Текущая версия на 13:56, 5 ноября 2009

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 8 клас>>Українська література: Тарас Шевченко «Думи мої, думи мої…», «Ой три шляхи широкії», «Мені однаково, чи буду», «Минають дні, минають ночі»

ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814—1861)

 
«Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культу ри»,— писав про Тараса Шевченка Іван Франко.

Тарас Шевченко відкрив нову сторінку в розвитку української літератури, пробудив патріотичні почуття народу, його духовне життя.
Важким, тернистим був життєвий шлях поета. Він прожив усього 47 років, із них 24 у кріпацькій неволі, 10 — на засланні і лише 13 років — на волі, та й то на чужині.
Україну Тарас залишив 15-річним хлопцем, переїхавши з паном Енгельгардтом до Вільно (тепер -   Вільнюс), а потім до Петербурга. Бажаючи мати власного живописця, пан віддав Шевченка в науку до малярних справ майстра Ширяєва.
Влітку «білими» петербурзькими ночами Тарас ходив до Літнього саду змальовувати скульптури. Там же 1835 року зустрів земляка — художника Івана Сошенка, який познайомив обдарованого юнака з відомими митцями Євгеном Гребінкою, Карлом Брюлловим, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, спільними зусиллями яких Шевченка було викуплено з кріпацтва.
Художник Карл Брюллов намалював портрет російського поета Василя Жуковського, який розіграли в лотерею, що відбулася 16 квітня у палаці графа Михайла Вієльгорського. За зібрані гроші — 2500 карбованців — викупили Тараса Григоровича з кріпацтва. «Відпускна» з підписами Михайла Вієльгорського, Карла Брюллова, Василя Жуковського була вручена Шевченкові 22 квітня 1838 року.
Двадцятичотирирічний юнак у 1838 році стає вільним слухачем Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, пише вірші та поеми про тяжку долю покріпаченого українського народу. І в 1840 році виходить перша збірка творів Шевченка «Кобзар».
За назвою цієї книги Кобзарем іменують і самого поета. Максим Рильський написав про нього такі промовисті рядки:
Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

У 1843 та 1845 роках Шевченко відвідував Україну. Свої враження від трагічних картин народного лиха, роздуми над побаченим виразив у поетичній формі. Твори, написані Тарасом Григоровичем у період трьох літ (1843 —1845), стали вершиною його літературної діяльності: драма «Назар Стодоля» (1843), поеми «Сок» (1844), «Кавказ» (1845), вірш «Минають дні, минають ночі» (1845) та ін. У цей час він підготував альбом своїх художніх полотен під назвою «Живописна Україна».
Закінчивши у 1845 році Академію мистецтв, Тарас Шевченко працював у Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам'ятки по всій Україні. Проте в 1847 році був заарештований за участь у таємному гуртку - Кирило-Мефодіївському братстві і доставлений в Петербург. До закінчення слідства перебував у казематі (Каземат — одиночна камера для ув'язнення у фортеці), а потім був відправлений на заслання у Сибір в Орську фортецю із забороною писати й малювати. Згодом переведений до Новопетровського укріплення біля Каспійського моря. У 1848 році брав участь в Аральській експедиції, під час якої створив серію живописних полотен. На засланні Шевченко, попри царський указ, продовжував складати вірші, записуючи їх у невелику книжечку, яку носив «за халявою» чобота. В одному з віршів він висловився афористично: «Караюсь, мучуся... але не каюсь!..»Повернувся Тарас Григорович із заслання лише в 1857 році, а 1859 року здійснив свою третю подорож в Україну. У 1960 році митець одержав звання академіка-гравера. Того ж року побачило світ нове видання «Кобзаря». Помер Шевченко 10 березня ний у Каневі на Чернечій (нині Тарасовій) горі.
Пам'ять про поета вшановують не лише в Україні, а й у всьому світі. Його твори перекладено багатьма мовами. З 1962 року в Україні щорічно присуджують премію його імені в галузі літератури, мистецтва та архітектури, проводять Всеукраїнські Шевченківські свята.

