KNOWLEDGE HYPERMARKET


Тема 35. Павло Загребельний. «Диво» - історія і сучасність.

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 11 клас>>Українська література: Павло Загребельний. «Диво» - історія і сучасність.


ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ
(нар. 1924 - 2008)

СТОРІНКИ ТВОРЧОЇ ДОЛІ


Павло Загребельний є одним із найпопулярніших українських письменників XX ст. Його твори відомі далеко за межами України, перекладалися багатьма мовами світу. Це також один із найпродуктивніших митців —у його творчому доробку 20 романів, кілька повістей, десятки оповідань, публіцистичних і літературно-критичних статей, есе, п'єси, кіносценарії.


Більша частина його творчого життя припала на «застійні» часи, на панування в мистецтві методу «соціалістичного реалізмуя, з його обов'язковою вимогою дотримування принципів партійності та народності, служіння правлячій ідеології. Але на тому одноплощинному тлі своєрідно і завжди по-новому, дуже своєчасно і актуально звучав голос Павла Загребельного. Той голос не можна було сплутати ні з яким іншим, його твори завжди привертали увагу критиків, спонукали до пристрасних дискусій. Письменник звертається до найрізноманітніших епічних жанрів — від детективно-пригодницького роману до роману історико-психоло-гічного і сатирично-викривальної повісті, начебто намагаючись охопити своєю увагою весь видимий і невидимий світ, різні види людської діяльності. Тематичний діапазон його творів є надзвичайно широким. Цьому значною мірою сприяють допитлива неспокійна вдача митця, власний життєвий досвід.


Павло Архипович народився 25 серпня 1924 р. в селі Солошиному на Полтавщині. Там же закінчив середню школу. Змалку був дуже допитливим, багато читав. Пристрасть до книг, жадібність до знань, чудова пам'ять—усе це супроводжуватиме і надалі. Недарма своїми літературними вчителями вважає творців світової класики, насамперед Толстого, Достоєвського, Сервантеса: «Перед ними зупиняєшся, як біля підніжжя неприступних гірських кряжів з осяйними вершинами». Називає також Шевченка, який увійшов у свідомість, «десь із п'яти років і залишився там назавжди», Пушкіна, Гоголя, Коцюбинського, Томаса Манна, Фолкнера.


Доля послала йому чимало випробувань, особливо в молоді роки. За власним зізнанням, «до двадцяти років пережив сирітство, голод, війну, фронт, фашистські концтабори, безліч умирань і воскресінь». Але так склалося, що ці трагічні моменти власного життя входили в його твори крізь призму ретельного художнього переосмислення, скоріше як досвід, набута життєва мудрість, поміркованість і непоспішливість у сприйманні довколишнього світу.


Сімнадцятирічним добровольцем пішов до армії. Вчився в Київському артучилищі, потрапив на фронт, брав участь у боях за визволення Києва. Мав кілька поранень, був полоненим у фашистських концтаборах. Після звільнення в 1945 р. залишався деякий час у Західній Німеччині в складі радянської воєнної місії.


На тяжкі післявоєнні роки (1946—1951) випало навчання Павла Загребельного на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. Опісля —виснажлива й копітка журналістська робота спершу в місцевій обласній газеті, потім у редакції київського часопису «Вітчизна». Тоді ж з'явилися друком перші збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), які привернули увагу критики глибоким проникненням молодого автора у внутрішній світ героїв. Цю рису свого письма П. Загребель-ний удосконалював і надалі, про що свідчили його повісті «Дума про невмирущого» (1957) та «Спека» (1960). У творчому доробку митця «Спека» була першою повістю про робітництво, їй ще бракувало психологічної глибини і художньої переконливості. Та найголовнішою заслугою автора стало те, що провідне місце займав у ній не професійний аспект, як то культивувалося в тогочасному так званому виробничому романі, а людинознавчий.


