Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>> Українська література:Вступ. Постановка соціальних проблем, поглиблення психологізму в українській літературі.

Важливими формами пізнання дійсності є наука і мистецтво, зокрема художня література. Пізнання є процесом переживання, аналізу й узагальнення вже існуючого. Воно неможливе без творчості, яка становить собою появу нового — чогось неповторного, що притаманне мистецтву слова. У них спільний об'єкт пізнання, але розглядають вони його по-своєму. Наука вивчає і досліджує різні аспекти природи і суспільства. Література так само відображає й осмислює життя, природу, суспільство. Однак художнє освоєння світу відрізняється від логічного і практичного освоєння. Для науки характерне мислення поняттями, а для художньої літератури — образами. Вчений відкидає все, що вважає суб'єктивним і випадковим. Письменник часто випадковим деталям надає значної ваги.
Ще Іван Франко відзначив відмінність наукового (логічного) мислення від образного (художнього). У статті про повість «Микола Джеря» Івана Нечуя-Левицького він проводив аналогію між художньою літературою і статистикою, яка об'єктивно та безпристрасно аналізує економічне становище народу, а література представляє емоційну, психологічну характеристику масових суспільних явищ. Зокрема, у реалістичних творах, де раніше до таких явищ «доходила тільки статистика», тепер це є предметом зображення літератури. Науковець оперує поняттями, умовиводами, висновками.
Озброюючись статистичними й експериментальними даними, він прагне логікою своїх спостережень впливати на розум читачів чи слухачів, доводити, з яких причин становище людей стало гіршим чи кращим. Наука вивчає життя безвідносно до почуттєвого сприймання, до того, що є прекрасним чи потворним. Учений прагне одержати і повідомити точні дані про об'єкти досліджуваного явища, представивши свої результати в логічних поняттях.
Які ж специфічні риси предмета художньої літератури? Цікавими є судження Івана Франка: Сьогодні все, що тільки можемо спостерігати в природі і в суспільстві, може бути предметом поезії. Мистецтво повинно охоплювати все, бути відбитком власного я і цілого світу, як його бачить і розуміє
поет». Отже, митець прагне вичерпно і широко змалювати світ і людину, оперуючи словом, мовою. Мова — першоелемент літератури, вона й визначає якісні особливості предмета літератури, яка не обмежується ні просторовими, ні часовими рамками, звертається до всіх аспектів життя, охоплюючи складні процеси внутрішнього світу людини і довкілля. Можливості художнього слова безмежні й достатні для зображення того, що є у «видимій і зовнішній природі», але вся творчість письменника підпорядковується головному об'єкту — людині (Микола Гоголь). Літературі як виду мистецтва доступне багатовимірне, історичне осмислення дійсності, сприйняття її як процесу. Предметом її пізнання й зображення є людина в життєвому процесі та все з нею пов'язане. Тому художню літературу називають людинознавством.
Іван Франко назвав історію науки драмою ідей. Беручи за основу цю думку, історію літератури називаємо драмою ідей та образів. Письменник, досліджуючи світ, промовляє образами і картинами, які так само впливають на розум, як і наукові висновки, але ще більше на душу, емоційний світ читача. Митець, озброївшись словом, малює живі та яскраві образи, творить правдиві картини життя, впливаючи на фантазію читачів та їхню уяву. Він ставить героя перед необхідністю діяти, спонукаючи його керуватись соціальними мотивами чи ірраціональними поштовхами, стаючи жертвою власних ілюзій. Мотив «втрачених ілюзій» (назва роману Оноре де Бальзака), подолання героями своїх ілюзій — давній мотив красного письменства.
Світ, відкритий ученим у результаті наукової діяльності, і світ, що став підсумком літературної творчості, між собою відрізняються. Для митця художнього твору, на відміну від ученого, не буває випадкових фактів, вони підпорядковуються цілісній ідейно-художній концепції письменника. Реальність у всій різноманітності переноситься в художній твір, стає «другою реальністю», дещо схожою з дійсністю, але перетвореною письменником відповідно до його уподобань, ідеологічних орієнтацій, естетичних смаків. Моделювання реальності підпорядковується логіці художнього мислення митця, відповідає його задумові — представити свою картину світу, висловити свої ідеали. Різноманітні факти, судження героїв, їхні суперечки створюють ілюзію цілісної картини світу. Способи художнього осмислення дійсності відзначаються багатогранністю засобів творення. Поряд з реалістичною правдоподібністю митці вдаються до умовних форм зображення світу, фантастичних і гротескних, сатиричних та іронічних образів, що ви спостерігали у творах Івана Котляревського, Тараса Шевченка, поетів-романтиків.
