 1979.<br>6. Нестер 3. Гумор і сатира в творчості С. Васильченка.— К., 1962.<br>7. Шумило М. Любий мій ворожбит,.,// Шумило М. Голубий зеніт. — К., 1983.<br>8. Шумило Н. Проза Степана Васильченка: Питання поетики.— К= 1986.''<br>  
  
 <br> Українська література 10 клас, Петро Хропко<br>    <br> Українська література 10 клас, Петро Хропко<br>  
Строка 188:
Строка 188:
  
   '''<u>Зміст уроку</u>'''    '''<u>Зміст уроку</u>'''
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] конспект уроку і опорний каркас                        +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] [http://school.xvatit.com/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F:%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%9E%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4_%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96._%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D1%82_%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83_%D1%96_%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%81 конспект уроку і опорний каркас]                       
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку   +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] презентація уроку  
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] акселеративні методи та інтерактивні технології +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] акселеративні методи та інтерактивні технології
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями) +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] закриті вправи (тільки для використання вчителями)
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] оцінювання   +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] оцінювання  
         
   '''<u>Практика</u>'''    '''<u>Практика</u>'''
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи,самоперевірка   +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] задачі та вправи,самоперевірка  
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] практикуми, лабораторні, кейси +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] практикуми, лабораторні, кейси
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання   +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] домашнє завдання  
         
   '''<u>Ілюстрації</u>'''    '''<u>Ілюстрації</u>'''
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] реферати
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] фішки для допитливих +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] фішки для допитливих
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалки +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] шпаргалки
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
         
   '''<u>Доповнення</u>'''    '''<u>Доповнення</u>'''
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ) +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні і допоміжні   +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] підручники основні і допоміжні  
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята, девізи   +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] тематичні свята, девізи  
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті   +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] статті  
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] національні особливості +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] національні особливості
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів                            +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] словник термінів                           
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] інше   +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] інше  
         
   '''<u>Тільки для вчителів</u>'''    '''<u>Тільки для вчителів</u>'''
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки]   +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки]  
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік   +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] календарний план на рік  
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації   +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] методичні рекомендації  
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] програми +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] програми
-   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення] +   [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення]
  
 <br>    <br>  
Текущая версия на 10:35, 3 октября 2012
 
Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>>Українська література: Степан Васильченко. Огляд життя і творчості.  

 


                                                                     СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО (1879 — 1932) 

 

 

 

 
                                                                                                                         Життя не жартувало зі мною і 
                                                                                                                         доводилося часом про                                                                                                                                          літературні 
                                                                                                                         справи забувати. А там тільки 
                                                                                                                         хвилина супокою, вже тягнеш                                                                                                                            як не щоденник, то зшиток із                                                                                                                            творами.
                                                                                                                         Степан Васильченко 

                                                                                                                         Проза Степана Васильченка 
                                                                                                                         знаходить шлях до сердець                                                                                                                                 читачів 
                                                                                                                         передовсім тому, що вона                                                                                                                                  правдива й 
                                                                                                                         поетична, зігріта почуттям                                                                                                                              поваги до 
                                                                                                                         людської особистості.
                                                                                                                                                        Олесь Гончар
 
     Письменник Микита Шумило звертав увагу на неповторні чари художнього слова, виплеканого Степаном Ва-сильченком, його могутній вплив на читача. З його творів віє і щирим смутком, і світлою радістю. Його слово «то сміхом сипне, то жалю-жалю нагорне, аж у грудях защемить, як од рани». Задумуючись над джерелами зоряної краси, що постає з його новел і повістей, Микита Шумило слушно вказує, що талант Васильченка визрівав «у диво-світі народних пісень та казок, «Кобзаря» Тараса Шевченка, творів Миколи Гоголя». Тому вся творчість Васильченка пройнята ліричною схвильованістю, тому звичайні будні селянського, вчительського, дитячого життя в нього оповиті чарами пісні, казки, легенди. 

                                                               Виходець з гущі народу 

     Степан Васильович Панасенко народився 8 січня 1879 р. в м. Ічня на Чернігівщині в сім'ї шевця. Батько з синами взимку займалися ремеслом, обслуговуючи головним чином селян навколишніх сіл і хуторів. А влітку всією родиною йшли на заробітки до поміщицької економії. 
Батько любив книжку, поважав у людях освіту, заохочував до знань дітей. Під час роботи в довгі зимові вечори у хаті читали вголос книжки, співали народних пісень. Така атмосфера повсякденної праці, шанування народних звичаїв, у якій зростав Степан, прищепила хлопцеві добрі естетичні смаки, визначила подальші шляхи в житті. 
Дитинство минуло на лоні чарівної природи рідної Ічні. Пізніше письменник добрим словом згадував стару батькову хату, над якою шуміли верховіттям ясени, клен, горобина. Літніми днями хлопець пропадав то на луках та в гаях, то на березі ставка. «Забуваєш, було, що є в тебе якась там хата. Мати казала: влітку зовсім діти дичавіють — треба якоїсь принади, щоб залучити їх до хати. В цей час виховання ішло «самопас» — під єдиним доглядом жаркого сонця». 
Поетичні враження дитинства, ПІевченкове слово, почуте змалку, рідна мова назавжди увійшли в серце Степана, вплинули в майбутньому і на формування творчої особистості, були джерелом натхнення і багатим арсеналом у творчості письменника. Цим процесам сприяла й освіта, незважаючи на її казенний характер. Після місцевої п'ятирічної школи Степан Панасенко як її стипендіат упродовж двох років займається самоосвітою для підготовки в учительську семінарію. Саме в цей час він перечитав усе краще з всесвітньої літератури, ґрунтовно простудіював книжки з природознавства, всесвітньої історії. 
     Назавжди запам'ятався хлопцеві прощальний вечір, коли батьки випроводжали його до Коростишівської семінарії на Житомирщині, нагадували не забувати, «з якого коліна вийшов». Тоді підліток поклявся вірно служити трудівникам, котрі своєю працею допомагали йому пізнати інший світ: «Між моїм родом — батьками, дідами, самими далекими пращурами — я перший іду до культури, до світла, перший пробиваю ту стіну, що стоїть нам на шляху до того чарівного, такого принадного і такого малодосяжного до нас, бідних селян, іншого світу». 
Про цю клятву пам'ятав упродовж всіх трьох років навчання в семінарії, пам'ятав і тоді, коли почалося з 1898 р. «летюче, невпокійне вчителювання». Чотири роки працював Панасенко в школі села Потоки поблизу Миро-нівки на Київщині, де навчав не тільки дітей, а й їхніх батьків, організував аматорський театральний гурток. А потім його переводили в школи міста Богуслава та села Карапиші на Київщині, в задніпровські села Велика Бу-ромка та Драбів тодішньої Полтавської губернії (тепер Черкащина). Молодого вчителя звільняли з посади, переводили з місця на місце не тому, що не справлявся з своїми обов'язками, а через те, що говорив начальству правду у вічі, не схилявся перед сільськими властями, не мирився з несправедливостями. 
Не було з ким поділитися своїми болями, і молодий учитель звіряв бентежні роздуми паперові. Зачинившись у маленькій кімнатці при школі, яка служила йому за помешкання, він довгими осінніми та зимовими вечорами просиджував над щоденником, писав кореспонденції до газет, потай від усіх віршував. Так з'явилася поема «Розбита бандура» про тяжку долю селян-переселенців, які залишали від безземелля рідну Україну й їхали за «щастям» у Сибір та на береги Амуру. На жаль, свого часу поема не побачила світ і була загублена. Зате в 1903 р. на сторінках «Киевской газети» з'явилося російськомовне оповідання «Не устоял», в якому вперше було порушено тему тяжкої долі народного вчителя. 
     Зацькований інспекторами, сільськими «начальниками», реакційними попами, зневірившись у можливості щось переінакшити в житті селянства шкільною працею чи скромною громадсько-культурною діяльністю, а також бажаючи підвищити освіту, Панасенко у 1904 р. вступає до Глухівського вчительського інституту. Це були часи наростання визвольних змагань народу, і студент Панасенко організовує політичний страйк в інституті, виступає з петиціями демократизації навчання у вищій школі. 
Незабутніми для юнака були жовтневі події 1905 р. в Глухові: вулицями міста йшли маніфестанти, над ними гримів спів «Марсельєзи», у гнітючих стінах інституту теж залунали революційні пісні, студенти стали домагатися своїх прав. Вчувалося, як згадував пізніше Панасенко, ніби прилюдно, прямо на вулиці «рвалися й падали на землю кайдани». Правда, в провінційному місті все дуже швидко придушили захисники старого світу, і Панасенко залишає інститут, їде на Донбас, де сподівався бачити стійкішу боротьбу проти царизму. 
Панасенко влаштовується вчителем у школі с. Щерби-нівки Бахмутського повіту на Донеччині. Він підтримує зв'язки з шахтарями, розповсюджує серед них прокламації, нелегальні політичні брошури. Не дивно, що при посиленні репресій його в 1906 р. арештовують і ув'язнюють у Бахмутській тюрмі, де за ґратами й просидів півтора року. Бентежні роздуми тих днів згодом виллються на папір, засвідчивши пристрасне бажання автора взяти участь у будівництві нового життя, покласти «хоч один камінчик, хоч цеглинку... на те нове велике будування». 
Відомо, що знову сподівання не здійснилися. У 1908 р. хворий на тиф Панасенко вийшов з тюрми і, пролежавши кілька тижнів у лікарні, повернувся до Ічні в напіврозвалену хату старенької матері. На прожиття заробляв приватними уроками, весь вільний час віддавав літературній творчості. Під прибраним ім'ям Степан Васильченко в київській газеті «Рада» з'явилися в 1910 р. його оповідання «Мужицька арихметика», «Пацанок», «Вова», «Роман». 
     Редакція газети «Рада», оцінивши літературний талант автора творів, запрошує його на постійну журналістську працю. Так Васильченко з 1910 до 1914 р., аж до закриття газети, завідує в її редакції відділом хроніки і, продовжуючи писати художні твори, публікує їх у «Раді». Звернули на себе увагу його статті на культурно-освітні теми «Народна школа і рідна мова на Україні», «В сучасній школі», де обстоювалися питання необхідності будівництва української школи. У Києві було видано дві збірки прози Васильченка — «Ескізи» (1911) та «Оповідання» (1915), опубліковано п'єси «На перші гулі» (1911), «Зіля королевич» (1913), «Недоросток» (1913), «В холодку» (1914). У театрі Миколи Садовського з успіхом йшла одноактівка «На перші гулі». 
Творчу працю письменника перервала світова війна. Майже всі три роки Васильченкові довелося вистраждати на фронті. Цікавим документом того часу є його «Окопний щоденник», в якому відбито жахи кривавої бійні. Тема війни визначила зміст і низки оповідань — «Чорні маки», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Русин», позначених звертанням автора до прийомів символістської поетики. Як не дивно, але в роки війни Васильченко написав і світлий драматичний етюд «Не співайте, півні, не вменшайте ночі». 
Повалення самодержавства, початок української національної революції прискорили повернення Васильченка з фронту. Він бере участь в українських військових з'їздах у Бєлгороді, Одесі, Києві. Відродження української преси сприяє публікуванню творів письменника, їх оцінці критикою. Живе він то в Києві, то в сестри у Фастові. Влітку 1920 р. Васильченко як кореспондент разом з колективом музичної капели «Думка» подорожував Лівобережною Україною. 
онцерти відбулися в Лубнах, Ромодані, Кибенцях, Миргороді, Полтаві, Харкові, Кобеляках, Кременчуці, Ло-хвиці, Ромні. У щоденнику «З піснею крізь вогонь і води» письменник зафіксував враження від цієї поїздки впродовж півтора місяця, підкреслюючи нестримний потяг простих людей до рідної культури, інтерес до народної пісні. 
У 1920 р. Васильченко знову повертається до педагогічної праці. Якийсь час він виконує обов'язки завідувача одного з київських дитбудинків, а потім до 1928 р. працює вчителем української мови та літератури в школі, де керує драмгуртком, пише для нього дитячі п'єси («Свекор», «Минають дні», «Кобзар» у селянській хаті»), інсценізує твори Тараса Шевченка («Іван Гус»), Івана Франка («До світла»). Організовує для учнів екскурсії до навколишніх сіл. 
У ці роки письменник реалізовує задуми, які хвилювали ще до війни, зокрема закінчує цикл новел про події революції 1905 — 1907 рр= («Осінні новели»), пише низку творів про шкільне життя 20-х років та першу частину повісті «В бур'янах». Записи у щоденнику свідчать, що письменник наполегливо шукав нових форм художнього письма, зокрема творчого продовження досвіду Антона Чехова, Василя Стефаника. 
1 березня 1929 р. київська громадськість відзначила 50-річний ювілей Ваеильченка. Письменник шкодував, що не міг за станом здоров'я побути на святі: «Там я зустрівся б з моїм читачем лицем до лиця,— згадував він пізніше.— Виключна була аудиторія, виключно панували там інтимність і щирість у настрої, виключні, не стереотипні привітання, живі, гарячі. Більшість їх було писаних. Я читав їх після. Ціла злива. Одно другого тепліше, як читав — мов стояв під гарячим душем».
В останні роки письменник усе частіше скаржився на хворобу. Виїжджав на лікування й до Кисловодська, але недуга не відступала. Помер Васильченко 11 серпня 1932 р. Похований у Києві на Байковому кладовищі. 