«Кобзар» належить до найволелюбніших книг усіх часів, він наскрізь наповнений прагненням волі, передчуттям її неминучості, поезії «Кобзаря» пронизані вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з безправ'ям, рабство ніколи не стане для неї за норму існування (Олесь Гончар).

Для тих, хто хоче більше знати
 
В одному з ЛИСТІВ до свого приятеля А. Лизогуба Шевченко писав у 1848 році: «Бодай і ворогові моєму лютому не довелось так каратися, як я тепер караюсь. Усі лиха упали на мою голову. Одне вже, що нудьга і безнадія давить серце, а друге: нездужаю з того дня, як привезли мене в сей край... Сей і другий місяць я ще буду в Орській кріпості, то напишіть знов хоч стрічечку, бо тільки Бог святий знає, як я радію, коли дійде до мене хоч одне слово з моєї рідної країни...».
1.    Пригадайте,   що  ви  знаєте  про дитячі роки  Тараса  Шевченка.   Розкажіть  про  найяскравіші  епізоди  цього  періоду життя митця.
2.    Складіть  хронологічну таблицю  життя  і творчості  поета, виділивши в ній стовпчики: роки життя, події життя, твори.
3.    Які  твори Шевченка,  вивчені у попередніх класах,  вам найбільше запам'яталися і чим саме?
4.    Розкажіть,  яким чином Тараса Григоровича викупили з кріпацтва. Хто посприяв цій благородній справі?
5.    Як розправився царський уряд із Шевченком? Чи вдалося духовно зламати поета? Чому й після смерті його слово лякало кривдників народу?
6.    Які висловлювання українських письменників про Кобзаря ви знаєте? Прокоментуйте їх.
7.    Поясніть епіграф, який подано до біографії письменника.
8.    Складіть стисле висловлювання про Тараса Шевченка, використавши подані словосполучення: сенс життя ,   громадянська позиція,   життєве кредо,    життєва місія,
патріотичний обов'язок,    життєвий ідеал

Поетичне кредо (Кредо — життєві, світоглядні переконання людини) Шевченка
У першому виданні «Кобзаря» було лише 8 творів. Відкривався він віршем «Думи мої, думи мої», що став заспівом у його творчості.
Свої поетичні твори Шевченко називав по-народному «думами», присвячуючи їх рідному краю. Ці думи невеселі, проте Щирі і правдиві, вони «стали на папері сумними рядами», бо їх породило лихо. Поет плекав свої твори, ніби дітей, як квіти, і тепер віддає на суд читачів.
Повернувшись в Україну в 1845 році, Тарас Шевченко написав вірш «Минають дні, минають ночі», в якому розмірковує Яро сенс людського життя, про власну долю. Поета найбільше обурює безтурботне, беззмістовне існування, коли людина не залишає по собі ніякого сліду. Шевченко переконаний, що жити потрібно повноцінним, активним духовним життям в ім'я любові й добра для людей.

 
ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ
Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...
Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

1.    З чим Шевченко порівнює свої поетичні твори? Обґрунтуйте доцільність цих порівнянь, посилаючись на текст.
2.    Яку роль відіграють риторичні запитання і повтори у вірші?
3.    У чому полягає патріотичний пафос поезії? В яких рядках найяскравіше виражена громадянська позиція автора?
4.    Чи змінюється упродовж твору настрій поета? Свою відповідь аргументуйте.
5.    Вивчіть вірш «Думи мої, думи мої» напам'ять.
 
Літературно-мистецькі паралелі
Михайло Божій (1911 — 1990) — український живописець. Народився в м. Миколаєві. Навчався у Миколаївському художньому технікумі. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка. Найвідоміші картини художника: «Перший урок», «Медсестра», «Думи мої, думи...», «Травень».
 
 
МИНАЮТЬ ДНІ, МИНАЮТЬ НОЧІ
Минають дні, минають ночі,
Минає літо. Шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Вже не плачу й не сміюсь...
Доле, де ти? Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, Боже,
Дай злої! злої!

Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі —
І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково

Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти? Доле, де ти?

Нема ніякої!
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої! злої!


1.    Визначте, до якого ліричного жанру належить цей вірш. Який основний мотив переважає у творі?
2.    Як ви думаєте, з якою метою у вірші «Минають дні, минають ночі» використаний прийом рядкового перенесення, коли речення починається в одному рядку, а закінчується в наступному? Дотримуйтесь цього художнього прийому під час виразного читання поезії.
3.    Знайдіть у вірші метафори, поясніть їх роль.
4.    Виділіть найяскравіші поетичні образи у вірші, через які передається ідейний зміст. Розкрийте узагальнюючий смисл цих образів.
5.    Підготуйте виразне читання цієї поезії, звертаючи увагу під час читання на ритмічні повтори, зміну інтонації, риторичні звертання і запитання, рядкові перенесення.
 
Вчимося аналізувати поезію
Подаємо пам'ятку для здійснення ідейно-художнього аналізу поезії та аналіз вірша Тараса Шевченка «Минають дні, минають ночі».
1.    Передісторія створення вірша.
2.    Визначте тему твору, його жанрові особливості.
3.    З'ясуйте характер поезії (роздум, розповідь, опис).
4.    Основні поетичні образи, картини, відтворені у вірші, прийоми їх зображення.
5.    Які думки  і  почуття ліричного  героя  втілені  в  поезії?  Які художні засоби допомагають їх розкрити?
6.    Особливості віршування (рима, римування, віршовий розмір).
7.    Особливості строфічної будови.
8.    Визначте ідею вірша.
9.    Загальне враження від поезії.
Вірш «Минають дні, минають ночі» написаний 1845 року, коли Шевченко у складі археографічної експедиції перебував в Україні, спостерігав похмурі картини кріпацького життя. Цей твір можна віднести до жанру філософської лірики, адже основним мотивом поезії є роздуми ліричного героя над своєю нелегкою долею та сенсом життя взагалі.
Щоб відтворити сумний настрій ліричного героя, втомленого життям, поет застосовує повтори («минають дні, минають ночі, минає літо»), в тому числі метафоричні («гаснули думи, серце спить») та поетичне перенесення («шелестить / пожовкле листя»).  Роздум  автора уповільнюється,  стимулюючи читача задуматись про вічний плин людського життя, що йде і обертається, наближаючи людину до вічного спокою.
Проте спокій не притаманний ліричному героєві, який звик до активної діяльності, і вже звучить у поезії народнопісенний ритм, який змінює тональність і ритмомелодику твору. Риторичні запитання і звертання («Доле, де ти? Доле, де ти?») надають розповіді жвавості, енергійності, впевненості в собі. Ліричний герой просить у долі якщо не сприяння, то неспокою.
Далі вірш будується на такому художньому прийомі, як антитеза. Протиставляються два способи життя — активний і пасивний. Перед читачем постають два типи людини: той, хто хоче «серцем жити і людей любити», зробити для них якусь корисну справу, та інший, що ладен «впасти у кайдани», тобто жити рабом, «спати на волі», «гнилою колодою по світу валятись» і «сліду не кинуть ніякого, однаково, чи жив, чи за гинув». Для більшої виразності своєї думки автор повторює в одному випадку слово «жити», а в другому — «спати», і цим поглиблює контрастну картину. Яскраві епітети і метафори («серцем замирати», «гнилою колодою... валятись»), а також інверсія («і сліду не кинуть ніякого») підкреслюють беззмістовність і порожнечу сірого, бездуховного життя людини. Цій меті слугує у побудові речення і багаторазове повторення однакових сполучників («і спати на волі — і заснути навік-віки, і сліду не кинуть ніякого...»), які підкреслюють одноманітність людського життя.
Поет доречно використовує у вірші такий художній прийом, як обрамлення. У кінці твору знову звучать тривожні роздуми про людську долю, про сенс життя, як і на початку вірша. Автор утверджує основну думку твору — людина повинна мудро й активно діяти, щоб залишити про себе добру пам'ять нащадкам.
Вірш викликає глибокі емоції, спонукає людину задуматись над своїм життям, щоб прожити його яскраво й гідно.
Лірика — рід літератури, художнє втілення людських Думок, почуттів, переживань, настроїв, викликаних певними подіями чи обставинами життя. Види лірики: громадянська, пейзажна, інтимна, філософська, релігійна, сатирична.
Філософська лірика — поетичні твори, в яких виражаються думки і почуття ліричного героя, викликані осмисленням буття, світу, сенсу людського життя, добра і зла.
Обрамлення — початкова й остання частина в творі, яка,  в рамку, вкладає розповіді про інші події.
Із циклу поезій «В казематі»
Навесні 1847 року, сидячи в Петербурзі в застінках каземату і чекаючи вироку царя, Тарас Шевченко написав цикл поезій « В казематі», куди ввійшли вірші — « Мені однаково...» та «Ой три шляхи широкії».
У вірші «Мені однаково...» виражено глибокі патріотичні почуття поета. Автора турбує не власна доля, а доля всієї України. Це — яскравий зразок філософської лірики.
«Ой три шляхи широкїі» — це вірш, у якому постають виразні народнопісенні образи, які зворушують нас до глибини душі, адже перегукуються із нелегкою долею України. У поезії звучать мотиви суму, самотності.

МЕНІ ОДНАКОВО...
 
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,

І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій — не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,

Не скаже синові: «Молись.

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись».

Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...

Та не однаково мені,
Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні
її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.
 
ОЙ ТРИ ШЛЯХИ ШИРОКІЇ
 
Ой три шляхи широкії

Докупи зійшлися.
На чужину з України
Брати розійшлися.

Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший —

Молоду дівчину.
Посадила стара мати
Три ясени в полі.
А невістка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долині...
А дівчина заручена —

Червону калину.
Не прийнялись три ясени,

Тополя всихала,

Повсихали три явори,

Калина зов'яла.
Не вертаються три брати,

Плаче стара мати,
Плаче жінка з діточками

В нетопленій хаті.
Сестра плаче, йде шукати

Братів на чужину...
А дівчину заручену

Кладуть в домовину.
Не вертаються три брати,

По світу блукають,
А три шляхи широкії

Терном заростають.
 
1. Пригадайте,  в  яких  життєвих  обставинах  був  написаний 1 вірш «Мені однаково...». Який основний мотив поезії?
2.    Прокоментуйте рядки з твору Шевченка.  Визначте в них художні засоби. На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі.
3.    Як ви думаєте, про яких «злих людей» згадує поет у вірші «Мені однаково...»? Як він ще їх називає? У яких словах виражене поетичне кредо Шевченка?
4.    Чому не склалися долі у братів за віршем «Ой три шляхи широкії»? Що засуджується у цьому творі?
5.    Які народнопісенні образи використані у поезії «Ой три шляхи широкії»? Розкрийте їхній алегоричний смисл.
6.    Що об'єднує ці два  вірші?  Який із них справив на вас найбільше враження і чим саме?
7.    Вивчіть вірш «Мені однаково...» напам'ять.
8.    Розгляньте і опишіть картину Миколи Самокиша. Які, на вашу думку, почуття переживає Шевченко?
9.    Підготуйтесь до конкурсу на краще читання віршів Тараса Шевченка.
10.    Прослухайте аудіозаниси пісень на слова Шевченка і висловіть свої враження від почутого.