Відбір матеріалу і його художнє освоєння зумовлені психологією митця, його етичними й моральними поглядами, крізь призму яких він інтерпретує світ у межах власних знань. Водночас художній твір розвивається за законами жанру, стильової течїї в мистецтві. Ви вже знаєте, що класицисти чітко поділяли героїв на позитивних і негативних, ідеальних і носіїв зла, тож характери були одновимірними: персонаж уособлював певну ознаку — розум, мужність, шляхетність, чесність, жадобу, підступність, жорстокість, лицемірство, хвалькуватість. Натомість у романтиків герой наділявся винятковим характером і діяв у незвичайних обставинах, переживав пристрасні почуття, які керували його вчинками, як, наприклад, у повісті «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Попри випадковий добір матеріалу, суб'єктивність творчості, довільність тлумачень, письменник має кінцеву мету: представити читачеві естетичний образ реальності, в якому «випадкове» стає засобом осмислення ймовірної природи окремих явищ і людського буття. Магічність правдоподібності художньої картини світу досягається за допомогою окремих деталей, відтворених ситуацій, описів, діалогів, монологів та художнього узагальнення. Тому читач образ «другої реальності» усвідомлює як можливий варіант світобудови, яку можна сприймати або заперечувати.
У попередніх класах ви збагнули, що на розвиток українського письменства мала великий вплив усна народна творчість з її тематичним і жанровим розмаїттям. Загалом література у своєму розвитку зазнала певних етапів. Традиційно українську літературу поділяють на періоди: ХІ—ХVШ століття — давня, ХІХ століття — нова, ХХ— початок ХХІ століття — новітня література.
Красне письменство ХІХ століття поділяється на менші самостійні періоди: українська література перших десятиліть ХІХ століття; 40—60-і роки; 70—90-і роки, кінець ХІХ— початок ХХ століть. Кожен період характеризується своїми образами, проблематикою, жанровою і стилістичною своєрідністю, певними художніми здобутками. Українські митці орієнтувалися на передові філософські та естетичні ідеї, творчі шукання письменників Європи. Це засвідчує послідовне функціонування стильових течій у західноєвропейських та українській літературах: класицизму, сентименталізму, романтизму, реалізму, натуралізму, модернізму.
Поступово українська література завойовувала світове визнання. У європейських країнах значний резонанс мали твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Івана Карпенка-Карого, Михайла Старицького, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки та інших, чиї твори перекладалися слов'янськими та західноєвропейськими мовами, були позитивно оцінені критиками. Наприкінці ХІХ століття кращі твори українських митців стали відомими і в Америці.
Невід'ємною ознакою літератури є її національна своєрідність та вселюдський вимір. Це означає, що мистецтво слова кожного народу має національну самобутність, є носієм ознак, що характеризують націю, відбивають ментальність народу, його духовність. Загальні національні особливості світосприймання зумовлені історично, сформовані географічними особливостями території країни, на якій живе народ, її економічними, суспільними умовами, культурою. Національна своєрідність літератури позначається на тематиці й проблематиці творів, змалюванні характерних типів, що виявляють себе через індивідуалізовані риси героїв. Ця органічна якість художньої літератури певного народу розкривається через систему змістових і формально-стильових особливостей, притаманних митцям. Проте література кожного народу має не тільки національні особливості, а й загальнолюдські, близькі читачам інших народів. Українська література є гуманістичним мистецьким феноменом, адже завжди несла великий заряд любові до людини, захищала людську гідність. Невипадково твори українських письменників знаходили відгук у серцях читачів світу, які захоплювалися іскрометним сміхом Івана Котляревського, глибоким патріотизмом Тараса Шевченка, романтизмом Миколи Гоголя, інтелектуалізмом Лесі Українки, гуманістичним пафосом Ольги Кобилянської, неповторною поетикою Михайла Коцюбинського. Читачам багатьох країн імпонує пафос утвердження духовної цінності людини, її права на свободу, рівність, вільний розвиток, захист державної незалежності.
