Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 9 клас>>Зарубіжна література: Урок розвитку зв'язного мовлення(Підготовка проекту з використанням мультимедійних технологій з метою представлення літературної епохи). Просвітництво як літературна епоха. Розмаїття виявів літературного життя: виникнення (сентименталізм) та розвиток (класицизм, реалізм) художніх напрямів, нових жанрів (філософська повість тощо).

Просвітництво як ідейний рух і літературна епоха

Чим людина розумніша, тим вона вільніша.
                                                       Вольтер
 
Становлення Просвітництва
XVIII ст. увійшло в історію європейської літератури як епоха Просвітництва, як доба Розуму. Просвітництво, розум, свобода — саме ці три гасла визначають головні ідейні орієнтири епохи та сенс духовних пошуків людини XVIII ст.

Історичні передумови. Доба Просвітництва — це історичний відрізок часу, хронологічні межі якого прийнято окреслювати двома європейськими революціями — буржуазною революцією в Англії (1688—1689) та Великою Французькою революцією (1789—1794). В цей час не лише в Англії та Франції, а й у багатьох інших європейських країнах розпочалися процеси перебудови державних устроїв. На арену політичної боротьби вийшли представники третього стану.

«Усе рухалося, вирувало, було охоплено думкою», — писав про свою епоху Вольтер.

Появу просвітницького світогляду підготував бурхливий розвиток природничих наук, математики, астрономії, фізики. Учені переконливо довели, що фізичні закони, на яких побудований наш світ, можуть бути підвладними людському розумінню, можуть бути збагненні цілком раціональним шляхом. Можливість пояснити світ раціональним шляхом, не вдаючись до теології та релігійного віровчення, висувала на перший план світську філософію, яка ідейно обґрунтувала успіхи природничих наук. Зокрема, французький філософ XVII ст. Рене Декарт розробив методологію раціонального пізнання світу. Англійський філософ Джон Локк, порівнюючи світське і релігійне вчення, писав, що «віра не може мати силу авторитету перед вимогами чітких і очевидних настанов розуму». Саме з моменту виходу праці Локка «Дослід про людський розум» (1691) умовно датують початок епохи Просвітництва в Західній Європі.

Ідеологія Просвітництва. Ідеологію Просвітництва визначали дві головні риси: 1) віра в безмежні можливості людського розуму, який став для ідеологів Просвітництва мірилом усього сущого; 2) віра в те, що, використовуючи можливості людського розуму, можна поліпшити світ, побудувавши людське суспільство, засноване на засадах розуму, а отже, істини і справедливості. Звідси поставала і практична мета просвітницької ідеології: перетворити людину «природну», себто нерозвинуту, в людину цивілізовану, тобто культурну й освічену. Цього, на думку просвітників, можна було досягти, пробуджуючи і виховуючи, розвиваючи і вдосконалюючи в людині її розумне начало, тобто ту властивість, завдячуючи якій вона початково і виділилась із природи і світу її примітивних творінь-істот.

Свого роду універсальним наочним взірцем можливості такого перетворення для всіх західноєвропейських просвітників був герой роману Данієля Дефо «Робінзон Крузо». Відрізаний від цивілізації, він починає життя немовби спочатку, з чистого аркуша, починає його як примітивна істота, яка перебуває в цілковитій залежності від природи.
 
Але, використовуючи можливості свого розуму, він досить швидко виходить на рівень, близький до життя цивілізованої людини.
Ідеологи Просвітництва основною причиною недосконалості людського суспільства вважали неосвіченість, яка є результатом або природної нерозвинутості народу, який ще не встиг розвинутись і перебуває на низькому культурному рівні, або обману народу священиками чи світськими можновладцями. Якщо розсіяти цю пітьму неосвіченості, то з 68 дикунського чи напівдикунського царства зросте царство — Розуму і цивілізації. Отже, свою основну мету ідеологи руху вбачали в тому, щоб нести в маси освіту, світло пізнання, ідеї, які могли виховувати і наставляти людей на шлях істини. Звідси й назва руху й епохи — Просвітництво.

В епоху Просвітництва однією з центральних стала проблема людини та її внутрішньої, духовної природи. Просвітники виділили риси, які з'явилися в людині під впливом цивілізації, й дійшли висновку, що всі люди народжуються рівними й добрими. Мудра природа наділила людину милосердям, прагненням до добра, краси, справедливості, свободи. А суспільство, на думку мислителів, спотворює людську природу, тому великого значення вони надавали дослідженню впливу соціального середовища на людину. Просвітники вірили, що людину можна морально виправити шляхом навернення її до знань, духовних ідеалів, природних законів. Процес формування нової людини вони пов'язували зі зміною суспільних порядків, але головне, на їхню думку, все ж таки «те, що приховано в душі людини, а не навколо неї» (Г. Філдінг). Просвітники утверджували цінність особистості незалежно від її соціального походження і майнового стану. Вони були великими гуманістами, проголосивши рівність людей і право кожного на щастя. Представники Просвітництва виступали як «громадяни світу», які вірили в можливість єднання всього людства на основі розуму і природи.

Епоха Просвітництва до певної міри виступила спадкоємцем минулої епохи Відродження, яка також ставила за мету просвітницькі цілі. Але якщо діячі доби Відродження охоплювали своїми знаннями лише вибране коло близьких їм за духом гуманістів і не прагнули та й не мали особливої змоги розширити це коло, то діячі епохи Просвітництва намагались втілити свої ідеї й передати свої знання якомога ширшому колу співгромадян, пробували нести світло знань у маси.

Основним джерелом поширення просвітницьких ідей -поряд із філософією та освітою — була художня література, яку дуже цінували просвітники саме за її широкі можливості впливу на суспільну свідомість. Художнім відкриттям доби Просвітництва стали нові жанри — філософська повість і роман виховання, які відображали самий дух епохи з її прагненням до пізнання та освіти.

Епоха Просвітництва була також часом надзвичайно тісної взаємодії багатьох національних літератур і культур. Прямим наслідком цієї взаємодії стало виникнення єдиної європейської літератури, що сприятиме формуванню май- — бутньої світової літератури. Саме тому великий німецький просвітник Гете, підводячи підсумки культурного розвитку Європи XVIII ст., сказав: «Тепер ми вступаємо в епоху світової літератури ».

Конкретні прояви просвітницької ідеології в різних європейських країнах були різні, як і хронологічні рамки цього періоду, які для
різних країн Європи коливалися в межах  кінця XVII — початку XIX ст.

У XVIII ст. паралельно співіснували три основні художні напрями — сентименталізм, просвітницький класицизм і просвітницький реалізм, кордони між якими були доволі прозорими, а притаманні цим напрямам художні принципи часто поєднувались навіть у творчості одного письменника.

Сентименталізм — один з провідних напрямів епохи Просвітництва. Сентименталізм (від франц. sentiment почуття, чуттєвість) — це літературний напрям другої половини XVIII — початку XIX ст., що характеризується прагненням відтворити світ почуттів людини та викликати у читачів співчуття до героїв. Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Лоренса Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768). Саме ж слово «сентиментальний» існувало в Англії ще задовго до публікації цього роману й означало: «здатний до співчуття».