У «Думі про невмирущого» розповідається про сімнадцятирічного Андрія Коваленка, який загинув у німецькому концтаборі, але не скорився поневолювачам. Романтичним ореолом оповитий цей образ, навіяний авторові власними спостереженнями й переживаннями, які ще свіжими були в пам'яті. На тому ж ґрунті визріли і романи «Європа 45» (1959) та «Європа. Захід» (19611. У них події в післявоєнній Європі несподівано, можливо, і для самого автора, мали пригодницько-політичне осмислення. Письменник і надалі звертатиметься до детективного жанру. Свідчення тому — романи про прикордонників «Шепіт» (1966) та «Добрий диявол» (1967).


У 1961—1963 рр. П. Загребельний— головний редактор газети «Літературна Україна». Він у вирі тогочасного літературно-мистецького життя, активно підгримує молодих поетів-«шістдесятників» В. Симоненка, М. Вінграновського, І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка. Пише багато літературно-критичних статей, передмов, рецензій. З-під його пера з'являються нові твори, присвячені актуальним морально-етичним проблемам, які розглядаються крізь долі людей, їхні стосунки, внутрішні колізії розвитку характерів.


Започатковано цей ряд романом «День для прийдешнього» (1963). Оригінальною є його композиція: розповідається про подію одного дня, а саме; засідання архітектурного журі в Інституті житла, на якому має вирішитися доля проектування міста. Ця зовнішня колізія простого сюжету розкриває складний внутрішній конфлікт, у процесі розгортання якого перед нами постають люди протилежної ЖИТТЄВОЇ позиції: пристосуванці, кар'єристи, бездарні руйнівники (Кукулик, Кошарний, Жеребило) і творчі, відповідальні, цілеспрямовані особистості (Іван Діжа, Володя Пушкар), які одні здатні збагнути ціну кожного прожитого сьогоднішнього дня задля дня майбутнього і ладні конкретними діями наближати те омріяне майбутнє. Звісно, цей твір П. Загребельного, як і наступні три романи —«З погляду вічності» (1970), «Переходимо до любові» (1971), «Намилена трава» (1974), які є своєрідною трилогією (діє в них один і той же герой—трубопрокатник Дмитро Череда), створені в дусі того непростого часу, в якому жив автор, до якого змушений був «вписуватися», аби не привернути до себе надмірної уваги з боку партійних наглядачів. І треба сказати, робив те вельми вправно. У трилогії йдеться про молоде покоління початку 70-х рр., про нелегкі пошуки людиною самої себе, утвердження особистості в житті. Герой П. Загребель-ного постав реальною, живою людиною, не позбавленою вад і помилок. Митець доклав чималих зусиль і для читабельності своїх творів.


Взагалі період кінця 60—першої половини 70-х рр. був дуже плідним для прозаїка. У цей час він написав кілька історичних романів, які стали найвагомішим внеском автора в українську літературу XX ст. Насамперед це роман «Диво» (1968), невдовзі—«Первоміст» (1972) і «Смерть у Києві» (1973), що за них 1974 р. авторові присуджено Шевченківську премію, «Єипраксія» (1975). Невдовзі серію цих історичних творів письменника поповнять «Роксолана» (1930) та «Я, Богдан» (1983).


П. Загребельний продовжує художньо осмислювати і сучасне йому життя. За багатогранне епічне полотно «Розгін» (1976) він одержує 1980 р. Державну премію СРСР. У цьому романі детально виписаний насамперед головний герой —ечений-кібериетик Петро Карналь. Із цим персонажем пов'язані найважливіші морально-етичні проблеми, порушені автором. Це, насамперед,— проблема протиставлення талановитості, наукової одержимості, чесності, порядності (це також і риси характеру Карналя) пересічності, кар'єризму, пристосуванству, які фокусуються в образі заступника директора Інституту кібернетики Кучмієнка. Прикметно, що довкола цієї основної проблеми автор розгортає часом аж занадто детальне тло сучасного йому життя, дія відбувається в різних часових і просторових площинах (кілька міст України, рідне село Карналя, Париж), героїв показано в еволюції їхніх характерів, у стосунках із багатьма іншими людьми. Постійно у творі відчувається «подих» автора, який через роздуми Петра Карналя, його самозаглибленість і самоаналіз передає і власні судження, свою оцінну характеристику довколишньої дійсності та сучасної людини е цій непростій дійсності. Подібним інтелектуалізмом позначені також інші романи П. Загребельного, хоча там авторська думка і оцінка може мати інші, часом несподівані, форми вияву.