Розвиток літератури відбувається в невпинних пошуках, експериментах, тобто постійно перебуває в процесі.
Літературний процес — це особлива форма функціонування літератури в певній країні у певну історичну добу, що охоплює в своє силове поле не тільки художню літературу, а й усе, пов'язане з нею: критику, літературознавство, філософію, суміжні мистецтва. Він складається з таких чинників: творчі напрями, їх становлення, розвиток, занепад; стильові течії, боротьба між ними, часові межі; творчий доробок митців, їх новаторство; критика та її вплив на розвиток письменства; періодика, видавнича справа; зв'язок з літературами інших народів; літературні групи, письменницькі організації. Літературний процес у кожній країні є складником світового суспільно-історичного процесу розвитку мистецтва слова.
У ХІХ столітті виникло літературознавство — наука про художню літературу, яка висвітлює її походження, сутність і розвиток. Це одна з гуманітарних наук, яка відіграє важливу роль у духовному житті суспільства, формуючи у читачів естетичні смаки і світоглядні засади. Його функція — аналізувати літературні явища, оцінювати художні твори у світлі загальнолюдських ідеалів, формувати систему наукових знань про мистецтво слова.
Літературознавство включає три основні дисципліни — теорію літератури, історію літератури і літературну критику, які тісно взаємопов'язані.
Теорія літератури досліджує природу і суспільну функцію літературної творчості, визначаючи її як форму духовної діяльності людей. Об'єктом її студій є особливості образного зображення письменником дійсності, естетичні концепції світу і людини, загальні закономірності розвитку літератури, зокрема поділ літератури на роди, жанри, напрями і течії, принципи відтворення життя, стильова своєрідність текстів. Велика увага приділяється змісту і формі творів, образів, конфліктів, сюжету, композиції, віршуванню. Значний внесок у розвиток теорії літератури зробили Олександр Потебня, Іван Франко, Микола Зеров, Олександр Білецький, Петро Волинський, Григорій В'язовський, Олександр Ткаченко, Олександр Астаф'єв та інші.
Предметом історії літератури є конкретне вивчення вітчизняної та світової літератур, з'ясування історії виникнення та розвитку літературних періодів, напрямів і течій, художніх стилів у різні епохи, окремих творів. Історик літератури розглядає будь-яке літературне явище в історичному розвитку, а творчість письменника висвітлює в контексті історичного, суспільного, мистецького розвитку епохи. Характеризується сам процес становлення і розвитку письменства, різних форм творів, аналізуються тексти і визначається їх місце в літературному процесі. Талановитими істориками української літератури були Омелян Огоновський, Іван Франко, Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Михайло Возняк, Дмитро Чижевський, Петро Хропко, продовжують працювати Микола Жулинський, Віталій Дончик, Євген Сверстюк та інші.
Літературна критика (гр. кгШке — судження) аналізує й оцінює переважно сучасні художні твори, їх естетичну вартість, виявляючи основні тенденції літературного процесу. Об'єкт вивчення — поточна журнальна і книжкова продукція. Критики пропонують читачам своє сприймання й оцінки мистецької вартості твору, порушених у ньому проблем. Розгляд творів відбувається з погляду художньої цілісності тексту, єдності ідей та образів, своєрідності конфлікту, групування героїв, особливостей сюжету і композиції, форм розповіді. У сучасній критиці використовуються такі жанри: стаття, рецензія, огляд, есе, літературний портрет, літературно-критичний діалог, полемічна репліка, бібліографічна замітка. Значну роль у формуванні української критики відіграли Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Іван Франко, Леся Українка, Микола Євшан, Леонід Новиченко, Анатолій Макаров, Іван Дзюба, Микола Жулинський, Роман Гром'як, Микола Громницький, Юрій Ковалів та інші.
