KNOWLEDGE HYPERMARKET


Стаття на тему: Іван Драч. Самобутність, індивідуальна неповторність таланту

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 11 клас>> Українська література: Тема 51. Іван Драч. Розповідь про письменника. Самобутність, індивідуальна неповторність таланту поета. «Балада про соняшник»

Статті до предмету Українська література 11 клас.

Тема «Іван Драч. Самобутність, індивідуальна неповторність таланту».


Розгляд теми: Іван Драч. Розповідь про письменника. Самобутність, індивідуальна неповторність таланту поета. «Балада про соняшник»




                                                    ІВАН ДРАЧ. Самобутність, індивідуальна неповторність таланту.

                                    Вірші «Балада про соняшник», «Етюд про хліб». Поема «Чорнобильська мадонна» І Драча.

                     Своєрідність композиції (цикл віршів, об'єднаних однією темою та спільними образами). Складність образів поеми


Мета лекції:    Познайомити студентів із життям і творчістю Івана Драча. Навчити сприймати, розуміти й аналізувати його поезію. Виховувати любов до прекрасного. Поглибити вивчене про метафоричність художніх текстів поезій Івана Драча.


Рекомендована література:

1.    Жулинський М. Подих третього тисячоліття. – Луцьк, 2000.
2.    Процюк С. Лицарі стилосу та кав’ярень: все про дев’яностиків. – К., 1996.
3.    Квіт С. Свобода стилю: Есе та статті. — К., 1996.
4.    Зборовська Н. Феміністичні роздуми на карнавалі мертвих поцілунків. — Львів, 1999.
5.    Харчук Р. Покоління постепохи. Проза // Дивослово. – 1998. — №1.
6.    Білоцерківець Н. Бу–Ба–Бу та ін., або Дещо про український поетичний авангард // Літературна панорама, 1990. – К., 1990.
7.    Плерома. Мала українська енциклопедія актуальної літератури. — Івано-Франківськ, 1998.
8.    Ткачук М. Метафора, що вивертає світ. Поезія дев’ятдесятників // Кур’єр Кривбасу, 1999. – червень; Літературний процес 90-х років ХХ століття // Українська мова та література, 2000. – Ч.22.


20.03-9.jpg
 
                                                                            Життєвий і творчий шлях
                                                                                 ІВАНА ДРАЧА


Коли на початку шістдесятих років пробилися й заклекотіли гейзери творчості Івана Драча, декому видались вони занадто гарячими. Для студеного, млявого провінційного мислення вірші “новобранця поезії” справді були окропом.

Поет не ввійшов, а начеб стрімко влетів на своєму баскому коні з «соняшника» в художній поетичний світ з запитанням:


                                                                  Навіщо я? Куди моя дорога?
                                                                  І чи моя тривога проросла
                                                                  Од сивої печалі Козерога
                                                                  В гливке болото рідного села?


На ці запитання він постійно шукає відповіді, аби осмислити всю сутність людського буття — від Космосу до Мікрокосмосу людської душі.

Іван Федорович Драч — український поет, перекладач, кінодраматург, громадсько-політичний діяч. Народився 17 жовтня 1936р. в селі Теліжинці на Київщині.

Закінчив середню школу в місті Тетіїв, працював учителем. В 1957 — 1962 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету, згодом працював у редакції письменницької газети «Літературна Україна». Перша збірка поезій «Соняшник» побачила світ 1962p. Згодом з'явилися й інші поетичні книги: «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Сонячний фенікс» (1978), «Американський зошит» (1980), «Шабля і хустина» (1981), «Теліжинці» (1985), «Храм сонця» (1988). Художнє слово І. Драча виклично метафоричне, в своєму потужному семантичному полі воно єднає найглибші шари етногенетичної пам'яті народу з трагічними, часом дисонансними ритмами сучасності. Піднесений космізм і суто побутова «заземленість», художня умовність і різка окресленість реалістичної деталі — такі антиномії іманентно притаманні художньому мисленню поета. Визначним явищем національної літератури стали також поеми «Ніж у сонці» (1961), «Смерть Шевченка» (1962), «Чорнобильська мадонна» (1988). В останні роки І. Драч веде активну громадсько-політичну діяльність. Він був організатором і першим головою Народного Руху України. Нині поет — голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, Конгресу української інтелігенції. 1976p. йому було присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка.
П'ять літ минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної війни, а з Перемоги радів на дев'ятому — народився Іван Федорович 17 жовтня 1936p. в с. Теліжинці на Київщині.

