Версия 13:48, 26 апреля 2010

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>>Володимир Винниченко. Розповідь про письменника. Широта й актуальність тематики, новаторська манера письма

                                                             ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО (1880 — 1951)

                                                                                                                      Яка, властиво, сила жєие мене так виснажуватись...

                                                                                                                     Не хочеться, щоб знову запанував

                                                                                                                     сказ убивання, руйнування, нищення?

                                                                                                                     Щоб знову не ходив голод по землі?
                                                                                                                                                         Володимир Винниченко

                                                                                                                     Україна завжди і постійно стояла

                                                                                                                     в центрі його шукань, мрій, болючих

                                                                                                                     згадок і ностальгійних страждань.

                                                                                                                     Вона завжди ятрила і пекла його душу.

                                                                                                                                                                   Григорій Костюк
 
У наведених словах вдумливого українського літературознавця з діаспори Григорія Костюка схоплено найголовніше з життя, політичної діяльності й художньої творчості Володимира Винниченка. Звичайно, ностальгійні страждання зумовлювалися частим і тривалим, а в другій половині життя й постійним аж до смерті перебуванням за межами рідного краю. Та найістотнішим у долі політика і митця були болісні роздуми про рідний народ, який упродовж століть не міг здобути собі омріяну волю. Про Україну він думав усе життя, її недоля мучила його.

Письменник-новатор, Винниченко зумів поєднати художній досвід класики з інтенсивним засвоєнням естетичних ідей свого часу. Йому належать численні твори в різноманітних епічних жанрах, він збагатив проблемно-філософськими п'єсами нашу драматургію, залишив помітний слід у публіцистиці й мемуаристиці.

Творчість Винниченка — це яскравий художньо-публіцистичний літопис шляхів українського народу до незалежності в нашому буремному сторіччі. Доля ж його вагомого доробку, який замовчувався чи фальсифікувався впродовж півстоліття — від початку 30-х і до кінця 80-х років, ще одне свідчення того імперського тиску, якого зазнавали українська нація та її культура. Однак справедливість перемогла: письменник повертається в рідну Україну. Його відомі твори виходять окремими виданнями, у журналах друкуються не опубліковані за життя романи.

 
                                                                       «ГОТОВИЙ НА ВСІ ЖЕРТВИ, НАВІТЬ
                                                                      НА СМЕРТЬ, АБИ ТІЛЬКИ ВРЯТУВАТИ
                                                                        УКРАЇНСЬКУ НАЦІЮ ВІД РОЗНЯТТЯ*

Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 р. в Єлисаветграді (тепер Кіровоград). Його батько до одруження був безземельним селянином-наймитом з с. Григорівки (Веселий Кут) Єлисаветградського повіту. Хлопець спочатку навчався в початковій школі, а згодом у чоловічій класичній гімназії. Не закінчивши її, він склав іспити за середню освіту екстерном у Златопільській гімназії.

З 1900 р. Винниченко став студентом юридичного факультету Київського університету, але через «неблагонадійність», зумовлену членством у Революційній українській партії, його незабаром було виключено з вузу. А потім було кілька арештів і ув'язнень, служба в армійському «дисциплінарному батальйоні», дезертирство. Винниченко нелегально переходить через кордон, якийсь час перебуває в еміграції, а в 1905 р. повертається під чужим прізвищем в Україну, проводить революційну агітацію серед селян і заробітчан Причорномор'я. Рятуючись від царської охранки, він у 1907 р. знову тікає за кордон, де й перебував до 1914 р.

Незважаючи на карколомні повороти в житті, Винниченко вже з 1902 р. заявив про себе як літератор. Тоді було опубліковано його повість «Сила і краса» (згодом відома під назвою «Краса і сила»). Він продовжує інтенсивно працювати в жанрах «малої» прози, з 1906 р. виходять одна за одною п'ять книжок його оповідань. Ім'я Винниченка стає популярним, про нього позитивно відгукується критика, зокрема високі оцінки його творчість дістає від Івана Франка, Лесі Українки. Михайло Коцюбинський мав підстави сказати: «Кого у нас читають? — Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки інтереси сходяться на літературі? — Винниченка. Кого купують? — Знов Винниченка». Це було сказано в 1909 р., коли Винниченко, перебуваючи в Австрії, Франції, Швейцарії, Італії, пише твір за твором. І в еміграції, і після повернення з неї він, крім оповідань, створює низку злободенних, гостропроблемних психологічних драм («Дизгармонія», «Брехня», «Закон», «Натусь», «Метеп-їо», «Щаблі ЖИТТЯ», «Гріх», «Базар», «Дочка жандарма», «Молода кров», «Пригзожденні», «Великий Молох», «Чорна Пантера і Білий Медвідь») та романів («Чесність з собою», «Рівновага», «По-свій», «Божки», «Хочу», «Заповіт батьків», «Записки Кирпатого Мефістофеля»). І за тематикою, і за своєрідністю її художньої реалізації ці твори були новаторськими, значною мірою незвичними, тому сприймалися неоднозначно, навколо них спалахували гострі суперечки, одне слово, були помітними в літературному житті.

Коли вибухла перша світова війна, Винниченко повернувся в Україну, перебував на нелегальному становищі. А в 1917 р. він став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, згодом головою першого українського уряду — Генерального Секретаріату. Після повалення правління гетьмана Петра Скоропадського Винниченко був одним з керівників Директорії — нового уряду Української Народної Республіки. У роки боротьби проти чужоземної інтервенції та спровокованої нею кривавої громадянської війни він морально страждав, бачачи національну роз'єднаність українців, котра приводила до поразок у будівництві держави.

Болісні роздуми Винниченка з цього приводу відбиті у драмі «Між двох сил» (1919). Трагедією в родині українського залізничника, члени якої опинилися в протилежних таборах — і захисників молодої української державності, і її ворогів, письменник висвітлив причини, що привели до загибелі Українську Народну Республіку. 14 жовтня 1919 року він, схвильований братовбивчою війною, записав у «Щоденнику», що готовий віддати власне життя, тільки б Україна зберегла так трудно вистраждану незалежність.

Водночас розумів, що уряд не може спинити той хаос, який охопив Україну. Не бажаючи брати на себе відповідальність за помилкову, як він вважав, політику уряду УНР, Винниченко відходить від неї. Виїхавши в 1919 р. до Австрії, він створює тритомну мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації» (Відень, 1920), в якій аналізує перипетії з становленням української державності. Чимало його статей про складні шляхи української революції з'явилося в організованому ним же тижневику «Нова доба», що виходив у Відні в 1920 р.

Прагнучи переконати керівників уряду УСРР у необхідності розбудови не фіктивної, а справді національної Української держави, Винниченко з 24 травня по 23 вересня 1920 р. перебував у Москві та Харкові, ведучи переговори з більшовицькими лідерами. Та переконався, що під гаслами інтернаціоналізації проводиться політика відновлення тієї ж «єдиної-нєділимої», що Харків йде слухняно за розпорядженнями з Москви. Глибоко розчарований, він відкинув пропозиції ввійти до складу маріонеткового «українського уряду» і знову залишає Україну, тепер уже назавжди.

Виснажливе життя політемігранта, постійні переїзди з місця на місце в різних країнах зрештою закінчуються тоді, коли Винниченко з дружиною придбали в селі Мужен поблизу Канн (Франція) напівзруйнований будинок, відремонтували його і в цьому Закутку (так письменник за аналогією до назви хутора, де наймитував батько, назвав свою оселю) провели свої останні роки. Винниченко, щоб забезпечити прожиття, впродовж вісімнадцяти років працює на городі, в саду і, звичайно, викроює години й для писання.
Серед творів останнього періоду його літературної діяльності виділяється соціально-утопічний роман «Сонячна машина» (1921 — 1924), роман про громадянську війну «На той бік» (1923). В Україні було видано два зібрання творів Винниченка — 23-томне (1924 — 1928) та 28-томне (1930 — 1932). Але з 1933 р., коли письменник у листі до політбюро ЦК КП(б)У обвинуватив компартійні верхи в організації селянського голодомору, знищенні української науки і культури, його творчість була піддана гонінням. Книжки Винниченка були вилучені з бібліотек і знищені, творчість перестала досліджуватися літературознавцями й вивчатися в школі, ім'я письменника або замовчувалося, або при згадках обливалося брудом.

А Винниченко зберіг свою честь у роки окупації німцями Франції, відмовившись співробітничати з нацистами, хоч за це його арештовували й ув'язнювали. Його сподівання пов'язувалися з установленням соціальної справедливості на всій землі, із збереженням міцного миру. Ці роздуми письменник викладає у романах «Нова заповідь» (написано в 1949 р., перекладено і вперше надруковано французькою мовою в 1949 р.) та «Слово за тобою, Сталіне!» (видано посмертно в Нью-Йорку в 1971 р.).

Щоденник Винниченка, ведений ним у 1911 — 1951 рр., є багатющим джерелом для розуміння і життя письменника, і тогочасного суспільства. Працював до знесилення, але терпів не стільки від перевантаження фізичною чи розумовою працею, як від ізольованості, відсутності будь-яких контактів з Україною, за якою постійно тужив, до котрої готовий був повернутися, щоб тільки глянути на неї, хоч би для цього довелося йти пішки півсвіту.

Так з думами про рідну Україну Винниченко й помер 6 березня 1951 р. у своїй оселі. Відійшов від нас, так і не  зустрівшись з рідним краєм,  якого не  бачив  понад тридцять років. Повертається до нас сьогодні своєю болісною, совісливою творчістю, без розуміння якої годі з'ясувати тенденції літературного процесу першої ПОЛОБИНИ XX ст.

                                                        «І ВІДКІЛЯ ТИ ВЗЯВСЯ У НАС ТАКИЙ?»

Таке риторичне запитання поставив Іван Франко в рецензії на першу збірку творів Винниченка «Краса і сила», що з'явилася 1906 р, в Києві. Всього сім оповідань і повістей увійшло в цю книжку («Краса і сила», «Заручини», «Контрасти», «Голота», «Біля машини» та ін.), але вони вигідно виділялися в тогочасній прозі відсутністю будь-якого замилування простими людьми, що було властиве творам письменників народницької орієнтації, реалістичністю — аж до використання певних натуралістичних прийомів — художнього зображення, колоритністю мовного малюнка, динамічністю розповіді, в якій значне місце належить діалогам, котрі і рухають дію, і служать прийомам індивідуалізації персонажів.

Іван Франко був вражений новизною теми вже першого твору «Краса і сила», в якому йшлося про людей, викинутих на дно життя. Серед голодранців і п'яниць, серед люду, що «не боїться ні тучі, ні грому», виділяються молоді злодії Ілько й Андрій. Перший — вродливий, добрий, але безвольний, а другий — негарний, жорстокий, але завзятий. Це ті ж босяки, душу яких уперше розкрив Максим Горький, а український прозаїк всебічно показав їх у колоритних життєвих ситуаціях.

Винниченко вважав, що кожна суспільна група по-своєму розуміє красу і силу. Такий підхід автора до відтворення настроїв люмпенів забезпечив життєву достовірність зображеного. Доля злодіїв та їхньої приятельки Мотрі розкривається в кількох жанрових епізодах: знущання Андрія над жінкою, підготовка до злодійських операцій, картини ярмарку, ув'язнення в тюрмі. Так окреслюються постаті не тільки суспільних покидьків, а й простакуватих селян, хитрих ярмаркових циганів, єврея-шинкаря, арештантів, «поважного урядника».

Тому Франко і мав підстави звернути увагу на новаторство молодого автора: «І відкіля ти такий узявся? — так і хочеться запитати д. Винниченка,,. Серед млявої, тонко артистичної, та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників (так Франко з дещо загостреною різкістю характеризував молодих авторів, захоплених суто естетичними пошуками.— Ред.) раптом виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом, як саме життя, всуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості. І відкіля ти взявся у нас такий?»
Усі твори збірки вражають переконливістю в розкритті людських взаємин. Впадає в око охоплення автором представників різних соціальних верств: заробітчан («Біля машини»), селян, що стрімко пролетаризуються («Голота»), студентів («Заручини»).

І в наступних оповіданнях порушувалися не займані досі нашими письменниками шари дійсності: тюремні будні політичних в'язнів («Щось більше за нас»), доля революціонерів («Студент»), фарисейство панства («Мало-рос-європеєць»), цинізм тих, хто вважав себе причетним до мистецтва («Антрепреньор Гаркун-Задунайський»).

                                                                   СКЛАДНЕ ПОВЕРНЕННЯ В УКРАЇНУ

Винниченко — один з найвизначніших прозаїків і драматургів XX ст. Так склалася його доля, що тільки творчість першого періоду широко оцінювалася українською критикою як одне з неповторних явищ нашої прози й драматургії. Тоді його твори видавалися й перевидавалися, вивчалися в середній і вищій школі.

Про Винниченка писали за кордоном і в ЗО — 40-ві роки. В Україні ж виростали цілі покоління, які нічого не знали про талановитого майстра слова, про його внесок у рідну і всесвітню літературу. Якщо .ж і згадувалося принагідно ім'я Винниченка в якомусь науковому виданні, то тільки в негативному плані.

З гіркотою Винниченко зазначав у «Щоденнику» в липні 1942 року: «А сьогодні... 62 роки мого народження. Шістдесят два! І разом з тим сорокарічний ювілей... І з того часу ніхто, ніколи, ніде не те що не святкував, але й не відзначав мого ювілею, ні десятирічного, ні двадцятирічного...»

Можна уявити внутрішній стан славетного письменника — і тоді, і пізніше, коли він переживав свою ізольованість від світу, від рідного краю. Винниченко розумів, що цю відгородженість вибудувала тоталітарна система, що панувала в Україні. Усвідомлював також і те, що й українська діаспора не хотіла заглиблюватися в перипетії його нещасливої долі політика і митця.

Останнім часом в Україні перевидано кілька збірок прози  Винниченка,   зокрема роман   «Сонячна  машина», том драматичних творів, опубліковано публіцистично-філософський роман «Слово за тобою, Сталіне!». З'явилися перші неупереджені розвідки про письменника. Окремі його п'єси побачили світло рампи.

Одне слово, Винниченко почав повертатися в Україну. Будемо сподіватися на те, що український читач невдовзі ознайомиться з усією художньою спадщиною талановитого письменника і полюбить цього непересічного митця.

                                                                        ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Як життєвий шлях Винниченка пов'язаний з політичними подіями першої половини XX ст.?
Які твори письменника ви читали? Які вистави його п'єс бачили? Чим вам запам'яталися романи, оповідання чи п'єси? Чи відчули ви в них відображення певних моментів життя автора? Якщо так, доведіть це прикладами з творів.
Що заімпонувало Франкові в творах Винниченка? Відповідаючи, зіставте теми творів Вннинченка з тематикою творчості його сучасників.
Розкрийте своєрідність індивідуального стилю Винниченка на матеріалі конкретного аналізу якогось оповідання.
Розгляньте твори Винниченка про дітей у контексті аналогічних творів його сучасників, що опрацьовували цю тематику.
Що єднає твори Винниченка про дітей з аналогічними творами Івана Франка, Бориса Грінченка, Михайла Коцюбинського, Архипа Тесленка?
Якими творами розширив Винниченко тематичні обрії української прози? Життя яких соціальних верств знайшло відбиття у його творах?
Чи можна вважати Винниченка новатором у прозі? Якщо так, доведіть свою думку відповідними аргументами.
Визначіть місце Винниченка в українському літературному процесі XX століття.

                                                            СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бойко КК Драма «Між двох сил» В. Винниченка як відображення української національної революції // Бойко Ю. Вибр. праці,— К., 1992.
Гнідан О., Дем'янівська Л. Володимир Винниченко: Життя, діяльність, творчість.— К., 1996.
Гречанюк С. Володимир Винниченко: доба і доля // Гре-чанюк С. На тлі XX століття,— К., 1990.
Дзеверін І. Про В. Винниченка та його ранню прозу // Винниченко В. Краса і сила: Повісті та оповідання.— К., 1989.
Дем'янівська Л. Складний дитячий світ..л Проза про дітей В. Винниченка // Література. Діти. Час.— К., 1989.
Жулинський М. Володимир Винниченко // Жулинсь-кий М. Із забуття — в безсмертя.— К., 1990.
Зайцев П. Жмут спогадів про Володимира Винниченка// Укр. мова й літ. в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах,— 2000.—№ і.
З еро в М. Від Куліша до Винниченка; Нариси з новітнього українського письменства // Зеров М. Твори: У 2 т.— К., 1990 — Т.2.
Історія української літератури XX століття / За ред. Дончи-ка В.— К,, 1903,— Кн. 1.
Костюк Г. Світ Винниченкових образів та ідей // Українське слово: Хрестоматія... У 3 кн.— К., 1994.— Кн. 1.
Мороз Л. 3. «Сто рівноцінних правд»: Парадокси драматургії В. Винниченка.— К., 1994,
Панченко В. «Бо я — українець» // Винниченко В. Раб краси.— К.,1994.
Панченко В. Рання проза Володимира Винниченка (1902— 1907 рр.) // Дивослово.— 1995 — № 4, 5.
Панченко В. Триптих про Володимира Винниченка // Панченко В. Магічний кристал: Сторінки історії українського письменства,— Кіровоград, 1995.
Слабошпицький М. Письменник світового масштабу: Штрихи до портрета Володимира Винниченка // Укр. мова і літ. в шк.- 1990.— № 2.
Українка Леся. [Винниченко] // Винниченко В. Раб краси.— К., 1994.
Федченко П, «Треба б наблизити до найбільшої реальності ..»: Про «Сонячну машину» Володимира Винниченка//Київ.— 1989.— № 1.
Франко І, Новини нашої літератури // Винниченко В. Раб краси — К , 1994.

Українська література 10 клас, Петро Хропко

_{Книги та підручники згідно календарного плануванння з української літератури літератури 10 класу скачати, допомога школяру онлайн}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.