Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>> Українська література:Образи твору. Любов і взаєморозуміння як основа сім’ї

                                                                                 Композиція, конфлікт, характери

Олесь Гончар якось сказав, що талант  Лесі   Українки виявився «в силі й буянні її фантазії, нестримному леті уяви». Поетична уява письменниці з дитинства живилася  фольклорними джерелами, збагачувалася образами народних легенд, переказів, балад. Свідченням цьому є «Лісова пісня», в якій опоетизовано «зачакловані хащі волинських лісів». Фантазія письменниці линула «в нічну тишу повитих місячним маревом озер», творила «химерний Олімп народної міфології».

Справді, найхарактернішою особливістю композиції «Лісової пісні» є органічне переплетення життя двох світів — природи й людини. Лісове царство представлене образами Мавки, Лісовика, Водяника, Перелесника, Русалки Водяної, Того, що греблі рве, Того, що в скалі сидить, Русалки Польової, Пропасниці, Потерчат, Куця, Злиднів. Лісові істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, як люди. У них своє розуміння добра і зла, вони наділені певними рисами вдачі, теж за аналогією до людських.

З цими істотами вступають у взаємини реальні волинські селяни — молодий хлопець Лукаш, його дядько, поважний старий поліщук Лев, мати Лукаша, молодиця Килина з своїм Хлопчиком. Зіставлення світу природи і світу людей дало змогу письменниці помітити і те спільне, що єднає їх, і відмінності між ними. Стосунки між людьми й лісовими істотами дають імпульси до зародження і розвитку конфлікту, який визначає сюжет феєрії, в котрому розкриваються характери дійових осіб, реалізується творчий задум автора.

Композиційно драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року, із зародженням, розвитком і згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша. У створенні відповідного емоційного настрою важлива роль належить широким поетичним ремаркам, які викликають в уяві читача відповідне пейзажне тло, сприяють докладнішому розкриттю світу дійових осіб.

У пролозі окреслюється місце дії драми — простора галявина в старезному лісі, яка переходить «в куп'я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка». Ця картина відповідно до змін пір року також змінюється. Дія прологу — провесна, коли починає оживати природа, і читач знайомиться з другорядними персонажами (Той, що греблі рве, Потерчата, Русалка, Водяник), які далі будуть причетними до розгортання основного конфлікту. Тепер же їхні самохарактеристики розкривають певні сторони життя персоніфікованої природи.

Весна, яка повила верховіття дерев і підлісок «ніжним зеленим серпанком», охоплює час першої дії. Саме в цю чарівну пору зустрічаються Мавка і Лукаш, зароджується їхнє кохання, розкривається висока поетичність їхніх душ. Від ніжного голосу Лукашевої сопілки пробуджується Мавка, блискавично, як у казці, замайоріли сережки на вербах та вільхах, залепетала листям береза, розкрились лілеї. На голос веснянки відгукуються зозуля, соловейко, розквітають дика рожа, калина, глід, терен. Проста мелодія пісні перевертає все в душі Мавки, на поцілунок парубка вона скрикує: «Ох!.. Зірка в серце впала!»
Не звідане досі почуття і окрилює Мавку, і приносить болісні страждання. Щирою схвильованістю пройнятий її монолог наприкінці дії:

                                                 Коли б ти, нічко, швидше минала!

                                                 Вибач, коханая! Ще ж я не знала
                                                 днини такої, щоб була щасна так,

                                                 як ти, ніченько, так, як ти, ясна!

Мавка розкриває свою душу, звертаючись до рідної їй природи,    вона, як і закохана дівчина, тривожиться за своє майбутнє. Вона збентежена журливістю берези, сльо зами верби-матусеньки, що крапають у воду, їй дивний смуток дерев, адже вона в цю мить переповнена щастям:

                                                 Батьку мій рідний, темненький

                                                 гаю, як же я ніченьку сюю прогаю?

                                                 Нічко коротка — довга розлука...

                                                 Що ж мені суджено — щастя чи мука?

Монолог, зітканий із запитань і відповідей Мавки, вражає психологізмом у розкритті її внутрішнього світу, створює драматичний у глибині настрій, який супроводжуватиме рух її почуття, власне, пройматиме весь твір.