Після війни біографія І. Драча складалася в прискореному темпі: за десятиліття — до військової служби (1955 — 1958) — він здобув середню освіту, викладав російську мову та літературу в сільській семирічці, був на комсомольській роботі — інструктором райкому комсомолу. Після армії вчився в Київському університеті (завершував навчання заочно, бувши співробітником «Літературної газети»), закінчив Вищі кіносценарні курси в Москві (1964), працював у сценарному відділі Київської кіностудії ім. О. П. Довженка, редакції журналу «Вітчизна», в Спілці письменників України.

Чимало списів ламалося навколо поеми «Ніж у сонці» (1961), якою молодий поет дебютував в «Літературній газеті» ще до виходу першої збірки — «Соняшник».

Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким помітним явищем, як «Соняшник». Ця збірочка, що містила сорок умовних балад, етюдів та інших віршованих або й не зовсім віршованих творів з примхливими образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх читачів, і через двадцять років згадувалась як далеко не традиційна, задерикувата, гостросучасна.

Драча в усіх його книжках не сплутаєш ні з ким. Але він, разом з тим, ніби кожного разу починається заново, ніби йде за власним закликом, проголошеним у другій збірці — «Протуберанці серця» (1965): «Народжуйте себе».

Поет «народжує себе» і в «Баладах буднів» (1967), і в збірці «До джерел» (1972) (хоч це в значній мірі підсумкова книга, вибране з попередніх видань), і в інших.

1972p. вийшла збірка І. Драча «До джерел». До вибраних творів він додав чимало нового, завершив її перекладами з поетів республіканських радянських літератур та літератур зарубіжних. Тут з'явився вірш «Зелена брама», який через десятиліття дасть назву книзі, що буде відзначена Державною премією СРСР.

Та й збірка «Корінь і крона», яка вийшла у 1974 році, почалася вже тут, у роздумах над підсумком першого десятиліття в поезії. Ця книга, складена з двох розділів — «Подих доби» та «Подорожник», вивірила поета на життєспроможність і в координатах сучасності, і в координатах історії. За неї в 1976p. І. Драч удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

У поета є наскрізна внутрішня тема, яка пронизує і з'єднує все творене ним, — оте горіння, палання в спразі людяності і краси, і змоги, що про нього вже сказано ще в першій серйозній роботі про творчість І. Драча — передмові Л. Новиченка до «Соняшника». Звучить ця тема і в гостро драматичній тональності (назвемо, крім поем «Ніж у сонці» та «Смерть Шевченка», драматичні поеми «Дума про Вчителя» й «Зоря і смерть Пабло Неруди»), і в мажорно-вибуховій, як у вірші «Небо моїх надій», що відкриває і першу збірку, і цикл «Дихаю Леніним» у книзі «До джерел», і збірку вибраного «Сонце і слово» (1978)
Чергова книжка російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980) в 1983р. відзначена Державною премією СРСР. «Зелена брама» у вірші, який дав назву книзі, — це умовний образ входу в життя і виходу, початок і кінець.

Значного резонансу набули драматичні поеми І. Драча «Дума про Вчителя», «Соловейко-Сольвейг» і «Зоря і смерть Пабло Неруди», що з'явились спочатку в різних книжках, а потім видані збіркою («Драматичні поеми», 1982).

І. Драч працює в багатьох напрямах. Він видає кіноповісті «Криниця для спраглих» та «Іду до тебе» (1970), можна додати до них і поему для кіно «Київський оберіг» та кіноповість «Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини» (обидва твори — в збірці «Київський оберіг», 1983). Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької критики.

Творчість І. Драча набула широкої популярності і в нашій країні, і в зарубіжжі. Його поезії відомі в перекладах на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови, і кількість перекладних видань зростає.

З іменем Івана Драча тісно пов'язане визначення «шістдесятники». Втім, з-поміж інших своїх сучасників він вирізняється тим, що ніколи не буває однозначний. Його поезія не вкладається в звичні норми, в рамки якоїсь однієї стильової лінії, творчої манери. І перша його поема «Ніж у сонці», і перша збірка «Соняшник» засвідчили, що їх автор — першовідкривач і першопроходець. Його поезії притаманне багатоголосся тем і образів, ускладнена метафоричність, поліфонічність. Від Всесвіту («сивої печалі Козерога») до земних реалій буття («гливке болото рідного села») в світ поезій Драча постійно вливаються людські турботи, радощі й печалі, а з ними народжуються й нова естетична якість, власний художній стиль. Кредо поета — не повертатись до осягнутого, а завжди прокладати нову стежку. Про що б не писав Іван Драч, він прагне збагнути людину, її сутність, пізнати насамперед себе, а через себе — інших людей, їхній макро- і мікрокосмос.

Драч у поемі «Смерть Шевченка» писав: «Художнику — немає, «кутих норм. Він — норма сам, він сам в своєму стилі». Це слід пам'ятати, читаючи його твори, потрібно знати, що він зробив нормою поезії багато понять і явищ, які до того перебували за межами мистецької краси, що він виробив свій неповторний метафоричний спосіб мислення, стиль, котрий можна роками досліджувати й розгадувати, але неможливо збагнути до кінця.

Іван Драч обдарований зором, що здатний  бачити крізь товщу нашої  планети.  Цим зором «користується» герой вірша «Блудний сип», який, упавши долілиць на газоні в Лос-Анджелесі, дивиться й бачить крізь усю Землю «траву свою і стежечку свою» «і сиву матір з сивими очима». Він плаче,  уткнувшись обличчям у мураву. Здається, нема в сучасній поезії трагічнішого образу, як той американський незнайомець, заблуканий  син  нашого  народу.  А  все це — погляд, що проникає в глибини людської душі. Іван Драч  володіє голосом і слухом, що  здатні  линути над усіма наземними і підземними водами планети.

Тим голосом і слухом «користується» мати, героїня «В мікрофон криниці». Вона вірить, що її криниця «з океаном спарована», а на океані в моряках служить син її. Отож у колодязь, ніби в мікрофон, можна мовити слово, й дійде воно до рідного сина. І беручи воду коло хати, мати розмовляє з сином, який перебуває десь далеко, за тисячі кілометрів од неї, на атлантичних просторах. Ми віримо в цю розмову, бо завдяки поетові самі вже наділені  дивовижним оловом і слухом. Так поетичні відкриття Івана Драча роблять нас жителями дивного, але не казкового світу. Магія його слова загострюй зір, голос і слух нашого духу, будить громадянську совість, змушує вдивитися і вслухатися й себе, обізватися до себе правдою материнського слова.

Прикметна властивість поезії Івана Драча — вихід па ниву науки, особливо біології, кібернетики, фізики, а при тому засвоєння й тих, здавалося б, для піднесеної, палахкотливої мови зовсім непридатних сфер найчорнішої людської роботи й непомітного, щоденного героїзму, що постає як подолання немічності й безпорадності, породжених обставинами.

Стукаючи у двері невідомого часу, поет не лише випитує: «А що там далі, що далі?» Він ненастанно застерігав, малюючи моторошні видива атомних бомбардувань Японії, безкрилі вітри, збожеволілих чайок над острівцями, до відбулось випробування зброї масового знищення, хворого на білокрів'я Саваофа. І це виступає в поезії Івана Драча не як похмуро пророцтво Антігони, а як страшний оклик біди, яку можна відвернути. Коли він по всіх століттях шукав виявів совісті та мужності й знаходить їх, між іншим, і в неспокійній соломині шпаги» Роб-Грійє, то це лише для того, щоб звичайна людина нині впевнилася в своїй могутності, бо «лиш людина, лише мала людина підважить планетарную судьбу».

Дослідник творчості І. Драча М. Ільницький завважує: «Здається, саме в такому способі знаходити грані зчеплення віддалених понять і явищ, викрешувати з них іскри великої смислової й емоційної насиченості» — характерні риси його поетичного стилю.







Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата


Планування з української літератури, підручники та книги онлайн, курси та завдання з української літератури для 11 класу скачати

Предмети > Українська література > Українська література 11 клас > Іван Драч. Розповідь про письменника. Самобутність, індивідуальна неповторність таланту поета > Іван Драч. Розповідь про письменника. Самобутність, індивідуальна неповторність таланту поета. Статті