                                 ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ ПРОЗИ ЖИТТЯ І ПРАЦЯ НАРОДНОГО ВЧИТЕЛЯ 

Бажання писати у Васильченка виявилося дуже рано, і найпершими спробами на літературній ниві стали його щоденники. Зокрема, «Записки вчителя» (1898 — 1905) є не тільки свідченням потягу до творчості, а й цікавим документом для розуміння джерел її тематики. Тут у нарисовій, щоденниковій формі, з документальною вірогідністю зафіксовані конкретні спостереження, роздуми, узагальнення автора над долею сільського вчительства, відбито характерні факти особистого життя» Матеріал щоденника став основою для багатьох пізніших оповідань на вчительську тему, опублікованих у 1910 — 1911 рр. у газеті «Рада» та київському педагогічному журналі «Світло». 
Хоч про вчителя в нас уже писали Олександр Конись-кий і Борис Грінченко, які створили образ сумлінного сільського інтелігента, хоч Іван Франко залишив драму «Учитель», де показав нестерпність праці освітянина, залежного від сільських «п'явок», проте Васильченко все ж найглибше опрацював цю тему. Вчитель за фахом і покликанням, він, як ніхто, знав умови нестерпної праці народних інтелігентів, на собі постійно відчував злигодні їх невлаштованого побуту. «Одного разу після сумних іменин в одного вчителя,— зізнавався Васильченко,— пам'ятаю, мені майже фізично стало в тих умовах важко дихати: п'янство, темнота, доноси. Хотілось закричати так, щоб почули всі народні вчителі». 
Так стали з'являтися його оповідання «Вова», «З самого початку», «Гріх», в яких розповідалося про молодих учителів, кинутих напризволяще в глухі села, де тільки животіли початкові школи. Ми відчуваємо нервове напруження героїв, які не можуть змиритися з втручанням властей у шкільні справи, з сваволею «попечителів». 
Правда, письменник показує з гумором, що вчорашні вихованці вчительських семінарій не опускали рук, зіткнувшись з непривітною реальністю. Вихідці з селянства, вони ще раніше знали, в які умови потраплять, тому, долаючи труднощі, з запалом бралися до праці. Ось перед нами Яків Малинка («З самого початку») — «гнучкий широкоплечистий хлопець з добродушним, трохи подзю-баним обличчям», од якого «так і несло ще веселою, вахлакуватою бурсою». 
читель завзято заходився коло своєї праці, і вечорами в класі «загули співи», загомоніли під школою дорослі селяни, у хатах з'явилися нові книжки. Та не вдалося Якову пожинати плоди своїх починань, хоч люди й полюбили ініціативного освітянина. У куценьких штанях, позиченому в товариша сюртуці, необізнаний з «панськими» манерами, Яків не сподобався місцевій поміщиці-попечительці, а отже, був вигнаний зі школи. 
Колоритний малюнок з учительського життя подано в оповіданні «Вечеря». На Свят-вечір, коли в кожній селянській хаті готують щедру вечерю, коли навіть бідняки хоч на мить забувають про злидні, вчителі Петро Недбай та Петльований, які живуть при школі, свою вечерю влаштовують із знайдених під партами цвілих шматків черствого хліба. А все це від того, що вчителям не видали платні, бо нікому вони у величезній імперії не потрібні. Картина сумної вечері вражає ще гостріше, бо за принципом контрасту подаються спогади вчителів про щасливі дні дитинства,  про  ті хвилювання й радощі,  з якими щороку зустрічали Різдво. 
«Обшарпану вчительську долю» показано і в оповіданні «Над Россю». Щирою симпатією оповитий образ старого вчителя Райка. Тридцять вісім років віддав він вихованню селянських дітей. Завжди сумлінно виконував свої обов'язки, душу вкладав в улюблену справу, проте випив не один ківш лиха. До нього постійно чіплялися інспектори та сільські власті. Його вісімнадцять разів переводили з школи в школу, при переїздах втрачалося сяке-таке майно, розхитувалося здоров'я. Клопоти та нестатки ще молодою звели в могилу його дружину, а він сам бідував з маленькими дітьми. 
Щиро, зворушливо, без будь-яких нарікань оповідає Райко про своє невлаштоване життя. Ніби казка чи старовинна дума ллється з вуст старого вчителя — не стільки про себе, як про рідних та близьких, і тільки тихий смуток «огортав його спогади, як відлуння в душі од колишніх гострих та пекучих пригод». 
Так постає з твору правдивий образ безправного вчителя, який, незважаючи на переслідування, знаходив у собі сили не згинатися перед кривдою. Райко не мирився з беззаконням, протестував проти несправедливості. Захищаючи інтереси селянської громади, він добивався аж до губернатора. Учитель не мовчав при посередникові та приставові, «наробив тарараму», коли «виїздила екзекуція в Григорівну». Та нерівною була боротьба. Щоденні турботи за хліб насущний, безперервні сутички з представниками влади, цькування й переслідування виснажили людину. І постає перед читачем образ доброї, симпатичної людини, яка з неспокоєм думає про старість, що наближається, про небезпеку втратити єдиний засіб до існування. 
Доля Райка ще раз підтверджує висловлений пізніше болісний роздум автора про те, що безправний, нещасний учитель, який змушений «бліднути перед всякими ґудзями та кокардами», який повсякчас відчуває до себе погорду і зневагу, якому немає «просвітлої години у боротьбі з нуждою», небагато може зробити і для себе, і для інших у світі, основаному за законами кривди.

                                            РОЗБУРХАНЕ ВИЗВОЛЬНИМИ ЗМАГАННЯМИ СЕЛО 

Активний учасник боротьби проти самодержавства, Васильченко бачив, як визвольний рух сприяв формуванню людей нового типу. Про зростання соціальної свідомості селянства йдеться в оповіданні «Мужицька арихмети-ка». Одним з головних питань, висунутих революцією 1905 — 1907 рр., було аграрне, адже селянство, незадо-волене результатами селянської реформи 1861 р,, чекало виправлення «історичної» помилки щодо розподілу землі, яка залишилася в руках дворянства. 
В оповіданні акцентується на соціальному антагонізмі, який розділяє сільського лихваря і малоземельних бідняків. Непримиренність інтересів власника дев'яноста десятин землі і основної маси села, що крутиться на своїх смужках і не може забезпечити себе навіть хлібом, очевидна. Письменник правдиво передає розбурханість села, зумовлену визвольним рухом в усій країні, адже цей рух живився гаслами і волі, і землі. Звідси готовність селян розподілити землю монопольщика по своїй «мужицькій арихметиці». 
Як бачимо, Васильченко намагається розв'язувати злободенне соціальне питання з демократичних позицій, з позицій інтересів трудівників. Цим його оповідання близьке до творів Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Архипа Тесленка, які також не один раз доводили необхідність справедливого розв'язання аграрної проблеми в імперії. 
Викриваючи монопольщика, котрий, як «маленький князьок», вважає себе повноправним господарем усього села, письменник показує, що гнобительська сутність лихваря, як би він її не прикривав, обов'язково виявиться. Мракобіс-реакціонер, вірний охоронець монархізму, лихвар намагається спочатку залякуваннями відбити в Антона охоту до читання, а потім, коли така спроба не вдається, для глуму вручає йому арифметичний задачник. Проте ця книжка дуже сподобалася сільським пролетарям, бо за умовами задач для них поставали щоденні кривди. Від задач селяни легко перейшли до «небезпечних» розмов про наболіле, про те, як покінчити із злиднями, чим страшенно розлютили панка. 
Оповідання «Мужицька арихметика»— яскравий зразок нашої сатиричної літератури. Майстерність письменника у сатирично-гумористичному зображенні реальності виявляється у викритті напускної порядності монопольщика, показі його справжнього гнобительського нутра. Василій Іванович спочатку намагається довести селянам, що за задачником тільки «треба вчитися арихметики». Згодом, після дотепних реплік і загального сміху людей, він сердито вириває книжку з рук хурщика й накидається на селян з брутальною лайкою. Переможений, осміяний, а головне — прилюдно викритий — така логічна завершеність у розвінчуванні лихваря. 
У «Мужицькій арихметиці» виявився й новий підхід письменника до змалювання селянства. З твору постають образи трудівників, у поведінці й мисленні яких з'явилися нові риси, породжені бурхливим часом. Хурщик Антін, що тягнеться до газет, до таких книжок, де йдеться «про волю та землю»; бородатий дід у білих штанях, який «ілюструє» проблему перевезення ламп аналогічним життєвим випадком про «заробітки» Захаркового парубка; особливо Охрім, який кидає лихвареві грізне застереження,— це люди нового українського села. Таких людей у минулому сторіччі майже не було, а під впливом визвольного руху вони почали з'являтися, і наша література, як засвідчує оповідання Васильченка, помітила і показала їх. 
Справжньою перлиною прози Васильченка є новела «Чайка» (1930, перша редакція під назвою «Мати» була надрукована в 1923). Цей твір входить до циклу «Осінні новели», присвяченого подіям 1905 р. До нього письменник включив новели «Осінній ескіз», «Вітер», «Фіалки», «На калиновім мості», «Лісова новела». Весь він наснажений ліричною схвильованістю, тонким психологізмом у розкритті внутрішнього світу позитивних персонажів, яскравою метафоричністю, в якій помітне навантаження падає на символічну образність. Композиційним центром майже всіх новел, крім «Чайки», є образ оповідача — молодого інтелігента, що брав участь у революційних подіях, і тепер, згадуючи їх, зіставляє колишнє з сучасним. 
Як уже згадувалося, новелу «Чайка», на відміну від інших творів, виконано в манері об'єктивно-епічної розповіді. Та від цього емоційність звучання твору не ослабла, ліризм так і пульсує в підтексті. Цього новеліст досягнув завдяки майстерному використанню прийому так званої невласне прямої мови, коли авторська розповідь непомітно переходить у внутрішню мову героїні. Лірична схвильованість розповіді забезпечується також насиченням її фольклорно-поетичними інтонаціями, відповідно забарвленими тропами та синтаксичною організацією мови, що виявилася у широкому вживанні уривчастих речень.
Образ матері-чайки, сини якої мужньо стали на шлях боротьби за волю і випили повну чашу тернистої долі борців,— одне з найвищих досягнень таланту Васильчен-ка. Це живий, повнокровний образ української жінки початку нашого бурхливого віку. Це образ селянки — людяної і простої, стійкої у найскладніших випробуваннях, наполегливої у відстоюванні правди своїх дітей. У страдницькій долі матері відчувається відсвіт доль тисяч наших жінок, відбитих народною поезією. У долі героїні Васильченка — і відсвіт долі українки-чайки, опоетизованої ще Іваном Мазепою. 
З надзвичайною мужністю несе Ковалиха у серці болі дітей. Навіть у страшному горі, коли трьох її синів схопили жандарми, мати дає пораду дочці-нещасливиці, яка щодня карається у багацькій сім'ї: «Кидай його, дочко, хай він горить із своїм добром. Кидай, бо пустить твій вік намарне... На те не вважай — бери дітей з собою. Якось будемо жити». 
На матір падає удар за ударом. Усю ніч просиділа вона над свіжою могилою закатованого жандармами Андрійка, «при зорях розмовляючи з сином». Гірко виплакалась під тюремними мурами, так і не побачивши Петра, вже засланого в сибірський Нарим. Зазнала наруги охоронців імперії під стінами іншої в'язниці, де страждав за ґратами третій син Максим. 
Трагедійно виписаний образ матері — свідчення високої художньої майстерності Васильченка. Вже перші фрази новели надають розповіді відповідного емоційного забарвлення, вводять читача у світ почуттів, переживань, роздумів героїні: «По садах вітри гасають, а над садамл зоріє небо осіннє. Маленьку хату оступили кругом високі ясени. З ясенів спадає сухий лист на трухлу солому, падає додолу на зів'ялі півники». 
Смутні пейзажні мотиви імпонують настроєві самітньої старої жінки, яка залишилася одна-однісінька в хатині. Довелося доживати вік без синів-соколів, думати щоденні гіркі думи тільки в товаристві «невеселого селюка в шапці», що поглядав на неї із заквітчаного чорнобривцями та оповитого рушником портрета. 
Шевченків портрет, Шевченкове слово, власне Шевченків образ посідають важливе місце в поетиці новели, в її композиційній структурі, в створенні образу героїні. Весь твір пройнятий гнівом геніального поета-борця, його протестом проти насильства над людиною, його впевненістю у торжестві правди, в перемозі народу над ворогом. Відсвіт Шевченкового неспокою забарвлює образ матері новими відтінками, дає змогу глибше проникнути в її світ. 
Згадуються Ковалисі пережиті події, минулі дні. У тому щоденному добуванні хліба, у сподіваннях на кращу долю свою й дітей пролетіло життя матері. У тривогах, які судилися їй на старість, ніколи не забуваються короткочасні щасливі години зустрічі з синами, коли були вони ще на волі. А тепер — тільки пекучі болі за їхні тернисті шляхи. У спогадах оживають радісні дні, коли хата повнилася веселим гомоном дітей, їхніми світлими сподіваннями. Саме тоді впевненість юнаків у неминучості торжества справедливості заполонила й матір. 
Новела пройнята щирими, схвильованими інтонаціями. Доречно пригадати епізод, де йдеться про ув'язнених борців. Тюремні камери забиті так, що немає де присісти, але з-за ґрат вириваються «гомін, співи — ніби на свято зібрались». Нестримним гнівом, бурею голосів обізвалася тюрма, коли жандарм перепинив «кулачищем» дорогу старенькій, яка кинулась на голос сина: «Шкура! Гадюка! Буде правда на вас, на катів, буде суд!» 
Ліричні інтонації наявні і в самій авторській розповіді: «Побачила, схопилась, біжить до стіни. Плутається з саквами, руки вгору підіймає, як крила, мов до ґрат летіть зривається... Стала, благає, кланяється, руку до серця кладе». 
Фольклорна образність визначає стиль новели. Вона виявляється у щедрому використанні характерних тропів «три сини, як соколи», «накрякав старий ворон», «полетіла, як чайка», «чужа чужина»), специфічних фігуральних засобів («Як були маленькі — голова в матері боліла: в того чобіт немає, в другого — свитини, третьому на книжку немає де взяти... Попідростали — заболіло серце, треба їм раду давати, а яку?»). Фольклорна поетика надає розповіді щирості й задушевності. 
Високий гуманістичний пафос твору несе на собі відблиск визвольних змагань народу, наснажується їхнім духом. Віра в перемогу над поневолювачами підсилюється Щевченковим словом. Бунтівливі заклики поета, вичитані хлопцями з улюбленої книжки, підтримують матір в її самотині. Старенька розмовляє з поетом, сповідує йому свої думи і сподівання. «Мовчить, невеселий, мов із заліза кований, не гляне, бровою не поведе — твердий як криця. Тільки з думного чола, як огнем пашить, та ще причувається: ніби потаємки гуде в старій хатині бунтар — золотий дзвін: 
                                                    І буде правда на землі!.. 
                                                    Повинна буть, бо сонце стане 
                                                    І оскверненну землю спалить... 
Васильченко вбачав у визвольному русі народу не тільки повалення гнобительської системи, а й водночас будівничий, творчий процес закладання основ нового світу. Образом Шевченка він вказував і на національно-визвольну боротьбу українців, хоч в умовах 20-х років, коли національний рух осуджувався компартійними верхами, про це можна було говорити дуже обережно. Все ж світлий історичний оптимізм характеризує і цю новелу, і всі інші твори про прагнення народу до свободи, до визволення. 