Пора пізнього літа у другій дії символізує наростання переживань Мавки, посилення її душевних страждань. Поетичний світ високої духовності стикається з меркантильним світом. Під впливом матері, її брутальним тиском Лукаш втрачає щирість, привітність у стосунках з коханою. Мавці нелегко зрозуміти приховану сутність людських взаємин, їй ще важче тоді, коли примушують завдавати болю природі, часткою якої вона є сама. Саможертовність Мавки виявляється в сцені, коли вона рішуче черкає серпом по своїй руці, щоб не жати жито, не руйнувати краси Русалки Польової.

Відчуваючи серцем сум'яття Лукаша, визрівання його зради, Мавка прохає коханого не зневажати «душі своєї цвіту», з якого народилося високе почуття: «Той цвіт від папороті чарівніший — він скарби творить, а не відкриває». Та годі парубкові зрозуміти біль душі Мавки, йому навіть смішно, що одягнена через наполягання матері в буденне, вона «править таке, немов на свято орацію». Мавка побачила в Лукашеві те, чого не мав Перелесник чи Той, що греблі рве, з якими вона раніше була в щирій дружбі. Вона високо цінує здатність людини до творчості. Звідси її болісне одкровення:

                                                 Ні, любий, я тобі не дорікаю,
                                                 а тільки смутно, що не можеш ти
                                                 своїм життям до себе дорівнятись.

Лукаш не може зрозуміти смисл слів коханої, не може збагнути високості її почуття, як і багатства людської душі. Даремно Мавку переконують Русалка Польова і Перелесник, що «кохання — як вода,— плавке та бистре», що «щастя — то зрада, будь тому рада,— тим воно й гарне, що вічно летить». Спілкування з Лукашем, Дядьком Левом змінили колишні, «лісові» переконання Мавки. їй дуже важко, і все ж вона відбивається від Того, що в скалі сидить, котрий тягне її в світ тіней:
                                                 Ні! Я жива!

                                                 Я буду вічно жити!

                                                 Я в серці маю те, що не вмирає.

Упевненість Мавки вистраждана, зумовлена нерозділе-ним, зруйнованим коханням.

Третя дія кладе край стражданням Мавки. Вітряна, хмарна ніч переходить у «хворе світання пізньої осені». Хоч Лісовик перетворив зрадливого коханця своєї дочки на вовкулаку, Мавка знайшла «теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає». У сивому непрозорому серпанку прихилилася нещасна до одвірка Лукашевої хати. На докори Лісовика Мавка відповідає, що вже в подобі людській Лукаш упав їй до ніг, «мов ясень втятий», глянув знизу поглядом, сповненим туги і «каяття палкого, без надії». Так може дивитися тільки людина, і тепер жертовність Мавки вступає в ще одну, найгострішу фазу — вона прагне допомогти тому, хто схибив, помилився. Заклята Килиною (надзвичайно цікавий штрих, який показує, що в людині приховане й темне єство), Мавка перетворюється на вербу. Коли розлючена Килина хоче її зрубати, Перелесник метеором злітає з неба, обіймає вербу, рятуючи Мавку.

Зрештою, Мавка з'являється перед Лукашем в алегоричній постаті загубленої Долі. Остання вказує Лукашеві на вербову сопілку як останній шанс спокутування вини. В зболених очах Лукаша з'являється щось дитяче, і тоді перед ним постає легка, прозора постать, яка «з обличчя нагадує Мавку». Вона заспокоює Лукаша, бо хоч він і «збавив ЇЇ тіла», та душу дав.

Останній монолог Мавки — хоч і журний, та оптимістичний спів про невмирущість духовного, про вічність краси. Попіл з водою зростить нове дерево, «стане початком тоді мій кінець»,— заспокоює Мавка і Лукаша, і всіх нас, людей:

                                                 Я обізвуся до них шелестом

                                                 тихим вербової гілки, голосом

                                                 ніжним тонкої сопілки, смутними

                                                 росами з вітів моїх.

Так торжествує оптимістична ідея нездоланності життя, невмирущості мрії людини.

 

Українська література 10 клас, Петро Хропко

_{Шкільна бібліотека онлайн, підручники та книги по всім предметам, Українська література 10 клас скачати}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.