Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 9 клас>>Зарубіжна література: Символічний сенс сцени на Рютлі. Геслер і Вільгельм Телль: причини і характер протистояння.

Друга ява — це кульмінаційний центр усієї драми. На галявині Рютлі, що на західному березі Фірвальдштетського озера, збираються представники трьох кантонів, щоб укласти «вічний союз» для спільного опору австрійцям. Вони домовляються, що сигналом до початку загального повстання стануть багаття на вершинах гір; їх запалять після того, як передові загони повстанців
захоплять замки Росберг і Сарнен. Керівники повсталих присягають у вірності справі боротьби за свободу свого краю:

Хай буде так. Тепер правиці чесні

Подаймо один одному. Як ми,

Три мужі, стоїмо тут, наші руки

В союзі щиросердому з'єднавши,

Хай стануть так на оборону й опір

Три наші землі — на життя і смерть!

( Тут і далі переклад Бориса Тена)

Дія 3 (яви 1—3). Вільгельм Телль, який намагається не втручатись у політику і не був присутнім при укладенні «вічного союзу» його земляками, збирається разом з одним із синів відвідати в Аль-торфі свого тестя, Вальтера Фюрста. На площі в Альторфі він і потрапляє в прикрий інцидент, відмовившись віддавати шану жердині з капелюхом намісника Геслера. Як і в легенді, конфлікт з Геслером призводить до арешту Телля.

Дія 4 (яви 1—3). Під час переправи озером до в'язниці Теллю вдається втекти, а тим часом селяни трьох повсталих кантонів збираються в замку тяжкохворого барона Аттінгаузена, який завжди захищав їх від австрійців і був їм надійною опорою. Серце барона, який помирає, ятрить думка про те, що тепер нікому буде стати на захист простих швейцарців. Тоді селяни відкривають йому таємний план підготовленого ними повстання, і той благославляє їх на боротьбу з австрійською тиранією.. До повсталого люду приєднується і племінник барона Руденц. На гірській стежці Телль влаштовує засідку, з якої прицільним пострілом вбиває Геслера.

Дія 5 (яви 1—3). Багаття на вершинах гір стають сигналом до початку повстання. Селяни захоплюють австрійські замки, а Руденц врятовує з вогню утримувану австрійцями в одному із замків свою кохану Берту фон Брунек. Одночасно з перемогою повсталих селян приходить звістка про смерть австрійського імператора Альбрехта, вбитого його племінником. П'єса закінчується загальнонародним святом.

Приступаючи до написання п'єси, Ф. Шиллер поставив перед собою завдання «наочно і переконливо показати на сцені цілий народ», який, за задумом драматурга, мав стати головною дійовою особою його твору. У своєму прагненні змалювати широкі народні маси та створити узагальнені народні характери драматург спирався на шекспірівські традиції. «Шекспір сміливо вихоплював декілька фігур, я б сказав, декілька голів з маси, щоб вони представляли весь народ, і вони справді представляють весь народ — таким вдалим є його вибір», — писав Шиллер до Гете 7 квітня 1797 р.

Шиллер назвав свого «Вільгельма Телля» «народною драмою», і це дійсно так, адже його п'єса є незрівнянною як за кількістю введених у сценічну дію індивідуалізованих образів з народу, так і за кількістю означених самим автором персонажів. У п'єсі — 47 персонажів (не рахуючи безіменних учасників масових сцен — селян та австрійських вояків), з яких 36 — це селяни та представники інших незаможних прошарків трьох швейцарських кантонів, про які йдеться в п'єсі.

Усі персонажі драми чітко діляться на два табори. Перший — це ворожий табір, представлений австрійцями та їх найманцями, які жорстоко пригноблюють швейцарський люд; другий — патріоти-швейцарці, що домагаються свободи та незалежності рідного краю.

Образи ворогів змальовані в п'єсі переважно у зв'язку з тими утисками та насильницькими діями, які вони чинять щодо швейцарських селян. «По всіх кутках тут підступи і зрада, / До нас в доми вриваються зухвало / Насильства слуги...» — скаржиться один із селян, Вальтер Фюрст. Австрійські найманці знущаються з простих швейцарців: грабують їхні домівки, забирають їхню худобу, посягають на честь їхніх дружин, примушують старих і хворих тяжко працювати на будівництві фортець, а за найменшу непокору кидають до в'язниці або вбивають чи калічать. Образи ворогів у п'єсі не індивідуалізовані — це переважно найманці та австрійські вояки, які разом зливаються в узагальнений образ чужозем-ця-поневолювача, що прагне до безроздільного панування на підкорених ним землях.