Це можна сказати і про роман «Левине серце» (1978).


З'явився твір у контексті української «химерної» прози (В. Земляк: «Лебедина зграя», «Зелені млини», Є. Гуцало: «Позичений чоловік», Р. Іваничук: «Манускрипт з вулиці Руської», В. Дрозд: «Самотній вовк» та ін.). Для цих творів характерні широке використання художньої умовності, фольклорних ідей, образів, засобів, поєднання трагічного з комічним, активна авторська позиція. У «Левиному серці» образом то іронічно-веселого, то по-філософському серйозного оповідача є сам автор, який розмірковує над власною письменницькою долею, а не лише знайомить читача з головним героєм—молодим комбайнером Грицьком Левенцем, із його різноголосим строкатим оточенням. Цілком виправданий у такому своєрідному різновиді ліро-епіки і прямий авторський голос, який стосується описуваних ситуацій, явищ життя, та й самих героїв, сучасників П, Загребельного. Цей твір має своє продовження —роман «Вигнання з раю» (1985), що засвідчило про тривкий інтерес автора до «химерної» прози. Треба додати, що з'явилося це явище в українській літературі насамперед із причини несприйняття найталановитішими митцями, які творили в той час, зашкарублих канонів методу «соціалістичного реалізму», через потужну внутрішню потребу протистояти їм, заперечити їх сміливими новаторськими пошуками у царині як змісту, так і форми. Звісна річ, Павло Загребельний, для якого сам процес творчості полягає в освоєнні нових жанрово-стильових пластів, у постійному прагненні до самовід-криття, яким рухає невичерпна жага пошуку, не міг не спробувати взяти до свого творчого вжитку дещо призабуті, але потенційно притаманні українському мистецтву в цілому риси бароковості, химерності.
У 1979—1986 рр. він очолював СПУ. Це спонукало його до надзвичайно активного і непростого «кололітературного» життя. Конференції, з'їзди, форуми (в тому числі й партійні, депутатські), наради, вирішення доль сотень книжок, видань, взагалі тогочасної творчої атмосфери...


Напередодні перебудовних часів і в їх розпалі видав гострі, сатирично-психологічні твори, спрямовані на викриття справжнього обличчя тотаїітариого суспільства, як-от: "Південний комфорт" (1984), «В-ван» (1988), «Гола душа» (1992), збірник «Неймовірні оповідання» (1987), фантастичний роман «Безсмертний Лукас» (1989), пригодницька повість «Ангельська плоть» (1993), аналітично-проблемний «Тисячолітній Миколай» (1994).


Павло Загребельний є також автором кількох п'єс, що ставилися українськими театрами («Хто за, хто проти?», «І земля скакала мені навстріч», «Межі спокою»), кіносценаріїв, за якими було поставлено художні фільми, збірника статей, есе «Неложними устами» (1981), куди ввійшла і лірична повість про молоді роки Павла Тичини «Кларнети ніжності».


Нині митець продовжує активно працювати лише як письменник і почувається в цій несподіваній для себе ролі творчого самітника досить комфортно, має, як зізнається, «справжню втіху».

ІСТОРИЧНА ПРОЗА ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО


Серед жанрово-стильового розмаїття романістики П. Загребельного особливе місце належить його історичній белетристиці. Саме творами «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан» він завоював популярність і увагу читача, яка з плином часу не меншає. Чому це відбувається?


По-перше, український народ, якого штучно на цілі десятиліття було позбавлено його правдивої історії, постійно противився цьому, спрагло тягнувся до глибшого пізнання свого минулого.