Ритмомелодика вірша. Двоскладові віршові розміри
Основною особливістю віршованих творів, що відрізняє їх від прозових, є ритмічність, або віршовий ритм.
Віршовий ритм у силабо-тонічній системі віршування (від лат.«склад» і «наголос») досягається правильним чергуван-
ням наголошених і ненаголошених складів, а також співзвучним закінченням рядків (римою). За місцем наголосів у словах, що римуються, розрізняють рими: чоловічі — з наголосом на останньому складі (в гаю — в раю), жіночі — з наголосом на передостанньому складі (пилину — дитину), дактилічні — з наголосом на третьому від кінця складі (яснесенький — тихесенький). Зустрічається і внутрішнє римування (всередині рядка): «Поховайте та вставайте» (Т. Шевченко).
Римування — це особливість розташування рим у віршованому творі. Римування буває суміжне, або парне, коли перший рядок римується з другим, а третій — з четвертим (аабб); перехрес не, коли перший рядок римується з третім, а другий — з четвертим (абаб); кільцеве, коли перший рядок римується з четвертим, а другий — з третім (абба). Вірш без римування називається білим.
Кожен рядок вірша поділяється на стопи. Стопа — це повторювана у вірші група складів, до якої входять один наголошений склад і один чи два ненаголошені. Стопи бувають двоскладові і трискладові.
Двоскладова стопа з наголосом на першому складі називається хореєм, а з наголосом на другому складі ямбом. Залежно від характеру стоп та їх кількості в рядку визначається віршовий розмір поезії. Якщо, наприклад, рядок вірша складається з чотирьох двоскладових стоп з наголосом на другому складі, то це — чотиристопний ямб.
У поданих рядках є ненаголошені склади. Це — пірихій, допоміжна стопа з двома ненаголошеними складами. Пірихій може заміняти ямб або хорей, але самостійно не вживається і на визначення віршового розміру не впливає.
Група віршованих рядків, об'єднаних одним змістом, інтонацією і римуванням, називається строфою. Найпоширенішою є чотирирядкова строфа.
Шевченко часто використовував народнопісенні розміри, зокрема коломийковий вірш (має 14 складів у рядку із поетичною паузою після 8 складу), який згодом удосконалив, розбивши один рядок на два по 8 та 6 складів у кожному. Такий вірі11 називають 14-складником, або шевченківським віршем. Ним написано багато творів із «Кобзаря», зокрема й «Думи мої. думи мої».
Отже, щоб схарактеризувати ритмомелодику певного поетич-ного твору, треба проаналізувати його ритмічну будову, віршовий розмір, види рим, спосіб римування, особливості строфи.
 
Образність поетичного твору досягається передусім через використання автором тропів (слів і зворотів, вжитих у переносному значенні): це епітет (художнє означення), порівняння, метафора (поетичне перенесення), алегорія (образне інакомислення), гіпербола (поетичне перебільшення), іронія (приховане глузування чи висміювання).
До фонетичних художніх засобів належать: алітерація (повторення приголосних), асонанс (повторення голосних), звуконаслідування (відтворення звуками людської мови крику птахів, тварин, звучання предметів).
Синтаксичні художні засоби: інверсія (порушення прямого порядку слів у реченні), анафора (єдинопочаток у рядках), Риторичне запитання (яке не вимагає відповіді), повтор, об- рамлення (однакові початок і закінчення вірша), антитеза (протиставлення), риторичні звертання та оклики.
1.    Яка найважливіша особливість віршованих творів? Як ство-
рюється віршовий ритм?
2.    Що таке стопа? Які бувають стопи?
3.    Визначте віршові розміри раніше вивчених вами поезій.
4.    Визначте художні засоби в уривку з вірша Тараса Шевченка
«Думи мої, думи мої», поясніть їх роль. Заповніть у зошиті таблицю прикладами з поданого уривка.
лексичні
художні засоби
фонетичні
синтаксичні
 
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

1.    Що є основним у людському житті?
2.    Яке призначення людини на Землі?
3.    Яку людину можна назвати щасливою?
4.    Поясніть значення висловів «гнилою колодою по світу валятись», «серцем жити».
5.    Чи може людина керувати своєю долею?
6.    Що є головним у вашому житті? Сформулюйте своє життєве кредо.
Підготуйте повідомлення на одну з таких тем:  1) Шевченко-художник.   2)  Участь  Шевченка  в  Кирило-Мефодіївському
братстві. Арешт і розслідування. 3) Повернення із заслання. Третій приїзд в Україну. 4) Хвороба і смерть Шевченка.
Для кмітливих і допитливих
Позмагайтеся,   хто   краще   знає   творчість   Тараса   Шевченка, провівши у класі вікторину «З якого твору ці рядки?».
1.    Не русалонька блукає:
То дівчина ходить...
2.    Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.
3.    На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає...
4.    Защебече соловейко
В лузі на калині...
5.    Було колись — в Україні
Ревіли гармати...
6.    За що мене, як росла я,
Люде не любили?
7.    Породила мене мати
В високих палатах.
8.    Співають ідучи дівчата...
9.    І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій...
10. Мов прокинувся, дивлюся: Село почорніло...

ДЛЯ ТИХ, ХТО хоче більше знати

ДМИТРО ЧУБ
Живий Шевченко
Багатьох, певно, цікавлять ІНТИМНІ сторони життя Шевченка: його ставлення до жінок взагалі, кохання, спроби одружитися...
Часи перебування Шевченка в Яготині — це доволі цікавий і важливий період у житті поета не лише для нас, але і для нього особисто та для його оточення.
Вперше Шевченко завітав до Яготина в липні 1843 року разом з 0. Капністом, сином відомого письменника, де й познайомився з княжною Варварою Рєпніною, яка в житті і творчості поета залишила глибокий слід. Вона була старшою від Шевченка на шість років. Йому було 29, а їй —35.
Від жовтня 1843 року поет знову кілька разів з перервами гостював у Рєпніних.
Яке враження справив Шевченко на княжну, читаємо в її листі до свого вчителя Шарля Ейнара в Швейцарію. Особливо на неї робило велике враження, коли Шевченко читав свої твори.
«Одного вечора,— пише вона в згаданому листі, - він запропонував прочитати нам свою другу поему, яка називалась «Сліпа»... І ось він починає читати. О, якби я могла передати Вам усе, що пережила під час цього читання! Які почуття, які думки, яка краса, яка чарівність і який біль! Моє обличчя все було мокре від сліз, і це було щастям, бо я змушена була б кричати, якби моє хвилювання не знайшло цього виходу; я почувала нестерпний біль у грудях».
«Коли закінчилось читання, нічого не сказала; вам відомо, що при всій моїй балакучості хвилювання відбирає в мене мову. І яка м'яка, чарівна манера читати! Це була чарівна музика, що співала мелодійні вірші!..»
«Шевченко зайняв місце в моєму серці, я часто думала про нього,  бажала йому добра і хотіла зробити йому добро, причому при моїй запальчивості — зараз же і якнайбільше. Я потай і не усвідомлюючи того, почувала ревнощі, тому що він віддавав перевагу Глафірі...»
Пізнавши в Шевченкові велику людину і незвичайний талант, княжна хотіла бачити поета завжди таким, і її неприємно дратувало, Коли іноді Шевченко починав говорити звичайні жарти і ніби знижувався до звичайної пересічної людини.
     
«...Я хотіла,— пише вона,— щоб він завжди був святий і променистий, щоб він сіяв істину силою свого незвичайного таланту».
Одного разу, коли княжна хвалила й дорікала йому, поет підбіг, схопив и руку й поцілував. «Зайве казати,— пише вона,— що мені це було приємно».
Якось, коли в хаті, крім княжни та Шевченка, були Глафіра та її сестра Таня, поет багато жартував і говорив, як вона висловлюється, дурниці, Рєпніна зауважила йому, що було б краще, коли б він не порушував своєї самотності...
Після ЦЬОГО настала мовчанка, і Шевченко згодом сказав: «Тихий ангел пролетів».
«Ви умієте розмовляти з ангелами,— сказала княжна,— то розкажіть, що вони вам говорять».
«Шевченко схопився з місця,— пише княжна,— побіг по чорнильницю, схопив аркуш паперу, що лежав на столі, і став писати, потім простягнув мені цей папір, кажучи, що це присвята до одного твору, який він вручить мені пізніше. Там був написаний вірш на тринадцять рядків і підпис: «На пам'ять про 9-те листопада».
Ось він:
Княжні Варварі Миколаївні РЄПНІНІЙ
Присвята На пам 'ять 9-го листопада 1843 р.

