Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література >>Зарубіжна література: Бароко як перший загальноєвропейський художній напрям. Європейське і українське бароко.
поглиблених і ускладнених кризою Ренесансу” Перлина неправильної форми (perrola barroca)! Дивна доля Бароко...Довгий час Бароко критикували, ганили. II.Актуалізація опорних знань. Робота з таблицею (фронтальна бесіда)
1. Слово учителя . (с.60)
Він стверджував нескінченність світу .Старого вченого примусили публічно відмовитися від своїх ідей, останні роки провів під домашнім арештом і наглядом інквізиції.) Ісаак Ньютон, (англійський фізик і математик, заклав засади наукового розуміння світобудови, відкрив закон всесвітнього тяжіння, сформулював основні закони класичної механіки та ін.) Готфрід Лейбниць (німецький учений і філософ, незалежно від Ньютона розробив свою систему диференціального та інтегрального числення. Відкрив низку законів механіки та ін. Учений висловив думку про „закон збереження живих сил”, закон збереження енергії. Досліджував закони людської психіки на предмет усвідомлених і неусвідомлених процесів) • Перед людиною цієї доби світ, що досі уявлявся впорядкованим і гармонійним, постав ірраціональним хаосом, сповненим зяючих безоднь, у всій своїй безмірності та безконечності часу і простору, у його різких контрастах та нерозв'язаних суперечностях, які важко було осягнути розумом. • Змінився також погляд і на саму людину. Якщо в епоху Відродження панував культ людини, що сприймалася як гармонійна та розумна істота, що є центром світу, то тепер в європейській культурі утверджується погляд на духовний світ особистості як на арену одвічної боротьби добра і зла, яка дає непередбачувані наслідки. • Мислитель доби Бароко Блез Паскаль вважав, що в людській душі вирує постійна міжусобиця розуму та пристрасті. "Наділена і розумом, і пристрастями, людина безперервно воює сама з собою, бо мириться з розумом тільки тоді, коли воює з пристрастями, навпаки. Тому вона завжди страждає, завжди її роздирають суперечності". • . Відтак визначальною рисою Бароко стали вагання між життєлюбством та аскетизмом. Усі ці сумніви, суперечності, внутрішня дисгармонія забарвили баро¬кову культуру трагічними почуваннями: • розгубленість, трагічна роздвоє¬ність між гуманістичними мріями та християнським благочестям, • відчай від усвідомлення недосконалості людського буття. Та це не панівні емоції, оскільки діячі Бароко не тонуть у морі безмежного песимізму та зневіри, а все ж не втрачають високі гуманістичні ідеали. • Людина цієї доби ще вірить у можливість подолання суперечностей, закладених в її гріховній природі. Це можна досягти шляхом другого, духовного народження, аналогічного таїнству християнського хрещення. • Відповідно до уявлень про подвійне буття людини в бароковій культурі відбувається розме¬жування життєвих цінностей на натуральні, породжені потребами тіла ("земний хліб") і вищі, що задовольняють високі людські прагнення
6 Слайд. А мої сучасники заздрісне казали, що я щасливець - "народився з окрайцем хліба за пазухою", бо походив із заможної та шляхетної родини. Повне моє ім'я - Педро Кальдерон де ла Барка Енао де ла Барреда і Ріаньо. Названий я на честь діда-священика, який заклав добробут нашої сім'ї. Прізвище Кальдерон ("казан") має коріння ще в 13 ст, коли одного з моїх предків, що при народженні не подавав ознак життя, опустили в котел з гарячою водою, і він не лише вижив, а й став пізніше визначною людиною, улюбленцем короля Альфонсо Мудрого. Друге прізвище - Барка також пов'язане з історією роду, це назва маєтку предка, що загинув у боротьбі з маврами під час Реконкісти. Наш шляхетний рід мав свій герб, на якому було зображено 5 казанів, замок, бойова рукавиця й гасло: "Померти за віру". Отже, я, народившись 17 січня 1600р., мав продовжити славні тра¬диції свого роду. Мій батько - королівський придворний, секретар казна¬чейства, мріяв, аби я став, як дід, капеланом. Тому він не шкодував грошей на мою освіту: спочатку коледж єзуїтів, а потім - Саламанкський університет. Та потрібно визнати, що характер у мене був зовсім не підходящий для священика: дуже запальний, я постійно ув'язувався у сварки та бійки. Знайомі говорили, що я "легко ображався, був достатньо вразливим і дещо пихатим". Напевно, причиною цього був мій вулканічний темперамент, та й життя не давало підстав для спокою: коли мені було 14 років, померла мама і нам з братами довелося судитися за спадщину із зажерливою мачухою. Проте ці негаразди допомагало долати захоплення театром. Свою першу п'єсу я написав у 13 років, а юнаком після закінчення університету брав участь у літературних змаганнях і навіть був відзначений похвалою короля іспанської "золотої драми" Лопе де Веги. Однак я був незадоволений успіхами в літературі, а до прийняття духовного сану ще не готовий, і тому вирішив змінити долю. Молодий, запальний, у 22-літньому віці я став солдатом, брав участь у військових походах до Італії, Нідерландів, у придушенні заколоту в Каталонії. Та все ж любов до театру виявилася сильнішою від потягу до авантюр¬них пригод, і я знову взявся за перо. Поступово моє ім'я ставало все відомішим, і вже на початку 30-х років я мав славу одного з кращих драматургів Іспанії, перевершивши навіть свого вчителя —Лопе де Вегу. Мої найзнаменитіші п'єси "Стійкий солдат", "Дама-примара", "Чарівний маг", "Життя - це сон" стають відомими по всій країні, а я отримав посаду придворного драматурга короля Філіпа IV Однак доля готувала мені, окрім успіхів, ще випробування та нещастя: загибель двох братів, втрату високого покровителя, смерть коханої та єдиного сина. Особисті невдачі посилилися гоніннями на театр, обме¬женням святою інквізицією тематики п'єс, різкою зміною королем Філіпом IV свого ставлення до мистецтва. У всій Іспанії дозволено було грати лише одній трупі в Мадриді, до того ж заборонено включати до репертуару любовні комедії й навіть зображати на сцені незамужніх жінок. Ці утиски та розчарування спонукали мене у 50-літньому віці знову кардинально змінити долю-розпрощатися з театром і прийняти духовний сан, відтак у 1653 р. я став настоятелем собору в Толедо. Проте моя слава драматурга негативно оцінювалася стовпами інквізиції, і вони заявляли, що писання п'єс несумісне з такою посадою. І останні ЗО років свого життя, до смерті в 1681 р., я ніколи вже не писав п'єс світського змісту, а лише твори на релігійні теми - ауто. Що я залишив по собі? Думаю, що немало: 120 комедій, 78 ауто, близько 20 інтермедій, 2 поеми, ліричні вірші і трактат "Апологія комедії", на жаль, назавжди втрачений. Мої п'єси поділяються за тематикою на історичні, філософські, релігійні драми та трагедії, а також побутові комедії.
• світ, що не знає спокою, що розкривається у змалюванні рухомих реальностей: плину води й хмар, струмків, водограїв тощо, а також всіляких змін та метаморфоз; (Основне завдання митця - у розкритті зв'язків між речами і явищами. "Будь-який твір мистецтва - метафора", - твердив відомий теоретик бароко, італієць Е.Тезауро Експресивність, пишна декоративність, ”перебільшення і надмірності”. Метою барокових митців було захоплювати й вражати читачів чи глядачів, викли¬кати у них потрясіння, афект, через емоції діяти на розум, свідомість і таким шляхом підпорядковувати її своєму впли¬вові. Григорій Сковорода.
|
Авторські права | Privacy Policy |FAQ | Партнери | Контакти | Кейс-уроки
© Автор системы образования 7W и Гипермаркета Знаний - Владимир Спиваковский
При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов -
гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других "взрослых" тем.
Ждем Ваши замечания и предложения на email:
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email: