Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 11 клас>> Українська література: Борис Олійник, Розповідь про поета, «Пісня про матір», Тема безсмертя у вірші, «В оборону хліба», народні уявлення про життєві цінності, «Крило», художнє відтворення почуттів, переживань людини, яка творить добро

Статті до предмету Українська література 11 клас.

Тема «Борис Олійник. Розповідь про поета».

Розгляд теми: Борис Олійник. Розповідь про поета. «Пісня про матір». Тема безсмертя у вірші. «В оборону хліба» — народні уявлення про життєві цінності

                                                              БОРИС ОЛІЙНИК. Розповідь про поета.

                                                                «Пісня про матір», «В оборону хліба»,

                               «Крило» — зразки гуманістичних роздумів, сповнених любові до людей, світу і життя.

Мета лекції.    Познайомити студентів із життям і творчістю Бориса Олійника. Проаналізувати кілька поезій. Прищепити любов до його лірики. Поглибити вивчене про баладу на прикладі Олійникових «Парубоцької балади» та балади «Крило».

Рекомендована література:

1.    Історія української літератури ХХ ст. – Книга друга. Частина перша. – К., 1995.
2.    Жулинський М. Наближення. – К., 1988.
3.    Скирда Л. Сучасна українська поезія. –К., 1990.
4.    Моренець В. На відстані серця. — К., 1986.
5.    Поза традиції: Антологія української модерної поезії в діаспорі. –К. –Торонто-Едмонтон-Оттава, 1993.
6.    Сверстюк Є. Блудні сини України. –К., 1993.
7.    Іваничук Р. Благослови, душе моя, Господа… Львів, 1993.
8.    Касьянов Г. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х  років. – К., 1994.

 
                                                                                         БОРИС ОЛІЙНИК

 (Народився в 1935 році)
Коли вже народився ти поетом,—
За  все  відповідай  у  цім   житті.
                                     Борис Олійник

Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в селі Зачепилівка неподалік від районного містечка Нові Санжари па Полтавщині в сім'ї газетного працівника. Ілля Іванович і навчив п'ятирічного Бориса читати, хоча до першого класу його дитині залишалося ще часу й часу. Спочатку батько Бориса працював інструктором у газеті, а перед війною став її редактором. Про останній день мирної праці Іллі Олійника В. Моренець пише так: «У 1941 p., коли до Нових Санжар уже наближалися фашистські танки, він підписав до випуску черговий помер газети, віддав наказ закопати типографські шрифти (в поразці гітлерівців жодного сумніву не було) і пішов добровольцем па фронт. Міг не піти — мав травмовану ще від часів роботи на шахті руку, однак пішов».

Як дружина комуніста, мати поета прекрасно усвідомлювала ризик залишатися па окупованій території, а тому погодилася па евакуацію з малим сином. Проте автоколона з біженцями була розбомблена німецькими літаками, а нещасну матір з дитям у погребі переховувала стара чужа жінка, поки фронт не перекотився над їхніми головами. Про перехід лінії фронту вже не могло бути й мови. Довелося повертатися в рідне село, назад, додому. Тут Борис побачив багато страшного, але водночас і гідного подиву. В. Моренець пише: «Ніколи не забути йому горду постать діда Івана, котрий врізав по пиці старості і був жорстоко покараний шомполами. Не зблідне і спогад про те, як бив офіцер бабу Химку, бо кляла зайдів на всі заставки так, як винахідливо вміє проклинати розпалена люттю українська жінка».

У 1943 році фронт пройшов через Зачепилівку вдруге. Звільнене село відразу ж подбало про школу для дітей. Навчання Борисові давалося легко, і вже в п'ятому класі основний свій вільний час він присвячував не підготовці до уроків, а написанню нарисів і заміток у місцеву газету, де ще пам'ятали його полеглого па війні батька і тому дуже добре ставилися до талановитого сироти. У тому ж таки 1948 році районна газета опублікувала його вірш, а наступного року Борис як поет дебютував також у республіканській «Зірці» — газеті для учнів молодших і середніх класів. Уже восьмикласником Борис Олійник почувався повноправним членом редакції і викопував посильну для нього творчу роботу.

Праця в газеті в підлітковому віці й обумовила вибір професії в юнацькому. У 1953 році Борис Олійник успішно склав іспити до Київського університету, обравши своїм майбутнім фахом журналістику. У 1957 році під час республіканського конкурсу молодих поетів Б. Олійник отримав першу премію. І, звичайно, пережив хвилюючу мить першого визнання. Це тішило й зобов'язувало, спонукало бачити себе одним з кращих в когорті талановитої молоді. Адже, за висловом В. Моренця, «то був час, коли па літературну арену, слідом за Д. ІІавличком і Ліною Костенко, виходять талановиті дебютанти — І. Драч, М. Вінграновський, В. Симоненко, Ірина Жиленко, а разом з ними і Борис Олійник».

Першою книгою цього митця стала документальна повість «За Сіверським Дінцем», яка побачила світ у 1959 році. В основу цієї книги лягли колишні газетні нариси й есе Бориса Олійника. Та в часописах уже зарясніло й поетичними публікаціями цього автора, а в 1962 році вийшла перша збірка поезії — «Б'ють у крицю ковалі». Після цієї першої ластівки в поетичному небі Олійника затріпотіли крила «Двадцятого валу» (1964), «Вибору» (1965). «Кола» (1968), «Відлуння» (1970) «Заклинання вогню» (1983), «Сивої ластівки» (1979," 1984), «У дзеркалі слова» (1981), «Долі» (1981), «Думи про місто» (1982), «Міри» (1984). Олійник став лауреатом багатьох премій, зокрема премії М. Островського, Ленінської премії, премії імені Тараса Шевченка. На Чорнобильську катастрофу він відгукнувся поемою «Сім» (1989), присвяченою пожежникам, які в страшну квітневу піч затулили всю Україну своїми тілами від опромінення і смерті. У 1989 році вийшла філософська книга лірики «Поворотний круг». У 1985-му — двотомник вибраних творів Б. Олійника з передмовою Олеся Гончара. Вірші Б. Олійника часто перекладалися в радянські часи й нині перекладаються багатьма мовами.

Деякі рядки поезій цього автора набирають нового змісту й нового звучання.

                                                                           Вище Білого дому моя Білая хата,
                                                                           Бо за правду стоїть.
                                                                           Бо па правді стоїть.

З великим інтересом і несказанною силою співпереживання все новими й новими поколіннями читається Олійників трагічний цикл «Сиве сонце моє».
Насамперед Б. Олійник — це автор чудової інтимної поезії. Досить лише згадати «Парубоцьку баладу», «Мелодію», «Ти — зорею. А я — кленом... Ти — зорею...», «І звідкіль воно хмара волохатая», «О жовтий квіт мелодії розстань», «Був я вітром, був я лютим, був я нордом», «Вальс», «За рікою тільки вишні... тільки вишні... тільки вишні», «Я б спокійно лежав під вагою століть», «Повернися!». Багато з цих поезій звучали б традиційно, як, наприклад, ці Олійникові рядки:

                                                                           Вже твоя коса, як у диму.
                                                                           Лиш мені ти світиш юним станом.
                                                                           Стала ти дружиною йому,
                                                                           А мені навік зорею стала!

якби в кожному вірші не було маленької таємниці, маленького дива чогось ледве вловимого, але таки баладного.

1.    Зміст поезії «Я б спокійно лежав під вагою століть» автори посібника «Українська література* (К.:Вища школа, 1.985) М. Грицай. В. Неділько, І. Ладоня розшифровують так: «...Поет створює узагальнений образ кохання, яке вабить, кличе, є джерелом постійної невдоволеності собою. Ліричний герой прагне до невловимої дівчини, яка "па кручі стоїть, огорнувши вітрами стан". Прагне з того часу, коли він ще носив меч і щит, і коли вже над ним гуде Дпіпрельстан, і коли він одягнувся в лавсан і нейлон... А вона манить його, недосяжна, як мрія, кличе вперед, не дає впасти в забуття. Вона, ця дівчина, символізує й невтолиме прагнення до ідеалу жіночої краси, й до довершеності життя, у пій же, як і в героєві,— безсмертя народу».

Ще однією улюбленою темою творчості Б. Олійника є показ небуденних явищ, ситуацій і людського складного вибору. Потужність таких віршів досягається насамперед баладністю оповіді. Навіть у тих творах, які сам автор не визначає як балади, баладний струмінь є. Щоправда, деколи ледве помітний (вірші «Мати», «Похорон учителя»), а деколи навіть надпотужний, як це в поезії «Він гріб в такому захваті гонитви» чи «Надія».

                                                                                               Надія

                                                                           Гейкнули волам чумаки на розпутті,
                                                                           Рушили в тамтому столітті
                                                                           Білої понтійської солі добути
                                                                           Чорне своє горе солити.
                                                                           Та чи ви, панове, пішли за водою,
                                                                           Чи воли осліпли в завію,
                                                                           Що й Чумацький шлях вже поріс лободою —
                                                                           Тільки сіль у небі сивіє!
                                                                           Вдома вас чекали, та вже й перестали.
                                                                           Бо таки минулось чимало:
                                                                           Ледве чи не втретє ваш рід переставивсь.
                                                                           Доки ви собі мандрували.
                                                                           Де б отак баритися, бісові душі!
                                                                           ...Відгуло на сотую весну:
                                                                           — Збились ми з дорога земної у пущі.
                                                                           То оце верстаєм небесну.
                                                                           Що вас занесло в ті парсеки трикляті?
                                                                           Ми вже завели й космолета;
                                                                           Але ще такого, щоб вас перейняти.
                                                                           Спорядить не маем кебети.
                                                                           Як же вас вернути на рідні пороги
                                                                           А хоча б на яблука пізні?
                                                                           Вже ми чи не всі перебрали дороги.
                                                                           Спробуєм останню... у пісні.

Третьою улюбленою темою Бориса Олійника є тема материнства.

Воно може бути знівечене війною (вірш «Дорога баби Катерини» — Олійників еквівалент Симоненкової «Баби Описі»), просте, але чесне й мужнє (цикл «Сива ластівка», поезія «Мати паша - сивая горлиця»), лірично-романтичне (вірші «Мати сіяла льон», «Пісня про матір»).

Ще обов'язково слід послухати в магнітофонному записі пісню на слова Б.Олійника «Сиве сонечко» у виконанні Ніни Матвієнко.

Б. Олійник відомий і як автор літературознавчих статей. Має навіть окрему книгу такого жанру, що називається «Планета поезія».

У наш час Борис Олійник продовжує працювати на ниві літератури, часто виступає по радіо, де мас свою передачу, на телебаченні. До того ж Борис Ілліч був депутатом Верховної Ради України, а робота в цьому найвищому законотворчому органі країни особливо важлива і непроста.

                                                                                                                                                                                                              Додаток
Він належить до покоління поетів, яких називають шістдесятниками. Справді, на початку 60-х років слідом за Дмитром Павличком та Ліною Костенко почувся і його голос у злагодженому хорі Івана Драча, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Володимира Коломійця, Ірини Жиленко, інших молодих та завзятих, які стали сівачами на ниві красного письменства.

Дитинство Бориса Ілліча Олійника, який народився 22 жовтня 1935 року, минало в селі Зачепилівці на Полтавщині. Війна поклала суворі рубці на дитячі літа Олійника та його ровесників. Батько майбутнього поета загинув на фронті.

Рано полюбив хлопець художню літературу. Ще учнем п'ятого класу побачив свого вірша в районній газеті, а згодом став її активним позаштатним співробітником.

Закінчивши Новосанжарську середню школу, Олійник у 1953 році вступив на факультет журналістики Київського державного університету. Студент віддавався улюбленій літературній роботі, друкував вірші в республіканській пресі. На Всеукраїнському поетичному конкурсі 1957 року його твори зайняли перше місце.

Чимало творів Олійника мають конкретних адресатів. Цією увагою до змалювання образів реально існуючих сучасників позначена вже перша його збірка «Б'ють у крицю ковалі» (1962). У вірші, що дав назву книжці, опоетизовано ковальську працю як вісника добрих перемін у житті людей і в природі.
Його друга збірка «Двадцятий вал» відзначена республіканською літературною премією імені М. Островського (1964), а книга «Стою на землі» — Державною премією СРСР (1975).

Кожна нова книжка Олійника — свідчення росту його художньої майстерності. Збірки «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981) та поема «Дума про місто» (1982) удостоєні Державної премії Української РСР їм. Т. Шевченка (1983). Вірші перекладені багатьма мовами.

Понад двадцять оригінальних поетичних книг — такий доробок Б. Олійника. Творчий процес його триває. В орбіті тематичних і проблемних зацікавлень поета з самого початку його творчої діяльності знаходимо вірші про єдність поколінь, братерство народів, про невсипущу працю наших людей, їхню пам'ять і духовне багатство, трудові й ратні подвиги. Не байдужий Олійник і до вічних тем — життя і смерті, кохання, любові й пошани до історичного минулого, до матері й дитини... Віршам і поемам Олійника властиве прагнення глибоко проникати в соціально-політичні, філософські проблеми, які хвилюють суспільство.

Тему спадкоємності людського духу, взаємозв'язку минулого і сучасного Олійник успішно розробляє у багатьох творах.

Поезія «Батьки і діти» — це ніби монолог сина, який запевняє своїх батьків і дідів:

                                                                           Між нас не ляжуть вирвами роки,
                                                                           Бо ваша кров пульсує в нашій долі...
                                                                           Батьки і діти... Діти і батьки...
                                                                           Нам нічого ділить на спільнім полі.

Образні деталі підкреслюють думку про спільність і неподільність інтересів молодшого і старшого поколінь людей. Для батьків і дітей дорогі й священні «вічна Тарасова мука», «шабля незагублена Сіркова і Лисенкова дума неземна», кортеж тополь по Україні... Це — «все батьківське, але й синівське — теж!»
Цей мотив готовності молодих успадкувати і розвинути далі традиції попередників, шанувати пам'ять тих, що, б'ючись за Вітчизну, «спіткнулись об кулі»,— в багатьох творах поета.

Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата

_{Матеріали з української літератури онлайн, завдання та відповіді по класам, плани конспектів уроків з української літератури скачати}