Гіпермаркет Знань>>Українська мова>>Українська мова 10 клас>> Українська мова: «Іван Нечуй-Левицький – основоположник соціально-побутової повісті. Життєвий і творчий шлях письменника»

                                               ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ
                                                        (1838 — 1918)
                                               Художник повинен бути в своїх творах дзеркалом громади, але дзеркалом високої ціни, в котрому б одбивалась

                                               жизнь правдива.., добре спорядкована й згрупована, освічена вищою ідеєю.
                                                                                             Іван Нечуй-Левицький


                                               Він був українцем і українським, виключно українським письменником тоді,

                                               • коли многі його ровесники твердо вірили, що свобода і соціалізм знищить швидко всі національні різниці.
                                                                                             Іван Франко


Іван Нечуй-Левицький разом з Панасом Мирним та Олександром Кониським започаткували новий етап у розвитку української прози. Полум'яна Шевченкова муза ясно освітлювала їхній творчий шлях, давала силу й натхнення писати про знедолений рідний народ, показувати багатство і красу душі простих людей. Розмаїта в тематичному і жанровому аспектах проза Нечуя-Левицького свідчить, що письменник намагався піднести українське слово до такого рівня, щоб воно цікавило не тільки селянина, який одвіку зберігав його в своєму серці, а й тих, хто, може, втратив рідну мову, але ще міг національно відродитися.

                                               ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ
Іван Семенович Левицький народився 25 листопада 1838 р. в містечку Стеблеві, тепер Корсунь-Шевченківсь-кого району на Черкащині, в родині священика. Дитинство хлопця минуло серед чарівної природи Надросся, у духовному світі краси рідної мови і пісні, поетичних народних звичаїв й обрядів. У батька були книжки відомих Українських істориків Дмитра Бантиша-Каменського і Миколи Маркевича, що теж позитивно вплинуло на формування зацікавлень хлопця, його інтересу до минулого рідного народу. Батько, який навчав грамоти селянських Дітей, дав перші знання і своєму синові. А з 1847 р. Іван Левицький навчається у Богуславському духовному училищі, після закінчення якого продовжує освіту в Київській духовній семінарії (1853—1859), а потім і в Київській духовній академії (1861—1865).

Багато написано про схоластичне навчання в цих навчальних закладах, про казармені умови життя бурсаків. Це певною мірою справді так, проте і в семінаріях були викладачі, які будили думку своїх вихованців, знайомили їх із досягненнями філософії й естетики. Добре викладалася тут і світова література, семінаристи мали змогу знайомитися з її визначними явищами. Відомо, що Іван Левицький з інтересом читав «Божественну комедію» Дан-те Аліг'єрі та «Дон Кіхота» Мігеля Сервантеса де Сааведра, твори Франсуа Рене де Шатобріана, Алена Рене Лесажа, Вальтера Скотта.

Навчаючись у духовній академії, Іван Левицький перебував під могутнім впливом Шевченкового «Кобзаря», публіцистики журналу «Основа», творів Марка Вовчка, Івана Тургенєва, статей Дмитра Писарєва. Звичайно, знайомство з українською літературою відбувалося насамперед через її самостійне студіювання. Відомо, що письменство відігравало важливу роль у формуванні його світогляду. Левицький після закінчення академії обрав шлях учителя російської словесності. Спочатку він працює в Полтавській духовній семінарії (1865—1866), а згодом у гімназіях польських міст Каліша (1866), Сідлеця (1867— 1872) і закінчує своє вчителювання у гімназії в Кишиневі (1873—1885).

Педагогічна праця Івана Левицького органічно поєднувалася з його літературною діяльністю. Певна річ, творчість українською мовою не заохочувалася властями, більше того — зазнавала репресивних ударів з боку царизму (пригадаймо хоча б валуєвський циркуляр 1863 р., емсь-кий указ царя 1876 р.), однак Левицький свідомо продовжував трудитися на ниві українського письменства.

Під прибраним ім'ям Іван Нечуй він друкує у 1868 — 1869 рр. у львівському журналі «Правда» оповідання «Го-риславська ніч, або Рибалка Панас Круть», повісті «Дві московки», «Причепа». Сприяв публікації цих творів Пантелеймон Куліш, який мав тісні зв'язки з галицькими народовцями. Важливо, що досвідчений літератор, публіцист, фольклорист помітив у прозі початківця ті якості, що засвідчували появу неординарної творчої особистості, й підтримав Нечуя-Левицького.
З цього часу письменник інтенсивно працює на літературній ниві. З-під його пера з'являються роман «Хмари» (1874), повісті «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім'я» (1879), «Бурлачка» (1880), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884—1885).