                                                            ДИТИНСТВО І ШКОЛА 

Хоч Васильченко писав, як правило, для дорослих, його твори, потрапляючи в коло юних, ставали здобутками дитячої літератури. У його спадщині чимало справжніх перлин про долю сільської дитини, її шкільне навчання. Теплота в окресленні дитини, увага до її внутрішнього світу, наснаження розповіді й описів світлими гумористичними інтонаціями — такі характерні прикмети оповідань на цю тему. 
Вперше до образу сільського хлопчика-школяра Васильченко звернувся в оповіданні «Роман» (1910). Композиційно твір складається з шести епізодів, в яких розкривається та чи інша риса характеру семирічного Романа. З симпатією змальовується цей енергійний, непосидючий хлопець, який не знає «поважної ходи», біжить «з підскоком», а коли сідає відпочити, то на паркані чи на гілляці. Ще не будучи школярем, він під шкільним вікном навчився грамоти і не раз підправляв учнів, які помилялися, про щось розказуючи. 
Серцевиною твору є показ ставлення Романа до школи. Ставши з осені учнем, він несподівано відчув безпорадність в оволодінні шкільною «премудрістю». Справа не в дрібному особистому конфлікті між учителькою й першокласником, який не може вимовити злощасне слово «перепелята», а в глибокому антагонізмі між русифікаторською політикою уряду й природним потягом дитини навчатися рідною мовою. 
Оповідання «Циганка» (1911) знайомить нас з буднями учнів середніх класів сільської школи. Навчання в школі, прогулянки до осіннього гаю, веселий гамір на ковзанці чи засніженій гірці, виконання домашніх завдань, спільне життя хлопців на приватній квартирі — ці епізоди виписані з тонкою спостережливістю. Письменник уміє помітити і' передати ті деталі в поведінці школярів, риси їх характеру, які вказують на їхні вікові, індивідуальні особливості. 
Твір викликає інтерес показом духовного змужніння учнів: воно відбувається під впливом різних факторів упродовж тривалого часу. Деякі з них, скажімо, схвильоване читання Шевченкової поеми, відтворені надзвичайно переконливо. До речі, Васильченко був одним з небагатьох письменників, які показали потяг українських дітей до слова геніального поета, яке в імперії не допускалося до школи, але до якого школярі знаходили шляхи. Не дивно, що вчорашні бешкетники, закінчуючи школу, з хвилюванням думають, як зустріне їх доросле життя. 
Важливо, що письменник помітив і те, що молодь не стояла осторонь подій визвольного руху. Ось теплого літнього вечора на березі озера випускники прощаються з дитинством і отроцтвом, з шкільним минулим. Плине уривчаста, бентежна розмова про пережите, передумане, бачене, чуте. І тут звучать Грицькові слова про заарештованого студента, який «правди все шукав». Тихо-тихо запитує Яків: «Яка ж то правда?». 
Заключний — перед епілогом — авторський акорд розкриває тривожні роздуми юнаків: «Очі горіли у їх, уші палахкотіли. Новий чарівний світ, світ героїв, страждання за ідею, за правду починав розкриватися перед їхніми очима й вабив своєю могутньою красою... А в грудях тремтіло і замирало бажання сміливо вступити у той жагучий і страшний, і непереможно привабливий, прекрасний світ». 
До творів про дитинство можна віднести і повість «В бур'янах» — першу частину задуманого, але незавершеного твору в п'яти частинах про Шевченка. Безприкладний громадянський подвиг геніального поета, його полум'яна творчість наснажували Васильченка протягом усього свідомого життя. «Якось прохали мене написати маленький доклад на Шевченкові дні, тему радили взяти узеньку — Шевченків словник абощо... Звечора роблю собі свято — беру «Кобзаря», розгортаю... Не написав я того докладу ні одного рядка, хоч просидів допізна. Не туди повів він мене, не на ті погнав думки,— погнав могучим вітром, противитись йому було трудно, і не хотів противитись. І це не перший раз бувало — візьмеш книжку, якусь справку навести, знайти потрібний вірш, почнеш читати — вхопить жива хвиля і понесе». 
Йдеться у повісті, написаній наприкінці 20-х років, про дитинство Тараса. Відомі факти у Васильченка отеплені щирим громадянським почуттям, заповнені живим образним змістом, перейняті духом історії. Повістяр поклав в основу твору концепцію духовного зростання людини, формування таланту митця, зіткнення обдарованої юної особистості з ворожим соціальним середовищем. Перемагає міцна внутрішня сила кріпацького сина, в цьому — вражаюча перспективна духовність образу, створеного письменником. 

                                                                   БАГАТОГРАННІСТЬ ТАЛАНТУ 

Ми згадали тільки деякі прозові твори Васильченка, написав же він десятки оповідань, залишив низку драматичних творів, кіносценаріїв, інсценізацій, нарисів, публіцистичних статей, літературних і театральних рецензій. І в кожному жанрі яскраво виявляється неповторність його письма. 
Так, у драматургії Васильченко показав свою майстерність в опрацюванні фольклорних мотивів та образів. В одноактівці «На перші гулі» вражає лірично-гумористичне осмислення фольклорно-етнографічного матеріалу. Водевіль по вінця сповнений невимушених комедійних ситуацій, іскрометних жартів, дотепів, чарівних народних пісень, прислів'їв, примовок. Стосунки між Оленкою, яка виривається на свої «перші гулі», і Тимошем, між парубком і батьками дівчини розкриваються на тлі молодечого гомону, дівочих переспівів, парубоцьких вигуків, які колоритно передають дозвілля в старому селі. 
Драматург і театрознавець Яків Мамонтов тонко спостеріг, що другий план Васильченкових п'єс, який так зближує їх з творами Антона Чехова цього жанру, та й західноєвропейських авторів «драм настроїв» (Генрік Ібсен, Моріс Метерлінк, Гергарт Гауптман), «завжди набуває музичного характеру, з яскравим національним колоритом». 
Завдяки прекрасним сценічним якостям п'єса «На перші гулі» ввійшла до репертуару аматорських гуртків і професійних  труп.   Вона  з  успіхом  ставилася  у  театрі Миколи Садовського в Києві, до неї зверталися аматори в різних регіонах України та за її межами — на Кубані, в Поволжі, Закавказзі, Сибіру, Казахстані, на Далекому Сході, навіть у Канаді, де компактно проживали українці. 
Героями ліричної комедії «Не співайте, півні, не вменшайте ночі» (1917) також виступають сільські юнаки і дівчата, проте між ними й Оленкою та Тимошем відчутна значна відмінність. Пріся, Горпина, Настя, Максим, Кость належать до тієї групи сільської молоді, якій пощастило вчитися у міських школах, їхній високий інтелектуально-освітній рівень, їхня обізнаність з художньою літературою відчуваються у розмовах, згадках. Правда, дівчата й хлопці ще міцно пов'язані з селом, перебувають у полоні поетичних народних звичаїв і обрядів. Повінь ліричних почуттів, жарти і дотепи визначають суть цієї світлої комедії. 
Дія п'єси відбувається літньої ночі, коли перед від'їздом з села друзі зібралися разом на вулиці. їхні спогади, пісні, жарти перериваються співом півнів: три картини твору так і названо — «Перші півні», «Другі півні», «Треті півні». Юним не хочеться прощатися, їм так шкода цієї неповторної місячної ночі, яку невблаганно скорочують своїм співом півні. Майстерність компонування сцен — одна з характерних особливостей комедії. 
Васильченко залишив аж три п'єси про Устима Кар-мелюка — чотириактну, одноактну і триактну редакції драми, в яких розкривається образ народного заступника, показаного в різних ситуаціях. Та завжди Кармелюк вражає щедротами своєї душі, незламністю, самовладанням, витримкою. Кармелюк — це уособлення народного гніву, це символ боротьби за правду. 
Яку б тему не порушував письменник, всюди відчувається гуманістичний пафос: твори різних жанрів наснажені світлом любові до людини. На долю його героїв випадало всього — і доброго, і гіркого, але вони ніколи не втрачають високих якостей своєї душі, бережно несуть у душі все те найкраще, що виробив народ упродовж тисячоліть. 
Впадає в око свіжа асоціативність художнього мислення письменника, барвиста, мелодійна, часто ритмічно організована мова творів, що ще більше посилює поетичність розповіді. Семантично вагоме слово, пластичність образів, романтичний пафос, ритмічність, музикальність художньої фрази надають неповторності індивідуальному стилю Васильченка. Це ті духовні цінності, які витримують випробування часу.
 
'                                                                       Запитання і завдання
''Прокоментуйте характеристику Васильченка, дану Олесем Гонча-ром: «Професійний педагог, патріот і гуманіст, Степан Васильченко може бути уособленням того, що ми вкладаємо в поняття народний учитель».
Простудіюйте статтю Микити Шумила «Любий мій ворожбит...» Чому так назвав Васильченка його пізніший сучасник, що вкладає літературознавець у таке визначення? Відповідаючи, використовуйте уривки з творів Васильченка.
Складіть хронологічну таблицю життєвого і творчого шляху письменника, визначте в ній тематику й проблематику творів Васильченка, які ви прочитали або про них дізналися з праць дослідників.
Чому оповідання Васильченка на тему вчительства дослідники вважають одним з найкращих надбань нашої літератури? Зіставте ці твори з тематично близькими оповіданнями інших українських прозаїків, Що єднає їх, у чому виявляються відмінності при зображенні життя і праці вчителів?
У чому полягає новаторство Васильченка при художній реалізації традиційної для української прози селянської теми? Доведіть правильність цієї думки, зіставивши твори Васильченка про село з аналогічними творами Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Бориса Грінченка.
Схарактеризуйте образ матері з новели «Чайка».
Як розкривається світ школяра у творах Васильченка?
Якими гранями свого таланту вас привабив Васильченко? Відповідаючи, оперуйте текстовим матеріалом.
З'ясуйте місце творчості Васильченка в історії літератури. 

                                                                  Список рекомендованої літератури 

1. Гончар О, Учитель з Ічні// Гончар 0. Письменницькі роздуми.— К., 1980.
2. Деркач Б. Співець трудового народу // Васильченко С. Вибр. твори.— К., 1978,
3. Костюченко В. Степан Васильченко: Літ. портрет,— К., 1965,
4. Майстер прози поетичної: Степан Васильченко. Збірник.— К., 1988,
5. Непорожній О,, Олійник В. З глибин життя // Васильченко С. Твори.— К., 1979.
6. Нестер 3. Гумор і сатира в творчості С. Васильченка.— К., 1962.
7. Шумило М. Любий мій ворожбит,.,// Шумило М. Голубий зеніт. — К., 1983.
8. Шумило Н. Проза Степана Васильченка: Питання поетики.— К= 1986.
 

 Українська література 10 клас, Петро Хропко
 
_{Українська література для 10 класу, підручники та книги з української літератури літератури скачати, бібліотека онлайн} 

 

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення


 
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам. 
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.

Источник — «http://edufuture.biz/index.php?title=%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%9E%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4_%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96»
@@ Строка 1: / Строка 1: @@
 <metakeywords>Гіпермаркет Знань - перший в світі!, Гіпермаркет Знань, Українська література 10 клас, клас, урок, на Тему, Тема, Степан Васильченко, Огляд життя, творчості</metakeywords>
-'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українська література 10 клас|Українська література 10 клас]]&gt;&gt;Степан Васильченко. Огляд життя і творчості. '''
+'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українська література 10 клас|Українська література 10 клас]]&gt;&gt;Українська література: Степан Васильченко. Огляд життя і творчості. '''
 <br>
 <br><br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО (1879 — 1932)'''
+<br>
+<br>
+<br>[[Image:26-04-06.jpg]]
+<br>
-<br>'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Життя не жартувало зі мною і'''''
+'''''&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;'''''<i>'''Життя не жартувало зі мною і'''</i>
-'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;[[Image:26-04-06.jpg]]&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''доводилося часом про літературні '''</i>
+'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''доводилося часом про &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;літературні'''</i>
-'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''справи забувати. А там — тільки'''</i>
+'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''справи забувати. А там тільки'''</i>
-'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''хвилина супокою, вже й тягнеш як не'''</i>
+'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''хвилина супокою, вже тягнеш &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;як не'''</i>'''''&nbsp;'''''<i>'''щоденник, то зшиток із &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;творами.<br>'''</i>'''''&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;'''''<i>'''Степан Васильченко'''</i>
-'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;'''''<i>'''щоденник, то зшиток із творами.<br>'''</i>'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;'''''<i>'''Степан Васильченко'''</i>
+'''''<br>'''''<i>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''</i>'''''Проза Степана Васильченка'''''
-'''''<br>'''''<i>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''</i>'''''Проза Степана Васильченка'''''
+'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''знаходить шлях до сердець &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; читачів'''</i>
-'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''знаходить шлях до сердець читачів'''</i>
+'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''передовсім тому, що вона &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;правдива й'''</i>
-'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''передовсім тому, що вона правдива й '''</i>
+'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''поетична, зігріта почуттям &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;поваги до'''</i>
-'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''поетична, зігріта почуттям поваги до'''</i>
+'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''людської особистості.<br>'''</i>'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;'''''<i>'''Олесь Гончар'''</i><br>&nbsp;<br>&nbsp; &nbsp; &nbsp;Письменник Микита Шумило звертав увагу на неповторні чари художнього слова, виплеканого Степаном Ва-сильченком, його могутній вплив на читача. З його творів віє і щирим смутком, і світлою радістю. Його слово «то сміхом сипне, то жалю-жалю нагорне, аж у грудях защемить, як од рани». Задумуючись над джерелами зоряної краси, що постає з його новел і повістей, Микита Шумило слушно вказує, що талант Васильченка визрівав «у диво-світі народних пісень та казок, «Кобзаря» Тараса Шевченка, творів Миколи Гоголя». Тому вся творчість Васильченка пройнята ліричною схвильованістю, тому звичайні будні селянського, вчительського, дитячого життя в нього оповиті чарами пісні, казки, легенди.
-'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<i>'''людської особистості.<br>'''</i>'''''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;'''''<i>'''Олесь Гончар'''</i><br>&nbsp;<br>Письменник Микита Шумило звертав увагу на неповторні чари художнього слова, виплеканого Степаном Ва-сильченком, його могутній вплив на читача. З його творів віє і щирим смутком, і світлою радістю. Його слово «то сміхом сипне, то жалю-жалю нагорне, аж у грудях защемить, як од рани». Задумуючись над джерелами зоряної краси, що постає з його новел і повістей, Микита Шумило слушно вказує, що талант Васильченка визрівав «у диво-світі народних пісень та казок, «Кобзаря» Тараса Шевченка, творів Миколи Гоголя». Тому вся творчість Васильченка пройнята ліричною схвильованістю, тому звичайні будні селянського, вчительського, дитячого життя в нього оповиті чарами пісні, казки, легенди.
+<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Виходець з гущі народу'''
-<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ВИХОДЕЦЬ З ГУЩІ НАРОДУ'''
+<br>&nbsp; &nbsp; &nbsp;Степан Васильович Панасенко народився 8 січня 1879 р. в м. Ічня на Чернігівщині в сім'ї шевця. Батько з синами взимку займалися ремеслом, обслуговуючи головним чином селян навколишніх сіл і хуторів. А влітку всією родиною йшли на заробітки до поміщицької економії.
-<br>Степан Васильович Панасенко народився 8 січня 1879 р. в м. Ічня на Чернігівщині в сім'ї шевця. Батько з синами взимку займалися ремеслом, обслуговуючи головним чином селян навколишніх сіл і хуторів. А влітку всією родиною йшли на заробітки до поміщицької економії.
+Батько любив книжку, поважав у людях освіту, заохочував до знань дітей. Під час роботи в довгі зимові вечори у хаті читали вголос книжки, співали народних пісень. Така атмосфера повсякденної праці, шанування народних звичаїв, у якій зростав Степан, прищепила хлопцеві добрі естетичні смаки, визначила подальші шляхи в житті.
-Батько любив книжку, поважав у людях освіту, заохочував до знань дітей. Під час роботи в довгі зимові вечори у хаті читали вголос книжки, співали народних пісень. Така атмосфера повсякденної праці, шанування народних звичаїв, у якій зростав Степан, прищепила хлопцеві добрі естетичні смаки, визначила подальші шляхи в житті.
+Дитинство минуло на лоні чарівної [[Тема 6. Природа навколо нас. У природі все пов’язане.|'''природи''']] рідної Ічні. Пізніше письменник добрим словом згадував стару батькову хату, над якою шуміли верховіттям ясени, клен, горобина. Літніми днями хлопець пропадав то на луках та в гаях, то на березі ставка. «Забуваєш, було, що є в тебе якась там хата. Мати казала: влітку зовсім діти дичавіють — треба якоїсь принади, щоб залучити їх до хати. В цей час виховання ішло «самопас» — під єдиним доглядом жаркого сонця».
-Дитинство минуло на лоні чарівної природи рідної Ічні. Пізніше письменник добрим словом згадував стару батькову хату, над якою шуміли верховіттям ясени, клен, горобина. Літніми днями хлопець пропадав то на луках та в гаях, то на березі ставка. «Забуваєш, було, що є в тебе якась там хата. Мати казала: влітку зовсім діти дичавіють — треба якоїсь принади, щоб залучити їх до хати. В цей час виховання ішло «самопас» — під єдиним доглядом жаркого сонця».
+Поетичні враження дитинства, ПІевченкове слово, почуте змалку, рідна мова назавжди увійшли в серце Степана, вплинули в майбутньому і на формування творчої особистості, були джерелом натхнення і багатим арсеналом у творчості письменника. Цим процесам сприяла й освіта, незважаючи на її казенний характер. Після місцевої п'ятирічної школи Степан Панасенко як її стипендіат упродовж двох років займається самоосвітою для підготовки в учительську семінарію. Саме в цей час він перечитав усе краще з всесвітньої літератури, ґрунтовно простудіював книжки з природознавства, всесвітньої історії.
-Поетичні враження дитинства, ПІевченкове слово, почуте змалку, рідна мова назавжди увійшли в серце Степана, вплинули в майбутньому і на формування творчої особистості, були джерелом натхнення і багатим арсеналом у творчості письменника. Цим процесам сприяла й освіта, незважаючи на її казенний характер. Після місцевої п'ятирічної школи Степан Панасенко як її стипендіат упродовж двох років займається самоосвітою для підготовки в учительську семінарію. Саме в цей час він перечитав усе краще з всесвітньої літератури, ґрунтовно простудіював книжки з природознавства, всесвітньої історії.
+&nbsp; &nbsp; &nbsp;Назавжди запам'ятався хлопцеві прощальний вечір, коли батьки випроводжали його до Коростишівської семінарії на Житомирщині, нагадували не забувати, «з якого коліна вийшов». Тоді підліток поклявся вірно служити трудівникам, котрі своєю працею допомагали йому пізнати інший світ: «Між моїм родом — батьками, дідами, самими далекими пращурами — я перший іду до культури, до світла, перший пробиваю ту стіну, що стоїть нам на шляху до того чарівного, такого принадного і такого малодосяжного до нас, бідних селян, іншого світу».
-Назавжди запам'ятався хлопцеві прощальний вечір, коли батьки випроводжали його до Коростишівської семінарії на Житомирщині, нагадували не забувати, «з якого коліна вийшов». Тоді підліток поклявся вірно служити трудівникам, котрі своєю працею допомагали йому пізнати інший світ: «Між моїм родом — батьками, дідами, самими далекими пращурами — я перший іду до культури, до світла, перший пробиваю ту стіну, що стоїть нам на шляху до того чарівного, такого принадного і такого малодосяжного до нас, бідних селян, іншого світу».
+Про цю клятву пам'ятав упродовж всіх трьох років навчання в семінарії, пам'ятав і тоді, коли почалося з 1898 р. «летюче, невпокійне вчителювання». Чотири роки працював Панасенко в школі села Потоки поблизу Миро-нівки на Київщині, де навчав не тільки дітей, а й їхніх [[Батьки і діти.|'''батьків''']], організував аматорський театральний гурток. А потім його переводили в школи міста Богуслава та села Карапиші на Київщині, в задніпровські села Велика Бу-ромка та Драбів тодішньої Полтавської губернії (тепер Черкащина). Молодого вчителя звільняли з посади, переводили з місця на місце не тому, що не справлявся з своїми обов'язками, а через те, що говорив начальству правду у вічі, не схилявся перед сільськими властями, не мирився з несправедливостями.
-Про цю клятву пам'ятав упродовж всіх трьох років навчання в семінарії, пам'ятав і тоді, коли почалося з 1898 р. «летюче, невпокійне вчителювання». Чотири роки працював Панасенко в школі села Потоки поблизу Миро-нівки на Київщині, де навчав не тільки дітей, а й їхніх батьків, організував аматорський театральний гурток. А потім його переводили в школи міста Богуслава та села Карапиші на Київщині, в задніпровські села Велика Бу-ромка та Драбів тодішньої Полтавської губернії (тепер Черкащина). Молодого вчителя звільняли з посади, переводили з місця на місце не тому, що не справлявся з своїми обов'язками, а через те, що говорив начальству правду у вічі, не схилявся перед сільськими властями, не мирився з несправедливостями.
+Не було з ким поділитися своїми болями, і молодий учитель звіряв бентежні роздуми паперові. Зачинившись у маленькій кімнатці при школі, яка служила йому за помешкання, він довгими осінніми та зимовими вечорами просиджував над щоденником, писав кореспонденції до газет, потай від усіх віршував. Так з'явилася поема «Розбита бандура» про тяжку долю селян-переселенців, які залишали від безземелля рідну Україну й їхали за «щастям» у Сибір та на береги Амуру. На жаль, свого часу поема не побачила світ і була загублена. Зате в 1903 р. на сторінках «Киевской газети» з'явилося російськомовне оповідання «Не устоял», в якому вперше було порушено тему тяжкої долі народного вчителя.
-Не було з ким поділитися своїми болями, і молодий учитель звіряв бентежні роздуми паперові. Зачинившись у маленькій кімнатці при школі, яка служила йому за помешкання, він довгими осінніми та зимовими вечорами просиджував над щоденником, писав кореспонденції до газет, потай від усіх віршував. Так з'явилася поема «Розбита бандура» про тяжку долю селян-переселенців, які залишали від безземелля рідну Україну й їхали за «щастям» у Сибір та на береги Амуру. На жаль, свого часу поема не побачила світ і була загублена. Зате в 1903 р. на сторінках «Киевской газети» з'явилося російськомовне оповідання «Не устоял», в якому вперше було порушено тему тяжкої долі народного вчителя.
+&nbsp; &nbsp; &nbsp;Зацькований інспекторами, сільськими «начальниками», реакційними попами, зневірившись у можливості щось переінакшити в житті селянства шкільною працею чи скромною громадсько-культурною діяльністю, а також бажаючи підвищити освіту, Панасенко у 1904 р. вступає до Глухівського вчительського інституту. Це були часи наростання визвольних змагань народу, і студент Панасенко організовує політичний страйк в інституті, виступає з петиціями демократизації навчання у вищій школі.
-Зацькований інспекторами, сільськими «начальниками», реакційними попами, зневірившись у можливості щось переінакшити в житті селянства шкільною працею чи скромною громадсько-культурною діяльністю, а також бажаючи підвищити освіту, Панасенко у 1904 р. вступає до Глухівського вчительського інституту. Це були часи наростання визвольних змагань народу, і студент Панасенко організовує політичний страйк в інституті, виступає з петиціями демократизації навчання у вищій школі.
+Незабутніми для юнака були жовтневі події 1905 р. в Глухові: вулицями міста йшли маніфестанти, над ними гримів спів «Марсельєзи», у гнітючих стінах інституту теж залунали революційні пісні, студенти стали домагатися своїх прав. Вчувалося, як згадував пізніше Панасенко, ніби прилюдно, прямо на вулиці «рвалися й падали на землю кайдани». Правда, в провінційному місті все дуже швидко придушили захисники старого світу, і Панасенко залишає інститут, їде на Донбас, де сподівався бачити стійкішу боротьбу проти царизму.
-Незабутніми для юнака були жовтневі події 1905 р. в Глухові: вулицями міста йшли маніфестанти, над ними гримів спів «Марсельєзи», у гнітючих стінах інституту теж залунали революційні пісні, студенти стали домагатися своїх прав. Вчувалося, як згадував пізніше Панасенко, ніби прилюдно, прямо на вулиці «рвалися й падали на землю кайдани». Правда, в провінційному місті все дуже швидко придушили захисники старого світу, і Панасенко залишає інститут, їде на Донбас, де сподівався бачити стійкішу боротьбу проти царизму.
+Панасенко влаштовується вчителем у [[Школа Режим дня Слова – назви предметів Казка Івасик Телесик . Повні уроки|'''школі''']] с. Щерби-нівки Бахмутського повіту на Донеччині. Він підтримує зв'язки з шахтарями, розповсюджує серед них прокламації, нелегальні політичні брошури. Не дивно, що при посиленні репресій його в 1906 р. арештовують і ув'язнюють у Бахмутській тюрмі, де за ґратами й просидів півтора року. Бентежні роздуми тих днів згодом виллються на папір, засвідчивши пристрасне бажання автора взяти участь у будівництві нового життя, покласти «хоч один камінчик, хоч цеглинку... на те нове велике будування».
-Панасенко влаштовується вчителем у школі с. Щерби-нівки Бахмутського повіту на Донеччині. Він підтримує зв'язки з шахтарями, розповсюджує серед них прокламації, нелегальні політичні брошури. Не дивно, що при посиленні репресій його в 1906 р. арештовують і ув'язнюють у Бахмутській тюрмі, де за ґратами й просидів півтора року. Бентежні роздуми тих днів згодом виллються на папір, засвідчивши пристрасне бажання автора взяти участь у будівництві нового життя, покласти «хоч один камінчик, хоч цеглинку... на те нове велике будування».