По-друге, історичний роман ЗО—60-х рр , який Існував в УРСР, був тематично і стильово обмежений, позначений однобокою класовою оцінкою зображуваного. За деяким винятком („Людолови” 3. Тулуб, «Святослав», «Володимир» С. Скляренка, «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської» Р. їваничука, «Меч Арея» І. Білика) українська історична романістика того часу була в цілому неправдивою, стилістично одноманітною, пристосовницько-агітаційною. Певна річ, такі імена історичних белетристів, як Наталена Королева, Панас Феденко, Микола Лазор-ський та ін. були забороненими в Україні, хоч і знаними за її межами.


Отже, саме Павлові Загребельному завдяки його дослідницькій допитливості, творчій активності судилося вирвати український історичний роман із глибокого занепаду, надати йому, наскільки дозволяли суспільно-політичні обставини, «людської» подоби.


Письменник у згаданих творах не просто намагався най об'єктивніше, найправдивіше перечитати історичне минуле українського народу, а й пробував осмислити його під кутом зору не лише соціальних та національних, а й філософських, загальнолюдських критеріїв, сміливо спроектувати порушувані там проблеми на сучасне життя, дати їм власну оцінку. Звісно, численні авторські екскурси-звернен-ня до різноманітних історично-мистецьких джерел, «впле-тення» їх у розповідь порушує стрункість композиції, часом відводить далеко вбік від основної сюжетної лінії твору. Але попри все митець чимало зробив для розвитку самого історичного жанру, можна сказати, оновив його нестандартними формотворчими елементами, розширив усталені межі поетики.


П. Загребельний прагнув у своїх історичних романах психологічно найвірогідніше передати історію людської душі на певному відрізку розвитку української нації. Щоправда, варто зважити на те, що це є його власною версією душі, скажімо, Євпраксії, Ярослава Мудрого, Рохсо-лани чи Богдана Хмельницького. Але він, як митець, має право на таку версію, на її суб'єктивний підтекст, навіть більше —зобов'язаний скористатися своєю мистецькою уявою, художнім домислом, хоча, звісна річ, має дотримуватись історичної правдивості зображуваного.


Отже, історія людської душі— в центрі історичної романістики Павла Загребельного. Але якщо придивитись уважніше і до інших його творів, то можна зробити висновок: нічого несподіваного в такому підході автора до зображення історичних подій нема. Прикметною рисою його індивідуального почерку (що стосується також творів про сучасність) є виключна увага до людини. Це підтверджують також думки-зізнання письменника, розсипані по статтях книжки «Неложними устами". Скажімо, ось такі: «Людина, може, й не безсмертна, але—безмежна»; «Про сюжет я не думаю ніколи. Головне для роману —людський характер. Візьміть цей характер, штовхайте його поперед себе — сюжет виникне сам по собі»; «Все, що я досі написав і що напишу, у мене тільки про одне: про збереження людської особистості, людини як найбільшої коштовності». Пізнати цю людину, крізь призму її душі пізнати і світ, у якому вона живе, розкрити найпотаємніші грані її психології, підсвідомі та свідомі мотивації її дій, вчинків, помилок, втрат, злетів і піднесень, осяянь і духовного розкріпачення чи, навпаки, закабалення під тиском ефемерних цінностей —ці непрості завдання ставить перед собою П. Загребельний. У цьому секрет популярності його творів і незаперечних творчих здобутків у «Диві», «Євпраксії», «Первомості», «Роксолані», «Я, Богдан».


Роман «Диво» (1968) був першим історичним твором П. Загребельного.


У контексті прози 60-х рр., а надто історичної романістики, він вирізняється, як відзначила відразу ж по його виході і критика, цілісністю «художньо-філософської концепції». Бачення і трактування автором складного довколишнього світу, людей у ньому ґрунтується на виваженій, добре продуманій філософській підоснові, історичності, загальнолюдських морально-етичних цінностях.


Роман має оригінальну композицію. Історичне минуле в ньому не просто спроектоване на сучасність. Воно існує поряд із цією сучасністю. У творі поєднано кілька часових площин: період Київської Русі (X—XI ст.), другої світової війни і 60-х рр. XX ст. Об'єднавчим центром цих періодів виступає реальний образ Софії Київської —дивовижної пам'ятки архітектури часів князювання Ярослава Мудрого, збудованої, за художньою версією П. Загребельного, талановитим майстром Сивооком. Великою мірою це і символічний образ. Так він сприймається передусім через те, що довкола нього розгортаються всі події, зображені в романі, на них постійно ніби падає тінь від Софійського собору. Софія, як художній символ і як реальна історична пам'ятка, сконцентрувала в собі весь волелюбний, сильний дух народу, його невмирущість, нескореність, увібрала у свої фрески та мозаїки все його світоглядне наповнення, стала своєрідним  самовираженням внутрішньої суті цього народу, його культури, історії, моралі, власне, втілює в собі його духовність. П. Загребельний ніби ставить читачеві запитання: яка ж вона є? Чому ми, нащадки Сивоока, Ярослава Мудрого, мусимо її зберегти в собі та понести у майбутнє?


Автор роману переконливо доводить, що культура Київської Русі тісно пов'язана з первісним язичницьким віруванням українського народу, а не лише з християнством. Він багато уваги приділяє болючій проблемі насильницького впровадження християнства на давньоруських землях князем Володимиром. Бо просто і швидко можна було знищити атрибути язичницьких обрядів, скульптури давніх богів, але неможливо заперечити і перекреслити вікові народні уявлення про світ, природу, людей. Ця частина народного світогляду органічно переходила в нові християнські духовні та матеріальні скарби Русі, приживалася там, потім переходила в нові часи. Символічний епізод, витворений, звісно ж, розкутою авторською уявою; переслідувана позашлюбна дочка Ярослава Мудрого народила сина від Сивоока. «І син його —серед нас. Завжди з його талантом і горінням душі. І диво це ніколи не кінчається і не переводиться», — таким узагальнюючим акордом завершує Павло Загребельний свій роман.


Собор не нагадував візантійських церков, звідки прийшло на Русь християнство, бо не було в ньому простоти й суворості, а було «щось буйно-рожеве, приховано-поганське», як у тих дерев'яних язичницьких святинях, що їх у той час палили t нищили по всій Русі. «Він був барвистий, як душа й уява народу, що створив його»,—пише автор.


Але ще більшим дивом у романі постають самі люди. На відміну від попередніх творів, у цьому романі П. Загребельннй проявив себе справжнім майстром у вималюванні характеру свого героя, у глибокому зануренні в психологію його душі. Письменник детально виписує складні людські долі. Він не просто стежить за розвитком подій, життєвих колізій, а намагається дати їм філософсько-етичне тлумачення, причому робить це досить непомітно, ненав'язливо. Сюжет у романі П. Загребельного справді виконує тільки допоміжну роль.


Отже, чи не найбільше диво в романі — сама людина. Сивоок, його дід Родим, тихе дитя природи мала Величка, товариш дитячих літ Лучук, сирота Ісса, князь Ярослав Мудрий, загадкова вільнолюбна Шуйця, її дочка Ярослава, а також учений Гордій Отава, який ціною власного життя намагається врятувати під час війни Софію Київську, його син Борис, що продовжує розпочате батьком дослідження історії створення Сивооком Софії. Всі ці герої дуже різні, але всі творять історію своєї землі, несуть у собі той дивовижний світ, оригінальний внутрішній космос, що його нікому не зруйнувати, як і Софію Київську. З ними пов'язані морально-етичні проблеми, порушені в творі, вічні питання життя і смерті, любові й ненависті, людської вартості та тлінності,  короткочасності життя,  проблеми влади, честі, гідності.