Письменник передчасно залишив учителювання. Про причини його виходу на скромну пенсію можна здогадатися з однієї ситуації, зображеної в романі «Над Чорним морем» (1890). Усуваючи вчителя Комашка (а за ним вгадується сам автор твору) з роботи, директор гімназії прямо у вічі говорить йому: «Ви прочитали в одній класі уривок з української думи про Хмельницького, ви пишете в галицькі журнали, пренумеруєтесь на них, Ви не на місці в нашій гімназії. Переходьте на північ, а як ні, то вас силою переведуть на Біле море».

Справді, Нечуй-Левицький у цей час був одним з організаторів у Кишиневі гуртка національно свідомих українських інтелігентів, очолював його. Начальник Бессарабського жандармського управління повідомляв у Петербург, що на квартирі Івана Левицького «збирається молодь, він сам підтримує зв'язки з державним злочинцем Драгомановим та ін. Друкує свої статті в «Громаді» (український журнал, що видавався в Женеві), пропагує серед молоді Кишинева малоросійську літературу».

Отже, Нечуй-Левицький, напевне, змушений був вийти у відставку. Так у 1885 р. він залишає Молдавію й оселяється в Києві. Продовжує займатися літературною творчістю, підтримує зв'язки з відомими громадськими і культурними діячами — Михайлом Стариць-ким, Миколою Лисенком, Марком Кропивницьким, Пантелеймоном Кулішем. Іван Франко, відвідавши письменника в 1885 р., писав, що здивувався, коли побачив «невеличкого, сухорлявого, слабосилого чоловіка, що говорив теплим і щирим, але слабеньким голосом». Це аж ніяк не в'язалося з пафосом його творів, де відчувався «широкий розмах... руки», а їхній автор уявлявся «сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії». Однак саме ця внутрішня цільність і характеризує письменника. Так і в київський період Нечуй-Левицький написав ще понад тридцять творів («Невинна», «Афон-ський пройдисвіт», «Скривджені й нескривджені» та ін.), здійснив упродовж 1899—1914 рр. восьмитомне видання своїх творів.

Життя Івана Нечуя-Левицького обірвалося 15 квітня 1918 р. Поховано його на Байковому кладовищі в Києві.
 
                                                                     ТВОРЧІСТЬ
                                              СВОЄРІДНІСТЬ СТИЛЮ ПИСЬМЕННИКА
У зв'язку з 35 річчям літературної діяльності Нечуя-Левицького Іван Франко у статті «Ювілей Івана Левиць-кого (Нечуя)» (1905) чи не вперше в нашій критиці порушив питання про місце його творчості в історії української літератури та української суспільної думки. Незважаючи на те, що навіть прогресивні діячі, як Микола Костомаров чи Михайло Драгоманов, вважали, що українською мовою слід писати насамперед для селянства, Нечуй-Левицький, за справедливим спостереженням критика, свідомо творив для всієї нації, зокрема «для українських інтелігентів, яких бачив, може, очима свого духа в будущині, в народження яких вірив, вірячи в живучість і суцільність своєї нації».

Франко, називаючи автора «Миколи Джері», «Кайда-шевої сім'ї», «Хмар» талановитим майстром слова, «творцем живих типів», акцентував на його вмінні спостерігати життя, передавати побачене засобами слова. Вчений образно називав Нечуя-Левицького «великим артистом зору», «колосальним, всеобіймаючим оком» Правобережної України. «Те око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці, зате обхапує їх із незрівнянною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їхні характерні риси і передати їх нам із тою випуклістю і свіжістю красок» у якій бачить їх само».

Справді, проза Нечуя-Левицького доносить до нас яскраві картини з життя українського селянства, міщанства, заробітчан, духівництва, інтелігенції. Своїм пером письменник торкався тих багатьох граней української дійсності, які з різних причин досі або зовсім не показувалися, або відбивалися в літературі тільки частково. Крім того, в творчість прозаїка значною мірою увійшло життя нової історичної доби, яке, звісно, не могло бути показане попередниками. Оповідання і повісті Нечуя-Левицького гу-стозаселені: тут виступають не тільки українці — представники різних станів і класів, а й єврейські крамарі, польські шляхтичі, молдавани, росіяни, греки. Соціальні й побутові взаємини між ними надають зображуваному реалістичної достовірності й психологічної переконливості.

Неповторна своєрідність прози Нечуя-Левицького полягає ще й у мальовничості зображуваної природи. Найчастіше це картини його рідного улюбленого Надросся, проте запам'ятовуються й пишні краєвиди Подніпров'я й Волині, українського Причорномор"я, Молдови, Як гімн чарівній природі Києва сприймається широкий пейзажний нарис «Вечір на Владимирській горі»: не можна відірвати погляду від буяння зелені на київських узгір'ях, квітчастого килиму луків Оболоні, срібного плину Дніпра, по витих млою задніпрянських далей. «Яка пишка ця широка картина! Кращої од неї трудно знайти і по всій Європі»,— з захопленням пише нариси, віддаючи належне смакам наших пращурів, коли вони вибирали саме ці місця для розбудови стольного міста.