Українське письменство було трибуною захисту знедолених, сприяло пробудженню національної самосвідомості бездержавної української нації. Усвідомлення суспільного призначення літератури визначило характер художніх шукань митців, появу героїв, які відзначаються активністю, прагненням змінити антигуманний світ, наприклад, Бенедьо Синиця, Євген Рафалович у Франка, Чіпка Варениченко у Панаса Мирного та Івана Білика. Галерею борців за свободу створили Михайло Старицький, Борис Грінченко, Леся Українка та інші. Звеличували людину-творця, духовно багату особистість Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Олександр Олесь. Українська література цієї доби була новаторською і в проблематиці, і в образній палітрі, і в жанрових формах. Вона багата творчими індивідуальностями світового виміру, розмаїттям стильових і художніх манер, гнучкістю і свободою образного втілення.
Підсумуйте прочитане. 1. Яка відмінність між науковим і художнім освоєнням світу? Відповідь конкретизуйте, порівнявши І науковий опис річки Дніпро, і картину Дніпра в тиху погоду, і в і бурю, вдень і вночі, описані Миколою Гоголем. Якими образами і 1 поняттями мислять науковці та письменники? 2. У чому виявля-= ються специфічні риси художньої літератури? Розкажіть про І роль мови у творенні красного письменства. 3. Що є головним і предметом мистецтва слова? Своє твердження проілюструйте І прикладами з творів українських письменників. 4. Назвіть і періоди розвитку української літератури. 5. Схарактеризуйте = гуманістичний пафос творів українських митців слова.
Робота в парах. Підготуйте з однокласником усні виступи, розподіливши теми, за потреби доповніть одне одного. 1. Що таке і літературний процес? З яких чинників він складається? 2. Прига-1 дайте і розкажіть, як розвивався літературний процес у добу І романтизму. Назвіть відповідні художні твори та їхніх авторів.
Поміркуйте. 1. Чому мистецтво слова називають людинознавством? Аргументуйте відповідь прикладами із творів українських і письменників. 2. Чи можна вважати змальовані картини у худож-I ньому творі аналогом картин життя? Доведіть свою думку. 3. Що І зумовлює художнє мислення автора? Як це виражається в його  творчості? 4. У чому полягає національна своєрідність української і літератури та її загальнолюдське значення?
(^^Творче завдання. Уявіть, що до вашої школи прибув ваш ровес-1г ник з іншої держави. Він просить вас розповісти про значення І української літератури в світовому процесі. Усно складіть есе і виступіть у класі.
Робота у групах. Об'єднайтеся в класі у три групи, колективно підготуйте відповідь на одне з питань, про що звітують окремі учні | від кожної групи. 1. З'ясуйте, до якої галузі науки належить літе-| ратурознавство, назвіть його функції. 2. Схарактеризуйте три = складові частини науки про літературу. Назвіть теоретиків літе-= ратури, представників літературної критики та історії української | літератури. 3. Що вам відомо про сучасні періодичні видання, в | яких висвітлюється розвиток літератури? Складіть усне повідом-1 лення про дебати у пресі навколо одного з актуальних літератур-I них питань.
Узагальнюємо вивчене.

Семенюк Г.Ф.,Ткачук М.П.,Слоньовська О.В.,Гром’як Р.Т.,Вашків Л.П.,Плетенчук Н.С.Українська література 10 клас
Надіслано читачами з інтернет-сайту

                                                                     Мистецький контекст 
Розгорнувши цю книжку, ви ознайомитеся не тільки з українською літературою останньої третини ХІХ — початку ХХ ст., а й з епохою, у якій вона народжувалася й розвивалася. Адже на літературу значною мірою впливають історичні обставини. Скажімо, наше красне письменство цього періоду поставало в умовах колоніального поневолення українських земель, які загарбали Російська й Австро-Угорська імперії. Переслідування всього національного зумовило специфіку української літератури. Власне мистецькі, естетичні завдання нерідко поступалися захисним, суспільним. Найважливішу свою мету письменники вбачали в тому, щоб пробуджувати й зберігати в душах земляків національну свідомість, людяність, співчуття до знедолених, прагнення будувати вільне й справедливе суспільство.