+Відомо, що знову сподівання не здійснилися. У 1908 р. хворий на тиф Панасенко вийшов з тюрми і, пролежавши кілька тижнів у лікарні, повернувся до Ічні в напіврозвалену хату старенької матері. На прожиття заробляв приватними уроками, весь вільний час віддавав літературній творчості. Під прибраним ім'ям Степан Васильченко в київській газеті «Рада» з'явилися в 1910 р. його оповідання «Мужицька арихметика», «Пацанок», «Вова», «Роман».
-Відомо, що знову сподівання не здійснилися. У 1908 р. хворий на тиф Панасенко вийшов з тюрми і, пролежавши кілька тижнів у лікарні, повернувся до Ічні в напіврозвалену хату старенької матері. На прожиття заробляв приватними уроками, весь вільний час віддавав літературній творчості. Під прибраним ім'ям Степан Васильченко в київській газеті «Рада» з'явилися в 1910 р. його оповідання «Мужицька арихметика», «Пацанок», «Вова», «Роман».
+&nbsp; &nbsp; &nbsp;Редакція газети «Рада», оцінивши літературний талант автора творів, запрошує його на постійну журналістську працю. Так Васильченко з 1910 до 1914 р., аж до закриття газети, завідує в її редакції відділом хроніки і, продовжуючи писати художні твори, публікує їх у «Раді». Звернули на себе увагу його статті на культурно-освітні теми «Народна школа і рідна мова на Україні», «В сучасній школі», де обстоювалися питання необхідності будівництва української школи. У Києві було видано дві збірки прози Васильченка — «Ескізи» (1911) та «Оповідання» (1915), опубліковано п'єси «На перші гулі» (1911), «Зіля королевич» (1913), «Недоросток» (1913), «В холодку» (1914). У театрі Миколи Садовського з успіхом йшла одноактівка «На перші гулі».
-Редакція газети «Рада», оцінивши літературний талант автора творів, запрошує його на постійну журналістську працю. Так Васильченко з 1910 до 1914 р., аж до закриття газети, завідує в її редакції відділом хроніки і, продовжуючи писати художні твори, публікує їх у «Раді». Звернули на себе увагу його статті на культурно-освітні теми «Народна школа і рідна мова на Україні», «В сучасній школі», де обстоювалися питання необхідності будівництва української школи. У Києві було видано дві збірки прози Васильченка — «Ескізи» (1911) та «Оповідання» (1915), опубліковано п'єси «На перші гулі» (1911), «Зіля королевич» (1913), «Недоросток» (1913), «В холодку» (1914). У театрі Миколи Садовського з успіхом йшла одноактівка «На перші гулі».
+Творчу працю письменника перервала світова війна. Майже всі три роки Васильченкові довелося вистраждати на фронті. Цікавим документом того часу є його «Окопний щоденник», в якому відбито жахи кривавої бійні. Тема війни визначила зміст і низки оповідань — «Чорні маки», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Русин», позначених звертанням автора до прийомів символістської поетики. Як не дивно, але в роки війни Васильченко написав і світлий драматичний етюд «Не співайте, півні, не вменшайте ночі».
-Творчу працю письменника перервала світова війна. Майже всі три роки Васильченкові довелося вистраждати на фронті. Цікавим документом того часу є його «Окопний щоденник», в якому відбито жахи кривавої бійні. Тема війни визначила зміст і низки оповідань — «Чорні маки», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Русин», позначених звертанням автора до прийомів символістської поетики. Як не дивно, але в роки війни Васильченко написав і світлий драматичний етюд «Не співайте, півні, не вменшайте ночі».
 Повалення самодержавства, початок української національної революції прискорили повернення Васильченка з фронту. Він бере участь в українських військових з'їздах у Бєлгороді, Одесі, Києві. Відродження української преси сприяє публікуванню творів письменника, їх оцінці критикою. Живе він то в Києві, то в сестри у Фастові. Влітку 1920 р. Васильченко як кореспондент разом з колективом музичної капели «Думка» подорожував Лівобережною Україною.
 онцерти відбулися в Лубнах, Ромодані, Кибенцях, Миргороді, Полтаві, Харкові, Кобеляках, Кременчуці, Ло-хвиці, Ромні. У щоденнику «З піснею крізь вогонь і води» письменник зафіксував враження від цієї поїздки впродовж півтора місяця, підкреслюючи нестримний потяг простих людей до рідної культури, інтерес до народної пісні.
-У 1920 р. Васильченко знову повертається до педагогічної праці. Якийсь час він виконує обов'язки завідувача одного з київських дитбудинків, а потім до 1928 р. працює вчителем української мови та літератури в школі, де керує драмгуртком, пише для нього дитячі п'єси («Свекор», «Минають дні», «Кобзар» у селянській хаті»), інсценізує твори Тараса Шевченка («Іван Гус»), Івана Франка («До світла»). Організовує для учнів екскурсії до навколишніх сіл.
-У ці роки письменник реалізовує задуми, які хвилювали ще до війни, зокрема закінчує цикл новел про події революції 1905 — 1907 рр= («Осінні новели»), пише низку творів про шкільне життя 20-х років та першу частину повісті «В бур'янах». Записи у щоденнику свідчать, що письменник наполегливо шукав нових форм художнього письма, зокрема творчого продовження досвіду Антона Чехова, Василя Стефаника.
+У 1920 р. Васильченко знову повертається до педагогічної праці. Якийсь час він виконує обов'язки завідувача одного з київських дитбудинків, а потім до 1928 р. працює вчителем української мови та [[Українська література 10 клас|'''літератури''']] в школі, де керує драмгуртком, пише для нього дитячі п'єси («Свекор», «Минають дні», «Кобзар» у селянській хаті»), інсценізує твори Тараса Шевченка («Іван Гус»), Івана Франка («До світла»). Організовує для учнів екскурсії до навколишніх сіл.
-березня 1929 р. київська громадськість відзначила 50-річний ювілей Ваеильченка. Письменник шкодував, що не міг за станом здоров'я побути на святі: «Там я зустрівся б з моїм читачем лицем до лиця,— згадував він пізніше.— Виключна була аудиторія, виключно панували там інтимність і щирість у настрої, виключні, не стереотипні привітання, живі, гарячі. Більшість їх було писаних. Я читав їх після. Ціла злива. Одно другого тепліше, як читав — мов стояв під гарячим душем».<br>В останні роки письменник усе частіше скаржився на хворобу. Виїжджав на лікування й до Кисловодська, але недуга не відступала. Помер Васильченко 11 серпня 1932 р. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
+У ці роки письменник реалізовує задуми, які хвилювали ще до війни, зокрема закінчує цикл новел про події революції 1905 — 1907 рр= («Осінні новели»), пише низку творів про шкільне життя 20-х років та першу частину повісті «В бур'янах». Записи у щоденнику свідчать, що письменник наполегливо шукав нових форм художнього письма, зокрема творчого продовження досвіду Антона Чехова, Василя Стефаника.
-<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ ПРОЗИ ЖИТТЯ І ПРАЦЯ НАРОДНОГО ВЧИТЕЛЯ'''
+березня 1929 р. київська громадськість відзначила 50-річний ювілей Ваеильченка. Письменник шкодував, що не міг за станом здоров'я побути на святі: «Там я зустрівся б з моїм читачем лицем до лиця,— згадував він пізніше.— Виключна була аудиторія, виключно панували там інтимність і щирість у настрої, виключні, не стереотипні привітання, живі, гарячі. Більшість їх було писаних. Я читав їх після. Ціла злива. Одно другого тепліше, як читав — мов стояв під гарячим душем».<br>В останні роки письменник усе частіше скаржився на хворобу. Виїжджав на лікування й до Кисловодська, але недуга не відступала. Помер Васильченко 11 серпня 1932 р. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
-<br>Бажання писати у Васильченка виявилося дуже рано, і найпершими спробами на літературній ниві стали його щоденники. Зокрема, «Записки вчителя» (1898 — 1905) є не тільки свідченням потягу до творчості, а й цікавим документом для розуміння джерел її тематики. Тут у нарисовій, щоденниковій формі, з документальною вірогідністю зафіксовані конкретні спостереження, роздуми, узагальнення автора над долею сільського вчительства, відбито характерні факти особистого життя» Матеріал щоденника став основою для багатьох пізніших оповідань на вчительську тему, опублікованих у 1910 — 1911 рр. у газеті «Рада» та київському педагогічному журналі «Світло».
+<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ ПРОЗИ ЖИТТЯ І ПРАЦЯ НАРОДНОГО ВЧИТЕЛЯ'''
-Хоч про вчителя в нас уже писали Олександр Конись-кий і Борис Грінченко, які створили образ сумлінного сільського інтелігента, хоч Іван Франко залишив драму «Учитель», де показав нестерпність праці освітянина, залежного від сільських «п'явок», проте Васильченко все ж найглибше опрацював цю тему. Вчитель за фахом і покликанням, він, як ніхто, знав умови нестерпної праці народних інтелігентів, на собі постійно відчував злигодні їх невлаштованого побуту. «Одного разу після сумних іменин в одного вчителя,— зізнавався Васильченко,— пам'ятаю, мені майже фізично стало в тих умовах важко дихати: п'янство, темнота, доноси. Хотілось закричати так, щоб почули всі народні вчителі».
+<br>Бажання писати у Васильченка виявилося дуже рано, і найпершими спробами на літературній ниві стали його щоденники. Зокрема, «Записки вчителя» (1898 — 1905) є не тільки свідченням потягу до творчості, а й цікавим документом для розуміння джерел її тематики. Тут у нарисовій, щоденниковій формі, з документальною вірогідністю зафіксовані конкретні спостереження, роздуми, узагальнення автора над долею сільського вчительства, відбито характерні факти особистого життя» Матеріал щоденника став основою для багатьох пізніших оповідань на вчительську тему, опублікованих у 1910 — 1911 рр. у газеті «Рада» та київському педагогічному журналі «Світло».
-Так стали з'являтися його оповідання «Вова», «З самого початку», «Гріх», в яких розповідалося про молодих учителів, кинутих напризволяще в глухі села, де тільки животіли початкові школи. Ми відчуваємо нервове напруження героїв, які не можуть змиритися з втручанням властей у шкільні справи, з сваволею «попечителів».
+Хоч про вчителя в нас уже писали Олександр Конись-кий і Борис Грінченко, які створили образ сумлінного сільського інтелігента, хоч Іван Франко залишив драму «Учитель», де показав нестерпність праці освітянина, залежного від сільських «п'явок», проте Васильченко все ж найглибше опрацював цю тему. Вчитель за фахом і покликанням, він, як ніхто, знав умови нестерпної праці народних інтелігентів, на собі постійно відчував злигодні їх невлаштованого побуту. «Одного разу після сумних іменин в одного вчителя,— зізнавався Васильченко,— пам'ятаю, мені майже фізично стало в тих умовах важко дихати: п'янство, темнота, доноси. Хотілось закричати так, щоб почули всі народні вчителі».
-Правда, письменник показує з гумором, що вчорашні вихованці вчительських семінарій не опускали рук, зіткнувшись з непривітною реальністю. Вихідці з селянства, вони ще раніше знали, в які умови потраплять, тому, долаючи труднощі, з запалом бралися до праці. Ось перед нами Яків Малинка («З самого початку») — «гнучкий широкоплечистий хлопець з добродушним, трохи подзю-баним обличчям», од якого «так і несло ще веселою, вахлакуватою бурсою».
+Так стали з'являтися його оповідання «Вова», «З самого початку», «Гріх», в яких розповідалося про молодих учителів, кинутих напризволяще в глухі села, де тільки животіли початкові школи. Ми відчуваємо нервове напруження героїв, які не можуть змиритися з втручанням властей у шкільні справи, з сваволею «попечителів».
-читель завзято заходився коло своєї праці, і вечорами в класі «загули співи», загомоніли під школою дорослі селяни, у хатах з'явилися нові книжки. Та не вдалося Якову пожинати плоди своїх починань, хоч люди й полюбили ініціативного освітянина. У куценьких штанях, позиченому в товариша сюртуці, необізнаний з «панськими» манерами, Яків не сподобався місцевій поміщиці-попечительці, а отже, був вигнаний зі школи.
+Правда, письменник показує з гумором, що вчорашні вихованці вчительських семінарій не опускали рук, зіткнувшись з непривітною реальністю. Вихідці з селянства, вони ще раніше знали, в які умови потраплять, тому, долаючи труднощі, з запалом бралися до [[Робочий час і час відпочинку|'''праці''']]. Ось перед нами Яків Малинка («З самого початку») — «гнучкий широкоплечистий хлопець з добродушним, трохи подзю-баним обличчям», од якого «так і несло ще веселою, вахлакуватою бурсою».
-Колоритний малюнок з учительського життя подано в оповіданні «Вечеря». На Свят-вечір, коли в кожній селянській хаті готують щедру вечерю, коли навіть бідняки хоч на мить забувають про злидні, вчителі Петро Недбай та Петльований, які живуть при школі, свою вечерю влаштовують із знайдених під партами цвілих шматків черствого хліба. А все це від того, що вчителям не видали платні, бо нікому вони у величезній імперії не потрібні. Картина сумної вечері вражає ще гостріше, бо за принципом контрасту подаються спогади вчителів про щасливі дні дитинства,&nbsp; про&nbsp; ті хвилювання й радощі,&nbsp; з якими щороку зустрічали Різдво.
+читель завзято заходився коло своєї праці, і вечорами в класі «загули співи», загомоніли під школою дорослі селяни, у хатах з'явилися нові книжки. Та не вдалося Якову пожинати плоди своїх починань, хоч люди й полюбили ініціативного освітянина. У куценьких штанях, позиченому в товариша сюртуці, необізнаний з «панськими» манерами, Яків не сподобався місцевій поміщиці-попечительці, а отже, був вигнаний зі школи.
-«Обшарпану вчительську долю» показано і в оповіданні «Над Россю». Щирою симпатією оповитий образ старого вчителя Райка. Тридцять вісім років віддав він вихованню селянських дітей. Завжди сумлінно виконував свої обов'язки, душу вкладав в улюблену справу, проте випив не один ківш лиха. До нього постійно чіплялися інспектори та сільські власті. Його вісімнадцять разів переводили з школи в школу, при переїздах втрачалося сяке-таке майно, розхитувалося здоров'я. Клопоти та нестатки ще молодою звели в могилу його дружину, а він сам бідував з маленькими дітьми.
+Колоритний малюнок з учительського життя подано в оповіданні «Вечеря». На Свят-вечір, коли в кожній селянській хаті готують щедру вечерю, коли навіть бідняки хоч на мить забувають про злидні, вчителі Петро Недбай та Петльований, які живуть при школі, свою вечерю влаштовують із знайдених під партами цвілих шматків черствого хліба. А все це від того, що вчителям не видали платні, бо нікому вони у величезній імперії не потрібні. Картина сумної вечері вражає ще гостріше, бо за принципом контрасту подаються спогади вчителів про щасливі дні дитинства,&nbsp; про&nbsp; ті хвилювання й радощі,&nbsp; з якими щороку зустрічали Різдво.
-Щиро, зворушливо, без будь-яких нарікань оповідає Райко про своє невлаштоване життя. Ніби казка чи старовинна дума ллється з вуст старого вчителя — не стільки про себе, як про рідних та близьких, і тільки тихий смуток «огортав його спогади, як відлуння в душі од колишніх гострих та пекучих пригод».
+«Обшарпану вчительську долю» показано і в оповіданні «Над Россю». Щирою симпатією оповитий образ старого вчителя Райка. Тридцять вісім років віддав він вихованню селянських дітей. Завжди сумлінно виконував свої обов'язки, душу вкладав в улюблену справу, проте випив не один ківш лиха. До нього постійно чіплялися інспектори та сільські власті. Його вісімнадцять разів переводили з школи в школу, при переїздах втрачалося сяке-таке майно, розхитувалося здоров'я. Клопоти та нестатки ще молодою звели в могилу його дружину, а він сам бідував з маленькими дітьми.
-Так постає з твору правдивий образ безправного вчителя, який, незважаючи на переслідування, знаходив у собі сили не згинатися перед кривдою. Райко не мирився з беззаконням, протестував проти несправедливості. Захищаючи інтереси селянської громади, він добивався аж до губернатора. Учитель не мовчав при посередникові та приставові, «наробив тарараму», коли «виїздила екзекуція в Григорівну». Та нерівною була боротьба. Щоденні турботи за хліб насущний, безперервні сутички з представниками влади, цькування й переслідування виснажили людину. І постає перед читачем образ доброї, симпатичної людини, яка з неспокоєм думає про старість, що наближається, про небезпеку втратити єдиний засіб до існування.