                                              РОЗШИРЕННЯ ТЕМАТИЧНИХ ОБРІЇВ ПРОЗИ
Тема народної долі стала магістральною для Нечуя-Ле-вицького, Вже в першому оповіданні «Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть» (1868) рибалка з містечка Богуслава говорив з гіркотою, що в житті брався за все, та не було йому «щастя-долі ні в чому», не міг «на ноги сп'ястись», бо лихварі неправдою руйнували його добробут. А як поховав передчасно померлу дружину, то й світ білий став йому немилим.

Повість «Дві московки» (1868) також засвідчила прагнення письменника вийти за межі традиційної селянської теми, яка вже творами Григорія Квітки-Основ'яненка почала визначати обличчя української прози. Тут подано не тільки трагедію дівчат Ганни і Марини, які, пов'язавши свою долю з солдатами, зазнали невимовного лиха. Царська солдатчина відібрала від Ганни не лише чоловіка Василя, який пішов «у похід» і десь загинув, а й сина, якого морально скалічили у школі кантоністів. Не зазнала щастя в одруженні з нелюбом і жвава Марина. Покинувши рідне село, вона опинилася на самому дні життя і померла біля шинку на вулиці. «Не втекла,— кажуть,— од свого лиха, і не загуляла, і не заспівала, і не затанцювала його навіть в Києві»,— на такій невеселій ноті закінчується повість.

Про шукання письменником основ національного буття йдеться у повісті «Причепа» (1869). Засуджуючи ворожу Українському народові політику полонізації чи русифікації, Нечуй-Левицький проводить думку, що українець, вихований «на чужому ґрунті, «схиляється туди, куди повіє дужчий вітер». Так, «московська школа» відірвала від свого народу Якима Лемішковського, а далі його винародовлення прискорюється дружиною Зосею, яка поклялася "обляшити чоловіка і свою сім'ю". Показ згубного впливу ворожого середовища на молодь з українських попівських та міщанських сімей єднає повість «Причепа» з раніше написаним, але виданим пізніше романом Анатолія Свидницького «Люборацькі».

Романом «Хмари» (1874) Нечуй-Левицький відгукнувся на розгортання народницького руху, в якому вже на початку 60-х років брала участь освічена українська молодь. Концептуальність роману втілена в символічному образі хмар як тих темних сил, котрі прагнуть задушити будь-які проблиски українського культурно-освітнього життя. Шовіністична політика царизму була спрямована на денаціоналізацію української молоді, а отже, й знищення культури одного з найбільших слов'янських народів.

Однак головним об'єктом художнього дослідження письменника було селянське життя. У повісті «Микола Джеря» (1878), яку Франко характеризував як історію «всього українського селянства» за панщизняних часів, подану «в однім широкім образі», акцентується на не-знищенності народного потягу до волі. Образом головного героя повістяр стверджував наявність у народу сильних, енергійних натур, які швидше зломляться, але не зігнуться. Повість вражає епічною широтою в змалюванні дійсності: письменник показує життя в закріпаченому селі, поневіряння на сахарні, виснажливу мандрівку втікачів до Бессарабії, наймитування на рибних промислах у Дністровському лимані. Весь твір пройнятий волелюбним гуманістичним пафосом.

Трагедія дівчини-селянки Василини з повісті «Бурлачка» (1880) розгортається на широко виписаному тлі розорення села, наймитування бідняків на бурякових плантаціях у панській економії, експлуатації робітників на суконній фабриці. Складні випробування випали на долю Василини, здавалося, що вона загине під тиском соціальних обставин, і все ж бурлачці вдалось вирватися з гнітючих обіймів бездуховного існування. «Щасливим» фіналом повістяр намагався довести, що людина, повіривши в себе, зможе перемогти, здавалося б, нездоланні перешкоди.

Пореформене життя українського селянства знаходить відбиття в оповіданнях циклу «Баба Параска та баба Палажка», розпочатому в 1873 р. Тут виявилася така особливість таланту Нечуя-Левицького, як схильність до гумору в художньому окресленні побутових ситуацій. Показуючи пащекуватих, сварливих бабів, письменник вдався до добре опрацьованої в українській прозі оповіді від першої особи. Такий композиційний прийом дав змогу авторові засобами барвистого побутового мовлення не просто створити яскраві образи селянок, а й викрити чимало тих соціальних недоладностей, які деморалізуюче впливали на людину.

Українська література 10 клас, Петро Хропко

_{Бібліотека з підручниками та книгами на скачку безкоштовно онлайн, Українська література для 10 класу скачати, шкільна програма з української літератури, плани конспектів уроків}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.