Вищі культурні верстви української людності загарбники або знищували, або денаціоналізували (зросійщували, ополячували, онімечували). Українським за духом залишалося насамперед багатомільйонне селянство. Воно дотримувалося прадідівських звичаїв, традицій, а найголовніше — зберігало рідну мову. Отож основним об'єктом зображення й адресатом у літературі стає саме селянство.
Таке письменство назвали народницьким, або просвітянським. До найяскравіших представників цієї течії належать І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Б. Грінченко, М. Старицький, І. Карпенко-Карий.
Однак не тільки політична ситуація мала вплив на розвиток мистецтва слова. У середині ХІХ ст. відбувся якісний стрибок насамперед у раціональній сфері людської свідомості. У цей час уже почала втрачати свої позиції механіка, наставав час електричної енергії. Науковці відкрили суттєві закони в галузі хімії й біології, а технічна думка збагатилася численними інженерними винаходами. Усі ці відкриття вели до науково-технічної революції. Вона, без сумніву, не давала людині спокою, інтенсивно будила уяву й фантазію у творчих особистостей. На хвилі цих вражень у 1857 р. з'явився запис у щоденнику Т. Шевченка, сповнений захоплення від винаходу Фультоном й Ваттом парового двигуна.
Тарас Шевченко: «Ваше... дитя у скорім часі пожере батоги, престоли й ОКіІЗ корони, а дипломатами й поміщиками тільки закусить. Те, що розпочали у Франції енциклопедисти, те довершить на нашій планеті ваше колосальне геніальне дитя» (з рос.).
Уже через два десятиліття після того винахідник із Чернігівщини Микола Кибальчич (незадовго до страти за революційну діяльність) мудруватиме над кресленням апарата для польотів у космос.
Усе це змінювало картину світу, спонукало дошукуватися першопричин буття. Ці нові віяння приваблювали й літературу. Адже вона — одна з найдосконаліших форм пізнання світу.
У гаснучого романтизму вже бракувало художніх засобів для цього, тож у красному письменстві утвердився новий напрям — реалізм1, а на межі століть заявив про себе ще новіший — модернізм2. З творчістю письменників-реалістів і модерністів ви й ознайомитесь у 10 класі.
У літературі цього періоду по-особливому постала проблема співвідношення національного й загальнолюдського. У чому її суть?
Люди всіх часів і народів мають єдиний
К. Піскорський. Цивілізація. Місто. спільний надідеал (вершинну цінність 1917 р. життя) — людинолюбство, добротворення,
свободу, духовну й фізичну досконалість, красу, справедливість, щастя. Це так звані загальнолюдські цінності. Однак кожна нація йде до цього ідеалу своїм неповторним шляхом, бачить його зі своїх позицій. Отже, загальнолюдське може існувати лише у формі національного. Точно сформулював цю ідею свого часу класик польської літератури Адам Міцке-вич: «Ми переконані, що не можемо інакше служити Європі й людству, як тільки служачи Вітчизні нашій, Польщі; що тільки тією мірою, якою ми будемо корисні польській справі, можуть скористатися нами Європа й людство».
Розмови про наднаціональні (інтернаціональні) цінності на противагу національним — це, як правило, усього лише засіб маскування імперських зазіхань тієї чи тієї нації. Наведемо принагідне твердження двох мислителів — українського й російського.
СУДЖЕННЯ Іван Франко: «Усе, що йде поза рами нації, це або фарисейство3 людей, що інтернаціональними ідеалами раді б покрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді б широкими "вселюдськими" фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації».
Микола Бердяєв: «Є тільки один історичний шлях досягнення вищої вселюдськості до єдності людства — шлях національного зростання й розвитку національної творчості. Вселюдськість розкриває себе лише під виглядом національностей. Денаціоналізація є чистісінька порожнеча, небуття».
1 Реалізм (від латин. геаїіз) — речовий, дійсний.
2 Модернізм (з фр. тойетпе) — новітній, сучасний.
3 Фарисейство — лицемірство, ханжество.
Оскільки національне є формою втілення вселюдського, то кожен справді високохудожній твір вирізняється національним колоритом, відображає національний характер автора та його народу. Національний характер виявляється в тематиці твору, у відображенні в ньому історичного минулого чи сучасного життя, побуту, звичаїв народу, його мови, особливостей світобачення, своєрідності образного мислення тощо. Досить сказати, що в різних народів дуже відмінні системи словесної символіки.