Сентименталізм народився всередині просвітницької ідеології. Він постав як негативна реакція на просвітницьку сухість і раціоналізм. Культу розуму, що панував у класицизмі, сентименталізм протиставив культ почуття. На зміну знаменитому вислову Рене Декарта: «Я мислю — отже, я існую», що став свого роду девізом класицизму, приходять слова Жан-Жака Руссо: «Я відчуваю — отже, існую». «Чим більше розум людини стає освіченішим, тим серце її — милосерднішим», — стверджували французькі енциклопедисти. Митці-сентименталісти рішуче відкидали однобічний раціоналізм Декарта, який втілився в жорсткій нормативності художніх правил і прийомів у класицизмі. У своїх ідейних, філософських витоках сентименталізм спирався на філософію агностицизму англійського мислителя Девіда Юма. Агностицизм був полемічно спрямований проти 70 раціоналізму просвітників. Він піддавав сумніву віру в безмежні  можливості розуму.  За допомогою  розуму, вважали агностики, не вдасться збагнути закони природи; це можна зробити лише через емоційну, почуттєву сферу; звідси висновок: основне в людині не розум, а почуття, зокрема здатність до співпереживання. Значення розуму при цьому сентименталісти не заперечували повністю. Через виховання в людині почуттєвості сентименталісти сподівалися пом'якшити жорстокість людини, її холодний раціоналізм, який, на їх думку, заважав людині співчувати ближнім.

У центрі зображення письменників-сентименталістів — не визначні історичні події та подвиги королів, героїв і знатних вельмож, а життя простих людей з їх душевними переживаннями, почуттями та настроями.

На відміну від своїх попередників — класицистів, письменни-ки-сентименталісти особливу увагу приділяли змалюванню внутрішнього світу людини. Сентименталісти віддавали перевагу таким подіям, які могли розчулити читача, зворушити його, примусити хвилюватися; вони описували страждання самотньої людини, нещасливе кохання, а нерідка й смерть героїв.

Відкинувши провідні віршові жанри класицистів — оду, епічну поему, трагедію, сентименталісти розвивали такі жанри: сімейно-побутовий роман, так звану «почуттєву» повість та «слізливу» комедію, щоденники, сповіді, листи, подорожні записи, які давали їм змогу ширше і глибше розкрити внутрішній світ людей. Місцем дії своїх творів сентименталісти звичайно обирали провінційну або сільську місцевість, ідеалізуючи прості людські стосунки її мешканців як найбільш природні і розумні. Сентименталізм відкидає нормативність та обмеження класицистичної 71 поетики, значно демократизує мову літературних творів, — проте зберігає і навіть посилює тенденцію до дидактичності, яка часто переходить у пряме моралізаторство.

До визначних представників європейського сентименталізму належать французькі письменники Жан-Жак Руссо, Бернанден де Сен-П'єр, П'єр Шодерло де Лакло, англійські поети Джеймс Томсон, Едвард Юнг, Томас Грей і прозаїки Лоренс Стерн та Олівер Голдсміт, російські письменники Микола Карамзін та Олександр Радищев.

Просвітницькі тенденції в німецькій літературі остаточно перемогли завдяки творчості визначного письменника і теоретика літератури Готгольда Єфраїма Лессінга, а вже в 70—80-ті роки XVIII ст. в надрах німецького Просвітництва формується потужний літературний рух, який за назвою п'єси німецького драматурга Фрідріха Максиміліана Клін-гера стали називати «Буря і натиск» («Sturm und Drang», а його представників — штюрмерами (від слова «Sturm» — буря). Сприйнявши гуманістичний пафос Просвітництва, відкинувши нормативну естетику класицизму, представники «Бурі і натиску» обстоювали національну своєрідність і народність мистецтва, вимагали зображення сильних пристрастей, героїчних діянь, характерів, не зломлених деспотичним режимом. Головним теоретиком руху був філософ і критик Йоганн Готфрід Гердер, а найвідомішими його представниками стали молоді Йоганн Вольфганг Гете та Фрідріх Шиллер.

Найбільш яскравий вияв в українській літературі сентименталізм дістав у творчості Григорія Квітки-Основ'яненка. Елементи сентименталізму простежуються у творчості Івана Котляревського, Євгена Гребінки, Юрія Федьковича, Павла Грабовського та ін.