Дещо детальніше подається в п'єсі образ Германа Геслера, імперського намісника — головного представника австрійської влади у швейцарських кантонах Швіц та Урі. Він ненавидить швейцарців і відверто знущається з них, змушуючи їх вклонятися навіть власному капелюхові, почепленому на жердині. Верхом зневаги до швейцарців є намір Геслера змусити Телля вистрілити із лука в яблуко на голові його сина, що стало останньою краплею, яка переповнила море народного гніву, і початком кінця чужоземного панування й безславної загибелі самого Геслера.

Більш широко і деталізовано окреслені в п'єсі Шиллера образи патріотів-швейцарців, які борються за визволення рідного краю. Галерея їх образів представлена двома основними соціальними прошарками — дворянсько-аристократичним та селянсько-міщанським.

До представників дворянсько-аристократичного прошарку швейцарської патріотичної спільноти належать старий барон Аттінгаузен, його племінник Руденц та молода багата дворянка Берта фон Брунек. Барон Аттінгаузен, незважаючи  на аристократичну вищість,  дотримується давніх патріархальних звичаїв і з повагою ставиться до селян. Пихаті і самовдоволені австрійські завойовники викликають у нього гнів та обурення, тому він радісно вітає загальне рішення представників трьох швейцарських кантонів стати на захист своєї батьківщини. Вмираючи, він заповідає своїм співвітчизникам, що йдуть на бій, «триматись разом... міцно й нерушимо», «жити водно». Це ж почуття патріотизму він намагається прищепити й своєму племіннику Руденцу:

Кріпи ж даровані з дитинства узи,
Всім серцем будь з вітчизною своєю
І вірність їй назавжди збережи.

Племінник Аттінгаузена Руденц закоханий у багату спадкоємицю, німкеню Берту фон Брунек, яка володіє значною часткою швейцарських земель. Заради цього кохання він на початку п'єси готовий навіть пожертвувати своєю національною належністю, прийнявши австрійське підданство, але й почуття до Берти і, головне, відчуття патріотичного обов'язку, яке завжди жило в його душі, зрештою приводять Руденца до лав тих, хто зі зброєю в руках стає на захист рідної землі:
Я до народу рідного вернувся,
Швейцарець я, і цілою душею
Я буду з ним...

Руденц не тільки діє спільно із повсталими селянами, але й відпускає після перемоги на волю своїх кріпаків.

Справжньою патріоткою швейцарської землі виявляє себе й Берта фон Брунек. Попри своє німецьке походження, вона багато років прожила у Швейцарії і щиро полюбила її простих і волелюбних мешканців. Вона з презирством ставиться до австрійських аристократів, яких насправді цікавлять не її почуття, а численні маєтки, і саме вона, покохавши Руденца, стає для нього взірцем справжньої громадянської позиції, яскравим прикладом патріотичного служіння своєму народові:
Та хіба
В людей є щось миліше за вітчизну?
Чи є для серця щирого щось краще*
Ніж бути безневинних оборонцем
І захищать пригноблених права?

Яскравою і чисельною постає в п'єсі галерея простих швейцарців, представників селянського та міщанського прошарків, які зі зброєю в руках виборюють своє законне право на свободу та незалежність. Серед них найбільше виділяються організатори та ватажки повстання, кожний із яких представляє один із трьох повсталих швейцарських кантонів.

Вальтер Фюрст із кантону Урі — представник старшого покоління вільних швейцарських поселян. Він найбільш поміркований і врівноважений серед повсталих. Фюрст наполягає на тому, щоб повсталі селяни об'єднали свої зусилля зі швейцарським дворянством, до якого він відчуває повагу, а після перемоги не вдавались до безжалісної помсти ворогам і не проливали безвинну кров. Фюрст у п'єсі Шиллера виступає як уособлення принципів патріархальних заповітів старовини, народних уявлень про демократію та справедливість, які драматург протиставляє вседозволеності та бездумній жорстокості французької революційної анархії.

Штауффахер із кантону Швіц виступає як прибічник швидких і сміливих дій, спрямованих на рішучу розправу з ворогами. Штауффахер не дуже вірить у те, що повстання можуть підтримати дворяни, і переконаний у тому, що швейцарський народ власними силами здатний здолати поневолювачів. Штауффахер — палкий патріот, який виділяється з-поміж інших селян широтою і демократичністю переконань, він не визнає ніякої різниці між людьми, єдина міра чеснот людини для нього — чесність і любов до батьківщини.