Розповіді про свого найулюбленішого героя (бо він же народився з волі та фантазії автора) —художника-будівничого Сивоока П  Загребельннй приділяє найбільше уваги. Літа сиротливого, сповненого небезпек, але прекрасного і манливого водночас дитинства Сивоока, його такої ж тривожної юності, роки поневірянь по чужих світах, набирання знань і досвіду, утвердження в собі вільного художника і, нарршті, час створення Софії Київської—за всім цим стежимо з цікавістю і тривогою. Жиггя Сивоока спонукає сучасного читача думати не лише над давнім минулим своєї землі, а й над наповненням власної душі.


З образом Сивоока насамперед пов'язане питання свободи людини, її споконвічне прагнення до вільного, розкутого існування в цьому світі, прагнення бути самим собою. Такими були і його прадід, дід Родим, Величка, Лучук, Ісса —всі, хто оточував Сивоока на його непростій життєвій дорозі. Свободолюбний дух наших предків пронизує «Диво» ніби наскрізь, робить авторську концепцію ціліснішою і вагомішою.


Неоднозначно подано суперечливий образ князя Ярослава Мудрого. Великою мірою він виступає антиподом Сивоока, бо є невільником свого високого становища. Твердість, воля, цілеспрямованість, мудрість, самодисципліна супроводжують князя так само, як і його слабкість, незахищеність звичайного смертного. Його душа має в собі болюче роздвоєння —П. Загребельний тонким скальпелем психолога прагне проникнути туди. Ярослав постас живим, реальним чоловіком, через те читач беззастережно вірить цій художній версії його, створеній автором.


Вимисел, фантазія Павла Загребельного в «Диві» органічно переплітаються з реальним історичним тлом тогочасного життя Киева, Новгорода, язичницької пущі, доповнюючи та поглиблюючи сприймання зображуваного.


За історичну дилогію про Київську Русь «Первоміст» (1972) і «Смерть у Києві» (1973) П. Загребельний одержав Шевченківську премію. У цих творах Павло Загребельний також подає власну художньо-філософську концепцію бачення давноминулих історичних подій, проектуючи її і в день сьогоднішній.


«Первоміст» переносить нас у XII ст. Поштовхом до змалювання досить розлогої картини того часу, до відтворення його атмосфери послужила авторові згадка в Іпатіївському літописі про будування Володимиром Мономахом першого мосту через Дніпро. Уява митця реставрує історичні події, він детально і правдоподібно подає картини воєнних баталій, життя і побуту наших далеких пращурів. Прикметно,  що в цьому творі автор зосереджується на показові не історичних осіб, а на звичайних людях, будівельниках і охоронцях мосту, через показ їхнього повсякденного життя торкається важливих тогочасних (спроектованих і на тоталітарне суспільство, і на суспільство сьогочасне!) суспільних і морально-етичних проблем.