+Щиро, зворушливо, без будь-яких нарікань оповідає Райко про своє невлаштоване життя. Ніби казка чи старовинна дума ллється з вуст старого вчителя — не стільки про себе, як про рідних та близьких, і тільки тихий смуток «огортав його спогади, як відлуння в душі од колишніх гострих та пекучих пригод».
-Доля Райка ще раз підтверджує висловлений пізніше болісний роздум автора про те, що безправний, нещасний учитель, який змушений «бліднути перед всякими ґудзями та кокардами», який повсякчас відчуває до себе погорду і зневагу, якому немає «просвітлої години у боротьбі з нуждою», небагато може зробити і для себе, і для інших у світі, основаному за законами кривди.<br><br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; РОЗБУРХАНЕ ВИЗВОЛЬНИМИ ЗМАГАННЯМИ СЕЛО'''
+Так постає з твору правдивий образ безправного вчителя, який, незважаючи на переслідування, знаходив у собі сили не згинатися перед кривдою. Райко не мирився з беззаконням, протестував проти несправедливості. Захищаючи інтереси селянської громади, він добивався аж до губернатора. Учитель не мовчав при посередникові та приставові, «наробив тарараму», коли «виїздила екзекуція в Григорівну». Та нерівною була боротьба. Щоденні турботи за хліб насущний, безперервні сутички з представниками влади, цькування й переслідування виснажили людину. І постає перед читачем образ доброї, симпатичної людини, яка з неспокоєм думає про старість, що наближається, про небезпеку втратити єдиний засіб до існування.
-<br>Активний учасник боротьби проти самодержавства, Васильченко бачив, як визвольний рух сприяв формуванню людей нового типу. Про зростання соціальної свідомості селянства йдеться в оповіданні «Мужицька арихмети-ка». Одним з головних питань, висунутих революцією 1905 — 1907 рр., було аграрне, адже селянство, незадо-волене результатами селянської реформи 1861 р,, чекало виправлення «історичної» помилки щодо розподілу землі, яка залишилася в руках дворянства.
+Доля Райка ще раз підтверджує висловлений пізніше болісний роздум автора про те, що безправний, нещасний учитель, який змушений «бліднути перед всякими ґудзями та кокардами», який повсякчас відчуває до себе погорду і зневагу, якому немає «просвітлої години у боротьбі з нуждою», небагато може зробити і для себе, і для інших у світі, основаному за законами кривди.<br><br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; РОЗБУРХАНЕ ВИЗВОЛЬНИМИ ЗМАГАННЯМИ СЕЛО'''
-В оповіданні акцентується на соціальному антагонізмі, який розділяє сільського лихваря і малоземельних бідняків. Непримиренність інтересів власника дев'яноста десятин землі і основної маси села, що крутиться на своїх смужках і не може забезпечити себе навіть хлібом, очевидна. Письменник правдиво передає розбурханість села, зумовлену визвольним рухом в усій країні, адже цей рух живився гаслами і волі, і землі. Звідси готовність селян розподілити землю монопольщика по своїй «мужицькій арихметиці».
+<br>Активний учасник боротьби проти самодержавства, Васильченко бачив, як визвольний рух сприяв формуванню людей нового типу. Про зростання соціальної свідомості селянства йдеться в оповіданні «Мужицька арихмети-ка». Одним з головних питань, висунутих революцією 1905 — 1907 рр., було аграрне, адже селянство, незадо-волене результатами селянської реформи 1861 р,, чекало виправлення «історичної» помилки щодо розподілу землі, яка залишилася в руках дворянства.
-Як бачимо, Васильченко намагається розв'язувати злободенне соціальне питання з демократичних позицій, з позицій інтересів трудівників. Цим його оповідання близьке до творів Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Архипа Тесленка, які також не один раз доводили необхідність справедливого розв'язання аграрної проблеми в імперії.
+В оповіданні акцентується на соціальному антагонізмі, який розділяє сільського лихваря і малоземельних бідняків. Непримиренність інтересів власника дев'яноста десятин землі і основної маси села, що крутиться на своїх смужках і не може забезпечити себе навіть хлібом, очевидна. Письменник правдиво передає розбурханість села, зумовлену визвольним рухом в усій країні, адже цей рух живився гаслами і волі, і землі. Звідси готовність селян розподілити землю монопольщика по своїй «мужицькій арихметиці».
-Викриваючи монопольщика, котрий, як «маленький князьок», вважає себе повноправним господарем усього села, письменник показує, що гнобительська сутність лихваря, як би він її не прикривав, обов'язково виявиться. Мракобіс-реакціонер, вірний охоронець монархізму, лихвар намагається спочатку залякуваннями відбити в Антона охоту до читання, а потім, коли така спроба не вдається, для глуму вручає йому арифметичний задачник. Проте ця книжка дуже сподобалася сільським пролетарям, бо за умовами задач для них поставали щоденні кривди. Від задач селяни легко перейшли до «небезпечних» розмов про наболіле, про те, як покінчити із злиднями, чим страшенно розлютили панка.
+Як бачимо, Васильченко намагається розв'язувати злободенне соціальне питання з демократичних позицій, з позицій інтересів трудівників. Цим його оповідання близьке до творів Михайла Коцюбинського, [[Леся Українка. Життєвий і творчий шлях. Збірка «На крилах пісень». Поеми, їх теми й мотиви|'''Лесі Українки''']], Архипа Тесленка, які також не один раз доводили необхідність справедливого розв'язання аграрної проблеми в імперії.
-Оповідання «Мужицька арихметика»— яскравий зразок нашої сатиричної літератури. Майстерність письменника у сатирично-гумористичному зображенні реальності виявляється у викритті напускної порядності монопольщика, показі його справжнього гнобительського нутра. Василій Іванович спочатку намагається довести селянам, що за задачником тільки «треба вчитися арихметики». Згодом, після дотепних реплік і загального сміху людей, він сердито вириває книжку з рук хурщика й накидається на селян з брутальною лайкою. Переможений, осміяний, а головне — прилюдно викритий — така логічна завершеність у розвінчуванні лихваря.
+Викриваючи монопольщика, котрий, як «маленький князьок», вважає себе повноправним господарем усього села, письменник показує, що гнобительська сутність лихваря, як би він її не прикривав, обов'язково виявиться. Мракобіс-реакціонер, вірний охоронець монархізму, лихвар намагається спочатку залякуваннями відбити в Антона охоту до читання, а потім, коли така спроба не вдається, для глуму вручає йому арифметичний задачник. Проте ця книжка дуже сподобалася сільським пролетарям, бо за умовами задач для них поставали щоденні кривди. Від задач селяни легко перейшли до «небезпечних» розмов про наболіле, про те, як покінчити із злиднями, чим страшенно розлютили панка.
-У «Мужицькій арихметиці» виявився й новий підхід письменника до змалювання селянства. З твору постають образи трудівників, у поведінці й мисленні яких з'явилися нові риси, породжені бурхливим часом. Хурщик Антін, що тягнеться до газет, до таких книжок, де йдеться «про волю та землю»; бородатий дід у білих штанях, який «ілюструє» проблему перевезення ламп аналогічним життєвим випадком про «заробітки» Захаркового парубка; особливо Охрім, який кидає лихвареві грізне застереження,— це люди нового українського села. Таких людей у минулому сторіччі майже не було, а під впливом визвольного руху вони почали з'являтися, і наша література, як засвідчує оповідання Васильченка, помітила і показала їх.
+Оповідання «Мужицька арихметика»— яскравий зразок нашої сатиричної літератури. Майстерність письменника у сатирично-гумористичному зображенні реальності виявляється у викритті напускної порядності монопольщика, показі його справжнього гнобительського нутра. Василій Іванович спочатку намагається довести селянам, що за задачником тільки «треба вчитися арихметики». Згодом, після дотепних реплік і загального сміху людей, він сердито вириває книжку з рук хурщика й накидається на селян з брутальною лайкою. Переможений, осміяний, а головне — прилюдно викритий — така логічна завершеність у розвінчуванні лихваря.
-Справжньою перлиною прози Васильченка є новела «Чайка» (1930, перша редакція під назвою «Мати» була надрукована в 1923). Цей твір входить до циклу «Осінні новели», присвяченого подіям 1905 р. До нього письменник включив новели «Осінній ескіз», «Вітер», «Фіалки», «На калиновім мості», «Лісова новела». Весь він наснажений ліричною схвильованістю, тонким психологізмом у розкритті внутрішнього світу позитивних персонажів, яскравою метафоричністю, в якій помітне навантаження падає на символічну образність. Композиційним центром майже всіх новел, крім «Чайки», є образ оповідача — молодого інтелігента, що брав участь у революційних подіях, і тепер, згадуючи їх, зіставляє колишнє з сучасним.
+У «Мужицькій арихметиці» виявився й новий підхід письменника до змалювання селянства. З твору постають образи трудівників, у поведінці й мисленні яких з'явилися нові риси, породжені бурхливим часом. Хурщик Антін, що тягнеться до газет, до таких книжок, де йдеться «про волю та землю»; бородатий дід у білих штанях, який «ілюструє» проблему перевезення ламп аналогічним життєвим випадком про «заробітки» Захаркового парубка; особливо Охрім, який кидає лихвареві грізне застереження,— це люди нового українського села. Таких людей у минулому сторіччі майже не було, а під впливом визвольного руху вони почали з'являтися, і наша література, як засвідчує оповідання Васильченка, помітила і показала їх.
-Як уже згадувалося, новелу «Чайка», на відміну від інших творів, виконано в манері об'єктивно-епічної розповіді. Та від цього емоційність звучання твору не ослабла, ліризм так і пульсує в підтексті. Цього новеліст досягнув завдяки майстерному використанню прийому так званої невласне прямої мови, коли авторська розповідь непомітно переходить у внутрішню мову героїні. Лірична схвильованість розповіді забезпечується також насиченням її фольклорно-поетичними інтонаціями, відповідно забарвленими тропами та синтаксичною організацією мови, що виявилася у широкому вживанні уривчастих речень.<br>Образ матері-чайки, сини якої мужньо стали на шлях боротьби за волю і випили повну чашу тернистої долі борців,— одне з найвищих досягнень таланту Васильчен-ка. Це живий, повнокровний образ української жінки початку нашого бурхливого віку. Це образ селянки — людяної і простої, стійкої у найскладніших випробуваннях, наполегливої у відстоюванні правди своїх дітей. У страдницькій долі матері відчувається відсвіт доль тисяч наших жінок, відбитих народною поезією. У долі героїні Васильченка — і відсвіт долі українки-чайки, опоетизованої ще Іваном Мазепою.
+Справжньою перлиною прози Васильченка є новела «Чайка» (1930, перша редакція під назвою «Мати» була надрукована в 1923). Цей твір входить до циклу «Осінні новели», присвяченого подіям 1905 р. До нього письменник включив новели «Осінній ескіз», «Вітер», «Фіалки», «На калиновім мості», «Лісова новела». Весь він наснажений ліричною схвильованістю, тонким психологізмом у розкритті внутрішнього світу позитивних персонажів, яскравою метафоричністю, в якій помітне навантаження падає на символічну образність. Композиційним центром майже всіх новел, крім «Чайки», є образ оповідача — молодого інтелігента, що брав участь у революційних подіях, і тепер, згадуючи їх, зіставляє колишнє з сучасним.
-З надзвичайною мужністю несе Ковалиха у серці болі дітей. Навіть у страшному горі, коли трьох її синів схопили жандарми, мати дає пораду дочці-нещасливиці, яка щодня карається у багацькій сім'ї: «Кидай його, дочко, хай він горить із своїм добром. Кидай, бо пустить твій вік намарне... На те не вважай — бери дітей з собою. Якось будемо жити».
+Як уже згадувалося, новелу «Чайка», на відміну від інших творів, виконано в манері об'єктивно-епічної розповіді. Та від цього емоційність звучання твору не ослабла, ліризм так і пульсує в підтексті. Цього новеліст досягнув завдяки майстерному використанню прийому так званої невласне прямої мови, коли авторська розповідь непомітно переходить у внутрішню мову героїні. Лірична схвильованість розповіді забезпечується також насиченням її фольклорно-поетичними інтонаціями, відповідно забарвленими тропами та синтаксичною організацією мови, що виявилася у широкому вживанні уривчастих речень.<br>Образ матері-чайки, сини якої мужньо стали на шлях боротьби за волю і випили повну чашу тернистої долі борців,— одне з найвищих досягнень таланту Васильчен-ка. Це живий, повнокровний образ української жінки початку нашого бурхливого віку. Це образ селянки — людяної і простої, стійкої у найскладніших випробуваннях, наполегливої у відстоюванні правди своїх дітей. У страдницькій долі матері відчувається відсвіт доль тисяч наших жінок, відбитих народною поезією. У долі героїні Васильченка — і відсвіт долі українки-чайки, опоетизованої ще Іваном Мазепою.
-На матір падає удар за ударом. Усю ніч просиділа вона над свіжою могилою закатованого жандармами Андрійка, «при зорях розмовляючи з сином». Гірко виплакалась під тюремними мурами, так і не побачивши Петра, вже засланого в сибірський Нарим. Зазнала наруги охоронців імперії під стінами іншої в'язниці, де страждав за ґратами третій син Максим.
+З надзвичайною мужністю несе Ковалиха у серці болі дітей. Навіть у страшному горі, коли трьох її синів схопили жандарми, мати дає пораду дочці-нещасливиці, яка щодня карається у багацькій сім'ї: «Кидай його, дочко, хай він горить із своїм добром. Кидай, бо пустить твій вік намарне... На те не вважай — бери дітей з собою. Якось будемо жити».
-Трагедійно виписаний образ матері — свідчення високої художньої майстерності Васильченка. Вже перші фрази новели надають розповіді відповідного емоційного забарвлення, вводять читача у світ почуттів, переживань, роздумів героїні: «По садах вітри гасають, а над садамл зоріє небо осіннє. Маленьку хату оступили кругом високі ясени. З ясенів спадає сухий лист на трухлу солому, падає додолу на зів'ялі півники».
+На матір падає удар за ударом. Усю ніч просиділа вона над свіжою могилою закатованого жандармами Андрійка, «при зорях розмовляючи з сином». Гірко виплакалась під тюремними мурами, так і не побачивши Петра, вже засланого в сибірський Нарим. Зазнала наруги охоронців імперії під стінами іншої в'язниці, де страждав за ґратами третій син Максим.
-Смутні пейзажні мотиви імпонують настроєві самітньої старої жінки, яка залишилася одна-однісінька в хатині. Довелося доживати вік без синів-соколів, думати щоденні гіркі думи тільки в товаристві «невеселого селюка в шапці», що поглядав на неї із заквітчаного чорнобривцями та оповитого рушником портрета.
+Трагедійно виписаний образ матері — свідчення високої художньої майстерності Васильченка. Вже перші фрази новели надають розповіді відповідного емоційного забарвлення, вводять читача у світ почуттів, переживань, роздумів героїні: «По садах вітри гасають, а над садамл зоріє небо осіннє. Маленьку хату оступили кругом високі ясени. З ясенів спадає сухий лист на трухлу солому, падає додолу на зів'ялі півники».
-Шевченків портрет, Шевченкове слово, власне Шевченків образ посідають важливе місце в поетиці новели, в її композиційній структурі, в створенні образу героїні. Весь твір пройнятий гнівом геніального поета-борця, його протестом проти насильства над людиною, його впевненістю у торжестві правди, в перемозі народу над ворогом. Відсвіт Шевченкового неспокою забарвлює образ матері новими відтінками, дає змогу глибше проникнути в її світ.
