Версия 07:57, 23 апреля 2010

Гіпермаркет Знань>>Українська мова>>Українська мова 10 клас>> Українська мова:Галерея яскравих народних характерів у романі. Протиставлення образів Чіпки та Грицька, еволюція характерів героїв. Образ «пропащої сили» та «соціального дна» у романі

                                                                         «А ДЕ Ж ТА ПРАВДА, КОЛИ ТАК?!»

У центрі роману образ Чіпки — селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою».
Уже на перших сторінках твору постає Чіпка — широкоплечий двадцятирічний парубок, з гострими карими очима, довгобразим лицем, одягнений у білу вишивану сорочку та просту свиту, накинуту наопашки. На голові в нього висока решетилівська шапка. Та автори не задовольняються зовнішніми ознаками в зображенні людини, як це властиво Іванові Нечуєві-Левицькому. Вони помічають риси, що розкривають соціальний стан людини: «Не багатого роду!» — казала проста свита. Портрет парубка передає його внутрішній світ: «Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць разом з якоюсь хижою тугою...»

А далі докладно з'ясовується формування характеру героя, наростання його протесту проти приниження людини. Син зневаженої селянки, Чіпка зростає в злиднях, в умовах недоброзичливості й ворожості. Тільки бабусині казки розширювали кругозір хлопчика, викликали в нього далеко не дитячі запитання. Коли багатій Бородай за впертість прогнав Чіпку з роботи, він «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника...»

Вразлива душа й допитливий розум прискорюють визрівання хлопця. Його добре, гаряче серце, розбуджене побаченим чи почутим, довго не заспокоюється. Розповіді діда Уласа про кріпацьку неволю, нещасливу долю батька важким каменем лягають на його душу. Чіпка тоді стільки настраждався, стільки передумав, що аж на виду змінився.

Кожний з етапів життя Чіпки виразно окреслюється завдяки тонкому психологічному аналізу його поведінки. Так, емоційністю позначені роздуми парубка у зв'язку з несправедливим відбиранням землі. Різкі переходи від сподівань щасливо жити на своєму добрі до гірких розпачливих настроїв, до болючих думок про кривду, яка «заснувала цілий світ», про лихо, з тенет якого не вирватися трудівникові, гарячкова розмова з самим собою у
безсонну ніч, коли зримо постала неправда, розкривають збентежену душу героя. Тому й вразила кривда Чіпку прямо в серце, коли за право працювати на власній землі чиновник цинічно вимагає хабара.

У цей момент Чіпка втратив не тільки ниву, а й віру у справедливість. У його серці знову закипіла ненависть, на жаль, не лише до гнобителів та їхніх прислужників, а до всіх людей. Звідси — сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини. Горе і чорну безнадію Чіпка починає топити в чарці, а від пиятики вже прямий крок до грабунку. Злочинні дії парубка переконливо вмотивовуються: кричуща несправедливість штовхнула вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, до грабіжництва. Такі вчинки він вважає відбиранням свого ж добра, привласненого хитрішими, спритнішими, багатшими.

Це ті риси в характері Чіпки, в його поведінці, які передають істотне в діях його реального прототипу. Мирний у згадуваному нарисі вказував, що згодом в людській уяві залишиться соціальна основа розбійництва Гнидки, і той стане поруч з Гаркушею, Засориним та іншими розбишаками, які «уславилися по всій Україні, яко бо-ронителі убогих і безталанних од заздрості й пригніту багатих і щасливих».

Прагнення помститися насильникам у Чіпки ще дужче посилюється після катування його москалями під час придушення селянської непокори. У його гнівних словах за-звучало гнівне застереження гнобителям: «За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безневинно пролито... будуть вони довіку мучитися, до суду мордуватися!..» Нестримним почуттям ненависті до кривдників Чіпка близький до шевченківських протестантів і месників.

Роздумуючи над особистою недолею, над всенародним лихом, Чіпка все глибше усвідомлює соціальні корені пануючої несправедливості. Для нього стає очевидним, що на трудівника «налягли» і поміщик, піп, шинкар, і «свій брат-багатир», що «всім бажається поїздити» на шиї безправного селянина.
Під впливом лихого «товариства» Чіпка опустився на саме дно життя, чим гірко образив рідну матір. Проте добро в його натурі на якийсь час перемогло. Чіпка перепросив матір, повернув її до себе. Одружившись з Галею, він став ревно працювати в господарстві, безкорисливо допомагати тим, хто звертався за підтримкою. Його сувора натура, «загартована давнім злиденним життям, м'якшала: він тепер соромився свого давнього безпуття, тієї кривої стежки, якою він думав дійти до щастя».

Коли пішли розмови про земство, про вибори гласних, Чіпка закликає громаду захищати свої інтереси. Селяни-гласні всупереч волі дворян та чиновників обирають його членом повітової земської управи. Та дворяни все зробили, щоб «очистити» свої ряди від «мужика», і Чіпку наказом губернатора було виведено з управи «по неблагонадежно-сти». Ця кривда стала останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача, зіпхнув його на стежку сліпої помсти.
Селянин на собі відчув, що панська «правда» гірша за крадіжки, розбій. Не знайшовши справедливості і вище, Чіпка став мстити без розбору, бити направо й наліво, бити наосліп. Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест, кров загублених жертв, смерть невинних людей страшним тавром заплямовують Чіпку. Власне з правдошукача він перетворився у звичайного кримінального злочинця.

В оцінці морального падіння Чіпки автори виходили з позицій народної моралі, керувалися тими критеріями, що добро завжди прекрасне, а зло — потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Криваві злочини заплямовують людину навіки. Коли Чіпка заради «легкого хліба» почав грабувати і вбивати, цим його діям не могло бути якихось інших оцінок, крім беззастережного осуду.

Весь розвиток сюжету підводить до однозначного висновку: найблагородніші пориви перекреслюються злочином. Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти кривдників, «крива стежка» бунтарства зробили Чіпку «пропащою силою».

                                                             «СВІЙ, НА ПРИБУТОК НАПРЯМЛЕНИЙ РОЗУМ»

Інший життєвий шлях обирає ровесник Чіпки, найближчий приятель його дитячих літ — Грицько. Круглий сирота, він у дитинстві випив добрий ківш лиха. Зростав без материної ласки і батькової підтримки, піднімався на чорних, як земля, сухарях — тій мізерній платні, що перепадала йому від сільської громади за догляд овець.

На відміну від Чіпки, котрий вже дитиною задумувався над причинами людської недолі, Грицько не обтяжував себе такими питаннями. Коли підріс і довелося розпрощатися з вівцями, парубок, «скинувши через плече косу, а за спину — торбину з сухарями, лихеньку свитину та  не кращі й чоботи», потягнувся з іншими бідарями на заробітки в південні степи. Грицька у злигоднях підтримує бажання стати господарем. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, він переносився уявою в майбутнє, де бачив власну «хату теплу».

Наймит важко працював, випускав косу з рук тільки для обіду й сну. Земляки-піщани насміхалися з його ретельності, та Грицько не пішов восени, як усі, додому, а став у Херсоні підробляти розвантажуванням барж, косив очерет, збивав копійку до копійки й наступного літа. Повернувшись до рідного села, придбав садибу, город. Тепер Грицькові хотілося б до свого добра «приточити ще й жінчине», однак багатир, до дочки якого він сватався, теж думав «мати зятем не простого козака». Невдача остудила запал хазяйновитого парубка, й він одружився з рівною собі, працьовитою дівчиною Христею.

Впадають в око й такі риси вдачі Грицька, як байдужість до долі інших, егоїзм, намагання не втручатися в небезпечні справи. Він не прийшов на допомогу Чіпці, щоб вирятувати з рук карателів діда Уласа. Більше того: він зневажливо ставиться до катованих москалями селян («Важно парять бісових маштаків!»), бо кріпаки, мовляв,— це злодії, ледацюги, п'яниці. Автори роману постаттю Грицька розвінчували обмежений індивідуалізм власника. Грицька розбирає зазд
рість, що Чіпка дістав за Галею багатий посаг і теж став «хазяїном». Буваючи в гостях у Чіпки, він завжди скаржився на нестатки та втрати, хоч насправді жив заможно.

Він лукавив, лицемірив, намагаючись «заробити» на душевній доброті приятеля дитячих літ. 
Грицько «своїм, на прибуток напрямленим, розумом» не міг зрозуміти роздумів і настроїв Чіпки, відчути те щире і гуманне, що характеризувало колишнього товариша. Навіть приятелювання з ним Грицько намагається використати для власного збагачення. Він зрадів, що Галя стала хрещеною матір'ю його сина, адже ж сподівався, що хрещеникові «перепаде». Тут Грицько не помилився, бо незабаром Чіпка подарував йому на хрещеника сто карбованців. Та варто було Чіпці схибити, як Грицько з неприхованим злорадством повідомив дружині цю новину. А потім смакував плітки і чутки про товариша, намагаючись всюди підкреслити свою вищість і зневажити Чіпку.

Такий природний шлях еволюції характеру людини з народу, яка, вирвавшись із злиднів, швидко переродилася.
 
                                        «ПАЛКИЙ, ЯК ПОРОХ, СМІЛИВИЙ, ЯК ГОЛОДНИЙ ВОВК»

Простежуючи розвиток характеру Максима Ґудзя, помічаємо, що автори хоч і звертають погляд у минуле для з'ясування його родоводу, проте намагаються показати сучасні умови, які скалічили здорову натуру, сформували ще один тип «пропащої сили».

Внук запорожця Мирона Максим перейняв від діда неспокійну, бурхливу вдачу. Розповіді січовика про звитягу козаків, відраза діда до підневільного існування глибоко запали в хлоп'яче серце. «Як у гніздечку, так у Максимовім сердечку виплодилась воля, про яку дід переказував; поривала хлопця до сваволі, до невпокою,— кидала од одного до другого, пекла ненавистю до всього, що гнітило або перечило, не давало робити, як нам хочеться, як нам здумається...»

Душа Максима рвалася до енергійного, бурхливого діла, молоді сили нестримно рвалися на широкий простір. «Палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк», Максим був заводієм у парубоцькій компанії. Та в умовах уярмленого панщиною села ініціативність молодика проривається у свавільних діях. Правда, гордий Максим дорікав кріпакам за покірність, намовляв їх до втечі. Це вже було бунтарство проти системи. Якось не попав у тюрму, але від солдатчини не врятувався...

Як і Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Юрій Федькович, автори роману правдиво показують тягар солдатського побуту. Конкретні деталі з щирою емоційністю передають горе людей, що часто навіки прощалися з синами, братами, чоловіками, яких забирали у москалі. За рекрутами — плач і голосіння, ніби мертвих виряджають. «Там стара мати заливається гіркими сльозами, обнімаючи бриту голову синову; тут молода молодиця з дитинкою на руках голосить на весь майдан, однією рукою схопивши за шию молодого чоловіка; а ось сестра з братом розмовляє, сльозами доливаючи горе...»

Гірка доля солдата, що страждав від безглуздої служ-би-муштри, де «учили, щоб бити, били, щоб учити». Навіть моторний та говіркий Максим не міг знести смертельної нудьги від такої «науки». Знаходив одраду в бешкетах та пиятиці, у вибріхуванні перед офіцерами. Коли йому потрапила до рук «граматка», самотужки опанував азбуку і навчився по церковних книжках читати.

Та казарма зламала й таку небуденну силу. Горілка, до якої Максим звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати цивільне населення та оббирати солдатів. Тут для нього, фельдфебеля, прикладом були офіцери- Всякими неправдами Максим збагачується і повертається в село через тридцять років з грошима та «заслугами». Тепер у його хату завертають випити чаю та «пропустити чароч-ку-другу» піп, становий, волосне начальство. Максим став звисока поглядати на «нетесане мужиччя».

Не випадково Максимів хутір стає пристановищем грабіжників. Розбещений, морально зіпсований солдатчиною, Максим живе єдиною пристрастю — збагаченням.

Він зрозумів, що для цього не обов'язково працювати, що є й «легші» способи здобування грошей. Запальною вдачею Максим дещо схожий на діда-запорожця. Та є між ними й істотна відмінність: якщо січовик палко протестував проти закріпачення і домігся козацьких, вільних прав для свого роду, то Максим не знаходить розумного застосування своїй енергії, пиячить, бешкетує, займається розбоєм і зрештою гине ганебною смертю в одному з грабежів.

Автори, змальовуючи Максима, пояснювали його вчинки успадкованими, природженими рисами характеру. Певною мірою це так, однак потрібно враховувати й соціальні чинники. Саме в умовах сваволі, постійних утисків і знущань надлюдиною формується тип гульвіси-«махамеда», який марно розтратив здорову силу і енергію, пішовши крученими дорогами.

                                                           «НЕ СУДИЛОСЯ МОТРІ ЩАСТЯ»

Мотря — одна з найтрагічніших жіночих постатей в українській літературі.

Попередники Панаса Мирного вже показували скалічене життя жінок у кріпосницькому суспільстві. Трагічно загинула ошукана офіцером Шевченкова Катерина. Не зазнала щастя в одруженні з кріпаком Олеся з оповідання «Козачка» Марка Вовчка. Гірко поневірялася все життя Нимидора, розлучена з чоловіком («Микола Джеря» Івана Нечуя-Левицького). Розповідаючи драматичні історії життя селянок, показуючи трагедію матерів, письменники-реалісти вказували на винуватців їхньої недолі, суворо обвинувачували рабську суспільну систему, яка затрималася в Російській імперії аж до другої половини минулого сторіччя.

Автори роману внесли новий нюанс у художнє розв'язання одвічної проблеми жіночої долі. Навіть юридично вільній людині в світі несправедливості не дано ніяких можливостей для особистого щастя. Нестерпно тяжко жилося Мотрі; одне, що невимовне убожество, з якого не могла виборсатися довгі роки, а друге — неприязне ставлення забобонних, затурканих односельців, які і в роботі відмовляли, і з острахом її хату обминали.

Аж помолодшала жінка, коли після смерті далекого родича дісталось їй «днів на десять поля». Раділа сама, вселяла надії синові. Та недовго пощастило працювати на своїй землі. Гострим ножем прямо в серце вдарила Мотрю неправда, розворушила старі болі, знищила всякі надії.

Мотря розуміла, як тяжко жити селянинові без землі. Та, побачивши, як страшно побивається Чіпка за втраченою нивою, як з безнадії запив гірко, стала сама втішати сина, заспокоювати його. Скільки горя зазнала, скільки лихих думок передумала в чорні дні, коли син пропивав майно, ображав злими словами: «як підстрелена горлиця тіпається-б'ється, тихо туркоче й стогне, так мати затіпалась на печі в куточку...»

Та забуває материне серце кривди й образи. Почувши, що сина посадили до «чорної», схвильована Мотря хоче з ним побачитися, порозмовляти. її тривожать лихі пересуди про Чіпку. Ціла хвиля суперечливих переживань, почуттів, думок нещасної матері передають її горе. Вона обурена лихими вчинками Чіпки, але їй болить і його безталання.

Дізнавшись про люте та ще й прилюдне катування солдатами сина, Мотря була сама не своя. її серце починає бунтуватися, ненавидіти всіх — і москалів-екзекуторів, що поглумилися над Чіпкою, і односельців, які не тільки не захистили сина, а ще й насміхалися над його стражданнями.

Коли Чіпка взявся за господарювання, одружився, Мотря аж сплакувала з радощів. Та нагло переривається куце материне щастя, бо знову горілка залила очі синові. Мотря аж почорніла від нового горя, як бажаного рятунку чекала смерті.

З психологічною переконливістю вмотивовано останній крок жінки. Вона все була готова віддати заради сина. Та, не витримавши страшних випробувань, які впали на її сиву голову, не знісши кривавого розбишацтва Чіпки, мати викриває його злочини. Такі дії матері, тяжкі і болісні, виправдані всією логікою розвитку образу. Мати не могла мовчати, цього не дозволяла її совість, вихована народними етичними нормами.

Так образ матері-страдниці, її чесні, справедливі рішення і дії набирають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління карали і злочин, і злочинця, ким би він не був. Такий поворот у розвитку образу нещасної жінки, здійснений романістами, ще раз засвідчує неминучість перемоги добра над злом як однієї з етичних засад нашого народу.

                                                                    «ЯКБИ ЛЮДИ ПО ПРАВДІ ЖИЛИ»

Ідеєю шукання правди освітлені в романі також образи молодих жінок Христі й Галі.

Сирота змалку, Христя, вийшовши заміж за Грицька, відчула радість праці на себе, спокій родинного затишку. На відміну від черствого чоловіка вона переймається стражданнями інших людей. Усім серцем сприймає Христя схвильовані слова Чіпки про бідняцьку недолю. І побачила в уяві Мотриного сина не гультіпакою та волоцюгою, як усі його взивали, зрозуміла, що лихо зламало добру людину: «У Чіпки й серце добріше, й душа чистіша... А що він п'є?.. То його лихо п'є... недаром він хвалився ним!..» — так зіставляє вона Грицька й Чіпку, правильно розуміючи причини його безталання.

Якось Христя висловила Грицькові наболілі думки про неправду, яка всюди панує, а чоловік одразу ж знайшов виправдання кривді, прикрившись егоїстичною формулою: «Своя сорочка ближче до тіла».

Після тієї розмови Христя різко змінилася. Де й поділися щебетання веселе, усмішка щаслива! Не залишають молодицю болючі роздуми про правду і кривду, так схвильовано й гостро висловлені Чіпкою. Христі гірко і сумно, що її «добрий» Грицько ніколи не порушував таких питань. Більше того, вона вже відчула, що її чоловік може правду сам обійти, може легко змиритися з неправдою.

Важкі будні селянського життя, щоденні хатні турботи, догляд за малими дітьми втягують Христю в звичайне для мільйонів трудящих жінок річище, проте серце її завжди було чуйним до людського горя.

Образ Галі розкривається в інтимно-побутовому плані. Ця красуня, «польова царівна», що зачарувала Чіпку з першої зустрічі й потім стала його дружиною, зросла в умовах злодійської сім'ї. Та все те зло, що оточувало її з дитинства, не спотворило душі дівчини. Добра, щира, справедлива, Галя допомагає Чіпці на якийсь час повернутися  до  чесної  хліборобської  праці.   Вона,  щиро люблячи Чіпку, наполегливо закликає чоловіка жити по правді.

Та слабкими виявилися сили молодої жінки, зломилися під тиском брутальних умов. Знову опинився Чіпка в зграї грабіжників і бандитів. А їхня хата, яку вона так чепурила, стала розбійницьким притоном. Галя думала увійти в розбишацьке «товариство» «тихим янголом-спа-сителем», усовістити запеклі «харцизяцькі душі». Та не з її м'якою, доброю натурою руйнувати давно заведений гультяйський спосіб життя» Побачивши всю безодню злочинів» у яку потрапив Чіпка, зрозумівши, що не зможе його врятувати, Галя накладає на себе руки.

Галя теж прагнула правди, але сприймала її як чесність, щирість, відкритість людських взаємин. Глибшого, соціального значення вона в це поняття не вкладала. Однак рогаан саме й викликає неослабний інтерес неоднозначним трактуванням цієї морально-етичної категорії.

Українська література 10 клас, Петро Хропко

_{Календарно-тематичне планування з етики, завдання та відповіді школяру онлайн, курси учителю з української літератури скачати}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.