У цьому на нього схожий ще один організатор повстання — Мельхталь від кантону Унтервальден. З усіх ватажків він найбільш рішуче і безкомпромісно настроєний на боротьбу: Той, хто порадить Австрії піддатись. Хай буде прав позбавлений і шани. Притулку хай ніхто йому не дасть.

Переживши особисте горе (осліплення батька), розшукуваний австрійцями за збройний спротив, Мельхталь пройшов багатьма швейцарськими пасовиськами, закликаючи простий люд боротися за звільнення. Дізнавшись про арешт Вільгельма Телля і черговий злочин Геслера, який захопив наречену Руденца Берту, Мельхталь відмовляється зволікати далі і піднімає народ свого кантону на боротьбу.

Різні за характерами, моральними та світоглядними переконаннями і життєвим досвідом, Фюрст, Штауффахер і Мельхталь змальовані Шиллером як справжні патріоти своєї землі, які готові віддати життя за її свободу та незалежність.

Особливе місце серед героїв п'єси посідає образ Вільгельма Телля. На початку твору — він звичайний селянин, побожний і незлостивий, який любить свою дружину та дітей і в усьому намагається дотримуватись усталених батьківських звичаїв та традицій. Телль — вправний лучник і мисливець, він має рішучий і сміливий характер, що доводить вже перша ява п'єси, в якій Телль врятовує від переслідувань австрійських жандармів селянина Баумгартена. Але він байдужий до політичних справ та конфліктів, тримається осторонь будь-яких колективних починань і в усьому покладається лише на себе, що підкреслює у висловах: «В кім сила є, той найміцніший — сам»; «Як гине човен, легше плить одному». Саме тому — до часу — Телль не виявляє спротиву австрійській владі, і з цих же причин його не було серед представників швейцарських кантонів, які заприсяглися на галявині Рютлі виступити на захист своєї батьківщини. Поступливий і поміркований Телль зважується на прямий протест лише тоді, коли всі інші шляхи виявляються вичерпаними, а спроба переконати Геслера, звернувшись до його
сумління та моралі, відмінити жорстокий наказ стріляти в яблуко на голові свого сина, закінчується відмовою. Саме тоді в душі Телля наступає моральний злам, і він каже Геслеру:

Раніш я жив спокійно й безтурботно...

В одних лиш звірів стріли я пускав.

Далекий був від думки я
про вбивство...

Це ти життя мені збентежив мирне.

Ти сам мене й жорстокості навчив...

Цими рисами характеру Телля Шиллер підкреслює миролюбність і довготерпіння швейцарського народу, який застосовує зброю лише тоді, коли вже немає іншого вибору. Реалізуючи особисту помсту своєму кривднику Геслеру, Телль стає своєрідним каталізатором, що приводить у рух підготовлені до повстання сили швейцарців. Таким чином, в образі Телля Шиллер змалював поступове пробудження в людині високих громадянських ідеалів. Обставини історичного життя батьківщини позбавляють Телля притаманного йому індивідуалізму, змушують його усвідомити свій громадський та патріотичний обов'язок і взяти участь у загальнонародній боротьбі.

Драматургічний спадок Шиллера добре відомий в Україні. Вже з ЗО—40-х років XIX ст. багато його творів були перекладені російською та українською мовами. Свободолюбний пафос драм Шиллера був особливо близький і зрозумілий українцям, які, подібно до героїв багатьох п'єс драматурга, прагнули свободи й незалежності. Микола Костомаров знаходив схожість між творчістю Шиллера і Шевченка, і, дійсно, чимало історичних аналогій можна  провести, наприклад, між шиллерівським «Вільгельмом Тел лем» і шевченківськими «Гайдамаками». Іван Франко із захопленням писав про Шиллера як про митця, якого вирізняють «огнистий гуманізм» і людяність. Першим перекладачем творів Шиллера українською мовою був у 30-х роках XIX ст. Иосиф Левицький. Пізніше твори Шиллера перекладали Пантелеймон Куліш, Борис Грінченко, Антін Могильницький, Олександр Навроцький, Олена Пчілка, Борис Тен, Микола Лукаш та ін.


Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{уроки зарубіжної літератури 9 класу, реферати із зарубіжної літератури, навчальні програми із зарубіжної літератури}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.