Просвітницький класицизм. Продовжуючи традиції класицизму XVII ст., просвітницький класицизм, як і раніше, обстоює ідеї «правильного мистецтва», прагне до чіткості мови, до логічного впорядкування композиції та сюжетного розгортання творів, але при цьому суттєвих змін зазнають світоглядні пріоритети, що ними керуються письменники, змальовуючи світ своїх героїв. Насамперед, в дусі ідей просвітницької епохи, письменники-класицисти вбачають тепер громадянський обов'язок людини не в тому, щоб бути відданим монархові й державі, а в тому, щоб служити інтересам і потребам суспільства, ідеалам свободи, рівності, 72 братерства. Афористичне гасло класициста П'єра Корнеля: — «Щастя народу полягає в тому, щоб служити своєму королю», — ідейний лідер Просвітництва Вольтер перефор-мулював тепер так: «Щастя короля — служити своєму народові».
Актуальнішою і соціально вагомішою стає проблематика творів письменників-класицистів. Питання, які порушують митці, пов'язані з конкретною дійсністю і водночас мають філософський зміст, важливий для всіх країн і народів.

Найяскравіше просвітницький класицизм виявився у французькій і німецькій літературах. Безумовним лідером французьких просвітників був Вольтер, автор численних філософських та історичних трактатів і відомий письменник. Процес остаточного утвердження просвітницьких ідей у французькій літературі пов'язаний з плеядою визначних письменників, філософів і політичних діячів, до якої належали Шарль Луї Монтеск'є, Дені Дідро, Жан-Жак Руссо, П'єр Огюстен Карон де Бомарше та ін.

Найважливішим досягненням французьких просвітників стало видання 35-томної «Енциклопедії, або Систематичного словника наук, мистецтв і ремесел» (1751—1772), через що французьких просвітників називають також енциклопедистами. Французькі енциклопедисти піддавали різкій критиці релігію, сучасний їм державний лад, старі погляди на природу та суспільство.
Наприкінці 80х років у Німеччині Гете і Шиллер розробляють естетичну програму веймарського класицизму, який став наступним етапом розвитку німецької просвітницької літератури. «Веймарський класицизм» шукав дієвих шляхів перетворення суспільства, а тому звертався до античності як ідеалу формування гармонійної, вільної і гуманної особистості, прагнув до узагальненості і природності образів, довершеності форми, поєднував раціоналістичну ясність і тонкий ліризм.

Просвітницький реалізм. Основою просвітницького реалізму став принцип наслідування природі, заявлений просвітниками.
На відміну від класицистів, які змальовували у своїх творах життя однобічно та схематизовано, і сентименталістів, які вдавалися до ідеалізації картини життя, представники просвітницького реалізму, навпаки, прагнули до якомога більш точного і достовірного відтворення життєвих реалій, до відображення життя таким, яким воно є в реальності. Вимога правдивості поєднувалась з настановою на більш 73 глибокі, ніж у класицистів та сентименталістів, дослідження й аналіз соціального середовища і його впливу на формування та розвиток тих або інших властивостей людського характеру. Відображаючи соціальну дійсність, письменники-реалісти намагалися відтворити найхарактерніші суспільні типи людей, соціальні суперечності та конфлікти, побут, манери, звички, психологію представників різних прошарків тогочасного суспільства. Творам представників просвітницького реалізму притаманні критичний пафос, спрямований на засудження соціальних вад і моральних негараздів у людських стосунках, співчуття до долі принижених та скривджених, моралізаторство і тенденція до ідеалізації позитивних героїв, що значною мірою споріднювало просвітницький реалізм із сентименталізмом.

Найбільш відчутно просвітницький реалізм заявив про себе в англійській літературі першої половини XVIII ст., зокрема у творців англійського просвітницького роману — Данієля Дефо, Джонатана Свіфта, Семюела Річардсона, Генрі Філдінга, а також в поезії Роберта Бернса. Англійський просвітницький роман сформував те художнє підґрунтя, на якому вже в XIX ст. зросте реалізм — один з найпотужніших напрямів світової літератури.

КУТОЧОК ДОПИТЛИВОГО
Слово «Просвітництво» в усіх європейських мовах є похідним від слова «світло» (нім. Aufklärung; англ. Enlightenment; франц. Les Lumières; італ. Illuministo; ісп. Illustracion; рос. Просвещение, укр. Просвітництво). І це не випадково. В Біблії створення світу описується як відокремлення світла від темряви, а Бог уявляється як Світло нового творіння. Поняття «світло» пов'язане і з людським розумом, сприймається як відблиск Божественного духу й означає «знання, ясність розуму». У XVIII ст. в нього почали вкладати специфічний зміст: це найбільш досконалі якості розуму, його допитливість, далекоглядність, гострота, спрямованість до пізнання — усе те, що в нашій мові ми позначаємо виразом «світоч розуму».

Другою, не менш часто вживаною назвою доби Просвітництва стала назва «доба Розуму», а слово «розум» увійшло в заголовки практично всіх ключових філософських праць цієї історичної епохи: «Дослід про людський розум» (1691) англійця Дж. Лок-ка, «Нові досліди про людський розум» (1710) німця Г. Лейбніца, «Про розум» (1758) француза К. Гельвеція, «Критика чистого розуму» (1781) і «Критика практичного розуму» (1788) німця І. Канта тощо. Російський письменник О. Грибоєдов ужив його в назві своєї знаменитої комедії «Лихо з розуму» (1824).

Просвітництво не було цілісним і монолітним ідейним рухом. Представники різних країн Європи по-різному розуміли його світоглядні настанови. Англійське Просвітництво було історично найбільш раннім і найбільш толерантним; французьке — найбільш яскравим, авторитетним і строкатим; німецьке — найбільш пізнім і найбільш заглибленим в проблеми філософії та естетики. Доба Просвітництва — це час не тільки великих мислителів, а й великих грішників та авантюристів — Каліостро, Казанови, Сен-Жермена, Маркіза де Сада, які інтерпретували просвітницькі гасла як право людини на необмежену свободу, вільну від будь-яких етичних чи моральних приписів.
 
Дайте відповіді на запитання
1.    Чому епоху Просвітництва називають також добою Розуму?
2.    Охарактеризуйте історичні передумови епохи Просвітництва.
3.    Які головні риси визначають ідеологію Просвітництва?
4.    В чому вбачали головне завдання своєї діяльності представники Просвітництва?
5.    Які літературні напрями існували в межах просвітницької доби?
6.    Охарактеризуйте ідейні засади сентименталізму.
7.    В чому полягали художні принципи письменників-сенти-менталістів?
8.    Назвіть головних представників європейського сентименталізму.
9.    Що таке просвітницький класицизм? У чому його відмінність від класицизму XVII ст.?
10.    Творчість яких письменників представляла просвітницький класицизм у європейській літературі?
11.    На які художні засади спиралася творчість представниківпросвітницького реалізму? Кого з письменників просвітницької доби ми можемо до них віднести?

Поміркуйте
У чому сенс протиставлення ідейних гасел Декарта: «Я мислю — отже, я існую» і Руссо: «Я відчуваю — отже, існую»!

Пригадайте
Яким бачили сенс людського існування митці епохи бароко? Що нового в це розуміння внесла епоха Просвітництва?
Що поєднує і що відрізняє просвітницьку ідеологію від ідейних засад творців епохи Відродження?
Твори яких представників епохи Відродження ви вивчали в попередніх класах? Які герої та сюжетні ситуації, змальовані у цих творах, відповідають, на вашу думку, духу просвітницької епохи, її головним гаслам та ідеям?

Перевірте свої знання
Визначте, які риси зближують, а які, навпаки, роз'єднують ідейні та художні принципи представників трьох головних напрямів епохи Просвітництва — сентименталізму, просвітницького класицизму і просвітницького реалізму.

Подискутуйте
Чому доба Розуму, проголошена ідеологами просвітницького руху, попри усі їх старання, не знайшла остаточного ствердження в людському суспільстві? Що стало на заваді ідеалам просвітників? Чи стверджуються ці ідеали в наш час?

Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{програма із зарубіжної літератури, реферати із зарубіжної літератури 9 класу, підручник з із зарубіжної літератури}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.