+Смутні пейзажні мотиви імпонують настроєві самітньої старої жінки, яка залишилася одна-однісінька в хатині. Довелося доживати вік без синів-соколів, думати щоденні гіркі думи тільки в товаристві «невеселого селюка в шапці», що поглядав на неї із заквітчаного чорнобривцями та оповитого рушником портрета.
-Згадуються Ковалисі пережиті події, минулі дні. У тому щоденному добуванні хліба, у сподіваннях на кращу долю свою й дітей пролетіло життя матері. У тривогах, які судилися їй на старість, ніколи не забуваються короткочасні щасливі години зустрічі з синами, коли були вони ще на волі. А тепер — тільки пекучі болі за їхні тернисті шляхи. У спогадах оживають радісні дні, коли хата повнилася веселим гомоном дітей, їхніми світлими сподіваннями. Саме тоді впевненість юнаків у неминучості торжества справедливості заполонила й матір.
+Шевченків портрет, [[Тарас Шевченко. Життєпис поета.|'''Шевченкове''']] слово, власне Шевченків образ посідають важливе місце в поетиці новели, в її композиційній структурі, в створенні образу героїні. Весь твір пройнятий гнівом геніального поета-борця, його протестом проти насильства над людиною, його впевненістю у торжестві правди, в перемозі народу над ворогом. Відсвіт Шевченкового неспокою забарвлює образ матері новими відтінками, дає змогу глибше проникнути в її світ.
-Новела пройнята щирими, схвильованими інтонаціями. Доречно пригадати епізод, де йдеться про ув'язнених борців. Тюремні камери забиті так, що немає де присісти, але з-за ґрат вириваються «гомін, співи — ніби на свято зібрались». Нестримним гнівом, бурею голосів обізвалася тюрма, коли жандарм перепинив «кулачищем» дорогу старенькій, яка кинулась на голос сина: «Шкура! Гадюка! Буде правда на вас, на катів, буде суд!»
+Згадуються Ковалисі пережиті події, минулі дні. У тому щоденному добуванні хліба, у сподіваннях на кращу долю свою й дітей пролетіло життя матері. У тривогах, які судилися їй на старість, ніколи не забуваються короткочасні щасливі години зустрічі з синами, коли були вони ще на волі. А тепер — тільки пекучі болі за їхні тернисті шляхи. У спогадах оживають радісні дні, коли хата повнилася веселим гомоном дітей, їхніми світлими сподіваннями. Саме тоді впевненість юнаків у неминучості торжества справедливості заполонила й матір.
-Ліричні інтонації наявні і в самій авторській розповіді: «Побачила, схопилась, біжить до стіни. Плутається з саквами, руки вгору підіймає, як крила, мов до ґрат летіть зривається... Стала, благає, кланяється, руку до серця кладе».
+Новела пройнята щирими, схвильованими інтонаціями. Доречно пригадати епізод, де йдеться про ув'язнених борців. Тюремні камери забиті так, що немає де присісти, але з-за ґрат вириваються «гомін, співи — ніби на свято зібрались». Нестримним гнівом, бурею голосів обізвалася тюрма, коли жандарм перепинив «кулачищем» дорогу старенькій, яка кинулась на голос сина: «Шкура! Гадюка! Буде правда на вас, на катів, буде суд!»
-Фольклорна образність визначає стиль новели. Вона виявляється у щедрому використанні характерних тропів «три сини, як соколи», «накрякав старий ворон», «полетіла, як чайка», «чужа чужина»), специфічних фігуральних засобів («Як були маленькі — голова в матері боліла: в того чобіт немає, в другого — свитини, третьому на книжку немає де взяти... Попідростали — заболіло серце, треба їм раду давати, а яку?»). Фольклорна поетика надає розповіді щирості й задушевності.
+Ліричні інтонації наявні і в самій авторській розповіді: «Побачила, схопилась, біжить до стіни. Плутається з саквами, руки вгору підіймає, як крила, мов до ґрат летіть зривається... Стала, благає, кланяється, руку до серця кладе».
-Високий гуманістичний пафос твору несе на собі відблиск визвольних змагань народу, наснажується їхнім духом. Віра в перемогу над поневолювачами підсилюється Щевченковим словом. Бунтівливі заклики поета, вичитані хлопцями з улюбленої книжки, підтримують матір в її самотині. Старенька розмовляє з поетом, сповідує йому свої думи і сподівання. «Мовчить, невеселий, мов із заліза кований, не гляне, бровою не поведе — твердий як криця. Тільки з думного чола, як огнем пашить, та ще причувається: ніби потаємки гуде в старій хатині бунтар — золотий дзвін:
+Фольклорна образність визначає стиль новели. Вона виявляється у щедрому використанні характерних тропів «три сини, як соколи», «накрякав старий ворон», «полетіла, як чайка», «чужа чужина»), специфічних фігуральних засобів («Як були маленькі — голова в матері боліла: в того чобіт немає, в другого — свитини, третьому на книжку немає де взяти... Попідростали — заболіло серце, треба їм раду давати, а яку?»). Фольклорна поетика надає розповіді щирості й задушевності.
-&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І буде правда на землі!..
+Високий гуманістичний пафос твору несе на собі відблиск визвольних змагань народу, наснажується їхнім духом. Віра в перемогу над поневолювачами підсилюється Щевченковим словом. Бунтівливі заклики поета, вичитані хлопцями з улюбленої книжки, підтримують матір в її самотині. Старенька розмовляє з поетом, сповідує йому свої думи і сподівання. «Мовчить, невеселий, мов із заліза кований, не гляне, бровою не поведе — твердий як криця. Тільки з думного чола, як огнем пашить, та ще причувається: ніби потаємки гуде в старій хатині бунтар — золотий дзвін:
-&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Повинна буть, бо сонце стане
+&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І буде правда на землі!..
-&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І оскверненну землю спалить...
+&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Повинна буть, бо сонце стане
-Васильченко вбачав у визвольному русі народу не тільки повалення гнобительської системи, а й водночас будівничий, творчий процес закладання основ нового світу. Образом Шевченка він вказував і на національно-визвольну боротьбу українців, хоч в умовах 20-х років, коли національний рух осуджувався компартійними верхами, про це можна було говорити дуже обережно. Все ж світлий історичний оптимізм характеризує і цю новелу, і всі інші твори про прагнення народу до свободи, до визволення.
+&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І оскверненну землю спалить...
-<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ДИТИНСТВО І ШКОЛА'''
+Васильченко вбачав у визвольному русі народу не тільки повалення гнобительської системи, а й водночас будівничий, творчий процес закладання основ нового світу. Образом Шевченка він вказував і на національно-визвольну боротьбу українців, хоч в умовах 20-х років, коли національний рух осуджувався компартійними верхами, про це можна було говорити дуже обережно. Все ж світлий історичний оптимізм характеризує і цю новелу, і всі інші твори про прагнення народу до свободи, до визволення.
-<br>Хоч Васильченко писав, як правило, для дорослих, його твори, потрапляючи в коло юних, ставали здобутками дитячої літератури. У його спадщині чимало справжніх перлин про долю сільської дитини, її шкільне навчання. Теплота в окресленні дитини, увага до її внутрішнього світу, наснаження розповіді й описів світлими гумористичними інтонаціями — такі характерні прикмети оповідань на цю тему.
+<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ДИТИНСТВО І ШКОЛА'''
-Вперше до образу сільського хлопчика-школяра Васильченко звернувся в оповіданні «Роман» (1910). Композиційно твір складається з шести епізодів, в яких розкривається та чи інша риса характеру семирічного Романа. З симпатією змальовується цей енергійний, непосидючий хлопець, який не знає «поважної ходи», біжить «з підскоком», а коли сідає відпочити, то на паркані чи на гілляці. Ще не будучи школярем, він під шкільним вікном навчився грамоти і не раз підправляв учнів, які помилялися, про щось розказуючи.
+<br>Хоч Васильченко писав, як правило, для дорослих, його твори, потрапляючи в коло юних, ставали здобутками дитячої літератури. У його спадщині чимало справжніх перлин про долю сільської дитини, її шкільне навчання. Теплота в окресленні дитини, увага до її внутрішнього світу, наснаження розповіді й описів світлими гумористичними інтонаціями — такі характерні прикмети оповідань на цю тему.
-Серцевиною твору є показ ставлення Романа до школи. Ставши з осені учнем, він несподівано відчув безпорадність в оволодінні шкільною «премудрістю». Справа не в дрібному особистому конфлікті між учителькою й першокласником, який не може вимовити злощасне слово «перепелята», а в глибокому антагонізмі між русифікаторською політикою уряду й природним потягом дитини навчатися рідною мовою.
+Вперше до образу сільського хлопчика-школяра Васильченко звернувся в оповіданні «Роман» (1910). Композиційно твір складається з шести епізодів, в яких розкривається та чи інша риса характеру семирічного Романа. З симпатією змальовується цей енергійний, непосидючий хлопець, який не знає «поважної ходи», біжить «з підскоком», а коли сідає відпочити, то на паркані чи на гілляці. Ще не будучи школярем, він під шкільним вікном навчився грамоти і не раз підправляв учнів, які помилялися, про щось розказуючи.
-Оповідання «Циганка» (1911) знайомить нас з буднями учнів середніх класів сільської школи. Навчання в школі, прогулянки до осіннього гаю, веселий гамір на ковзанці чи засніженій гірці, виконання домашніх завдань, спільне життя хлопців на приватній квартирі — ці епізоди виписані з тонкою спостережливістю. Письменник уміє помітити і' передати ті деталі в поведінці школярів, риси їх характеру, які вказують на їхні вікові, індивідуальні особливості.
+Серцевиною твору є показ ставлення Романа до школи. Ставши з осені учнем, він несподівано відчув безпорадність в оволодінні шкільною «премудрістю». Справа не в дрібному особистому конфлікті між учителькою й першокласником, який не може вимовити злощасне слово «перепелята», а в глибокому антагонізмі між русифікаторською політикою уряду й природним потягом дитини навчатися рідною мовою.
-Твір викликає інтерес показом духовного змужніння учнів: воно відбувається під впливом різних факторів упродовж тривалого часу. Деякі з них, скажімо, схвильоване читання Шевченкової поеми, відтворені надзвичайно переконливо. До речі, Васильченко був одним з небагатьох письменників, які показали потяг українських дітей до слова геніального поета, яке в імперії не допускалося до школи, але до якого школярі знаходили шляхи. Не дивно, що вчорашні бешкетники, закінчуючи школу, з хвилюванням думають, як зустріне їх доросле життя.
+Оповідання «Циганка» (1911) знайомить нас з буднями учнів середніх класів сільської школи. Навчання в школі, прогулянки до осіннього гаю, веселий гамір на ковзанці чи засніженій гірці, виконання домашніх завдань, спільне життя хлопців на приватній квартирі — ці епізоди виписані з тонкою спостережливістю. Письменник уміє помітити і' передати ті деталі в поведінці школярів, риси їх характеру, які вказують на їхні вікові, індивідуальні особливості.
-Важливо, що письменник помітив і те, що молодь не стояла осторонь подій визвольного руху. Ось теплого літнього вечора на березі озера випускники прощаються з дитинством і отроцтвом, з шкільним минулим. Плине уривчаста, бентежна розмова про пережите, передумане, бачене, чуте. І тут звучать Грицькові слова про заарештованого студента, який «правди все шукав». Тихо-тихо запитує Яків: «Яка ж то правда?».
+Твір викликає інтерес показом духовного змужніння учнів: воно відбувається під впливом різних факторів упродовж тривалого часу. Деякі з них, скажімо, схвильоване читання Шевченкової поеми, відтворені надзвичайно переконливо. До речі, Васильченко був одним з небагатьох письменників, які показали потяг українських дітей до слова геніального поета, яке в імперії не допускалося до школи, але до якого школярі знаходили шляхи. Не дивно, що вчорашні бешкетники, закінчуючи школу, з хвилюванням думають, як зустріне їх доросле життя.
-Заключний — перед епілогом — авторський акорд розкриває тривожні роздуми юнаків: «Очі горіли у їх, уші палахкотіли. Новий чарівний світ, світ героїв, страждання за ідею, за правду починав розкриватися перед їхніми очима й вабив своєю могутньою красою... А в грудях тремтіло і замирало бажання сміливо вступити у той жагучий і страшний, і непереможно привабливий, прекрасний світ».
+Важливо, що письменник помітив і те, що молодь не стояла осторонь подій визвольного руху. Ось теплого літнього вечора на березі озера випускники прощаються з дитинством і отроцтвом, з шкільним минулим. Плине уривчаста, бентежна розмова про пережите, передумане, бачене, чуте. І тут звучать Грицькові слова про заарештованого студента, який «правди все шукав». Тихо-тихо запитує Яків: «Яка ж то правда?».
-До творів про дитинство можна віднести і повість «В бур'янах» — першу частину задуманого, але незавершеного твору в п'яти частинах про Шевченка. Безприкладний громадянський подвиг геніального поета, його полум'яна творчість наснажували Васильченка протягом усього свідомого життя. «Якось прохали мене написати маленький доклад на Шевченкові дні, тему радили взяти узеньку — Шевченків словник абощо... Звечора роблю собі свято — беру «Кобзаря», розгортаю... Не написав я того докладу ні одного рядка, хоч просидів допізна. Не туди повів він мене, не на ті погнав думки,— погнав могучим вітром, противитись йому було трудно, і не хотів противитись. І це не перший раз бувало — візьмеш книжку, якусь справку навести, знайти потрібний вірш, почнеш читати — вхопить жива хвиля і понесе».
+Заключний — перед епілогом — авторський акорд розкриває тривожні роздуми юнаків: «Очі горіли у їх, уші палахкотіли. Новий чарівний світ, світ героїв, страждання за ідею, за правду починав розкриватися перед їхніми очима й вабив своєю могутньою красою... А в грудях тремтіло і замирало бажання сміливо вступити у той жагучий і страшний, і непереможно привабливий, прекрасний світ».
-Йдеться у повісті, написаній наприкінці 20-х років, про дитинство Тараса. Відомі факти у Васильченка отеплені щирим громадянським почуттям, заповнені живим образним змістом, перейняті духом історії. Повістяр поклав в основу твору концепцію духовного зростання людини, формування таланту митця, зіткнення обдарованої юної особистості з ворожим соціальним середовищем. Перемагає міцна внутрішня сила кріпацького сина, в цьому — вражаюча перспективна духовність образу, створеного письменником.
+До творів про дитинство можна віднести і повість «В бур'янах» — першу частину задуманого, але незавершеного твору в п'яти частинах про Шевченка. Безприкладний громадянський подвиг геніального поета, його полум'яна творчість наснажували Васильченка протягом усього свідомого життя. «Якось прохали мене написати маленький доклад на Шевченкові дні, тему радили взяти узеньку — Шевченків словник абощо... Звечора роблю собі свято — беру «Кобзаря», розгортаю... Не написав я того докладу ні одного рядка, хоч просидів допізна. Не туди повів він мене, не на ті погнав думки,— погнав могучим вітром, противитись йому було трудно, і не хотів противитись. І це не перший раз бувало — візьмеш книжку, якусь справку навести, знайти потрібний вірш, почнеш читати — вхопить жива хвиля і понесе».
-<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; БАГАТОГРАННІСТЬ ТАЛАНТУ'''
+Йдеться у повісті, написаній наприкінці 20-х років, про дитинство Тараса. Відомі факти у Васильченка отеплені щирим громадянським почуттям, заповнені живим образним змістом, перейняті духом [[Історія України|'''історії''']]. Повістяр поклав в основу твору концепцію духовного зростання людини, формування таланту митця, зіткнення обдарованої юної особистості з ворожим соціальним середовищем. Перемагає міцна внутрішня сила кріпацького сина, в цьому — вражаюча перспективна духовність образу, створеного письменником.