У романі «Смерть у Києві» П. Загребельний також багато уваги приділяє образам простих людей (Кузьма Дуліб, Іваниця, дівчина Ойка, коваль Кричко), але центральною постаттю тут виступає князь Юрій Долгорукий, нащадок Ярослава Мудрого, одержимий ідеєю єдності землі Руської.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть про творчий шлях П. Загребельного, жанрово-тематичне розмаїття його художнього доробку.
2. Чи позначилася на його творчості довголітня активна «кололітературна» діяльність, що припала на часи «застою»?
3. Які риси індивідуального стилю вирізняють П. Загребельного з-поміж гурту його сучасників?
4. У чому полягає його популярність у сучасного читача?
5. Схарактеризуйте історичну романістику письменника.
6. Чи погоджуєтеся ви з думкою, що саме в цьому жанрі митець досяг найбільш значних творчих успіхів?
7. Що спільного, а що відмінного між «Дивом» і «Собором» О. Гончара?
8. Які проблеми, порушені в цих творах, є спільними?
9. Схарактеризуйте образ Сивоока. Простежте його становлення як майстра, художника. Чи є цей образ однозначним? Чи є він дещо ідеалізованим, «підтасованим» під основну художньо-філософську і морально-етичну концепцію автора?
10. Схарактеризуйте образ Ярослава Мудрого.
11. Якою постає в «Диві» наша сучасність? Простежте її крізь призму образів сучасних героїв П. Загребельного.
12. Проаналізуйте образ ученого Гордія Отави. Чи є він у вашому сприйманні психологічно переконливим, історично достовірним?
13. Схарактеризуйте жіночі образи у «Диві». Що с між ними спільного? Чи не є вони однотипними?
14. Прочитайте роман «Роксолаяа» П. Загребельного.
15. Які морально-етичні, а також українознавчі проблеми порушені в ньому?
16. Схарактеризуйте образ Роксолани. Чи подобаються він вам?
17. Ознайомтеся з романом «Я, Богдан».
18. Що нового вніс П. Загребельний цим твором в українську історичну романістику?
19. Якігми художніми засобами користується письменник для змалювання психологічного портрета Богдана Хмельницького?
20. Напишіть твір на одну з тем: «Історична романістика Павла Загребельного», «Жінка в художньо-філософській концепції П. Загребельного», «Провідні ідеї "Дива"», «Проблема митця і його творчої свободи (за творчістю П. Загребельного)», «Мій улюблений герой у творчості П. Загребельного».



РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Загребельний П. Твори: У 6 т.—К., 1979—1981.
2. Зягрєбельний П. Неложними устами.— К.,   1981; Я,  Богдан (Сповідь у славі).— К., 1983; Роксолана.—К., 1988.
3. Дончак В. Істина — особистість: (Проза Павла Загребельного).— К., 1984.
4. Фащєнко В. Павло Загребельний.—К., 1984.
5. Слабошпицький М. Історія сучасності й сучасність історії// Літературні профілі.— К., 1984.


Р.В.Мовчан, Ю.І.Ковалів, В.Ф.Погребенник, В.Є.Панченко. Українська література 11 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту 



Конспекти, шкільний план, відкритий урок з української літератури, електронні видання безкоштовно, тести скачати безкоштовно, програма української літератури

1236084776 kr.jpg акселеративні методи на уроці                        1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg виділити головне в уроці - опорний каркас            1236084776 kr.jpg нічого собі уроки
1236084776 kr.jpg відеокліпи                                           1236084776 kr.jpg нова система освіти
1236084776 kr.jpg вправи на пошук інформації                           1236084776 kr.jpg підручники основні допоміжні
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, цитати             1236084776 kr.jpg презентація уроку
1236084776 kr.jpg додаткові доповнення                                 1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg домашнє завдання                                     1236084776 kr.jpg речовки та вікторизми
1236084776 kr.jpg задачі та вправи (рішення та відповіді)              1236084776 kr.jpg риторичні питання від учнів
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)   1236084776 kr.jpg рівень складності звичайний І
1236084776 kr.jpg знайди інформацію сам                                1236084776 kr.jpg рівень складності високий ІІ 

1236084776 kr.jpg ідеальні уроки                                     1236084776 kr.jpg рівень складності олімпійський III
1236084776 kr.jpg ілюстрації, графіки, таблиці                         1236084776 kr.jpg самоперевірка
1236084776 kr.jpg інтерактивні технології                              1236084776 kr.jpg система оцінювання
1236084776 kr.jpg календарний план на рік                              1236084776 kr.jpg скласти пазл з різних частин інформації
1236084776 kr.jpg кейси та практикуми                                  1236084776 kr.jpg словник термінів 
1236084776 kr.jpg комікси                                              1236084776 kr.jpg статті
1236084776 kr.jpg коментарі та обговорення                           1236084776 kr.jpg тематичні свята
1236084776 kr.jpg конспект уроку                                       1236084776 kr.jpg тести
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації                               1236084776 kr.jpg шпаргалка 
1236084776 kr.jpg навчальні програми                                   1236084776 kr.jpg що ще не відомо, не відкрито вченими

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.