Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: «Чигирине, Чигирине». Роздуми поета про минуле й майбутнє України. Епізод історії, що став поштовхом до написання містерії «Великий льох». Його образне переосмислення. Поетова оцінка історичних постатей

«Чигрине, Чигрине...»
Двічі відвідавши місто Чигирин (Чигирин — повітове місто Київської губернії (тепер районний центр Черкаської області), під час Національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. — гетьманська резиденція), козацьку столицю в часи Б. Хмельницького (липень-серпень 1843 р., квітень-жовтень 1845 р.), Т. Шевченконамалював картини «Дари в Чигирині 1649 року», «Чигринський дівочий монастир», «Чигрин з Суботівського шляху». Поет побачив страшне запустіння міста, що його надзвичайно вразило. Дорогою до Петербурга 19 лютого 1844 р. Тарас Шевченко написав пристрасний вірш «Чигрине, Чигрине...». Ще в «Гайдамаках» у розділі «Свято в Чигирині» поет застерігав: «Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали, // Встали, подивились на той Чигирин, // Що ви будували, де ви панували! // Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали //Козацької слави убогих руїн».

Історичний контекст
Упродовж багатьох століть український народ боровся проти агресій сусідів: поляків, кримських татар, російського самодержавства — за виживання, свободу, державність. Національний, соціальний, релігійний гніт з боку Польщі викликав стихійні й організовані козацькі повстання, які переросли в Національно-виз¬вольну війну під проводом Б. Хмельницького, що розпочалася 1648 р. Унаслідок війни український народ відновив свою державність. Угода між Росією та Україною, підписана в місті Переяславі, дістала назву Переяславська й проголошувала возз'єднання цих двох держав на рівноправних засадах, проте Росія не дотримувалася цього договору. Богдан Хмельницький «нарікав, що Москва видає Україну полякам, не додержує своїх обов'язків перед українцями», як писав М. Грушевський.
     Вірш «Чигрине, Чигрине...» відкриває рукописну збірку. Це медитативно-філософський монолог ліричного героя, у якому висловлено глибокі роздуми про минуле й майбутнє України, осмислюється її національна доля.
Твір розпочинається риторичним звертанням Чигрине, Чигрине, яке у вірші повторюється тричі й підсилює довірливий тон. Перша частина — це філософський роздум поета про плинність часу («Над землею летять літа»), під впливом якого руйнується все: і святая... слава Чигирина, і Дніпро висихає, і розсипаються могили; нащадки забувають про минулу славу своїх предків, яка, «як пилина, лине за вітрами холодними», про славу гетьманської столиці Чигирина.
У наступній частині поезії змінений віршовий розмір (чотиристопний ямб, тоді як у першій частині — хорей), це чотири пристрасні риторичні запитання, у яких висловлено розчарування ходом історії не на користь Україні:
За що ж боролись ми з ляхами?

За що ж ми різались з ордами?

За що скородили списами Московські ребра??
Що ж на ниві уродилось??!

     Відповідь — метафорична картина української дійсності: «Засівали,//І рудою поливали...//І шаблями скородили» (Рудою – кров’ю, скородити – обробляти землю граблями або боронами). А вродила «рута... рута... // Волі нашої отрута». У цих рядках засобами іронії та контрасту показано крах ідеї державництва, утрату незалежності.

Шевченко вдається до сильного художнього прийому: уводить у вірш образ поета-юродивого (Юродивий — несповна розуму, психічно хворий, божевільний; у християнській традиції — провісник, носій слова Божого), який потім з'явиться й в інших творах («І мертвим, і живим...»). Він усе знає, розуміє, оплакує Україну, але люди його не чують: «А я, юродивий, на твоїх руїнах// Марно сльози трачу». Митець не може змиритися з тим, що
...заснула Вкраїна,
Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла,
В калюжі, в болоті серце прогноїла
І в дупло холодне гадюк напустила,
А дітям надію в степу оддала.

     Головний засіб художньої виразності — розгорнуті метафори.
Ще одним художнім відкриттям поета і творчого засвоєння ним біблійних уроків є наступні частини твору від слів «Нехай же вітер все розносить» до слів «Чистої, святої». Плугатар-орач, образ-символ поета-митця, викує новий леміш (леміш – частина плуга або іншого землерийного снаряддя, що підрізує шар землі знизу) і чересло (чересло – вертикальний ніж у плузі, який міститься перед лемешем) і в тяжких упругах (упруги, упряж – сукупність предметів для запрягання коней, інших тварин) виоре переліг (переліг — заросле травою поле, що свідомо не обробляється кілька років для відновлення родючості ґрунту; земля, яка ніколи не оброблялася; цілина) рабської покірності народу, засіє на ньому щирі сльози — переживання за долю України. Українське суспільство потребує оновлення: замість сукровати (сукровата, сукровиця — жовтувата рідина, яка витікає разом із кров'ю з уражених частин тіла, сочиться з гнійних ран.  — «козацької тії крові, // Чистої, святої!!!»; і згадається поетове «слово забуте, ...тихо-сумне, богобоязливе». Експресивність підсилюють три знаки оклику в кінці речення, два знаки питання, трикрапка. Поет сподівається, що «меж ножами рута//І барвінок розів'ється», тобто Україна процвіте.