Так, доводять народознавці, у російській поезії була б неможливою «Пісня про рушник» Андрія Малишка, позаяк у Росії рушник — це всього лише предмет побуту. Назва «Песня о полотенце» здатна викликати хіба що посмішку. В українського ж народу рушник — це поетичний символ життя в усій його багатогранності. З вишиваним рушником пов'язане все життя українця — від створення родини до смертного часу. Тому у вірші Андрія Малишка говориться, що на вишиваному рушнику «оживе все знайоме до болю: і дитинство, йрозлука, //і твоя материнська любов». Або інший приклад: в українському фольклорі й письменстві символом кохання, дівочої краси є калина, у німецькій же культурі ця рослина зовсім нейтральна, а символом кохання є бузина, яка в побуті українців має відтінок чогось комічного («на городі бузина, а в Києві дядько»). Сокіл в українській символічній свідомості — гарний молодий козак, а в німецькій — лихий парубок-спокусник, який звів і покинув дівчину.
З огляду на все сказане, які ж критерії національної належності письменника? Аби відповісти на це запитання, треба пам'ятати, що націю творять два чинники:
1) спільний національний менталітет (тобто національна душа, психологія), що виростає зі спільної міфології;
2) породжена менталітетом єдина мова.
Ці ж два чинники (як причина і наслідок, зміст і форма) визначають належність митця до тієї чи тієї нації. Щоправда, у протиприродних умовах імперії (коли наднаціональною, найрозвинутішою й усіляко заохочуваною стає мова панівної нації, а мови націй поневолених упосліджуються, а то й забороняються) нерідко трапляється інший варіант: митець уже пише чужою мовою, але ще зберігає рідний менталітет. У такому разі визначальним залишається все-таки зміст, а не форма.
Скажімо, Микола Гоголь дослівно в кожному творі, написаному навіть на російському матеріалі, сприймає світ очима українця, проповідує систему духовних вартостей саме нашого народу (гармонійну єдність людини і природи, культ жінки, культ родини, емоційно-інтимну релігійність тощо). Тому це письменник, безсумнівно, український.

Р Які риси національного й загальнолюдського ви помітили на картині О. Запивахи?
Те ж саме можна сказати про Володимира Короленка, Максиміліана Волошина. Так само киргизьким письменником залишається Чингіз Айтматов, казахським — Олжас Сулейменов, абхазьким — Фазиль Іскандер, хоча всі вони російськомовні.
Загалом же втрата рідної мови для будь-якої людини, а надто для письменника, — страшна психологічна катастрофа. Річ у тім, що рідна мова закладається в людині вже генетично, спадково. Людина не тільки мислить рідною мовою, а й відчуває, тобто рідна мова функціонує як на рівні свідомому, так і на позасвідомому. Втрата ж цієї мови — за переконливими доказами видатних мовознавців Вільгельма фон Гумбольдта й Олександра Потебні — притлумлює позасвідомий пласт психіки людини. Особистість стає душевно біднішою, менш сприйнятливою до витончених виявів світу, свідомість її надщерблюється.
Отже, саме високорозвинута національна література є найнадійнішим оберегом нації, запорукою її невмирущості.

завдання
1. Чому в другій половині XIX ст. основним об'єктом зображення й адресатом нашого письменства стає селянство?
2. Як зміна політичного устрою країни, науково-технічна революція позначаються на художній літературі?
3. Як ви розумієте вислів «національне є формою втілення вселюдського»? Чому треба берегти й розвивати національні літератури?
домашнє завдання
1. Письмово висловити свої враження від оформлення обкладинки цього підручника (колористика, шрифти, елементи декору, фрагмент картини, композиція).
2. Скориставшись підручниками історії та іншою літературою, підготувати невелике повідомлення про Україну 70-90-х років XIX ст. (за бажанням).

О. М. Авраменко, В. І. Пахаренко Українська література 10 клас
Надіслано читачами з інтернет-сайту

Календарно-тематичне планування з етики, завдання та відповіді школяру онлайн, курси учителю з української літератури скачати

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.