-<br>Ми згадали тільки деякі прозові твори Васильченка, написав же він десятки оповідань, залишив низку драматичних творів, кіносценаріїв, інсценізацій, нарисів, публіцистичних статей, літературних і театральних рецензій. І в кожному жанрі яскраво виявляється неповторність його письма.
+<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; БАГАТОГРАННІСТЬ ТАЛАНТУ'''
-Так, у драматургії Васильченко показав свою майстерність в опрацюванні фольклорних мотивів та образів. В одноактівці «На перші гулі» вражає лірично-гумористичне осмислення фольклорно-етнографічного матеріалу. Водевіль по вінця сповнений невимушених комедійних ситуацій, іскрометних жартів, дотепів, чарівних народних пісень, прислів'їв, примовок. Стосунки між Оленкою, яка виривається на свої «перші гулі», і Тимошем, між парубком і батьками дівчини розкриваються на тлі молодечого гомону, дівочих переспівів, парубоцьких вигуків, які колоритно передають дозвілля в старому селі.
+<br>Ми згадали тільки деякі прозові твори Васильченка, написав же він десятки оповідань, залишив низку драматичних творів, кіносценаріїв, інсценізацій, нарисів, публіцистичних статей, літературних і театральних рецензій. І в кожному жанрі яскраво виявляється неповторність його письма.
-Драматург і театрознавець Яків Мамонтов тонко спостеріг, що другий план Васильченкових п'єс, який так зближує їх з творами Антона Чехова цього жанру, та й західноєвропейських авторів «драм настроїв» (Генрік Ібсен, Моріс Метерлінк, Гергарт Гауптман), «завжди набуває музичного характеру, з яскравим національним колоритом».
+Так, у драматургії Васильченко показав свою майстерність в опрацюванні фольклорних мотивів та образів. В одноактівці «На перші гулі» вражає лірично-гумористичне осмислення фольклорно-етнографічного матеріалу. Водевіль по вінця сповнений невимушених комедійних ситуацій, іскрометних жартів, дотепів, чарівних народних пісень, прислів'їв, примовок. Стосунки між Оленкою, яка виривається на свої «перші гулі», і Тимошем, між парубком і батьками дівчини розкриваються на тлі молодечого гомону, дівочих переспівів, парубоцьких вигуків, які колоритно передають дозвілля в старому селі.
-Завдяки прекрасним сценічним якостям п'єса «На перші гулі» ввійшла до репертуару аматорських гуртків і професійних&nbsp; труп.&nbsp;&nbsp; Вона&nbsp; з&nbsp; успіхом&nbsp; ставилася&nbsp; у&nbsp; театрі Миколи Садовського в Києві, до неї зверталися аматори в різних регіонах України та за її межами — на Кубані, в Поволжі, Закавказзі, Сибіру, Казахстані, на Далекому Сході, навіть у Канаді, де компактно проживали українці.
+Драматург і театрознавець Яків Мамонтов тонко спостеріг, що другий план Васильченкових п'єс, який так зближує їх з творами Антона Чехова цього жанру, та й західноєвропейських авторів «драм настроїв» (Генрік Ібсен, Моріс Метерлінк, Гергарт Гауптман), «завжди набуває музичного характеру, з яскравим національним колоритом».
-Героями ліричної комедії «Не співайте, півні, не вменшайте ночі» (1917) також виступають сільські юнаки і дівчата, проте між ними й Оленкою та Тимошем відчутна значна відмінність. Пріся, Горпина, Настя, Максим, Кость належать до тієї групи сільської молоді, якій пощастило вчитися у міських школах, їхній високий інтелектуально-освітній рівень, їхня обізнаність з художньою літературою відчуваються у розмовах, згадках. Правда, дівчата й хлопці ще міцно пов'язані з селом, перебувають у полоні поетичних народних звичаїв і обрядів. Повінь ліричних почуттів, жарти і дотепи визначають суть цієї світлої комедії.
+Завдяки прекрасним сценічним якостям п'єса «На перші гулі» ввійшла до репертуару аматорських гуртків і професійних&nbsp; труп.&nbsp;&nbsp; Вона&nbsp; з&nbsp; успіхом&nbsp; ставилася&nbsp; у&nbsp; театрі Миколи Садовського в Києві, до неї зверталися аматори в різних регіонах України та за її межами — на Кубані, в Поволжі, Закавказзі, Сибіру, Казахстані, на Далекому Сході, навіть у Канаді, де компактно проживали українці.
-Дія п'єси відбувається літньої ночі, коли перед від'їздом з села друзі зібралися разом на вулиці. їхні спогади, пісні, жарти перериваються співом півнів: три картини твору так і названо — «Перші півні», «Другі півні», «Треті півні». Юним не хочеться прощатися, їм так шкода цієї неповторної місячної ночі, яку невблаганно скорочують своїм співом півні. Майстерність компонування сцен — одна з характерних особливостей комедії.
+Героями ліричної комедії «Не співайте, півні, не вменшайте ночі» (1917) також виступають сільські юнаки і дівчата, проте між ними й Оленкою та Тимошем відчутна значна відмінність. Пріся, Горпина, Настя, Максим, Кость належать до тієї групи сільської молоді, якій пощастило вчитися у міських школах, їхній високий інтелектуально-освітній рівень, їхня обізнаність з художньою літературою відчуваються у розмовах, згадках. Правда, дівчата й хлопці ще міцно пов'язані з селом, перебувають у полоні поетичних народних звичаїв і обрядів. Повінь ліричних почуттів, жарти і дотепи визначають суть цієї світлої комедії.
-Васильченко залишив аж три п'єси про Устима Кар-мелюка — чотириактну, одноактну і триактну редакції драми, в яких розкривається образ народного заступника, показаного в різних ситуаціях. Та завжди Кармелюк вражає щедротами своєї душі, незламністю, самовладанням, витримкою. Кармелюк — це уособлення народного гніву, це символ боротьби за правду.
+Дія п'єси відбувається літньої ночі, коли перед від'їздом з села друзі зібралися разом на вулиці. їхні спогади, пісні, жарти перериваються співом півнів: три картини твору так і названо — «Перші півні», «Другі півні», «Треті півні». Юним не хочеться прощатися, їм так шкода цієї неповторної місячної ночі, яку невблаганно скорочують своїм співом півні. Майстерність компонування сцен — одна з характерних особливостей комедії.
-Яку б тему не порушував письменник, всюди відчувається гуманістичний пафос: твори різних жанрів наснажені світлом любові до людини. На долю його героїв випадало всього — і доброго, і гіркого, але вони ніколи не втрачають високих якостей своєї душі, бережно несуть у душі все те найкраще, що виробив народ упродовж тисячоліть.
+Васильченко залишив аж три п'єси про Устима Кар-мелюка — чотириактну, одноактну і триактну редакції драми, в яких розкривається образ народного заступника, показаного в різних ситуаціях. Та завжди Кармелюк вражає щедротами своєї душі, незламністю, самовладанням, витримкою. Кармелюк — це уособлення народного гніву, це символ боротьби за правду.
-Впадає в око свіжа асоціативність художнього мислення письменника, барвиста, мелодійна, часто ритмічно організована мова творів, що ще більше посилює поетичність розповіді. Семантично вагоме слово, пластичність образів, романтичний пафос, ритмічність, музикальність художньої фрази надають неповторності індивідуальному стилю Васильченка. Це ті духовні цінності, які витримують випробування часу.<br>&nbsp;<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ'''
+Яку б тему не порушував письменник, всюди відчувається гуманістичний пафос: твори різних жанрів наснажені світлом любові до людини. На долю його героїв випадало всього — і доброго, і гіркого, але вони ніколи не втрачають високих якостей своєї душі, бережно несуть у душі все те найкраще, що виробив народ упродовж тисячоліть.
-<br>Прокоментуйте характеристику Васильченка, дану Олесем Гонча-ром: «Професійний педагог, патріот і гуманіст, Степан Васильченко може бути уособленням того, що ми вкладаємо в поняття народний учитель».<br>Простудіюйте статтю Микити Шумила «Любий мій ворожбит...» Чому так назвав Васильченка його пізніший сучасник, що вкладає літературознавець у таке визначення? Відповідаючи, використовуйте уривки з творів Васильченка.<br>Складіть хронологічну таблицю життєвого і творчого шляху письменника, визначте в ній тематику й проблематику творів Васильченка, які ви прочитали або про них дізналися з праць дослідників.<br>Чому оповідання Васильченка на тему вчительства дослідники вважають одним з найкращих надбань нашої літератури? Зіставте ці твори з тематично близькими оповіданнями інших українських прозаїків, Що єднає їх, у чому виявляються відмінності при зображенні життя і праці вчителів?<br>У чому полягає новаторство Васильченка при художній реалізації традиційної для української прози селянської теми? Доведіть правильність цієї думки, зіставивши твори Васильченка про село з аналогічними творами Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Бориса Грінченка.<br>Схарактеризуйте образ матері з новели «Чайка».<br>Як розкривається світ школяра у творах Васильченка?<br>Якими гранями свого таланту вас привабив Васильченко? Відповідаючи, оперуйте текстовим матеріалом.<br>З'ясуйте місце творчості Васильченка в історії літератури.
+Впадає в око свіжа асоціативність художнього мислення письменника, барвиста, мелодійна, часто ритмічно організована мова творів, що ще більше посилює поетичність розповіді. Семантично вагоме слово, пластичність образів, романтичний пафос, ритмічність, музикальність художньої фрази надають неповторності індивідуальному стилю Васильченка. Це ті духовні цінності, які витримують випробування часу.<br>&nbsp;<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; '''''<b>Запитання і завдання</b><br>'''''''Прокоментуйте характеристику Васильченка, дану Олесем Гонча-ром: «Професійний педагог, патріот і гуманіст, Степан Васильченко може бути уособленням того, що ми вкладаємо в поняття народний учитель».<br>Простудіюйте статтю Микити Шумила «Любий мій ворожбит...» Чому так назвав Васильченка його пізніший сучасник, що вкладає літературознавець у таке визначення? Відповідаючи, використовуйте уривки з творів Васильченка.<br>Складіть хронологічну таблицю життєвого і творчого шляху письменника, визначте в ній тематику й проблематику творів Васильченка, які ви прочитали або про них дізналися з праць дослідників.<br>Чому оповідання Васильченка на тему вчительства дослідники вважають одним з найкращих надбань нашої літератури? Зіставте ці твори з тематично близькими оповіданнями інших українських прозаїків, Що єднає їх, у чому виявляються відмінності при зображенні життя і праці вчителів?<br>У чому полягає новаторство Васильченка при художній реалізації традиційної для української прози селянської теми? Доведіть правильність цієї думки, зіставивши твори Васильченка про село з аналогічними творами Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Бориса Грінченка.<br>Схарактеризуйте образ матері з новели «Чайка».<br>Як розкривається світ школяра у творах Васильченка?<br>Якими гранями свого таланту вас привабив Васильченко? Відповідаючи, оперуйте текстовим матеріалом.<br>З'ясуйте місце творчості Васильченка в історії літератури.''
-<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ'''
+<br>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''''<b>Список рекомендованої літератури</b>''
-<br>Гончар О, Учитель з Ічні// Гончар 0. Письменницькі роздуми.— К., 1980.<br>Деркач Б. Співець трудового народу // Васильченко С. Вибр. твори.— К., 1978,<br>Костюченко В. Степан Васильченко: Літ. портрет,— К., 1965,<br>Майстер прози поетичної: Степан Васильченко. Збірник.— К., 1988,<br>Непорожній О,, Олійник В. З глибин життя // Васильченко С. Твори.— К., 1979.<br>Нестер 3. Гумор і сатира в творчості С. Васильченка.— К., 1962.<br>Шумило М. Любий мій ворожбит,.,// Шумило М. Голубий зеніт. — К., 1983.<br>Шумило Н. Проза Степана Васильченка: Питання поетики.— К= 1986.<br>
+<br>''1. Гончар О, Учитель з Ічні// Гончар 0. Письменницькі роздуми.— К., 1980.<br>2. Деркач Б. Співець трудового народу // Васильченко С. Вибр. твори.— К., 1978,<br>3. Костюченко В. Степан Васильченко: Літ. портрет,— К., 1965,<br>4. Майстер прози поетичної: Степан Васильченко. Збірник.— К., 1988,<br>5. Непорожній О,, Олійник В. З глибин життя // Васильченко С. Твори.— К., 1979.<br>6. Нестер 3. Гумор і сатира в творчості С. Васильченка.— К., 1962.<br>7. Шумило М. Любий мій ворожбит,.,// Шумило М. Голубий зеніт. — К., 1983.<br>8. Шумило Н. Проза Степана Васильченка: Питання поетики.— К= 1986.''<br>
 <br> Українська література 10 клас, Петро Хропко<br>
@@ Строка 188: / Строка 188: @@
   '''<u>Зміст уроку</u>'''
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] конспект уроку і опорний каркас
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] [http://school.xvatit.com/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F:%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%9E%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4_%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96._%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D1%82_%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83_%D1%96_%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%81 конспект уроку і опорний каркас]
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] презентація уроку
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] акселеративні методи та інтерактивні технології
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] акселеративні методи та інтерактивні технології
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями)
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] закриті вправи (тільки для використання вчителями)
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] оцінювання
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] оцінювання
   '''<u>Практика</u>'''
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи,самоперевірка
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] задачі та вправи,самоперевірка
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] практикуми, лабораторні, кейси
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] практикуми, лабораторні, кейси
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] домашнє завдання
   '''<u>Ілюстрації</u>'''
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] реферати
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] фішки для допитливих
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] фішки для допитливих
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалки
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] шпаргалки
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
   '''<u>Доповнення</u>'''
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні і допоміжні
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] підручники основні і допоміжні
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята, девізи
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] тематичні свята, девізи
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] статті
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] національні особливості
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] національні особливості
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] словник термінів
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] інше
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] інше
   '''<u>Тільки для вчителів</u>'''
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки]
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки]
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] календарний план на рік
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] методичні рекомендації
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] програми
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] програми
-  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення]
+  [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення]
 <br>

При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов - гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других "взрослых" тем.

Разработка - Гипермаркет знаний 2008-

Ждем Ваши замечания и предложения на email:
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email: