Версия 17:34, 26 апреля 2010

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>>Володимир Сосюра. Огляд життя і творчості поета-лірика. Поетове Я і МИ в «Червоній зимі». Поема «Два Володьки»

                                                        ВОЛОДИМИР СОСЮРА (1898—1965)

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди!..
                                      Володимир Сосюра

«Такий я ніжний, такий тривожний...»

Ти весь, поете, в цих словах!

Твій кожен вірш, рядок твій кожний

Життя тривожністю пропах.
                                   Максим Рильський
 
Михайло Стельмах, з'ясовуючи місце Володимира Сосюри в українському літературному процесі, з властивою йому метафоричністю назвав поета і «глибинно-бентежним березнем», і «замріяно прозорим вереснем» української новітньої поезії: «Як не можна уявити весни без березневої безпосередності, а осені без вересневої щедрості, так не можна уявити нашої поезії без Володимира Сосюри».

Справді, Володимир Сосюра — один з найтонших і найпроникливіших ліриків нашого віку, автор численних поетичних книжок, які завжди мали свого захопленого читача.

                                                                 «ЗЕМЛЯ МОЇХ БАТЬКІВ ПРЕКРАСНА І РОДЮЧА»

Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 р. на залізничній станції Дебальцеве (тепер місто Донецької області). Батько не мав постійної професії, працював будівельником і землеміром, учителював. Мати виховувала восьмеро дітей, постійно думала, як їх прогодувати. Незабаром сім'я переїхала в с. Третя Рота (такі дивні назви на Донеччині носили окремі селища ще з аракчеєвських часів, коли солдатів поселяли в цих місцях цілими військовими частинами). Це селище згодом називалося містом Верхнім, а тепер увійшло до складу м. Лисичанська Луганської області.

Про свій край Сосюра образно розповів в автобіографічному романі «Третя Рота». Радимо уважно прочитати цю книжку, щоб не тільки зрозуміти перипетії життя поета, а й глибше увійти в світ його творчості, значною мірою оснований на автобіографічному матеріалі, Сосюра, як і більшість його ровесників, навіть підлітком не стільки вчився (це було здебільшого взимку), як заробляв собі на хліб. В юності почав віршувати, причому у жовтні 1917 р. його поезії стали друкуватися у лиси-чанській газеті «Голос рабочего» та бахмутському журналі учнівської молоді «Вільна думка».

Повалення самодержавства, утворення Української Народної Республіки сприяють громадянському змужнінню юнака. Коли восени 1918 р. Україна запалахкотіла повстаннями проти німецьких окупантів, Сосюра йде в ряди повстанців, які піднялися за відновлення УНР, а потім вливається в українське військо. Жорстока громадянська боротьба зумовлює складність долі багатьох її учасників. Восени 1919 р. Сосюра був схоплений денікін-цями, попав під розстріл, але вижив, бо рана була несмертельною. Після того він опинився у червоних, воював проти білополяків.

Зустріч у 1921 р. в Харкові з Василем Елланом, Іваном Куликом, Володимиром Коряком прискорює становлення Сосюри як поета. Виходять збірки його віршів «Поезії» (1921), «Червона зима» (1922). Поет став робітфаківцем Харківського інституту народної освіти. Серед молоді його вірші здобувають надзвичайну популярність, адже багато молодих ніби впізнавали перипетії своєї долі, у які потрапляв ліричний герой Сосюри. Приваблювали й щирість, емоційність ліричних поезій.

Книжки Сосюри виходили одна за одною: «1871 рік» (1923), «Залізниця» (1924), «Сьогодні» (1925), «Юнь» (1927), «Коли зацвітуть акації» (1928), «Серце» (1931) та інші. Сталінщина негативно позначається на творчості поета: багато віршів із збірок «Червоні троянди» (1932), «Люблю» (1939) сповнені порожньою декларативністю, фальшивим пафосом, переспівуванням колишніх мотивів.

У 1941 р. Сосюра був евакуйований до Башкирії. У 1942 р. працював в Українському радіокомітеті у Москві, з 1943 р. входить з Андрієм Головком та Андрієм Малишком до складу фронтової газети «За честь Батьківщини». Поетичні збірки «Під гул кривавий» (1942), «В годину гніву» (1942), поема «Мій син» (1944) відбивають дух воєнного часу. Високим патріотичним пафосом наснажено поезію «Любіть Україну» (1944).

За цей твір Сосюрі довелося пізніше витримати вал брутальних наскоків, інспірованих кремлівською верхівкою і роздмуханих після появи в «Правде» 2 липня 1951 р. статті «Проти ідеологічних перекручень у літературі». За життя автора вірш не передруковувався, і тільки останнім часом цей поетичний шедевр об'єктивно оцінений.

Поет з натхненням працював до своїх останніх днів. З книжок, виданих у цей час, можна назвати такі: «Щоб сади шуміли» (1947), «Солов'їні далі» (1957), «Ластівки на сонці» (1960), «Осінні мелодії» (1964).

Помер Сосюра 8 січня 1965 р.

                                                                «Я ДУЖЕ ХОТІВ БУТИ ПОЕТОМ»

Так зізнавався Сосюра в автобіографічній повісті «Третя Рота». Це бажання в нього з'явилося ще в дитячі роки, коли під впливом прочитаних книжок (а до лектури хлопця входили твори різноманітних жанрів, тобто все, що міг дістати — і пригодницькі та фантастичні романи Майн Ріда, Жуля Берна, Фенімора Купера, і лірика Миколи Некрасова та Семена Надсона, а пізніше — поезії Лесі Українки, Миколи Вороного, Олександра Олеся) поринав у чарівний світ картин і образів, створених засобами слова. Так в уяві підлітка формувався, жив за своїми законами поетичний світ, зовсім не схожий на реальну буденність шахтарських селищ.

Звичайно, талант майбутнього поета формувався й під впливом батьків. Тато Володі захоплювався малюванням, гарно співав, акомпанував собі на гітарі. В нього був потяг до віршування: один з його російськомовних віршів Володимир Сосюра опублікував у своєму ранньому оповіданні «Смерть отца». Мати, незважаючи на завантаженість хатніми обов'язками, зворушливо сприймала красу природи, із захопленням передавала свої почуття дітям. Вона любила співати. Згадуючи ті дні, поет писав: «Коли батьки та їхні гості, жінки й чоловіки, співали пісень, то їхні обличчя ставали якимись особливими, гарними і задушевними, неначе тихий геній добра благословляв білими крилами чудесні душі стомлених трударів нашої землі».

У хлопця тремтіла душа, коли бачив, як журливі мелодії пісень викликали у жінок сльози, як мінялися на виду чоловіки. Тоді йому хотілося обняти цілий світ, тоді зникало все лихе і залишалося тільки добре у стосунках між людьми: «Я наче виростав і летів у зоряні світи, що скажено мчать у вічність, а за спиною в мене шуміли могучі, на все небо, крила...»

Саме оці літературні й фольклорні джерела навертали душу замріяного, романтичного юнака до краси, розлитої в природі, до чарів музики і слова. За слушним спостереженням Володимира Моренця, все піднесене й гарне, чого не було в повсякденних буднях, Сосюра «знаходив у культурі, і саме тому формальні пишноти мистецтва вчаровували його безумовно і важили більше за конкретний, часом доволі благий зміст».

Не випадково ранні вірші Сосюри своїми мотивами й образами нагадують тодішню популярну романсову лірику з її сентиментальною чутливістю. Правда, від цієї хвороби поет швидко звільнився під впливом гострих соціальних катаклізмів, які у 1917 р. зруйнували основи Російської імперії. У віршах молодого поета звучать соціальні мотиви, та й за своєю поетикою вони набувають дедалі виразнішого самобутнього окреслення. Важливим моментом у творчому становленні Сосюри став його перехід до українського віршування. Вірш «Чи вже не пора», де між іншим залунав мотив національної злагоди («Чи вже не пора нам забуть таки гризться, бо зіронька волі захмарилась вже? Нам треба єднаться і з ворогом биться, що знову кайдани нам з сміхом кує») був уперше опублікований у бахмутському учнівському журналі «Вільна думка» 1917 р., а потім передрукований 22 жовтня цього ж року лисичанською російськомовною газетою «Голос рабочего».

Безперечно, народження українського поета відбувалося під впливом наростання національного визвольного руху. Проте однозначну відповідь про світоглядні переконання Сосюри в складні роки нав'язаної чужинцями братовбивчої боротьби дати не можна. Автор з дитинства відчував соціальне приниження, події 1917 року розбуджували національну свідомість. Він добровільно став у лави українського війська, де й перебував два роки (1918— 1920), саме про цей момент у власному житті й розповів Сосюра у поемі «Червона зима». У власних спогадах про від'їзд на фронт у складі 3-го гайдамацького полку поет майже тими словами, що й у художньому творі, розповідає про цю подію: «Вагони... Сестра моя стояла біля дзвінка і сумно, сумно дивилася на мене...

А мати не прийшла мене проводжати, бо не знала про відправку на фронт... Ми співали «Чумака» («Червоний шлях», І926, № 10).

Свій вибір у складних перипетіях боротьби Сосюрою був зроблений свідомо. До цього юнак був підготований ще раніше, коли марив славним минулим України, захоплювався подвигами лицарів Запорожжя. «Воскресла моя синя омріяна Україна,— згадував пізніше поет,— махнула клинками, зацвіла земля козацькими шликами!.. І записався я в цей (гайдамацький.— Ред.) полк». Коли військо Української Народної Республіки зазнало поразки й почало відступати з України, Сосюра, як і багато інших, перейшов до червоних. Але боротьба за незалежність України міцно трималася в пам'яті, про що свідчить поезія «І пішов я тоді до Петлюри...»:

                                                   Ми пройшли золотими ланами,
                                                   Крізь огонь і синяву пройшли,
                                                   Та навіки, навіки за нами
                                                   Оселедець, погони і шлик.

                                                «УКРАЇНСЬКЕ РОЗХРИСТАНЕ СЕРЦЕ»

Створення УСРР, більшовицька пропаганда й агітація, прагнення поета знайти своє місце в культурному будівництві в Україні вносять корективи і в його творчість. У вірші «Серце» Сосюра щиро зізнався про нелегкі процеси пристосування (а без цього годі було й думати про можливість друкуватися) до нових умов, про тягар самоцен-зури, що постійно висів Дамокловим мечем над творчою особистістю:

                                                   Обличчя в тумані... Чиє?
                                                   І хто з ким на сонячнім герці?..
                                                   Я стримаю серце своє.
                                                   Українське
                                                   розхристане
                                                   серце...

Український вчений і видавець у Сполучених Штатах Америки Василь Гришко у передмові до книжки «Володимир Сосюра. Засуджене й заборонене» (Нью-Йорк, 1952) зазначав, що до більшовиків Сосюру привело «просто усвідомлення катастрофи поразки українських визвольних змагань і розрахунок на нові можливості розбудови українського національного життя й здійснення своїх ідеалів в підсовєтських умовах». У свідомості поета відбувається певна «переоцінка цінностей», він як член комуністичної партії, до якої вступив 1920 р., починає активно підносити комуністичні ідеали. І все ж образ «синьої омріяної України», «вишневої України» назавжди залишається одним з центральних у його творчості, за що поетові доведеться не один раз витримувати удари з боку компартійних властей і їхніх підспівувачів з табору «соцреалістинної критики».

Вимушена двоїстість, властива не тільки поетові, а й багатьом іншим громадським і культурним діячам, що прагнули все ж таки використовувати будь-які можливості праці для України, постійно позначалася на творчості Сосюри. У поезії «Два Володьки» він з щирістю освідчувався:

                                                   Рвали душу мою
                                                   два Володьки в бою,
                                                   і обидва, як я, кароокі,
                                                   і в обох ще не знаний,
                                                   невиданий хист.
                                                   Рвали душу мою —
                                                   комунар
                                                   і
                                                   націоналіст.

Так у тривалому, постійному протиборстві щирих патріотичних почувань, звернених до рідного краю, гіркого болю за його колоніальне становище і вимушеної віри у фальшиві ідеали жив і творив поет. Власне, Сосюра акумулює в собі трагедію всієї української інтелігенції в умовах тоталітарної системи, яка непокірних фізично знищувала, слабких духом калічила, підтримуючи натомість лицемірів, фарисеїв, нахлібників.

Через 23 роки після смерті поета побачила світ поема «Розстріляне безсмертя» («Вітчизна», 1988, № 1). Цей твір засвідчив, що Сосюра ніколи не зраджував ідеалів юності, коли зі зброєю в руках боровся за українську незалежність, коли разом з своїми побратимами у 20-х роках намагався піднести до європейського рівня рідну літературу. В поемі щиро і тепло йдеться про цвіт нашої творчої інтелігенції, який було брутально обірвано сталінськими сатрапами в передвоєнне десятиріччя. Тому хвилююча повінь ліризму, яка сповнює розповідь, часто переривається гнівними інвективами на адресу новітніх опричників.
Так, тема України, тема її драматичної історії й трагічної сучасності жила і пульсувала в творчості Сосюри впродовж усього його творчого життя.

                                                        «БИЛИ ГАРМАТИ, БИЛИ»

Сосюра як поет формувався в складних умовах громадянської війни. Досі не знайдено жодного примірника першої його книжки «Пісні крові» (1918), хоч сам Сосюра говорив, що така збірка була видана коштом командира 3-го гайдамацького полку Волоха (автор був тоді козаком цього з'єднання). Вірші Сосюри друкувалися також у військових газетах української армії.

Поет мав підстави охарактеризувати свою творчість містким афористичним образом: «О моя поезія повстання, золота поезія труда!» Справді, його творчість почала гартуватися у складних воєнних випробуваннях. У поемі «1917 рік» передано дух руйнування: «Падали, падали палаци, корони, трони... І тремтіли від жаху бетони...» У вірші «І пішов я тоді до Петлюри...» відбито гіркий біль за юнаків, які в пору глобальних катаклізмів шукали своє місце у боротьбі за здійснення одвічної мрії про визволення народу і часто ставали жертвами кривавих сутичок. Герой вірша, який пізнав насильство, підступництво, зраду, свідчить про той моторошний час, коли життя людини було вкрай знецінене:

                                                   Скільки нас отаких біля муру

                                                   Од червоної кулі лягло.

У правдивості свідчення переконують численні факти кривавого терору, досить пригадати розгул орд Муравйова, які в 1918 р. розстрілювали на вулицях захопленого Києва всіх, хто викликав підозру.

Українська література 10 клас, Петро Хропко

_{Підручники та книги по всім предметам, домашня робота, онлайн бібліотеки книжок, плани конспектів уроків з Української літератури, реферати та конспекти уроків з Української літератури для 10 класу скачати}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.