У Новому Заповіті в «Посланні до євреїв» записано: «Боже слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного — проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів і мозків, і епосі б-не судити думки та наміри серця» (Послання до євреїв, 4:12). Як бачимо, у Т. Шевченка ті ж образи, що й у Біблії: «моє тихе слово... ножі обоюдиі», серце, яке «...плаче, просить // Святої правди на землі». Проте в поезії «Чигрине, Чигрине...» ці образи набувають іншого забарвлення:
...на перелозі...
Я посію мої сльози...
Може, зійдуть, і виростуть
Ножі обоюдні,
Розпанахають погане,
Гниле серце, трудне...
І вицідять сукровату,
І наллють живої
Козацької тії крові,
Чистої, святої!!!

     Поезія пройнята мотивами туги за колишньою козацькою славою, патріотичними ідеями, вірою в кращу долю України.

«Великий льох»

Історія написання твору
Після Переяслава, продовжуючи лікування у В'юнищі, Т. Шевченко дуже багато працював. За свідченням очевидців, це був час, коли поет за надзвичайно короткий термін (півтора місяця) створив світові шедеври: «Кавказ», «Наймичка», «Єретик», «Сліпий», «І мертвим, і живим...», «Великий льох», «Давидові псалми», «Минають дні, минають ночі...», «Три літа», «Як умру, то поховайте...», кожному з яких, на думку Є. Сверстюка, треба було б ставити пам'ятник на місці написання. «Воістину великий, неперехідний урок Шевченка, урок невтомної жадоби до праці, наполегливого трудолюбства», — писав П. Федченко про цей творчий подвиг митця. У Суботові Шевченко вивчав архітектурні пам'ятки, виконав малюнки «Богданова церква в Суботові», «Кам'яні хрести в Суботові».
У Національному музеї України експонується ікона XVII ст. Покрова з портретом Б. Хмельницького, що свідчить про високу оцінку народом постаті гетьмана в українській історії. Фольклорні легенди, перекази про нібито заховані в літній резиденції Б. Хмельницького Суботові великі скарби з тих часів збурювали уяву скарбошукачів.

     Поема «Великий льох» була написана 21 жовтня 1845 р. у с. Марийському. Поштовхом для створення містерії став епізод культурної історії — проведення археологічних розкопок російськими вченими із залученням наглядачів-поліцейських. Поета надзвичайно вразило нищення прадавніх могил — симолу минулої козацької слави українців. Саме в час написання поеми в Україні з дозволу царату здійснювалися археологічні розкопки могил в селі Суботові коло Чигирина, де колись жив Б. Хмельницький. Народ сприймав це як глумління над його святинями.

Донедавна вірш «Стоїть в селі Суботові...» друкувався як окремий твір. Насправді це завершальна частина (епілог) містерії «Великий льох», тому розглядатимемо його в структурі поеми.

Наявність алегоричних образів, образів-символів, переплетіння реальності з фантастикою, поєднання сучасного та історичного — усе це становить жанрову специфіку поеми, яку визначають як політичну містерію. Василь Пахаренко назвав «Великий льох» найзагадковішим твором у «Кобзарі», якому Т. Шевченко «надавав чи не найбільшого значення, вклав у нього особливо глибокий національно-політичний і навіть містичний сенс».
Містерія
Містерія (з грец. таїнство) — різновид романтичної алегорично-символічної поеми з гротескним (Гротеск — навмисне перебільшення, зміщення акцентів, відхід від норми, зображення у викривленому світлі на першому плані) змістом, для якої характерні поєднання фантастичного з реальним, участь надприродних сил як персонажів, символіка, філософічність, тяжіння до драматизації.
Основний містичний мотив у містерії «Великий льох» - віщування про народження двох зовсім несхожих близнят, один з яких національний месія, рятівник України, другий — її кат.
У поемі використано характерний для фольклору прийом троїстості. Твір складається з трьох частин: «Три душі», «Три ворони», «Три лірники». У кожній частині діє по три персонажі. Тут переплітаються три історичні часи українського буття: період діяльності Б. Хмельницького, часи І. Мазепи й авторова сучасність. Льох розкопують три дні. Містично-фантастичне число «три», як бачимо, представлене в усій повноті. Об'єднує частини поеми образ «великого льоху» — центрального у творі, що символізує Україну.


Зміст, мотиви, ідея твору
До місця розкопок злітаються три пташки-душі, три ворони і приходять три лірники. Через їхні розмови показано, як кожен із них сприймає подію розкопування льоху, чого вони чекають від цієї події. Розглянемо короткий зміст поеми, поданий у таблиці.

Перша частина — «Три душі» — подана в лірико-романтично-му, елегійному плані. Це сповіді грішних душ за скоєні за люд¬ського життя злочини. У другій частині — «Три ворони» — у драматичному алегорично-сатиричному ключі змальовано каркання трьох ворон (української, польської та московської), які ведуть по черзі полілог про те, котра з них найбільше нашкодила своєму народові. Перші два розділи уособлюють минуле України. «Три лірники» — третій розділ, де йдеться про сучасний стан України за часів Шевченка, зокрема про розкопки могил у Суботові. Тут виразно передано реалістичний план твору.
Епілог поеми, у якому втілена основна ідея, сповнений віри у відродження нації, духовні скарби якої заховані у великому льоху й недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів. За словами В. Пахаренка, «у великому льоху спить воля України, спить Україна, і розкрити цей льох — значить збудити Україну і випус¬тити її на волю, ...у великому льоху (могилі) заховане саме осердя української національної душі та незбагненна суть, яка українців робить українцями. Коли ця душа (лицарство, волелюбність, сердечність, демократизм) прокинеться, заговорить в українцях, тоді буде здобуто волю, побудовано досконалу державу, за "новим і праведним законом"».

Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас
Надіслано читачами інтернет-сайту

_{Матеріали з української літератури, планування з української літератури, завдання та відповіді по класам, плани конспектів уроків з української літератури 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.