Душі з небес благословенній

Дано любить, терпіть, страждать

І дар приречений, натхнення.

Дано сльозами поливать.
Ви розумієте це слово!.
Для вас я радо відложив
Життя буденного окови, Священнодіяв я ізнову
І сльози в звуки перелив
Ваш добрий ангел надлетів, Овіяв крилами і снами
І тихозграйними річами
З душею чудо сотворив.

Яготин, 1111 1843 р

«Він передав мені аркуш,— пише княжна,— я прочитала; чиста і солодка радість сповнила моє серце».
Що далі, то тяжче переживала княжна своє кохання до поета і не раз йому висловлювала це відверто, але Шевченко, хоч і розумів іі. але не міг ВІДПОВІСТИ княжні тим же. Цей стан привертав увагу і матері, і Капніста. Останній вважав, що корисніше буде, коли Шевченко залишить Яготин, і, видно, натякнув про це поетові.
Готуючись до від'їзду, Шевченко виявив бажання поговорити з княжною на самоті. Він, як пише княжна, був тоді добрий і щирий і. зустрівшись у вітальні, висловив їй усі свої переживання з приводу одної образи, якої він зазнав від свого друга.
10 січня 1844 року Шевченко залишив маєток Рєпніних. Про це княжна Варвара в листі до Ейнара згадує так: «...Настав день і час Його від'їзду. Я з слізьми кинулась йому на шию, перехрестила його лоб, і він вибіг з кімнати...»
Після того княжна дістала від Шевченка одного листа, який обурив Капніста, бо в ньому іноді поет називав її на «ти». Але вона була ним задоволена і розуміла поета по-своєму...
Згодом Шевченко присвятив їй одну з кращих своїх поем — «Безталанний», що пізніше звалася «Тризна», та подарував дві картини. Вона ж, вірно оцінюючи його творчість і значення його як «геніального сина свого краю», не забула його й тоді, коли він опинився в далекому засланні. Шевченко ж, хоч і не кохав її, проте високо цінив її добре серце, ту моральну підтримку, називаючи її в своїх листах янголом...
Чимало маємо спогадів сучасників про Шевченка як співака, про його велику любов до пісні, про те, що він мав неабиякий голос і, співаючи, глибоко переймався сам тією піснею і хвилював інших. Серед улюблених пісень поета були «Ой зійди, зійди ти, зіронько та вечірняя», «Забіліли сніги, заболіло тіло, ще й головонька», «Понад морем-Дунаєм вітер явір хитає» та ін.
Пантелеймон Куліш згадує, як на його весіллі Тарас Григорович заспівав козацьку пісню «Ой Морозе, Морозенку...». Здавалось, він ніколи не співав так досконало. Коли він закінчив, М. Білозерський зійшов з місця і, кинувшись до Шевченка, обняв його і заридав на грудях. «Все, що було на душі в обох,— пишеться в спогадах,— рідне, щире, піднялось і виявилось у цих словах, в цих обіймах і риданнях». Того ж вечора молода на ознаку великої подяки подарувала співакові-поетові свою вінчальну квітку.
   Радимо прочитати
1.    Тарас Шевченко. Кобзар (поезії періоду трьох літ (1843-   1845) і заслання).
2.    Володимир Дарда. Переяславські дзвони: Історичний роман.-  К., 1990.
Роман «Переяславські дзвони» про приїзд Шевченка на батьківщину в 1845 році.

В.Цимбалюк, Українська література, 8 клас

Надіслано читачами з інтернет-сайту

_{Книги, підручники української мови, конспект на допомогу вчителю та учням. Вивчай українську літературу безкоштовно}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.